Справа № 521/14813/16-к

Номер провадження:1-кп/521/64/20

У Х В А Л А

21 лютого 2020 року                                                        м. Одеса

Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді        - Морозової І.В.,

за участю секретаря        - Несвіти А.С.,

прокурора        - Терьохіної Г.С.,

обвинувачених        - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

захисника        - Дацка В.А.,

у відкритому підготовчому судовому засіданні у кримінальному провадженні за обвинуваченням:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 343 КК України,

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 343, ч. 1 ст. 345, ч. 2 ст. 345 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Обвинувачені ОСОБА_1 і ОСОБА_2 звернулися до суду з письмовим клопотанням про повернення обвинувального акту прокурору з підстав невідповідності обвинувального акту та реєстру матеріалів досудового розслідування вимогам КПК України.

В судовому засіданні ОСОБА_1 і ОСОБА_2 , а також захисник Дацко В.А. підтримали клопотання про повернення обвинувального акту прокурору.

Прокурор вважала клопотання сторони захисту таким, що не підлягає задоволенню, та просила призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту.

Заслухавши доводи сторін, вивчивши надані матеріали, суд прийшов до наступних висновків.

       Згідно за ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування.       Він повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України, та містити, серед іншого, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

У ч. 1 ст. 91 КПК України визначено, що у кримінальному провадженні підлягає доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), що, виходячи з суті цієї статті, має відображатися в обвинувальному акті, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, як виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.

Як вбачається з п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування законодавства, яке забезпечує право на захист в кримінальному судочинстві» від 24.10.2003 № 8, суди повинні вимагати від органів досудового слідства, щоб пред`явлене особі обвинувачення було конкретним за змістом. Зокрема, воно повинно містити данні про злочин, у вчиненні якого обвинувачується особа, час, місце та інші обставини його вчинення, наскільки вони відомі слідчому. Вказаний принцип закріплений у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, де зазначено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально проінформований зрозумілою для нього мовою про характер і причини висунутого проти нього обвинувачення.

Проте, як вбачається судом, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 і ОСОБА_2 не відповідає вимогам ст. 291 КПК України, оскільки викладені в ньому фактичні обставини та формулювання обвинувачення не містять обов`язкових ознак складів інкримінованих цим особам злочинів. Це помилка робить обвинувачення не конкретним за змістом та не зрозумілим для обвинувачених, що є порушенням їх права на захист.

Так, за епізодом обвинувачення ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 343 КК України слідчим зазначені такі діяння обвинуваченої: «почала вимагати пояснень від слідчого», «вимагала пред`явити службове посвідчення», «на прохання слідчого…не реагувала», «голосно вимагала пред`явити постанову», «вимагала від прокурора спілкуватися державною мовою», «звинувачувала прокурора у вчиненні кримінальних правопорушень», «вимагала залучити до проведення слідчої дії громадськість». Разом з тим слідчим не було зазначено, яким же чином ОСОБА_2 здійснювала психологічний вплив та з якою метою щодо слідчого і прокурора.

Аналогічно за епізодом обвинувачення ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 343 КК України слідчим лише зазначені такі діяння обвинуваченого: «висловлював образи щодо зовнішності прокурора», «висловлював погрози, що прокурор буде відбувати покарання в місцях позбавлення волі за неправомірно прийняті рішення», «голосно викрикував на адресу прокурора слово «ганьба», «надавав особі рекомендації щодо написання заяв», «надавав особі поради щодо оголошення про сфальсифікований характер документів», «голосно висловлював образи на адресу прокурора, звинувачував у хабарництві та корупції», «висловлював погрози, що він буде особистим обвинувачем та буде намагатися засудити прокурора».

Під втручанням у діяльність працівника прокуратури, органу внутрішніх справ слід розуміти конкретні дії, спрямовані на перешкоду у виконанні цим працівником службових обов`язків або на досягнення прийняття неправомірного рішення. Втручання може виявлятися в умовлянні, шантажуванні потерпілого, погрозі відмовити у наданні законних благ, а також у будь-якій іншій формі впливу (абз. 1 п. 11 Постанови ПВСУ «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів»). При цьому інші форми впливу можуть бути виражені у відмові у надання певних благ, позбавленні пільг, переваг, втручанні в особисте життя, погрозі насильством тощо.

Разом з тим, в обвинуваченні ОСОБА_2 , ОСОБА_1 відсутні посилання на будь-які зазначені вище форми психологічного впливу і, відповідно, кримінально каране втручання у діяльність працівника правоохоронного органу, мета такого втручання. Тобто, відсутнє визначення об`єктивної сторони цього злочину.

Таким чином, стороною обвинувачення порушено законодавчо визначене положення (п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України), що обвинувачення має бути індивідуалізоване і містити передбачені законом відомості щодо конкретних злочинних діянь конкретної особи, в даному випадку – обвинувачених ОСОБА_2 , ОСОБА_1 .

Європейській суд з прав людини (пункт 34 Рішення у справі Абрамян проти Росії від 09.10.2008 року) вимагає приділяти особливу увагу роз`ясненню обвинувачення особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно письмово повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред`явленого йому обвинувачення.        

Покарання особи за злочин, який хоч і був передбачений кодексом, але кваліфікація містила нечіткі формулювання, буде порушенням принципу правової визначеності (Рішення від 06.11.2007 року у справі Степуляк проти Молдови).

Суд вважає, що порушення кримінального процесуального закону, допущені стороною обвинувачення при складенні обвинувального акту, є істотними і такими, що тягнуть порушення права ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на захист від обвинувачення і на справедливий судовий розгляд. Зазначені недоліки перешкоджають суду всебічно, повно та об`єктивно розглянути кримінальне провадження та унеможливлюють постановлення законного, обґрунтованого і вмотивованого рішення за результатами розгляду.

Таким чином, клопотання обвинувачених і захисника підлягає задоволенню, а обвинувальний акт має бути повернутим прокурору з підстав його не відповідності вимогам КПК України.

       На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 314, 291 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

       Клопотання обвинувачених ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та захисника Дацка В.А. про повернення обвинувального акту прокурору задовольнити.

Повернути прокурору обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1  у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 343, ч. 2 ст. 366 КК України,  ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 343, ч. 1 ст. 345, ч. 2 ст. 345 КК України, як такий, що не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України.

Ухвала може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 7 днів з дня її оголошення.        

Суддя                                                                І.В.Морозова