ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/617/20 Справа № 207/4039/18 Суддя у 1-й інстанції - Тюлюнова В. Г. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року        Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Ткаченко І.Ю.

                       суддів         - Деркач Н.М., Каратаєвої Л.О.

                       за участю секретаря – Лященко С.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за позовом ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, третя особа: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю

за апеляційною скаргою Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Кам`янської міської ради Дніпропетровської області

на рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року,-

В С Т А Н О В И В:

14.11.2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, третя особа Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області про визнання права власності за набувальною давністю на квартиру під АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову посилається на те, що він з 2001 року без реєстрації проживав разом з рідною тіткою, ОСОБА_2 , у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки тітка тяжко хворіла. Власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_2 , що підтверджується Свідоцтвом про право власності на житло від 13 квітня 1994 року. Право власності зареєстровано Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 128 за номером запису: 21544. 15 листопада 2001 року за заявою тітки позивача було переоформлено особовий рахунок квартири АДРЕСА_2 з ОСОБА_2 на ім`я позивача, про що є довідка від 24.07.2002 року. Заповітів тітка не складала, бо вважала, що переоформлення саме особового рахунку квартири на ім`я позивача буде достатньо. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим від 03 січня 2002 року, актовий запис № 1. Але позивач продовжує по теперішній час проживати у вказаній квартирі. Добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає за квартирою та утримує її, по мірі своїх сил постійно робить поточний ремонт та сплачує комунальні послуги. Отримати Свідоцтво про право на спадщину, після померлої тітки позивач немає можливості, у зв`язку з тим, що він не входить до переліку осіб, згідно ст.ст.529-532 ЦК УРСР, який діяв на час відкриття спадщини, отже не має підстав для закликання до спадкування за законом.» У квартирі АДРЕСА_1 позивач проживає понад 10 років, з того часу ніхто з фізичних осіб або з боку держави своїх прав на квартиру не заявляв, позивач продовжує проживати у квартирі, користується нею, постійно утримує, сплачує комунальні послуги. Вищевказані обставини, підтверджуються актом № 745 від 22.08.2018 року, виданого КП КМР «УКОЖФ» про те що позивач добросовісно, відкрито, безперервно володіє нерухомим майном більше десяти років, квитанції про сплату комунальних послуг за весь період володіння вищезазначеної квартири та довідкою про переведення особового рахунку з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 , виданою КП «ДЖО» «Хімік» від 24.07.2002 року (а.с.2-4).

Рішенням Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, третя особа: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - задоволені.

Визнано за  ОСОБА_1 (р.н.о.к.п.п.  НОМЕР_1 ) право власності за набувальною давністю на квартиру під  АДРЕСА_1 , загальною площею 41,4 кв.м., жилою площею 26,8 кв.м. .

Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с. 99-102).

В апеляційній скарзі апелянт посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі (а.с.109-120).

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду слід скасувати, виходячи з наступних підстав.

Судом 1 інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2001 року без реєстрації проживав разом з рідною тіткою, ОСОБА_2 у квартирі АДРЕСА_1 . Власником квартири є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , тітка позивача за своєю заявою переоформила особовий рахунок своєї квартири АДРЕСА_2 на позивача. ІНФОРМАЦІЯ_3 тітка позивача померла. Але останній продовжує добросовісно, відкрито та безперервно володіти цим нерухомим майном та використовує його для власних потреб. Як вбачається з матеріалів спадкової справи, витребуваної судом, спадкоємців у ОСОБА_2 не має.

Позивач звернувся в ФОП ОСОБА_4 де був зроблений звіт про оцінку майна, оціночна (ринкова) вартість об`єкта оцінки для цілей оподаткування становить без ПДВ 132480,00 гривень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, позивач добросовісно заволодів чужим майном і понад 10 років продовжує відкрито, безперервно користуватися квартирою під АДРЕСА_1 , відповідачем по справі спростувань вказаних обставин та вимог про повернення цього нерухомого майна не заявлено, тому суд вважає що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а тому існують підстави для визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю за позивачем.

Однак із вказаними висновками суду 1 інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.

Так, статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Згідно з статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Згідно зі статтею 328 ЦК України набувальна давність є однією із підстав набуття права власності.

Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та на відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності – добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.

Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Як вбачається із матеріалів справи, власником квартири АДРЕСА_1 була ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 13 квітня 1994 року. Право власності зареєстровано Дніпродзержинським бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 128 за номером запису: 21544.

Позивач з 2001 року без реєстрації проживав разом з рідною тіткою, ОСОБА_2 , у квартирі АДРЕСА_1 , оскільки тітка тяжко хворіла.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла, що підтверджується Свідоцтвом про смерть, виданим від 03 січня 2002 року, актовий запис № 1.

Але позивач продовжує по теперішній час проживати у вказаній квартирі.

Згідно витребуваної судом 1 інстанції спадкової справи, вбачається, що спадкоємців у ОСОБА_2 не має.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18) зроблено висновок, що «умовами набуття права власності за набувальною давністю на підставі статті 344 ЦК України є: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна (нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери) право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду. Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. За змістом частини першої статті 344 Цивільного кодексу України добросовісність особи має існувати саме на момент заволодіння нею чужим майном, що є однією з умов набуття права власності на таке майно за набувальною давністю. Після заволодіння чужим майном подальше володіння особою таким майном має бути безтитульним, тобто таким фактичним володінням, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Володіння майном на підставі певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього. Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник. Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном».

Тобто, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що у майна є власник, на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Позивач зазначає, що з 2002 року добросовісно та відкрито володіє квартирою АДРЕСА_1 , яке належала померлій ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначене свідчить, що позивач був обізнаний про власника на спірну квартиру, а отже знав, що заволодів чужою річчю, тому його володіння не призводить до набуття права власності незалежно від тривалості такого володіння.

Володіння майном вважатиметься добросовісним лише в тому випадку, якщо в момент набуття річчю її набувач не знав та не міг знати, що він володіє чужою річчю.

       На підставі викладеного колегія суддів приходить до висновку, що позивачем не доведено усіх обставин, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття права власності за набувальною давністю, а тому ОСОБА_1 , не є добросовісним набувачем спірного житлового приміщення, а відкритість і безперервність користування майном не є достатніми підставами для набуття права власності на нього за правилами статті 344 ЦК України, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду постановлене без дотримання зазначених вище вимог законодавства, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, третя особа: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Крім того, відповідно до ст. 141 ЦПК України, з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області підлягають стягненню понесені судові витрати сумі 1 987,20 грн.

Керуючись ст. ст. 259, 268, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Прокуратури Дніпропетровської області в інтересах Кам`янської міської ради Дніпропетровської області – задовольнити.

Рішення Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська  Дніпропетровської області від 08 травня 2019 року – скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Територіальної громади в особі Кам`янської міської ради, третя особа: Друга Кам`янська державна нотаріальна контора Дніпропетровської області, про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь прокуратури Дніпропетровської області (реквізити отримувача: 49044, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, буд. 38, МФО 820172, р/р 35217020000291 в ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02909938, код класифікації видатків бюджету - 2800) сплачений судовий збір у розмірі 1 987,20 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.

Судді: