Постанова

Іменем України

26 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 592/11983/18

провадження № 61-14998св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2019 року в складі судді Катрич О. М. та постанову Сумського апеляційного суду від 02 липня 2019 року в складі колегії суддів: Собини О. І., Левченко Т. А., Хвостик С. Г.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю та за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні власністю.

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 є власником 45/100 частин будинку АДРЕСА_1 та відповідної частини земельної ділянки за вказаною адресою. Власником сусідньої земельної ділянки по АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , який на своїй земельній ділянці побудував нерухоме майно, а саме житловий будинок загальною площею 196,6 кв. м, житловою площею 79,8 кв. м та лазню, яке є самочинним, так як не було отримано будь-яких дозвільних документів. Вказує, що самочинне будівництво проведено з порушенням норм ДБН 360-92** «Містобудування». Недотримання вказаних норм призводить до того, що дощова та снігова вода з даху будинку та бані, які мають нахил в бік земельної ділянки позивача, стікає на територію вказаної земельної ділянки та скупчується, що в свою чергу призводить до відсирювання стін будинку позивача, та створює перешкоди в користуванні своєю власністю. Крім того, велика кількість снігу, яка скупчується на даху будинку та бані відповідача у зв`язку з їх великою площею, згодом падає на подвір`я позивача та протягом досить тривалого часу не тане у зв`язку з тим, що самочинно збудована двоповерхова споруда постійно затінює подвір`я позивача, що створює значні незручності в користуванні власністю. Також, самочинно збудований двоповерховий будинок та двоповерхова баня, мають численні віконні отвори, які виходять в бік суміжної земельної ділянки АДРЕСА_1 , що в свою чергу порушує приватний характер життєдіяльності мешканців будинковолодіння позивача.

Позивач просив суд усунути перешкоди в користуванні ОСОБА_1 домоволодінням АДРЕСА_1 , шляхом зобов`язання ОСОБА_2 знести самочинно побудовані об`єкти нерухомого майна, а саме житловий будинок загальною площею 196,6 кв. м, житловою площею 79,8 кв. м та лазню, що знаходяться на земельній ділянці АДРЕСА_1 .

Третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради звернулося в суд з позовом до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі звернення ОСОБА_3 до начальника Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради та до міського голови була проведена позапланова перевірка виконання будівельних робіт з будівництва будівель за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якої було встановлено, що житловий будинок та лазня за вказаною адресою самочинно збудовані в 2009 році.

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради просило зобов`язати ОСОБА_2 знести самочинно збудовані будівлі в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , за власний рахунок.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Позовні вимоги Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Суми задоволено.

Зобов`язано ОСОБА_2 знести самочинно збудовані будівлі, а саме житловий будинок літ. «К-II» та баню літ. «И» за адресою: АДРЕСА_1 за власний рахунок.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Управління державного архітектурно-будівельного контролю м. Суми судовий збір в сумі 1 762,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 місцевий суд виходив з того, що позивач не довів, яким чином об`єкти самочинного будівництва перешкоджають йому користуватися своїм майном.

Разом з тим, обґрунтованими є доводи та заявлені вимоги Управління ДАБІ, які не спростовані відповідачем у передбачений законом спосіб та підтверджуються документами у справі. Висновок будівельно-технічного дослідження № 961 від 23 березня 2017 року про те, що не здані в експлуатацію житловий будинок та лазня на АДРЕСА_1 . Суми відповідають будівельним, пожежним і санітарним нормам, не доводить, що ці будівлі не є самочинно збудованими.

Постановою Сумського апеляційного суду від 02 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.

Скасовано рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2019 року в частині задоволення позовних вимог Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Закрито провадження у справі в частині вирішення позовних вимог Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради до ОСОБА_2 про зобов`язання вчинити певні дії.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що позивач ОСОБА_1 жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог не надав, а тому рішення суду першої інстанції щодо відмови у їх задоволенні є законним та обґрунтованим.

Правовідносини за позовом Управління ДАБІ обумовлені реалізацією останнім передбачених законами України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.Крім того, звертаючись з позовом до суду про знесення самочинно збудованих будівель, суб`єкт владних повноважень діє в інтересах громади та невизначеного кола осіб з метою захисту від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів. Спір у цій справі, який виник за участю суб`єкта владних повноважень з метою реалізації у спірних відносинах наданих йому законодавством владних управлінських функцій, є публічно-правовим та має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог та скасувати повністю постанову суду апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рух справи в суді касаційної інстанції

12 серпня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2019 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 592/11983/18, витребувано її з Ковпаківського районного суду м. Суми.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в складі п`яти суддів.

Ухвалою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 19 грудня 2019 року справу повернуто на розгляд Касаційному цивільному суду у складі Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не в повному обсязі і не всебічно з`ясували обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, а також протиправно відмовили позивачу у задоволенні клопотань про призначення судової експертизи.

У касаційній скарзі зазначається, що коли спори стосуються права власності осіб, а орган місцевого самоврядування вступає вже в існуючий спір, то Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що такий спір є цивільно-правовим за своїм змістом і підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому зазначає, що доводи касаційної скарги не ґрунтуються на нормах закону та суперечать матеріалам справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно КП «Сумське МБТІ» від 05 липня 2007 року, ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 11 липня 1997 року є власником 45/100 частин будинку та відповідної частини земельної ділянки по АДРЕСА_1 , а власником інших 55/100 частини цього домоволодіння на підставі свідоцтва про право власності від 23 листопада 1978 року є ОСОБА_4 (т. 1 а. с. 8).

ОСОБА_2 є власником будинку АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 30 - 33).

Із схематичного плану в технічному паспорті на житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленому 01 березня 2017 року, вбачається, що вказана земельна ділянка межує із земельною ділянкою АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 31).

ОСОБА_3 проживає у будинку АДРЕСА_4 (т. 1 а. с. 9, 45).

За зверненням ОСОБА_3 до начальника Управління державного архітектурно-будівельного контрою Сумської міської ради (вх. № 17/29.01-22 від 17 січня 2017 року) та до міського голови (вх. № С-3146/03.02.01-01) була проведена позапланова перевірка виконання будівельних робіт з будівництва будівель за адресою АДРЕСА_1 , в ході якої були надані документи. Внаслідок проведення візуального огляду та згідно матеріалів технічної інвентаризації на домоволодіння посадовими особами Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради було встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1 та лазня збудовані самочинно в 2009 році. Власником домоволодіння було здійснено будівництво житлового будинку літ. «К-ІІ» і лазні літери «И» без відповідного документу дозвільного характеру до затвердженої проектної документації, тим самим було порушено умови абзацу 1 статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», а також абзацу 4 статті 25 Закону України «Про основи містобудування» (т. 1 а. с. 9, 45, 46).

За результатами даного позапланового заходу було складено акт № 17 перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 10 березня 2017 року, протокол про адміністративне правопорушення № 17 від 10 березня 2017 року, винесено припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил № 17 від 10 березня 2017 року та була складена постанова № 9 про адміністративне правопорушення від 17 березня 2017 року, відповідно до якої ОСОБА_2 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 96 КУпАП (т. 1 а. с. 47 - 52, 54, 55).

З метою перевірки виконання умов припису відповідно до наказу начальника управління від 16 липня 2018 року у термін з 19 липня по 31 липня 2018 року проводилась позапланова перевірка щодо виконання ОСОБА_2 вимог припису № 17 від 10 березня 2018 року про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, стандартів і правил на об`єкті «Виконання будівельних робіт з будівництва будівель в домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 ». За результатами даного позапланового заходу було встановлено, що вимоги припису № 17 не виконано. Виявлені порушення не було усунуто, повідомлення про виконання вимог припису в термін, який ним був встановлений, до Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради не надходило (т. 1 а. с. 56 - 67, 69 - 72).

31 липня 2018 року складено протокол № 44 про адміністративне правопорушення передбачене статтею 188-42 КУпАП та постановою № 37 від 03 серпня 2018 року по справі про адміністративне правопорушення ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності (т. 1 а. с. 116 - 119).

З експертного висновку будівельно-технічного дослідження № 961 від 23 березня 2017 року, наданого судовим експертом ОСОБА_5 на замовлення ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 27 - 29) вбачається, що на земельній ділянці, розташованій по АДРЕСА_1 , знаходиться житловий будинок літ. «К» - двоповерхова цегляна будова, з розмірами по зовнішніх гранях 10,93 х 12,7. Відстань до границі ділянки - 1,4 м. Відстань до житлового будинку, розташованого на сусідній ділянці - 8,5 м.

Баня літ. «И» - двоповерхова цегляна будова з розмірами по зовнішніх гранях 8,25 х 11,06. Відстань до границі ділянки - 1,6 м. Відстань до житлового будинку, розташованого на сусідній ділянці - 8,0 м.

Доступ для обслуговування будов є. Водостік організований на ділянку власника, стоку атмосферних опадів з покрівлі будови на територію суміжних ділянок немає. Порушень пункту 3.25, табл. № 1 пожежних норм ДБН 360-92** немає.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За змістом статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

Згідно із частиною першою статті 376 ЦК України самочинне будівництво визначається через сукупність ознак, що виступають умовами або підставами, за наявності яких об`єкт нерухомості вважається самочинним, а саме, якщо: 1) він збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена в установленому порядку для цієї мети; 2) об`єкт нерухомості збудовано без належного дозволу чи належно затвердженого проекту; 3) об`єкт нерухомості збудований з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Наявність хоча б однієї із трьох зазначених у частині першій статті 376 ЦК України ознак свідчить про те, що об`єкт нерухомості є самочинним.

Частинами четвертою, сьомою цієї статті визначено, що якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок. У разі істотного відхилення від проекту, що суперечить суспільним інтересам або порушує права інших осіб, істотного порушення будівельних норм і правил суд за позовом відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування може постановити рішення, яким зобов`язати особу, яка здійснила (здійснює) будівництво, провести відповідну перебудову. Якщо проведення такої перебудови є неможливим або особа, яка здійснила (здійснює) будівництво, відмовляється від її проведення, таке нерухоме майно за рішенням суду підлягає знесенню за рахунок особи, яка здійснила (здійснює) будівництво. Особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, зобов`язана відшкодувати витрати, пов`язані з приведенням земельної ділянки до попереднього стану.

Згідно з статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до вимог статті 376 ЦК України право на звернення до суду з позовом про знесення або перебудову самочинно збудованого об`єкта нерухомості мають як органи державної влади, так і органи місцевого самоврядування.

У випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, що вони доведуть наявність порушеного права (стаття 391 ЦК), а також власнику (користувачу) земельної ділянки, якщо він заперечує проти визнання за особою, яка здійснила самочинне будівництво на його земельній ділянці, права власності на самочинно збудоване нерухоме майно (частина четверта статті 376 та стаття 391 ЦК).

Позивач звертаючись з позовом до суду свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачем при будівництві самочинних будівель невитримані відстані до межі його земельної ділянки передбачені нормами ДБН, а дощова та снігова вода з даху будинку та лазні, які мають нахил в бік земельної ділянки позивача, стікає на територію його земельної ділянки та скупчується, що, в свою чергу, призводить до замокання стін будинку позивача і двоповерхова споруда постійно затінює подвір`я позивача.

В той же час, будь яких належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог позивачем надано не було.

В своїй позовній заяві позивач зазначав, що факти порушень можуть бути підтверджені призначеною судовою будівельно-технічною експертизою, про проведення якої буде клопотати сторона позивача, але як вбачається з матеріалів цивільної справи, а саме із звукозапису судового засідання та протоколів судового засідання, позивач ні письмового, ні усного клопотання про призначення судової експертизи суду не заявляв.

Заявлене у суді апеляційної інстанції клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи було відхилене колегією суддів, оскільки висновок експертизи є одним із доказів у цивільній справі, а отже такий доказ відповідно до вимог, передбачених частиною другою статті 83 ЦПК України повинен бути поданий разом із позовною заявою або із клопотанням про призначення такої експертизи позивач повинен був звернутися до місцевого суду на стадії підготовчого провадження. Доказів поважності причин неподання такого доказу на стадії підготовчого провадження позивачем та його представником суду надано не було.

Крім того, з наданого відповідачем експертного висновку будівельно-технічного дослідження № 961 від 23 березня 2017 року вбачається, що не здані в експлуатацію приміщення житлового будинку літ. «К-II», баня літ. «И», розташовані за адресою: АДРЕСА_1 відповідають державним будівельним, пожежним та санітарним нормам.

Доказів на спростування даного експертного висновку позивачем надано не було, а визнання самочинними вищезазначених будівель з підстав будівництва без відповідного документу дозвільного характеру та затвердженої проектної документації ще не свідчить про те, що таким чином порушуються його права та законні інтереси і чиняться перешкоди у користуванні його нерухомим майном.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач жодного разу не звертався із скаргами на неправомірні дії відповідача щодо самочинного будівництва, а усі перевірки Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради були здійснені за скаргами ОСОБА_3 , яка мешкає по АДРЕСА_4 .

Домоволодіння розташоване по АДРЕСА_1 реально розділене між його співвласниками ОСОБА_1 та ОСОБА_4 і будинок має два окремі входи. Частина будинку та земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача у справі не межує із земельною ділянкою, належною на праві власності відповідачу у справі.

Виходячи з вищезазначеного колегія суддів Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19 ЦПК України).

Колегія суддів Верховного Суду зазначає, що справою адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За змістом пункту 5 частини четвертої статті 50 КАС України громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об`єднання, юридичні особи, які не є суб`єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб`єкта владних повноважень, зокрема, в інших випадках, встановлених законом.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їх виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовим вважається також спір, який виник з позовних вимог, що ґрунтуються на нормах публічного права, де держава в особі відповідних органів виступає щодо громадянина не як рівноправна сторона у правовідносинах, а як носій суверенної влади, який може вказувати або забороняти особі певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4, 5, 19 та 46 КАС України, якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, а також право суб`єкта владних повноважень звернутися до адміністративного суду у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом.

При цьому визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради звернулось із позовом до суду як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, і свої вимоги обґрунтовувало тим, що відповідачем самочинно збудовані на своїй земельній ділянці житловий будинок та лазня, але проектна та дозвільна документація на їх будівництво відсутня, а тому, з метою усунення порушень вимог містобудівного законодавства, будівельних норм, державних стандартів та правил та виконання законних вимог припису слід зобов`язати відповідача знести самовільно збудовані будівлі.

При цьому посилалося на Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності», Порядок здійснення державного архітектурно-будівельного контролю в Україні Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2011 року № 553 та частину сьому статті 376 ЦК України згідно з якими, за певних умов, Державна архітектурно-будівельна інспекція має право звернення із позовами про зобов`язання особи, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво провести її перебудову, а у випадку відмови від її проведення, зобов`язання знести самочинно збудовану будівлю.

Спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією третьою особою передбачених Законами України «Про регулювання містобудівної діяльності» та «Про місцеве самоврядування в Україні» делегованих повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

Крім того, звертаючись з позовом до суду про знесення самочинно збудованих будівель, суб`єкт владних повноважень діє в інтересах громади та невизначеного кола осіб з метою захисту від можливих порушень їхніх прав та з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил, а не з метою захисту своїх приватних прав та інтересів.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської ради є суб`єктом владних повноважень, оскільки виконує делеговані повноваження зі здійснення державного архітектурно-будівельного контролю, а тому юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи за участю виконавчих органів з питань державного архітектурно-будівельного контролю сільських, селищних, міських рад, які виникають під час виконання повноважень у сфері державного архітектурно-будівельного контролю.

Відповідно до частини першої статті 38 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, посадова особа органу державного архітектурно-будівельного контролю видає особі, яка здійснила (здійснює) таке будівництво, припис про усунення порушень вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил з визначенням строку для добровільного виконання припису. У разі якщо особа в установлений строк добровільно не виконала вимоги, встановлені у приписі, орган державного архітектурно-будівельного контролю подає позов до суду про знесення самочинно збудованого об`єкта та компенсацію витрат, пов`язаних з таким знесенням.

Аналіз наведених вище положень дає підстави для висновку, що у разі виявлення факту самочинного будівництва об`єкта, перебудова якого з метою усунення істотного відхилення від проекту або усунення порушень законних прав та інтересів інших осіб, істотного порушення будівельних норм є неможливою, орган державного архітектурно-будівельного контролю уповноважений видати припис про усунення порушень, у тому числі шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта. Цей припис є обов`язковою передумовою для можливості контролюючого органу звернутися до суду на підставі частини першої статті 38 цього Закону у зв`язку з невиконанням припису.

Орган державного архітектурно-будівельного контролю діє як суб`єкт владних повноважень послідовно, в чітко визначеному законом порядку. Зокрема, такий орган, наділений контролюючими функціями, видає припис, який є обов`язковим до виконання і може бути оскаржений до суду. Оскільки дії щодо видання припису є публічно-правовими, то й подальше звернення до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта зумовлено правовідносинами публічно-правового характеру.

Звертаючись до суду з позовом про знесення об`єкта самочинного будівництва і мотивуючи такий позов порушеннями архітектурних, містобудівних, пожежних, санітарних або інших подібних норм і правил, суб`єкт владних повноважень діє з метою захисту не своїх приватних прав та інтересів, а прав та інтересів громади або невизначеного кола осіб від можливих порушень їхніх прав, а також з метою запобігти можливим суспільно значимим несприятливим наслідкам порушення відповідних норм і правил.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що заявлені вимоги Управління державного архітектурно-будівельного контролю Сумської міської радиє публічно-правовими, оскільки виникли за участю суб`єкта владних повноважень, який реалізовує у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції стосовно виявлення факту самочинного будівництва та усунення порушень шляхом знесення самочинно збудованого об`єкта містобудування. Справа за позовом такого суб`єкта владних повноважень, який звернувся до суду з позовом про знесення самочинно збудованого об`єкта на підставі частини першої статті 38 Закону № 3038-VI, належить до юрисдикції адміністративних судів.

Отже, спірні правовідносини в цій справі обумовлені реалізацією позивачем повноважень щодо здійснення державного контролю за дотриманням законодавства у сфері містобудівної діяльності. Здійснення такого державного контролю означає обов`язковість прийнятих за його результатами рішень для підконтрольного суб`єкта, що свідчить про владно-управлінський характер, а відтак і публічно-правову природу таких правовідносин.

Аналогічні висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних відносинах викладено, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 1519/2-787/11 (провадження № 14-48цс18), від 11 квітня 2018 року у справі № 826/366/16 (провадження № 11-96апп18), від 15 травня 2018 року у справі № 463/4564/16­-а (провадження № 11-346апп18), від 22 квітня 2019 року у справі № 369/3043/17-ц (провадження № 14-156цс19), а також від 29 травня 2019 року у справі № 520/9778/13 (провадження № 14-132цс19).

Отже, висновок суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі є правильним. Між сторонами виник публічно-правовий спір, який підлягає розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 389, 400, 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 березня 2019 року у нескасованій апеляційним судом частині та постанову Сумського апеляційного суду від 02 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська