ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 лютого 2010 р. Справа № 2-а-333/10/0270 м. Вінниця
Вінницький окружний адміністративний суд в складі
Головуючого судді Вільчинського Олександра Ванадійовича,
при секретарі судового засідання: Ваталінській Марині Анатоліївні
за участю представників сторін:
позивача : Івасика О.В.
відповідача : Штельмаха Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області
до: підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області
про: визнання дій протиправними та скасування постанови про стягнення з боржника виконавчого збору в сумі 850 грн.
ВСТАНОВИВ :
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області заявлено позов до підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Вінницькій області про скасування постанови від 17.12.2009 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 850 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що постанову від 18.08.2009 року про відкриття виконавчого провадження щодо виконання виконавчого листа №2-а-204/07, виданого Тульчинським районним судом Вінницької області, позивач одержав 21.08.2009 р. та, враховуючи неможливість виконати рішення суду до 25.08.2009 р. з огляду на наявність вихідних днів в цей період, просив державного виконавця продовжити строк для добровільного виконання зазначеного виконавчого документа. Проте, державний виконавець вказані обставини до уваги не взяв та, на думку позивача, неправомірно виніс постанову про стягнення з боржника виконавчого збору, у зв’язку з чим постанову від 17.12.2009 року слід скасувати як незаконну.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив суд позов задовольнити.
Представник відповідача позов не визнав з підстав викладених у своїх письмових запереченнях, поряд з іншим зазначивши, що державний виконавець при здійсненні виконавчого провадження та при винесенні оскаржуваної постанови діяв у межах та у спосіб, передбачений Законом України "Про виконавче провадження", а, відтак, оспорювана постанова є законною.
До матеріалів справи також було долучено клопотання представника відповідача про відмову в задоволенні позовних вимог з огляду на пропущення позивачем строку на звернення з даним позовом до Вінницького окружного адміністративного суду.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.
Постановою Тульчинського районного суду Вінницької області у справі №2-а-204/07 зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області провести перерахунок пенсії з урахуванням підвищення пенсії на 350% мінімальної пенсії за віком з 01.02.2002 р. по даний час ОСОБА_1, зобов’язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виплатити ОСОБА_1 різницю між нарахованою та отриманою пенсією та в подальшому з 01.01.2006 р. виплачувати підвищення до пенсії на 350% мінімальної пенсії за віком, встановлену до 01.01.2006 р., але без підвищення пенсії на 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
07.08.2009 року на виконання вказаного рішення у зв’язку з набранням постановою законної сили Тульчинським районним судом Вінницької області видано виконавчий лист.
18.08.2009 року з виконання виконавчого листа №2-а-204/07 від 07.08.2009 року відкрито виконавче провадження, про що державним виконавцем винесено відповідну постанову, якою боржнику надано строк для добровільного виконання рішення суду до 25.08.2009 року (а.с.10). Вказана постанова отримана позивачем 21.08.2009 р., що підтверджується матеріалами справи (а.с.9).
У відповідь на зазначену вимогу позивач направив відповідачу лист №1906/06-36/09 від 25.08.2009 року в якому повідомив, що Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області не в змозі виконати вимогу державного виконавця у встановлений в постанові термін, оскільки зазначена постанова надійшла на адресу Головного управління в кінці робочого дня 21.08.2009 р., а 22.08.2009 р., 23.08.2009 р. та 24.08.2009 р. були вихідними днями, тому позивач просив продовжити термін для добровільного виконання рішення суду в межах 10-денного терміну відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження”.
Листом №1965/06-36/09 від 28.08.2009 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило державного виконавця про те, що ОСОБА_1 на обліку в Головному управлінні ПФУ України у Вінницькій області не перебуває.
Листом №2441/06-36/09 від 15.10.2009 року Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повідомило державного виконавця про те, що виконавчий лист №2-а-204/07 від 07.08.2009 р. фактично виконано (а.с.12), що, крім того, підтверджується матеріалами справи.
17.12.2009 року державним виконавцем винесено постанову про стягнення з позивача виконавчого збору в розмірі 850 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк (а.с.8). Зазначена постанова було отримана позивачем 23.12.2009 р. (а.с.7).
22.12.2009 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження за виконавчим листом №2-а-204/07 від 07.08.2009 р. з огляду не те, що рішення суду виконано в повному обсязі.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, заперечень відповідача та наданих у справу доказів суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України, постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов’язковими до виконання на всій території України.
Згідно ч. 1 ст. 255 КАС України, постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов’язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Відповідно до ч. 4 ст. 257 КАС України, примусове виконання рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження”.
Згідно ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Статтею 2 вказаного Закону встановлено, що примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про виконавче провадження” державний виконавець зобов’язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Відповідно до ч. 1 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження”, у разі невиконання рішення у строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника постановою державного виконавця, яка затверджується начальником відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків від фактично стягненої суми або вартості майна боржника, яке передане стягувачу за виконавчим документом, а в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, з боржника після повного виконання рішення в тому ж порядку стягується виконавчий збір у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - громадянина і в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян - з боржника - юридичної особи.
Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що в разі невиконання рішення немайнового характеру в строк, встановлений для добровільного його виконання, виконавчий збір стягується з особи, яка є боржником на момент винесення постанови про стягнення виконавчого збору.
Однак, частиною 1 ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що за наявності обставин, що перешкоджають провадженню виконавчих дій або несвоєчасного одержання сторонами документів виконавчого провадження, внаслідок чого вони були позбавлені можливості використати надані їм цим Законом права, державний виконавець може відкласти виконавчі дії за заявою стягувача або за заявою боржника, або з власної ініціативи на строк до 10 днів. Про відкладення провадження виконавчих дій державний виконавець виносить відповідну постанову, про що повідомляє сторони, суд або інший орган, який видав виконавчий документ.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до державного виконавця з проханням продовжити термін для добровільного виконання рішення суду в межах 10-денного терміну відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України “Про виконавче провадження”, яке, однак, не було належним чином розглянуто державним виконавцем з повідомленням позивача про результати такого розгляду, що є порушенням вимог статті 5 даного Закону, якою передбачено, що державний виконавець розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження та їх клопотання.
Слід зауважити, що продовження державним виконавцем терміну для добровільного виконання, про яке просив відповідача у своєму листі позивач, може мати місце на стадії відкриття провадження у справі і стосується визначеного у постанові про відкриття виконавчого провадження строку.
Розглядаючи питання правомірності стягнення з позивача виконавчого збору за невиконання судового рішення, суд бере до уваги той факт, що посилання Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, як на підставу неможливості виконання зазначеної постанови у визначений термін, на те, що постанову про відкриття виконавчого провадження одержано в кінці останнього робочого дня перед закінченням терміну для добровільного виконання рішення суду, є обґрунтованим, оскільки здійснення перерахунку та виплат сум пенсії є діями, вчинення яких потребує часу та мобілізації коштів.
З огляду на вищевказане, суд вважає прийнятним посилання позивача на те, що визначений у постанові про відкриття виконавчого провадження від 18.08.2009 року термін виконання виконавчого документу є занадто коротким. Таким чином, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для продовження строку для добровільного виконання вищезазначеного виконавчого документа.
Також, надаючи юридичну оцінку оскаржуваній за даним позовом постанові державного виконавця про стягнення з позивача виконавчого збору, суд зважає на те, що позивач після усунення обставин, які перешкоджали провадженню виконавчих дій, повідомив державну виконавчу службу про повне фактичне виконання виконавчого листа №2-а-204/07 виданого 07.08.2009 року Тульчинським районним судом Вінницької області.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що підстав для винесення постанови від 17.12.2009 року про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 850 грн. не було, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню.
Оцінюючи клопотання представника відповідача про пропущення позивачем строку на звернення до суду з даним позовом, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанова від 17.12.2009 року була отримана позивачем 23.12.2009 року.
Згідно положень ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження” постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена до суду в 10-денний строк.
Слід зазначити, що останнім днем для звернення до суду було 11.01.2010 року, оскільки дні з 01.01.2010 р. по 10.01.2010 р. в Україні були вихідними.
Судом встановлено, що позивач 11.01.2010 року звернувся з позовом про скасування зазначеної постанови про стягнення виконавчого збору до Тульчинського районного суду Вінницької області, ухвалою якого від 15.01.2010 року позовну заяву повернуто позивачу з огляду на те, що даний спір підсудний Вінницькому окружному адміністративному суду.
Ухвала суду про повернення позовної заяви отримана позивачем 01.02.2010 року, що підтверджується матеріалами справи. До Вінницького окружного адміністративного суду позивач звернувся з даним позовом 04.02.2010 року, про що свідчить відповідна відмітка на оригіналі позовної заяви (вх.№2155 від 04.02.2010 р.).
Враховуючи вищевикладене, суд не погоджується з доводами представника відповідача щодо пропущення позивачем 10-денного строку на звернення до суду, а тому вважає за необхідне відмовити в задоволенні відповідного клопотання.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.
З урахуванням встановлених у судовому засіданні обставин справи та вищезазначених положень чинного законодавства України суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам справи, а тому підлягають задоволенню з розподілом судових витрат за правилами статті 94 КАС України.
Згідно з ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони – суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз.
Однак, враховуючи те, що сторони у справі є суб’єктами владних повноважень та звільнені від сплати судового збору, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відповідного присудження понесених витрат.
Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ :
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати дії старшого державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби головного управління юстиції у Вінницькій області Штельмаха Дмитра Вікторовича протиправними та скасувати його постанову від 17 грудня 2009 року про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області виконавчого збору в сумі 850 (вісімсот п’ятдесят) грн. по справі 2-а-204/07.
Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Повний текст постанови оформлено: 24.02.10
Суддя Вільчинський Олександр Ванадійович