ПОСТАНОВА

Іменем України

27 лютого 2020 року

Київ

справа №826/14686/16

адміністративне провадження №К/9901/9376/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Коваленко Н.В., судді Шарапи В.М., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 826/14686/16

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5

про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою ОСОБА_4

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року (у складі колегії суддів Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г., Федорчука А.Б.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року (у складі колегії суддів Бужак Н. П., Костюк Л.О., Мельничука В.П.)

В С Т А Н О В И В :

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року ОСОБА_1 (далі -позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві (далі - Департамент ДАБІ у м. Києві, відповідач), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (далі - треті особи), у якому просила визнати протиправними та скасувати декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1 », зареєстровану 03 грудня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві № КВ 082133371323 та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1 », зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 27 грудня 2013 року № КВ 142133610402.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірні декларація про початок виконання будівельних робіт від 03 грудня 2013 року № КВ 082133371323 та декларація про готовність об`єкта до експлуатації від 27 грудня 2013 року № КВ 142133610402 зареєстровані Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві на підставі недостовірних даних, зазначених в таких деклараціях ОСОБА_3 , що свідчить про наявність правових підстав для їх скасування.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, позов задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що спірні декларації не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому наявні правові підстави для їх скасування, так як є виявлення у деклараціях недостовірних даних, внесених замовником і це дає підстави кваліфікувати об`єкт будівництва як самочинне будівництво.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 вересня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2018 року, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ОСОБА_4 звернулася з касаційною скаргою до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, у якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та закрити провадження у справі.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга подана 03 квітня 2019 року.

Ухвалою Верховного Суду від 12 квітня 2019 відкрито касаційне провадження у справі № 826/14686/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати відзив на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду від 10 липня 2019 року справу передано на розгляд до Великої Палати Верховного Суду, оскільки учасник справи оскаржує рішення судів попередніх інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2019 року справу повернуто до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду для розгляду у відповідній колегії.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 є власником частки домоволодіння АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 31 грудня 1970 року.

Домоволодіння АДРЕСА_1 перебуває в спільній власності позивача, ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

03 грудня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві, на підставі поданих ОСОБА_3 заяви про реєстрацію та відповідних документів, зареєстровано декларацію про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1 » за № КВ 082133371323 та декларацію про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1 » за № КВ 142133610402.

Вважаючи, що вказані декларації не відповідають вимогам законодавства, позивач звернувся до суду із позовом за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник посилається на те, що спір у цій справі не є публічно-правовим та не підвідомчий судам адміністративної юрисдикції. На думку скаржника, суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки, що в основі цього спору знаходиться спір з третіми особами про право власності, що є підставо вважати, що спір має приватноправовий характер, тобто має розглядатися судами цивільної юрисдикції.

Від учасників справи відзиву на касаційну скаргу не надходило, що відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України не перешкоджає перегляду рішень судів першої та апеляційної інстанцій у касаційному порядку.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, в якій зазначено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року та постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв`язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія суддів не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина друга статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно правомірності реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1», зареєстровану 03 грудня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві № КВ 082133371323 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1», зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 27 грудня 2013 року № КВ 142133610402.

Разом з тим, з висловлених позивачем у ході розгляду справи доводів вбачається, що основним мотивом звернення до суду стало порушення її прав, а саме - збудований третьою особою будинок знаходиться на земельній ділянці, на якій розташовано будинок позивача та інших осіб. Зазначена земельна ділянка не належить нікому на праві власності, крім того, не було визначено порядок користування нею іншими особами.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб`єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені невизначеністю щодо права власності та права користування земельною ділянкою, на якій розташовані будинок позивача та самочинно збудований будинок ОСОБА_3 та ОСОБА_4 під літерою «Ц» в межах будинковолодіння АДРЕСА_1 . Таким чином, вимоги про скасування реєстрації декларацій про початок виконання будівельних робіт та про готовність об`єкта до експлуатації є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні судом питання щодо законності проведення будівельних робіт.

Відтак, цей спір не пов`язаний безпосередньо із захистом прав, свобод чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає його розгляд у порядку адміністративного судочинства.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір про правомірність реєстрації декларації про початок виконання будівельних робіт «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1 », зареєстровану 03 грудня 2013 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві № КВ 082133371323 та декларації про готовність об`єкта до експлуатації «Реконструкція приміщень житлового будинку (літ. «Ц») та приміщень господарських будівель літ. «Т», літ. «О», літ. «Н», літ. «П», літ. «С», літ. «Я», за адресою: АДРЕСА_1 », зареєстровану Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Києві від 27 грудня 2013 року № КВ 142133610402 не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 через незгоду з рішенням суб`єкта владних повноважень у сфері містобудівної діяльності, у зв`язку з порушенням своїх речових прав та інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір може вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції, Верховним Судом України, зокрема, у постанові від 30 травня 2017 року у справі № 826/11997/15, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин стосовно визнання протиправною та скасування реєстрації декларації про готовність об`єкта до експлуатації.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 815/2965/14, від 11 вересня 2019 року у справі № 815/4789/16 та від 16 жовтня 2019 року у справі № 821/828/16, а також у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 липня 2019 року у справі № 820/6188/16, від 29 серпня 2019 року у справі № 826/24996/15 та від 26 вересня 2019 року у справі № 822/5814/15.

Суд також враховує, що Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 17 грудня 2019 року у справі № 826/14686/16 зазначила, що існує практика Великої Палати Верховного Суду у спорах, де позивач - фізична чи юридична особа оскаржує рішення суб`єкта владних повноважень у сфері містобудівної діяльності, прийняте стосовно іншої особи, з підстав, зокрема, порушення своїх речових прав та/або інтересів. Зокрема, правова позиція про те, що ці спори залежно від суб`єктного складу підлягають розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, була висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 22 серпня 2018 року у справі № 815/1568/16, від 05 грудня 2018 року у справі № 804/3091/18, від 16 жовтня 2019 року у справі № 821/828/16 та інших.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов`язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів П`єтера Ван Дзіка (Нідерланди), Грет Халлер (Швейцарія), Джефрі Джоуела (Сполучене Королівство), Каарло Туорі (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов`язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина перша статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною першою статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов`язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, п. 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, п. 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 13089/87).

Суд також враховує позицію ЄСПЛ, висловлену в справі «Омельченко проти України» (заява № 45965/08) про визнання заяви, яка стосувалася розмежування юрисдикцій між адміністративним та цивільними судами, неприйнятною у зв`язку з відсутністю порушення права заявника на доступ до суду; Суд нагадав, що згідно з його прецедентною практикою, п. 1 ст. 6 Конвенції закріплює «право на суд», в якому право на доступ до суду (тобто право на звернення до національних судів) становить лише один з його аспектів; для того щоб право на доступ було ефективним, особа повинна мати чітку, практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права (Bellet v. France, № 23805/94 п. 36, «Церква села Сосулівка проти України» № 37878/02 п. 50; Суд зазначає, що заявники мали можливість порушити провадження в національних судах, а суди ухвалити рішення, виходячи із суті їхніх позовів, незважаючи на початкову затримку, викликану питаннями щодо відповідної юрисдикції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга ОСОБА_4 підлягає задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі можуть вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238, 239, 341, 344, 349, 354, 355, 356, 359 КАС України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної архітектурно-будівельної інспекції у м. Києві, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання протиправним, скасування наказу та зобов`язання вчинити певні дії закрити.

Роз`яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства, відтак ОСОБА_1 має право звернутися протягом 10 днів з дня отримання відповідної постанови до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Я.О. Берназюк

Судді: Н.В. Коваленко

В.М. Шарапа