Роздільнянський районний суд Одеської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 511/1612/17

Номер провадження: 2/511/3/20

18 лютого 2020 року Роздільнянський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді - Теренчук Ж. В.,

при секретарі – Ніколас С.О.,

представника позивача – ОСОБА_1 ,

позивача - ОСОБА_2 ,

відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Роздільна Одеської області проведеного в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - Виноградарська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в особі Роздільнянського відділу про скасування рішення, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2017 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просила скасувати Державний акт про право власності на земельну ділянку №357912 серії ЯА, виданого ОСОБА_4 , який успадкував ОСОБА_3 , на земельну ділянку, розташовану в Одеській АДРЕСА_1 . Степова кадастровий номер 5123980700:08:002:0011 площею 0,2356 га, виданий у відповідності до рішення Виноградарської сільської ради Роздільнянського району Одеської області від 25.12.2003 року. (а.с.2) Крім цього, просила зобов`язати відповідача відновити межі належної їй земельної ділянки.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовувала тим, що у 2002 році їй рішенням Виноградарської сільської ради було виділено земельну ділянку площею 0,18 га за адресою: АДРЕСА_1 та 20.12.2002 року рішенням ради їй було надано дозвіл на складання проекту відводу ділянки під будівництво та обслуговування житлового будинку площею. В 2016 році позивачем було замовлено технічний звіт про виконання кадастрової зйомки, в ході якого було встановлено, що фактична площа її земельної ділянки складає 0,1515 га, що на 0,028 га менше від площі, яку їй було відведено.

Вважає, що площа її земельної ділянки зменшилась внаслідок порушення її земельних прав суміжним землекористувачем ОСОБА_5 , який був колишнім власником земельної ділянки по АДРЕСА_2 і який незаконно приватизував свою земельну ділянку в розмірі, значно більшому від розміру земельної ділянки, яку йому було надано в користування. Так площа земельної ділянки ОСОБА_3 складає 0,2356 га, тоді як згідно архівної довідки за рішення Виноградарської сільської ради ОСОБА_4 було надано в користування земельну ділянку площею 0,18 га.

Вважає, що земельна ділянка ОСОБА_4 збільшилась за рахунок того, що він самовільно змінив межі належної позивачу земельної ділянки та незаконно заволодів земельною ділянкою площею 0,028 га, акт про встановлення меж вона не підписувала, не погоджувала межі суміжних ділянок, про існування у відповідача державного акту на право власності на земельну ділянку дізналась лише в 2016 році.

Відповідач ОСОБА_3 отримав у спадщину вказану земельну ділянку та розташований на ній будинок, а відтак в зв`язку із смертю ОСОБА_4 є належним відповідачем по справі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

Позивач в суді зазначила, що колишній власник суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 в незаконний спосіб провів приватизацію наданої йому земельної ділянки, так як отримав у власність земельну ділянку значно більшого розміру, ніж та, що йому була надана в користування. Також під час збирання документів до звернення до суду було встановлено, що рішення Виноградарської сільської ради №83 від 25.12.2003 року на користь ОСОБА_4 про передачу йому у власність земельної ділянки площею 0,2356 га в АДРЕСА_2 взагалі не приймалось. Межі земельної ділянки під час приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 не були узгоджені, а ні з нею, а ні з її сестрою ОСОБА_6 .

Тому просила скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку №357912 серії ЯА, виданий ОСОБА_4 , спадкоємцем якого є ОСОБА_3 , так як він виданий з порушенням чинного законодавства та стягнути з відповідача судові витрати.

Ухвалою суду від 26.10.2017 року було зупинено провадження по справі в зв`язку з хворобою відповідача. Провадження поновлено ухвалою суду, постановленою без виходу до нарадчої кімнати від 05.12.2017 року.(а.с.57 т.1)

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав. Суду пояснив та надав письмові заперечення (а.с.103), в яких зазначив, що він дійсно успадкував спірну земельну ділянку по АДРЕСА_2 , на яку його брат ОСОБА_4 набув право власності при житті. Надані ним документи, а також документи витребувані судом, свідчать про те, що ОСОБА_4 у законний спосіб при житті набув право власності на земельну ділянку, відкрито користувався нею саме в такому розмірі, як заявлено в держакті, межі її після отримання правовстановлюючих документів не змінював. Не змінювались межі земельної ділянки і після смерті брата особисто ним. Земельна ділянка по АДРЕСА_2 і її площа була більша, ніж та що була надана в користування, збільшення відбулось за рахунок вільних земель Виноградарської сільської ради, держакт видався по межам фактичного користування, які на той час ніким не оспорювались, при цьому площа земельної ділянки не перевищує нормативу земельних ділянок, які надаються в сільській місцевості для будівництва та обслуговування житлового будинку, тобто в межах дозволених 0,25 га. Також просили в письмовій заяві застосувати до заявлених позовних вимог строки позовної давності звернення до суду за захистом порушених прав, так як ОСОБА_4 отримав у власність земельну ділянку в 2005 році і відкрито нею користувався, позивач звернулась до суду в серпні 2017 року, таким чином пропустила встановлений ст.257 ЦК України трирічний строк звернення до суду за захистом порушених прав.

Третя особа – Виноградарська сільська рада вважали, що в позові ОСОБА_2 належить відмовити. Свою позицію представник відповідача – ОСОБА_7 обґрунтувала тим, що ОСОБА_4 в законний спосіб отримав земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку. Вважає, що ОСОБА_4 в користування було надано земельну ділянку площею 0,20 га, так як це підтверджується наявною у відповідача випискою із рішення сільської ради, а також будівельним паспортом. У власність ОСОБА_4 було передано земельну ділянку більшої площі по фактичному користуванню, що законом не заборонено, ним була замовлена технічна документація і виконані всі дії для отримання земельної ділянки у власність. Також дана земельна ділянка була обстежена комісією Виноградарської сільської ради і комісія прийшла до висновку, що порушень законодавства земельного ОСОБА_4 виявлено не було. Те, що в архіві відсутні дані про рішення Виноградарської сільської ради, яким передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку в 2003 році, повинно досліджуватися та оцінюватися судом, однак згідно наявних в матеріалах справи належним чином оформлених виписок із рішень Виноградарської сільської ради того часу таке рішення приймалось на користь ОСОБА_4 .

Ухвалою суду було уточнено третю особу, заявлену по справ як - відділ Держкомзему в Роздільнянському районі на Головне управління Держгеокдастру в Одеські області в особі РОздільнянського відділу (а.с.192), представники якого Шавро В.В., Самсонова О.В. в суді просили розглянути позовні вимоги позивача відповідно до вимог законодавства на підставі наявних доказів.

Судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Згідно виписки із рішення Виноградарської сільської ради №6 від 09.03.1993 року ОСОБА_8 було надано в користування під будівництво житлового будинку земельну ділянку площею 0,20 га за адресою АДРЕСА_2

Між тим позивачем суду надано архівний витяг із рішення Виноградарської сільської ради від 09.03.1993 року без номера, який надала в якості доказу позивач за вих. №19 від 03.07.2018 року, згідно якого ОСОБА_4 було надано в користування земельну ділянку за вказаною адресою площею 0.18 га в с. Вакулівка, тобто меншого розміру. (а.с.148 т.1)

В 1993 році ОСОБА_3 виготовив будівельний паспорт під будівництво житлового будинку за вказаною адресою та виготовив проект забудови земельної ділянки саме площею 0,20 га. (а.с.88 т.1)

В березні 1993 року дана земельна ділянка площею 0.20 га була відведена в натурі. (а.с.90 т.1)

25.12.2003 року рішенням Виноградарської сільської ради №83 ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 вакулівка без номера площею 0,2356 га та зобов`язано замовити проект землеустрою земельної ділянки, що підтверджується наявною в матеріалах справи належним чином посвідченою копією вказаного рішення. (а.с.227 т.1)

При цьому позивачем надано довідку Роздільнянської РДА №37 від 11.07.2018 року про те, що на державному зберіганні в архівному відділі Роздільнянської РДА знаходиться рішення Виноградарської сільської ради №83 від 25.12.2003 року, однак в ньому відсутня інформація про виділення ОСОБА_4 у власність земельної ділянки. (а.с.152 т.1)

15.08.2004 року ОСОБА_4 звернувся до приватного підприємства «Земсервіс» з заявою про виготовлення технічної документації, яка була виготовлена вказаною установою та називалась «Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_9 та інших для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в с. Вакулівка на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району.(а.с.5 т.2)

Так із витребуваної судом технічної документації встановлено, що в даному випадку документація виготовлялась за замовленням групи осіб, які мали намір приватизувати землю в с. Вакулівка.

Із наданої справи, судом встановлено, що 14.03.2005 року межі даної земельної ділянки були встановлені в натурі і погоджені з суміжним користувачем - ОСОБА_6 , яка судом встановлено є рідною сестрою ОСОБА_2 . Даний акт підписаний комісією та засвідчений печаткою даної проектної установи. (а.с.228 т.1)

Згідно схеми, долученої до технічної документації суміжним землекористувачем ОСОБА_4 зазначено ОСОБА_6 (а.с.229 т.1)

Також в матеріалах вказаної технічної документації містяться належним чином засвідчені документи, зокрема рішення Виноградарської сільської ради від 25.12.22003 року за №83, список Виноградарської сільської ради щодо осіб, відносно яких належить виготовити технічну документацію, до якого включено і ОСОБА_4 , особиста заява ОСОБА_4 про виготовлення йому технічної документації від 15.08.2004 року. (а.с.10.11 т.2)

При житті ОСОБА_4 було видано Державний акт про право власності на земельну ділянку №357912 серії ЯА на земельну діялнку площею 0,2356 га на підставі рішення Виноградарської сільської ради від 25.12.2003 року за №83. (а.с.209 т.1)

Дану земельну ділянку успадкував після смерті брата відповідач ОСОБА_3 , отримав на вказану земельну ділянку правовстановлюючі документи – свідоцтво про право на спадщину та зареєстрував своє право в Державному земельному кадастрі (а.с.19 т.1)

Також судом встановлено, що 20.12.2002 року рішенням Виноградарської сільської ради №33 ОСОБА_2 було надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,18 га в АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських споруд. (а.с.18 т.1)

Також судом встановлено, що сестра ОСОБА_2 – ОСОБА_6 також має земельну ділянку по АДРЕСА_2 , яку вона також отримала в 2002 році на підставі рішення Виноградарської сілської ради . (а.с.99 т.2)

Дані обставини в суді підтвердила допитана в якості свідка ОСОБА_6 , яка пояснила, що вони з сестрою отримали в користування в 2002 році земельні ділянки в с. Вакулівка Роздільнянського району, при цьому її ділянка не є суміжною з земельною ділянкою ОСОБА_4 і вона не погоджувала межі його земельної ділянки, підпис в акті встановлення меж земельної ділянки ОСОБА_4 не її.

Згідно акту обстеження земельної ділянки по АДРЕСА_2 від 16.05.2011 року було встановлено, що земельна ділянка ОСОБА_4 межує із земельною ділянкою ОСОБА_10 без ініціалів, є останньою в списку і має ширину від вулиці 20,7 кв.м, тоді як земельні ділянки ОСОБА_2 та ОСОБА_6 мають ширину від вулиці 16 м. (а.с.52 т.1)

Також встановлено, що лише в 2016 році ОСОБА_2 замовила технічний звіт про виконання кадастрової зйомки земельної ділянки по АДРЕСА_2 , і відповідно до виготовленої експлікації земельних угідь загальна площа земельної ділянки складає 0,1515 га. (а.с.9-14 т.1)

Суд вважає, що дані спірні правовідносини регулюються наступними нормами права.

Відповідно до частини першої статті 3 ЦПК України 2004 року кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов`язок держави забезпечувати захист: прав усіх суб`єктів права власності і господарювання (стаття 13), захист прав і свобод людини і громадянина судом (частина перша статті 55).

Статтею 321 ЦК України встановлено непорушність права власності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За змістом статті 391 ЦК України та статті 155 ЗК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Тлумачення вказаних норм дозволяє зробити висновок, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. Залежно від установленого, суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст.41 Конституції України кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю: право приватної власності набувається в порядку визначеному законом: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

До прийняття чинної Конституції України право приватної власності на землю громадян передбачалось Земельним кодексом України в редакції від 13 березня 1992 року.

Відповідно до ст.67 Земельного кодексу України 1992 року передбачено надання громадянам за рішенням сільської ради народних депутатів земельних ділянок у користування або у власність для індивідуального житлового будівництва. Розмір такої земельної ділянки не повинен був перевищувати у сільських населених пунктах 0,25 га.

Відповідно до ст. 22 ЗК України 1992 року право власності на землю або право користування земельною ділянкою виникало після встановлення меж земельної ділянки в натурі і одержання документа, що посвідчує це право.

З 1 січня 2002 року в Україні введено в дію Земельний кодекс України 2001 року , згідно якого відповідно до ст. 40 ЗК України громадяни України за рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку.

Статтями 116, 118 ЗК України визначено підстави й порядок набуття громадянами і юридичними особами права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності.

Відповідно до частин шостої та сьомої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності, зокрема, для будівництва та обслуговування житлового будинку у межах норм безоплатної приватизації, визначеної статтею 121 цього Кодексу, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади, який передає земельні ділянки державної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 ЗК України, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

За змістом статті 198 ЗК України погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами необхідне при кадастровій зйомці як комплексу робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із Законом України від 22 травня 2003 року № 858-IV «Про землеустрій» (далі - Закон № № 858-IV)

Відповідно до статті 50 Закону № 858-IV проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають, зокрема, викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки), кадастровий план земельної ділянки, матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки).

Згідно з положеннями статті 55 Закону № 858-IV установлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів, здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Власники та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов`язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Аналіз зазначених норм свідчить, що стадія погодження меж земельної ділянки при виготовленні землевпорядної документації є допоміжною. При цьому стаття 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є погодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами. Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справах № 350/67/15-ц (провадження № 14-652цс18) та № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18).

Статтею 106 ЗК України визначено, що власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновлення межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними.

Відповідно до статті 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації, яка відповідно до статті 193 ЗК України містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, давши оцінку законності та обґрунтованості заявлених позовних вимог, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_2 не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Так судом встановлено на підставі наданих по справі доказів, що на підтвердження свого порушеного права позивачем ОСОБА_2 надано рішення Виноградарської сільської ради №33 від 20.12.2012 року, згідно якого вона отримала у користування та їй було надано дозвіл на складання проекту відводу земельної ділянки площею 0,18 га в АДРЕСА_2 , а також технічний звіт про виконання кадастрової зйомки вказаної земельної ділянки, в якому згідно наданої експлікації угідь фактична площа наданої земельної ділянки складає 0,1515 га, що менше від відведеної їй рішенням Виноградарської сільської ради на 0,028 га. До цього часу земельна ділянка ОСОБА_2 не приватизована.

Позивач вважає, що її права порушені були колишнім власником суміжної земельної ділянки ОСОБА_4 , який на належну йому земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 отримав в 2005 році оспорюваний нею Державний акт про право власності на земельну ділянку №357912 серії ЯА на площу 0,2356 га на підставі рішення Виноградарської сільської ради від 25.12.2003 року за №83, яке взагалі не приймалось на його користь, що значно більше від відведеної йому земельної ділянки площею 0,18 га. При цьому вказала, що вона не погоджувала ОСОБА_4 межі земельної ділянки під час приватизації землі.

Згідно з частиною першою статті 61 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Суд вважає, що при розгляді даної справи позивачем не доведено факт порушення її земельних прав колишнім власником ОСОБА_4 і відповідно відповідачем по справ ОСОБА_3 . В суді не підтверджено ні факт незаконного заволодіння частиною земельної ділянки ОСОБА_2 , так і не встановлено накладень земельних ділянок суміжних землекористувачів, тобто позивачем не доведено, що відповідачем здійснювалися або були здійснені такі дії, якими завдано шкоди правам позивача.

Суд встановив на підставі наданих доказів, що колишній власник ОСОБА_4 в законний спосіб отримав оспорюваний по даній справі Державний акт про право власності на земельну ділянку.

Так вперше він отримав земельну ділянку по АДРЕСА_2 в 1993 році на підставі рішення Виноградарської сільської ради у законний спосіб відповідно до порядку, визначеного ст.22, 67 ЗК України в редакції 1992 року. Надана суду належним чином завірена виписка підтверджує, що площа наданої земельної ділянки в користування ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 складає 0,20 га.

Той факт, що вказана земельна ділянка була надана в користування ОСОБА_4 саме в розмірі 0,20 га підтверджується іншими належними доказами по справі, зокрема згідно вимог діючого на той час земельного законодавства приступити до використання земельної ділянки ОСОБА_4 мав право лише після відведення земельної ділянки в натурі.

В підтвердження законності дій ОСОБА_4 останнім при житті в травні 1993 року замовлено будівельний паспорт на забудову земельної ділянки по АДРЕСА_2 , в якому міститься також крім копії рішення Виноградарської сільської ради, акт виносу земельної ділянки в натурі від травня 1993 року , згідно якого земельна ділянка саме площею 0,20 га відведена в натурі по АДРЕСА_2 ОСОБА_4 під забудову, а також проект забудови земельної ділянки саме вказаної площі. Вказані документи виготовлені на ім`я ОСОБА_4 та надані по справі відповідачем ОСОБА_3 і підтверджують на думку суду вочевидь законність набуття ОСОБА_4 права користування земельною ділянкою площею саме 0,20 га в 1993 році. (а.с.88-91 т.1)

Далі судом встановлено, що на вказаній земельній ділянці ОСОБА_4 побудував будинок і в 2003 році знову ж таки в законний спосіб розпочав процедуру приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_2 .

Так із наявного рішення Виноградарської сільської ради від 25.12.2003 року за №83 судом встановлено, що ОСОБА_4 було передано у власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_2 площею 0,2356 га та зобов`язано замовити виготовлення документів, що посвідчують право власності на землю, тобто площа земельної ділянки є більшої від наданої в користування в 1993 році.(а.с.20 т.2)

Однак при цьому будь-які докази, які б свідчили про те, що в період з 1993 року по 2003 рік змінювались межі фактичного землекористування ОСОБА_4 по АДРЕСА_2 суду не надано, а відтак приватизація земельної ділянки в більшому розмірі відбулася на підставі встановлених меж фактичного землекористування та зі згоди власника землі Виноградарської сільської ради.

Відповідно в серпні 2004 року ОСОБА_4 звернувся до підприємства «Земсервіс» з заявою про виготовлення технічної документації, яка була виготовлена вказаною установою, наявна в матеріалах справи та отримана судом під назвою «Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки ОСОБА_9 та інших для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства в с. Вакулівка на території Виноградарської сільської ради Роздільнянського району».(а.с.5 т.2)

В матеріалах вказаної технічної документації, яка перебувала на зберіганні в відділі Держгеокадастру в Роздільнянському районі наявне рішення Виноградарської сільської ради від 25.12.2003 року №83, згідно якого передано у власність ОСОБА_4 земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,2356 га, а також в даних документах наявний акт встановлення меж земельної ділянки в натурі, в якому містить інформація щодо погодження меж земельної ділянки із суміжним землекористувачем ОСОБА_6 , а також схема розташування земельної ділянки з визначеними координатами. В схемі також зазначено, що суміжним землекористувачем ОСОБА_4 була – ОСОБА_6 .

Ці дані до акту про суміжного землекористувача були внесені до даного документу не ОСОБА_4 , а відповідальними особами, які приймали участь у складенні акту встановлення меж земельної ділянки. Вочевидь і погодження меж відбулося з ОСОБА_6 , яка також не заперечувала цей факт.

Ставити під сумнів законність вказаних документів у суду не має підстав. Покази свідка ОСОБА_6 про те, що вона не є суміжним землекористувачем із ОСОБА_3 та не підписувала акт погодження меж в 2003 році ОСОБА_4 , не спростовують даних, викладених у вказаному документі, так як є голослівними і належними доказами при розгляді справи не підтверджені.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що при вивченні наданих відповідачем документів, у всіх записах технічної документації, плану схеми земельній ділянці ОСОБА_4 порядковий номер земельної ділянки відсутній та зазначено адресу земельної ділянки – АДРЕСА_2 , тоді як в 1993 році земельній ділянці було присвоєно порядковий номер №19. Встановити достовірно хто був суміжним землекористувачем на час приватизації земельної ділянки ОСОБА_4 не вдалося і після допиту представника Виноградарської сільської ради ОСОБА_7 , яка пояснила, що рішення ради про зміну адрес земельних ділянок по АДРЕСА_2 не приймалося після після 1993 року.

Однак суд вважає, що в даному випадку і ці обставини не є підставою для визнання правовстановлюючих документів ОСОБА_3 недійсними, так як відповідно до правової позиції, висловленої в постанові ВС від 03.07.2019 року по справі №467/1637/16-ц непогодження меж суміжних земельних ділянок із суміжними власниками не може бути підставою для визнання рішення сільської ради та державних актів недійсним.

Також позивач просила скасувати правовстановлюючі документи відповідача і по тим підставам, що при прийнятті рішеннь на користь ОСОБА_4 допущено грубі порушення законодавства та виявлено низку порушень та невідповідностей в документах Виноградарської сільської ради щодо оформлення земельних прав ОСОБА_4 , а саме розбіжності у площі земельної ділянки, яка була надана в користування ОСОБА_4 , відсутність в протоколі від 25.12.2013 року за №83, який зберігається в архівному відділі Роздільнянської РДА, рішення сесії Виноградарської сільської ради щодо передачі у власність земельної ділянки ОСОБА_4 , недостовірність даних в акті про погодження меж інформації щодо суміжних землекористувачів.

Однак суд вважає, що відповідно первісний власник спірного майна ОСОБА_4 виходячи з наданих суду документів, у законний спосіб звертався кожного разу до компетентних органів з метою оформлення своїх земельних прав, це в-першу чергу – Виноградарська сільська рада, далі, організація яка виконувала технічний звіт, Роздільнянський відділ Держземресурсів, і він не може нести відповідальність або не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, якщо ці органи допустили неправомірні дії, не забезпечили належне оформлення прийнятих ними рішень або припустились помилки.

Згідно зі ст.125, 126 ЗК України право власності у ОСОБА_4 виникло після одержання державного акту, що посвідчує його право власності на земельну ділянку та його державної реєстрації.

Водночас відповідно до прецедентної практики Європейської суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод підлягає застосуванню для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною майна.

Таким чином, ОСОБА_4 , отримавши відповідні рішення Виноградарської сільської ради в 1993 році та в 2003 році мав усі підстави розраховувати на законний перебіг подій, що є правомірним очікуванням щодо оформлення права власності на землю, так як ним було дотримано процедуру, яка передує одержанню правовстановлюючих документів на землю: отримав землю в користування, після відведення її в натурі отримав будівельний паспорт, у законний спосіб звернувся щодо приватизації землі, виготовив технічну документацію. Таке ж очікування перейшло і до спадкоємців.

Тому суд визначальним в даному випадку вважає встановлення факту порушення земельних прав позивача саме відповідачем по справі.

Між тим, доводи позивача про те, що збільшення земельної ділянки відповідача відбулося за рахунок площі її земельної ділянки є голослівними оскільки матеріали справи не містять доказів накладення суміжних земельних ділянок сторін, доказів зміни меж фактичного землекористування учасниками даного спору.

З цією метою судом на підставі ухвали суду від 31.08.2018 року призначалась по справі судова земельно-технічна експертиза для встановлення факті накладень земельних ділянок сторін по справі та факту захоплення земельної ділянки позивача відповідачем та матеріали справи неодноразово направлялись на її проведення після виконання чергових клопотань експертів про надання необхідних документів. (а.с.155 т.1)

Однак 02.09.2019 року за повідомленням експерта неможливість надання експертного висновку за №19-2069-2076 справу було повернуто на адресу суд без надання висновку, так як недостатньо було вихідних даних для її проведення і суд шляхом опитування сторін з`ясував, що ними вичерпана можливість надання додаткових матеріалів, які запитує експерт. (а.с.33 т.1)

В матеріалах справи відсутня технічна документація, яка б могла достовірно свідчити про втручання в право позивача на користування земельною ділянкою. При цьому сторони в суді не заперечували, що межі належної відповідачу земельної ділянки (виходячи із площі 0,2356 га) не змінювалися, фактично встановлені та закріплені частково існуючим парканом.

За змістом частини четвертої статті 60 ЦПК України  встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки під час розгляду справи достовірно не підтверджено факту збільшення переданої в 1993 році у власність ОСОБА_4 земельної ділянки за рахунок площі земельної ділянки ОСОБА_2 , судом вичерпані всі можливості підтвердження даного факту, а враховуючи те, що рішення суду не можу грануватися на припущеннях, суд вважає, що позивачем не доведено факт порушення її прав відповідачем ОСОБА_3 і в позові ОСОБА_2 належить відмовити.

Відповідач просив також по справі застосувати до заявлених вимог ОСОБА_2 строки позовної давності звернення позивачем до суду за захистом порушених прав, однак суд вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 належить відмовити по суті заявлених вимог, а не в зв"язку зі спливом строків давності зверенння до суду.

Керуючись ст. 81, 141, 95, 223, 258-259, 263, 265 ЦПК України, суд –

        УХВАЛИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , треті особи - Виноградарська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, Головного управління Держгеокадастру в Одеській області в особі Роздільнянського відділу про скасування рішення, визнання недійсним і скасування державного акта на право власності на земельну ділянку - відмовити.

На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, а у випадку оголошення вступної та резолютивної частини - протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення через Роздільнянський районний суд Одеської області відповідно до п.15.5 Розділу Х11 Перехідних положень ЦПК України.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Ж. В. Теренчук