Постанова

Іменем України

19 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 335/373/15-ц

провадження № 61-7863св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О. (суддя-доповідач),

суддів: Жданової В. С., Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Юнівес»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року у складі судді Геєць Ю. В. та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року у складі колегії суддів: Онищенка Е. А., Бєлки В. Ю., Воробйової І. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фондова компанія «Юнівес», про поділ спільного майна подружжя.

Позовні вимоги ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог мотивовані тим, що в період з 28 вересня 2007 року до 01 березня 2013 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час шлюбу подружжям набуто: грошові кошти на суму 12 324 798,05 грн, отримані відповідачем внаслідок продажу цінних паперів; грошові кошти в розмірі 6 348 492,23 грн; дохід в розмірі 2 106 729,36 грн, отриманий відповідачем у вигляді заробітної плати; дохід в розмірі 166 964,00 грн, отриманий відповідачем від операцій з продажу нерухомого майна; дохід в розмірі 510,15 отриманий відповідачем у вигляді дивідендів та роялті; дохід в розмірі 15 888,63 грн, отриманий платником податку як додаткове благо; дохід в розмірі 1 540,00 грн - кошти сплачені роботодавцем на користь вітчизняних вищих та професійно-технічних закладів за фізичну особу для підготовки чи перепідготовки такої фізичної особи; грошові кошти в розмірі 891 459,87 грн, зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 Драч А. В. у Відкритому акціонерному товаристві «Кредитпромбанк» (далі- ВАТ «Кредитпромбанк») в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року; грошові кошти в розмірі 56 261,59 доларів США, що еквівалентно 1 493 013,81 грн за офіційним курсом НБУ станом на 17 жовтня 2017 року, зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 Драч А. В. у ВАТ «Кредитпромбанк» в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року.

Позивач зазначала, що вказані грошові кошти не були витрачені ОСОБА_2 в інтересах сім`ї та на її потреби, були ним приховані. Фактичне місцезнаходження грошових коштів їй невідомо.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд: визнати за нею та відповідачем право спільної сумісної власності на грошові кошти; поділити спільне сумісне майно й визнати за нею право власності на грошові кошти в розмірі 6 162 399,02 грн; визнати за ОСОБА_2 право власності на грошові кошти в розмірі 6 162 399,02 грн; стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти в розмірі 6 162 399,02 грн, приховані й витрачені відповідачем без її згоди не в інтересах та не на потреби сім`ї.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами дійсний розмір отриманих відповідачем доходів та використання цих коштів не в інтересах сім`ї.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Скасовано заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2015 року.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи та є обґрунтованими.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення, яким її позов задовольнити.

Касаційна скарга мотивована тим, що поза увагою судів першої та апеляційної інстанцій залишились її доводи в обґрунтування позовних вимог. Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи не врахували вказівок Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладених у постанові від 08 лютого 2017 року щодо з`ясування відомостей про джерело набуття відповідачем коштів, за які придбавались та відчужувались ним цінні папери, натомість суди дійшли висновку, що цінні папери набувались ним за особисті кошті.

Також заявник у касаційній скарзі посилається на те, що судами порушено норми статті 65 СК України, згідно з якою згода одного з подружжя на укладення договорів стосовно цінного майна має бути надана у письмовій формі. Судами не враховано, що вартість акцій, за яку вони придбавались і в подальшому продавались, є беззаперечним доказом того, що вони є цінним майном в розумінні статті 65 СК України. Але суд, посилаючись на оціночне поняття «цінне майно» не визнає такими цінні папери.

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі.

Узагальнений виклад позицій інших учасників справи

У липні 2019 року ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_3 засобом поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому, посилаючись на правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

10 лютого 2020 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-IX передбачено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року.

Звертаючись до суду з позовом, позивач посилалась на те, що під час їхнього шлюбу відповідачем були набуті грошові кошти в розмірі 8 275 951,84 грн, які отримані ним внаслідок продажу цінних паперів; грошові кошти в розмірі 4 978 010,14 грн, які були зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача в ВАТ «Кредитпромбанк» в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 року; грошові кошти в розмірі 56 261,59 доларів США, зараховані та виплачені на картковий рахунок № НОМЕР_1 відповідача у ВАТ «Кредитпромбанк» в період з 28 вересня 2007 року по 01 березня 2013 рору, всього на загальну суму 14 507 470,20 грн.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Поняття, зміст права власності та його здійснення закріплено у статтях 316, 317, 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), аналіз яких свідчить, що право власності має абсолютний характер, його зміст становлять правомочності власника з володіння, користування і розпорядження належним йому майном. Забезпечуючи всім власникам рівні умови здійснення своїх прав, держава гарантує власнику захист від порушень його права власності з боку будь-яких осіб.

За загальним правилом власник самостійно розпоряджається своїм майном.

Розпорядження об`єктом спільної власності (часткової чи сумісної) має свої особливості.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).

У відповідності до статті 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України), відповідно до частин другої-третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (частина четверта статті 65 СК України).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням, зокрема фізичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша та друга статті 11 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення з позовом до суду). Аналогічні приписи закріплені у частинах першій і третій статті 13 ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи Верховним Судом.

Відповідно до статті 6 Закону України «Про цінні папери та фондові біржі» акція - іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права, передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Акція є неподільною. Порядок реалізації прав співвласників акції (акцій) визначається Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Оскільки відповідач як власник акцій набув повний комплекс корпоративних прав та обов`язків, його права є неподільними. Вони в повному обсязі належать лише тому з подружжя, який є власником цінних паперів і в разі поділу майна подружжя вартість акцій повинна бути включена до вартості майна подружжя, яке підлягає поділу.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

За правилами статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, визначився правильно з характером спірних правовідносин, встановив у повному обсязі фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення з урахуванням наданих сторонами доказів у їх сукупності та дійшов правильного висновку про відмову у позові з підстав, викладених у рішенні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що доходи відповідача від діяльності на фондовому ринку знайшли своє відображення у відповіді ДФС за відомостями від контрагентів. Діяльність на фондовому ринку ОСОБА_2 розпочав в 2006 році, про що свідчить договір від 08 лютого 2006 року з ТОВ «Промислові фінанси» (ТОВ «Фінансово-депозитарна компанія»). Доходи від інвестиційної діяльності також підтверджуються деклараціями про доходи ОСОБА_2 за роки спільного проживання із позивачем.

ОСОБА_2 як до шлюбу, так і під час шлюбних відносин займався інвестиційною діяльністю, а саме: придбавав та продавав акції на фондовому ринку для отримання доходу з залученням третьої особи ТОВ «Фондова компанія «Юнівес», з якою був укладений договір комісії на постійне обслуговування на ринку цінних паперів ще 08 лютого 2006 року, тобто до шлюбних відносин з позивачем.

Судами першої та апеляційної інстанцій були належним чином перевірені доводи позивача та заперечення відповідача, за результатами чого суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_2 використовував під час своєї інвестиційної діяльності власні кошти, які він мав ще до подружнього життя, що зокрема, підтверджується довідкою ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» та довідкою державної податкової інспекції про доходи ОСОБА_2 за 2006 рік, тобто до укладення шлюбу з позивачем. Судами першої та апеляційної інстанції було враховано визнання відповідачем обставин щодо набуття цінних паперів в період перебування з відповідачем в шлюбі, а також враховано, що кошти, які були ним задіяні у інвестиційній діяльності не входять до складу спільного майна подружжя.

Суди першої та апеляційної інстанції зауважили, що доводи позивача про те, що їй не було відомо про цю діяльність чоловіка не підтверджено жодними належними та допустимими доказами.

Також не доведено позивачем належними та допустимими доказами розпорядження відповідачем коштами, отриманими від інвестиційної діяльності не в інтересах сім`ї.

Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (частини перша та друга статті 4 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Висновки судів першої та апеляційної інстанції відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Оскільки судом повно та всебічно з`ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, постановлено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанції - без змін.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що рішення судів першої та апеляційноїінстанцій ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводами касаційної скарги ці висновки не спростовуються.

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України, в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Щодо розподілу судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 07 березня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 13 березня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов