Донецький окружний адміністративний суд
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
03 березня 2010 р. Справа № 2а-701/10/0570
Донецькій окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чучко В.М., суддів Шинкарьової І.В.., Масло І.В., при секретарі Васнєві Д.Г., за участю представників: позивача – Чевикалової І.І. (довіреність від 04.01.2010 року), відповідача – Харакоз С.А. (довіреність від 24.02.2010 року № 2279/44), розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Закритого акціонерного товариства Страхова компанія «ВУСО» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про скасування акту індивідуальної дії,
В С Т А Н О В И В:
Закрите акціонерне товариство Страхова компанія «ВУСО» (надалі – ЗАТ СК «ВУСО», позивач) звернулося до суду із позовом про скасування припису Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України (далі – Комісія, відповідач) про усунення порушень вимог чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг № СК – 421/09-1242 від 25.11.2009 року.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку позивача припис Комісії від 25.11.2009 року № СК-421/09-1242, винесений на підставі акту про порушення законодавства у сфері страхування № 1384/42/5 від 11.11.2009 р., не ґрунтується на нормах діючого законодавства, оскільки зазначеним приписом встановлені порушення вимог Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в частині не прийняття страховиком рішення про виплату страхового відшкодування та обов’язку здійснення такої виплати, а також приписано їх усунути, але у позивача, як страховика, відсутні необхідні документи, що потрібні для прийняття такого рішення та здійснення виплати страхового відшкодування. З огляду на наведене, заявник просить у судовому порядку скасувати наведений вище припис.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідачем позовні вимоги не визнані, в матеріалах справи наявні заперечення на позов, у яких зазначено про безпідставність заявлених позовних вимог.
Заперечення обґрунтовані тим, що позивач протиправно не приймає рішення про виплату страхового відшкодування, оскільки у останнього наявні всі необхідні документи для прийняття такого рішення та здійснення виплати, ЗАТ СК «ВУСО» штучно затягує час та не бажає здійснювати виплати, а тому припис є законним, і вимоги позивача необґрунтованими з наведених вище підстав та такими, що задоволенню не підлягають.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 431779 та довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (АБ № 203966), Закрите акціонерне товариство Страхова компанія «ВУСО» є юридичною особою за законодавством України, ідентифікаційний код 31650052, місце знаходження: 83001 м. Донецьк, Ворошиловський район, вул. Постишева, 60.
23.07.2008 року між позивачем та фізичною особою ОСОБА_4 укладений договір (поліс) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників. Забезпечений транспортний засіб – автомобіль Daewoo Lanos, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 (в подальшому за текстом – забезпечений транспортний засіб).
24.02.2009 року на проспекті Кірова у м. Дніпропетровську за участю забезпеченого транспортного засобу (під керуванням ОСОБА_5) сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої автомобіль Ford Mondeo, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, належний фізичній особі ОСОБА_6, під управлінням ОСОБА_7, отримав механічні пошкодження.
Водії транспортних засобів – учасників дорожньо-транспортної пригоди повідомили ЗАТ СК «ВУСО» про настання випадку, що має ознаки страхового, 25.02.2009 року (повідомлення № 257/257). ОСОБА_7 разом з повідомленням були надані позивачу копії паспорту, довідки про присвоєння індивідуального податкового номеру, свідоцтва про реєстрація автомобілю Ford Mondeo, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, посвідчення водія, довіреності, первинної довідки ДАЇ про ДТП і протоколу медичного огляду на стан алкогольного сп’яніння. ОСОБА_5 надані позивачу копії: копії первинної довідки ДАЇ про ДТП, протоколу медичного огляду на стан алкогольного сп’яніння і протоколу про адміністративне правопорушення. При цьому, виходячи з пояснень представника позивача, вказаній фізичній особі одразу було запропоновано додатково надати копії: свідоцтва про державну реєстрацію забезпеченого автотранспортного засобу, посвідчення водія і документу, що підтверджує правомірність користування даним автомобілем. Але, дані документи не надані позивачу, незважаючи на неодноразові письмові звернення до ОСОБА_5
27.04.2009 року позивачем отриманий звіт спеціаліста за № 04-25/04 від 25.04.2009 року (вх. № 1326), складений фізичною особою – підприємцем ОСОБА_8 за заявою ЗАТ СК «ВУСО», відповідно до якого вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобілю Ford Mondeo, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, внаслідок пошкодження при ДТП склала 4 705,65 грн.
15.05.2009 року за вх № 1779 позивачем отримана заява про виплату страхового відшкодування, із зазначенням реквізитів щодо виплати, за підписом ОСОБА_7
30.06.2009 року ОСОБА_7 повторно звернувся до ЗАТ СК «ВУСО» з заявою про відшкодування шкоди, завданої дорожньо-транспортною пригодою. До наведеної заяви заявником додана копія постанови Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська, згідно якому встановлена вина ОСОБА_5 у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди 24.02.2009 року, і дана особа притягнута до адміністративної відповідальності у вигляді стягнення штрафу в сумі 340,00 грн. Вказана постанова набрала чинності 26.05.2009 року.
11.11.2009 р. Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України складений акт про порушення законодавства у сфері страхування Закритим акціонерним товариством Страхова компанія «ВУСО» № 1384/42/5. Згідно висновку цього акту, за результатами перевірки документів по страховій справі громадянина ОСОБА_7 за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 31.07.08 №ВС/2579106, укладеного страховиком з ОСОБА_4 Юрійовчием (забезпечений транспортний засіб Daewoo Lanos, д.н.р. НОМЕР_1), встановлено порушення наступних пунктів: 36.1 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неприйняття рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування після розгляду наданих документів визначених у статті 35 цього закону; 37.1 статті 37 Закону України « Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо недотримання страховиком обов`язку здійснити виплату страхового відшкодування протягом одного місяця з дня отримання страховиком документів, які зазначені у ст. 35 цього Закону; 37.2 статті 37 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо несплати пені за кожен день прострочення виплати страхового відкшодування з вини страховика з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка дає у період, за який нараховується пеня.
На підставі складеного акту № 1384/42/5 від 11.11.09 р. було винесено припис від 25.11.09 № СК-421/09-1242, яким встановлено, що ЗАТ СК «ВУСО» в своїй діяльності вчинило порушення вимог чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг, а саме пунктів: 36.1 ст. 36 Закону України «Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо неприйняття страховником рішення про виплату страхового відкшодування протягом одного місяця з дня отримання страховником останнього із визначених в ст. 35 цього Закону; 37.1 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо порушення обов`язку страховиком здійснити виплату страхового відшкодування протягом одного місяця з дня отримання страховиком документів, які зазначені у ст. 35 цього Закону; 37.2 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо поршуення обов`язку страховиком сплатити пеню за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Таким чином, Закритому акіонерному товариству «Страхова компанія «ВУСО» приписано усунути виявлені порушення вимог законодавства України у сфері надання фінансових послуг, повідомити про виконання вимог цього припису та подати підтверджуючі документи до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України у термін до 21.12.2009 року.
Виходячи з пояснень представника позивача, ЗАТ СК «ВУСО» вважає вказаний припис незаконним та необґрунтованим, оскільки страхувальником не надані необхідні для прийняття рішення про відшкодування шкоди потерпілій особі документи, зокрема: свідоцтва про реєстрацію забезпеченого транспортного засобу, посвідчення водія ОСОБА_5, а також документу, що підтверджує законність підстав керування цим транспортним засобом, що унеможливлює прийняття відповідного рішення та виплату страхового відшкодування.
У відповідності до ст. 21 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється, в тому числі, і спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.
Згідно Положенню про Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України, затвердженого Указом Президента України від 04 квітня 2003 року № 292/2003, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Комісія — це спеціально уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.
За приписами п. 3 наведеного Положення, основними завданнями Комісії, в тому числі є здійснення державного регулювання та нагляду за наданням фінансових послуг і додержанням законодавства в цій сфері, а також захист прав споживачів фінансових послуг шляхом застосування заходів впливу з метою запобігання порушенням законодавства на ринках фінансових послуг та їх припинення.
Відповідно до п.п. 44 – 46 п. 4 Положення комісія, в тому числі проводить виїзні та невиїзні перевірки діяльності фінансових установ; встановлює порядок та умови застосування заходів впливу згідно з законом; надсилає фінансовим установам і саморегулівним організаціям обов’язкові до виконання розпорядження щодо усунення порушень законодавства про фінансові послуги та вимагає надання необхідних документів.
Підпунктами 8 – 9 пункту 5 Положення комісія також має право проводити перевірки, в тому числі, тематичні та зустрічні перевірки, щодо правильності застосування страховиками законодавства України про страхову діяльність і достовірності їх звітності за показниками, що характеризують виконання договорів страхування; призначати не частіше одного разу на рік проведення за рахунок страховика додаткової обов’язкової аудиторської перевірки з визначенням аудитора, а також видавати приписи страховикам про усунення виявлених порушень законодавства про страхову діяльність, а у разі їх невиконання зупиняти чи обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень або приймати рішення про відкликання ліцензій та виключення з державного реєстру страховиків (перестраховиків).
Таким чином, Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України є суб’єктом владних повноважень, та здійснює в даних правовідносинах надані їй наведеними нормативно-правовими актами повноваження.
У розумінні норм ст. 1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в подальшому – Закон про страхування відповідальності) страхувальниками є юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу; страховики – це страхові організації, що мають право на здійснення обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування»; потерпілими є треті юридичні та фізичні особи, життю, здоров’ю та/або майну яких внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортним засобом заподіяна шкода, цивільно-правову відповідальність за яку несе власник цього транспортного засобу.
За приписами ст. 3 Закону про страхування відповідальності обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до ст. 5 Закону про страхування відповідальності об’єктом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов’язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров’ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Таким чином, дія даного Закону направлена на захист як майнових інтересів страхувальників, так і захист прав та інтересів потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах осіб.
Згідно ст. 15 цього ж Закону, договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності можуть укладатися на умовах: 1) страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, будь-якою особою, яка експлуатує його на законних підставах (договір I типу); 2) страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації будь-якого транспортного засобу або одного з транспортних засобів, зазначених у договорі, особою, вказаною в договорі страхування (договір II типу); 3) страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров’ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу, визначеного в договорі страхування, особою, вказаною в договорі страхування, або однією з осіб, зазначених у договорі (договір III типу).
Як вбачається з матеріалів справи, укладений між ЗАТ СК «ВУСО» та ОСОБА_4 договір обов'язкового страхування цивільно-правової відпвідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВС/2579106 від 31.07.2008 року) є договором I типу у розумінні Закону про страхування відповідальності.
На підставі ст. 35 Закону про страхування відповідальності для отримання страхового відшкодування, особа, яка має право на відшкодування (у даному випаду це потерпілий – ОСОБА_7.), подає страховику відповідну заяву, яка повинна містити інформацію, встановлену п. 35.1. До заяви додаються довідки про дорожньо-транспортну пригоду, довідки відповідних закладів охорони здоров’я щодо тимчасової втрати працездатності або довідки спеціалізованих установ про встановлення стійкої втрати працездатності (інвалідності) у разі її виникнення, інші документи, які мають відношення до даної дорожньо-транспортної пригоди, завірені у встановленому порядку (п. 35.2).
З огляду на наведене суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази звернення ЗАТ СК «ВУСО» до потерпілого – ОСОБА_7 стосовно надання документів, що підтверджують законність керування автотранспортним засобом ОСОБА_4 ОСОБА_5 та інших необхідних документів, оскільки за приписами даної норми вказані документи повинен надати саме потерпілий, а не страхувальник, до якого письмово звертався позивач.
У відповідності до ст. 36 наведеного Закону після розгляду страховиком наданих йому визначених у статті 35 цього Закону документів про дорожньо-транспортну пригоду, страховик приймає рішення про виплату страхового відшкодування або відмову у виплаті страхового відшкодування.
За пунктом 37.1 ст. 37 цього ж Закону виплата страхового відшкодування здійснюється протягом одного місяця з дня отримання страховиком визначених у статті 35 цього Закону документів або в строки та в обсягах, визначених рішенням суду, а за приписами пункту 37.2 даної статті за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє у період, за який нараховується пеня.
Станом на момент розгляду справи у матеріалах справи відсутнє підтвердження прийняття будь-якого рішення позивачем з приводу виплати страхового відшкодування, чи відмови у такій виплаті.
При цьому судом не приймаються доводи позивача відносно неможливості прийняття такого рішення у зв`язку з відсутністю витребуваних документів, оскільки їх відсутність могла б бути підставою для відмови у виплаті відшкодування. Таким чином, на думку суду неприйняття рішення щодо виплати чи невиплати страхового відшкодування є неправомірною бездіяльністю з боку позивача (тобто пасивною поведінкою), та порушенням норм п. 36.1 ст. 36 Закону про страхування відповідальності.
При цьому за нормами ст. 56 наведеного Закону підрозділи державної влади, органи місцевого самоврядування, юридичні особи та громадяни зобов’язані безоплатно надавати на запит страховиків та МТСБУ інформацію, якою вони володіють (у тому числі і конфіденційну), що пов’язана з страховими випадками з обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності або з подіями, що були підставою для подання потерпілими вимог про відшкодування шкоди МТСБУ. Органи Державтоінспекції МВС України також надають безоплатно страховикам та МТСБУ на їх запити відомості про реєстрацію транспортних засобів, з власниками яких ці страховики укладають договори обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності, дорожньо-транспортні пригоди, що мали місце.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази звернення позивача до наведених органів з запитами щодо надання документів, підтверджуючих правомірність (чи неправомірність) керування транспортним засобом ОСОБА_5, належним на праві власності ОСОБА_4., тим більш що надання такої інформації є безоплатним. У ході судового розгляду справи представник позивача зазначав, що з цього приводу, окрім страхувальника, ЗАТ СК «ВУСО» до інших осіб не зверталося.
Таким чином, дії позивача щодо витребування довіреності саме у страхувальника, а не у потерпілого чи третіх осіб, як то передбачено ст. 56 Закону про страхування відповідальності, не може виступати доказом вчинення позивачем всіх необхідних дій для встановлення обставин, необхідних для прийняття відповідного рішення стосовно відшкодування шкоди потерпілій особі. При цьому, зважаючи на те, що згідно з поштовим повідомленням винна у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди особа та страховик не проживали за адресами, куди позивач направляв свої запити, а Законом не передбачений обовязок страхувальника в частині надання будь-яких документів страхувальнику, на думку суду позивач свідомо не вчиняв дій, передбачених законом та необхідних для прийняття остаточного рішення по виплаті відшкодування потерпілій особі. Тобто, позивач вчиняв дії, які за даних обставин неможливо вважати ефективними та достатніми.
Отже, на думку суду, неправомірною бездіяльністю з приводу не прийняття рішення щодо відшкодування та його виплати, позивач неправомірно обмежив у праві на отримання компенсації за отриману шкоду ОСОБА_7, що прямо протирічить меті Закону про страхування (ст. 3), та предмету регулювання і його спрямованності, якими у відповідності до преамбули є, в тому числі, врегулювання відносин в сфері обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, та забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров’ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Пояснення ж позивача щодо неможливості прийняття рішення про здійснення відшкодування потерпілій особі з огляду на відсутність копій свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, належного страхувальнику, посвідчення водія на ім'я ОСОБА_5, а також документу, що посвідчує законність підстав керування цим транспортним засобом останнім у зв’язку з безвідповідальною поведінкою страхувальника ОСОБА_4 і водія ОСОБА_5 судом не приймаються, оскільки Закон про страхування відповідальності не встановлює залежності виплати страхового відшкодування потерплій особі від поведінки інших осіб, в тому числі страхувальника. При цьому Закон, зокрема ст. 56, встановлює достатньо можливостей для страховика в частині безоплатного отримання необхідних для прийняття рішення документів та інформації.
Додатково до наведеного суд також вважає за необхідне навести наступне.
За п.п. 2.1 розділу 2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі в тому числі: посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії і талон, що додається до посвідчення; реєстраційний документ на транспортний засіб, а у разі відсутності в транспортному засобі його власника, крім того, — свідоцтво про право спільної власності на цей транспортний засіб або реєстраційний чи інший засвідчений в установленому порядку документ, що підтверджує право керування, користування чи розпорядження таким транспортним засобом.
Керування транспортними засобами водіями, які не мають при собі або не пред’явили чи не передали для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, талона до нього, реєстраційних та інших документів, що підтверджують право користування чи розпорядження транспортним засобом, є адміністративним проступком, відповідальність за вчинення якого передбачена ст. 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Розгляд такого роду адміністративних правопорушень належить до компетенції органів внутрішніх справ (міліції), від імені якої мають право виступати працівники Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, які мають спеціальні звання, та начальник або заступник начальника відділення (відділу, управління, департаменту), командир або заступник командира окремого підрозділу Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України, начальник відділу внутрішніх справ або особа, яка виконує його обов’язки (ст. 222 наведеного Кодексу).
Отже, з огляду на наведене, необхідна інформація та документи могли б бути отримані позивачем за результатами надання відповідного запиту до Державтоінспекції Міністерства внутрішніх справ України.
Відповідно до п. 2.1 розділу 2 Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року № 125, Держфінпослуг може застосовувати такі заходи впливу: 1) зобов’язати порушника вжити заходів для усунення порушення; 2) вимагати скликання позачергових зборів учасників фінансової установи; 3) накладати штрафи відповідно до закону; 4) тимчасово зупинити (обмежити) або анулювати (відкликати) ліцензію на здійснення діяльності з надання фінансових послуг; 5) відсторонити керівництво від управління фінансовою установою та призначити тимчасову адміністрацію; 6) затверджувати план відновлення фінансової стабільності фінансової установи; 7) порушувати питання про ліквідацію установи.
За п. 2.2 розділу 2 цього ж Положення, зобов’язання порушника вжити заходів для усунення порушення — це письмове розпорядження (припис), що надається особі для усунення у визначений у ньому строк виявлених порушень законодавства про фінансові послуги. У розпорядженні (приписі) мають бути зазначені: 1) найменування особи, якій направляється розпорядження (припис); 2) місцезнаходження (місце проживання) особи; 3) код за ЄДРПОУ (ідентифікаційний номер за ДРФО); 4) норма законодавства про фінансові послуги, яку порушено; 5) зміст встановленого посадовою особою Держфінпослуг порушення; 6) посилання на дату і номер акта, в якому зафіксоване порушення; 7) строк усунення порушення та повідомлення про це Держфінпослуг; 8) дата та номер розпорядження (припису); 9) посада, прізвище та підпис уповноваженої особи; 10) відбиток печатки.
Про виконання (невиконання) вимог розпорядження (припису) особа зобов’язана письмово повідомити Держфінпослуг у визначений у розпорядженні (приписі) термін. Невиконання вимог розпорядження (припису) є підставою для застосування інших заходів впливу у визначених законодавством випадках.
У відповідності до положень п. 4.1 розділу 4 наведеного Положення провадження у справі є обов’язковою передумовою застосування заходів впливу, передбачених підпунктами 1-6 пункту 2.1 цього Положення. У разі виявлення порушень законодавства про фінансові послуги посадові особи Держфінпослуг зобов’язані скласти акт про порушення або акт перевірки з викладенням у ньому змісту виявлених порушень. Виявлені посадовими особами Держфінпослуг факти порушення законодавства про фінансові послуги чітко викладаються в акті про порушення або в акті перевірки із зазначенням доказів та з посиланням на відповідну норму закону та/або іншого нормативно-правового акта. Доказами в справі є будь-які фактичні дані, отримані в законному порядку, що свідчать про наявність чи відсутність порушення.
Акт про порушення повинен містити: 1) дату та номер; 2) посаду, прізвище особи (осіб), яка його склала; 3) найменування (прізвище, ім’я, по батькові) особи та її місцезнаходження (місце проживання); 4) код за ЄДРПОУ (ідентифікаційний номер за ДРФО); 5) час учинення порушення; 6) опис порушення; 7) норму закону або іншого нормативно-правового акта, який порушено; 8) пояснення уповноваженого представника особи (за згодою); 9) підпис особи (осіб), яка склала акт; 10) підпис уповноваженого представника особи про отримання примірника акта або відмітка про надіслання примірника акта поштою; 11) відбиток печатки Держфінпослуг.
Таким чином, відповідачем при складанні акту про порушення законодавства у сфері страхування ЗАТ СК «ВУСО» та припису від 25.11.2009 року № СК-421/09-1242, дотримані норми Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» та Положення про застосування Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України заходів впливу, затвердженого розпорядженням Держфінпослуг від 13 листопада 2003 року № 125, оскільки позивач неправомірно не прийняв відповідного рішення щодо відшкодування шкоди потерпілій особі, та його сплати у спосіб та порядку, передбаченому наведеним вище Законом.
З огляду на наведене, на думку суду, спірний припис про усунення порушень вимог чинного законодавства України у сфері надання фінансових послуг № СК-421/09-1242 від 25.11.2009 року прийнятий відповідачем обґрунтовано та на підставі діючого законодавства, відповідає обставинам справи та правильному застосуванню норм матеріального права, оскільки матеріалами справи підтверджені факти неправомірної бездіяльності позивача в частині прийняття рішення та виплати страхового відшкодування, чим порушені приписи ст.ст. 36 – 37 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
За ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В силу ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору
Беручи до уваги викладене, здійснивши аналіз матеріалів справи та пояснень представників сторін у їх сукупності, суд дійшов висновку, що докази, надані позивачем у якості підтвердження предмету позову, не можна вважати належними доказами у справі, адже вони не містять вичерпної інформації, яка б об'єктивно обґрунтовувала незаконність акту відповідача, оскільки останній прийнятий Комісією у відповідності до приписів діючого законодавства.
За нормами ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року № ETS N 005 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно приписів ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 20.03.1952 р. № ETS N 009 кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів.
Нормами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Доказів, які б доводили неправомірність акту суб’єкта владних повноважень позивач суду не надав, а отже позовні вимоги не підлягають задоволенню у спосіб захисту права, визначений позивачем.
Оскільки у матеріалах справи відсутні документальні докази судових витрат відповідача, суд їх не компенсує.
Керуючись ст. ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158 - 163 КАС України, суд
П О С Т А Н О В И В:
У задоволенні позову Закритого акціонерного товариства Страхова компанія «ВУСО» до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України про скасування акту індивідуальної дії – відмовити повністю.
Вступну та резолютивну частини постанови проголошено 03 березня 2010 року.
Повний текст постанови виготовлений 08 березня 2010 року.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня ухвалення постанови заяви про апеляційне оскарження, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі, і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя Чучко В.М.
Судді Масло І.В.
Шинкарьова І.В.