ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2020 року м. Київ № 640/6884/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Чудак О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки),

установив:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (ФОП ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (ГУ ДФС у м. Києві), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати:

- податкові повідомлення-рішення від 18.01.2019 №0002574204, №0002584204, №0002604204, №0002594204, №0002624204, №0002634204;

- рішення від 18.01.2019 №0002564204, №0002534204, №0002544204, №0002614204;

- вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2019 №Ф-18.

В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що підставою прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002574204, №0002584204, вимоги від 18.01.2019 №Ф-18 та рішень від 18.01.2019 №0002564204, №0002534204, №0002544204 слугував викладений в акті перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 необґрунтований висновок відповідача про завищення ним витрат на 546 905,39 грн за 2016 рік та заниження доходу на 31660,31 грн за 2017 рік.

Позивач наполягає на тому, що в ході проведення перевірки з боку податкового органу не надходило жодного запиту щодо надання пояснень з приводу встановленої розбіжності у сумі витрат за 2016 рік, акт перевірки не містить жодного посилання на те, що ФОП ОСОБА_1 відмовився їх надати. Наголошує, що всі витрати за 2016 рік документально підтверджені, при цьому відповідач не конкретизує, які саме витрати не визнані.

Кошти у сумі 31660,31 грн дійсно отримані позивачем у 2017 році, однак такі кошти надійшли на рахунок позивача як повернення помилкового перерахованих позивачем коштів у цій же сумі на рахунки контрагентів з якими позивач фактично не проводив господарську діяльність. Відтак, такі кошти не можуть вважатись доходом позивача.

Також, підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002604204, №0002594204 слугував, викладений в акті перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 необґрунтований висновок відповідача про завищення суми від`ємного значення (різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з податку на додану вартість (ПДВ)) у періоді, що перевірявся, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальному розмірі на 148567 грн, а також заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 167724 грн.

Вказані порушення на думку відповідача виникли внаслідок включення до складу податкового кредиту суми за отриману від ПАТ «ЗЗБК ім. С.Ковальської» (код ЄДРПОУ 05523398) продукцію (бетон в асортименті), яка не реалізована на підставі податкових накладних, перелік яких наведений в акті перевірки, у зв`язку із чим відповідач стверджує, що позивачем не нараховано податкові зобов`язання по операціях з придбання товарів/послуг, що не використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, відповідно до отриманих податкових накладних протягом перевіряємого періоду. Позивач зазначає, що господарські операції з придбання товарів у ПАТ «ЗЗБК ім. С.Ковальської» реальні та документально підтверджені, залишки придбаних товарів зберігаються позивачем на складах ТОВ «Капітальний бетон» згідно договорів відповідального зберігання від 05.01.2015 №б/н та від 02.01.2017 №б/н.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002624204, №0002634204 та рішення від 18.01.2019 №0002614204 позивач зазначив, що висновки акта перевірки не містять посилань на відповідні норми законодавства які порушені позивачем та у відповідності до яких складені такі рішення, у зв`язку із чим позивач вважає такі рішення необґрунтованими та протиправними.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.04.2019 відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву у якому заперечив проти задоволення позову з огляду на необґрунтованість позовних вимог. Зазначив, що оскаржувані рішення є правомірними, адже прийняті на підставі обґрунтованих висновків акту перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 .

Суд, дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених вимог в їх сукупності, надав їм юридичну оцінку та встановив наступне.

28.12.2018 посадовими особами ГУ ДФС у м. Києві проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за періоді з 01.01.2015 по 31.12.2017, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 07.10.2014 по 31.12.2017.

За результатами перевірки складено акт від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 .

В ході перевірки встановлено та зафіксовано в акті перевірки порушення позивачем вимог:

- пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (ПК України), в результаті чого занижено податкові зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб від підприємницької діяльності, що підлягають сплаті до бюджету в загальній сумі 104141,83 грн, в тому числі по періодах: за 2016 - 98442,97 грн; за 2017 - 5698,86 грн;

- пункту 16-1 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, в результаті чого занижено податкові зобов`язання з військового збору, що підлягають сплаті до бюджету в загальній сумі 8678,48 грн, у тому числі по періодах: за 2016 - 8203,58 грн; за 2017 - 474,90 грн;

- підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, у частині заниження податкових зобов`язань з ПДВ за перевіряємий період, в результаті чого перевіркою встановлено: завищення суми від`ємного значення (різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ) у періоді, що перевірявся, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальному розмірі на 148567 грн; заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 167724 грн.

- статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 №2464-VI (Закон №2464-VI), в результаті чого занижено суму єдиного внеску на загальнообов`язкове соціальне страхування (ЄСВ), що підлягає сплаті і до бюджету в загальній сумі 92651,61 грн;

- пункту 8 статті 9 Закону №2464-VI в частині не своєчасної сплати ЄСВ;

- підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ ПК України, в частині не подання заяви (повідомлення) за формою №20-ОПП до органів ДФС;

- підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, в частині не подання податкового розрахунку сум/доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за 1 квартал 2016 року до органів ДФС.

18.01.2019 на підставі вказаних висновків акта від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 контролюючим органом складено податкові повідомлення-рішення:

- №0002574204, яким збільшено суму грошового зобов`язання позивача з податку на доходи фізичних осіб на 130177,29 грн, з яких основний платіж - 104141,83 грн та штрафні санкції 29035,46 грн;

- №0002584204, відповідно якого позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору на 10848,1 грн, з яких основний платіж - 8678,48 грн та 2169,62 грн штрафні санкції;

- №0002604204, яким збільшено грошового зобов`язання позивача з ПДВ на 209655 грн, з яких основний платіж складає 167724 грн та 41931 грн штрафні санкції;

- №0002594204, відповідно до якого позивачу зменшено розмір від`ємного значення суми ПДВ за відповідні періоди;

- №0002624204, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 510 грн за порушення вимог підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України;

- №0002634204, яким до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 170 грн за порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ ПК України.

Також 18.01.2019 на підставі вказаних висновків акта від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 відповідачем сформовано вимогу №Ф-18 про сплату недоїмки у розмірі 92651,61 грн, та застосовано до позивача штрафні санкції згідно рішень:

- №0002614204 про нарахування штрафних санкцій у розмірі 680 грн за несвоєчасне подання звітності з ЄСВ;

- №0002564204 про застосування штрафних санкцій у розмірі 18045 грн за донарахування контролюючим органом своєчасно не нарахованого платником ЄСВ;

- №0002534204 про нарахування штрафу у розмірі 833,61 грн та пені у розмірі 211,66 грн за несвоєчасну сплату ЄСВ;

- №0002544204 про нарахування штрафу у розмірі 1264,81 грн та пені у розмірі 87,46 грн за несвоєчасну сплату ЄСВ.

Позивач оскаржив вказані рішення в адміністративному порядку шляхом подання скарг до ДФС України, однак рішеннями ДФС України від 27.02.2019 №9698/6/99-99-11-05-02-25 та від 26.03.2019 №14703/6/99-99-11-05-01-25 скарги позивача залишені без задоволення, а оскаржувані рішення - без змін.

Позивач не погоджується із результатом адміністративного оскарження вказаних рішень, вважає такі рішення протиправними, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, визначаючись щодо заявлених вимог по суті, виходить з того, що правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку ЄСВ, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначені Законом №2464-VI.

Згідно пункту 1 частини першої статті 6 Закону №2464-VI платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI ЄСВ - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку ЄСВ. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку ЄСВ; платники ЄСВ; порядок нарахування, обчислення та сплати ЄСВ; розмір ЄСВ; орган, що здійснює збір та веде облік ЄСВ, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку ЄСВ.

Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VІ платниками ЄСВ є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.

У відповідності до пункту 1 частини другої статті 6 Закону №2464-VІ платник ЄСВ зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати внесок.

Базою нарахування ЄСВ є сума доходу, отримана від діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб (пункт 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VІ).

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону №2464-VІ недоїмкою є сума ЄСВ, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.

За змістом частини третьої статті 9 та частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ у разі донарахування контролюючим органом за результатом перевірки своєчасно не нарахованого платником ЄСВ застосовуються відповідні штрафні санкції.

Відповідно до частини четвертої статті 25 Закону №2464-VІ орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам ЄСВ, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюються статтею 177 ПК України.

Згідно пункту 177.2 статті 177 ПК України об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Пунктом 177.4 статті 177 ПК України визначено перелік витрат на які зменшується загальний оподатковуваний доход для визначення об`єкту оподаткування.

При цьому, згідно з підпунктом 177.4.5 пункту 177.4 статті 177 ПК України не включаються до складу витрат підприємця документально не підтверджені витрати.

Згідно пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.

Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу. Об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу.

Таким чином, базою нарахування єдиного внеску, податку на доходи фізичних осіб та військового збору, є чистий оподатковуваний дохід платника.

Судом встановлено, що підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002574204, №0002584204, вимоги від 18.01.2019 №Ф-18, рішень від 18.01.2019 №0002564204, №0002534204, №0002544204 слугував викладений в акті перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 висновок відповідача про завищення позивачем витрат на 546905,39 грн за 2016 рік та заниження доходу на 31660,31 грн за 2017 рік, що відповідно зменшило базу нарахування ЄСВ, податку на доходи фізичних осіб та військового збору, призвело до застосування штрафних санкції за несвоєчасне нарахування та сплату позивачем ЄСВ.

Вказаного висновку відповідач дійшов з огляду на те, що при перевірці правильності відображення ФОП ОСОБА_1 валового доходу за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 встановлено розбіжність у задекларованих позивачем сумах доходу та сумами надходжень на розрахунковий рахунок позивача на 31660,31 грн, що свідчить про заниження позивачем доходу за 2017 рік на вказану суму.

Перевіркою правильності визначення витрат, відображених у декларації про майновий стан і доходи за 2016 рік, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу та документально підтверджених, з даними про суми витрат, визначеними в ході перевірки за період з 01.01.2016 по 31.12.2016 встановлено розбіжність на суму 546905,39 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним висновкам відповідача суд враховує наступне.

Згідно пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

За приписами пунктів 44.2, 44.3 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до 85.2 статті 85 ПК України платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

Згідно пункту 177.10 статті 177 ПК України фізичні особи-підприємці зобов`язані вести Книгу обліку доходів і витрат та мати підтверджуючі документи щодо походження товару.

Форма Книги обліку доходів і витрат та порядок її ведення визначені наказом Міністерства фінансів України від 16.09.2013 №481, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 01.10.2013 за №1686/24218 «Про затвердження форми Книги обліку доходів і витрат, яку ведуть фізичні особи - підприємці, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, і фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, та Порядку її ведення».

Згідно підпунктів 4-8 пункту 6 вказаного Порядку самозайняті особи заносять до Книги відомості в такому порядку:

- графа 4 розраховується як різниця між отриманим доходом від здійснення господарської або незалежної професійної діяльності (графа 2) та сумою повернутих самозайнятою особою коштів за товари (роботи та послуги) (графа 3);

- у графі 5 зазначаються реквізити документа, який підтверджує понесені витрати, що безпосередньо пов`язані з отриманим доходом. Документами, які підтверджують витрати, можуть бути, зокрема, платіжне доручення, прибутковий касовий ордер, квитанція, фіскальний чек, акт закупки (виконаних робіт, наданих послуг) та інші первинні документи, що засвідчують факт оплати товарів, робіт, послуг;

- у графі 6 відображається сума витрат, які документально підтверджені та безпосередньо пов`язані з отриманням доходу за підсумками дня;

- у графі 7 відображається сума витрат на оплату праці та нарахування на оплату праці найманих осіб, понесені у звітному місяці;

- у графі 8 відображається сума фактично понесених інших витрат, безпосередньо пов`язаних з одержанням доходу, які не зазначені в графах 6 та 7, зокрема, витрати на сплату послуг, зв`язку, орендних та комунальних платежів тощо.

Суд враховує, що згідно акту перевірки позивачем задекларовано у 2017 році (декларація від 09.02.2017 №9269924386) витрати на загальну суму 1405619,75 грн, з яких відповідач визнає витрати позивача на суму 858714,36 грн та вважає документально не підтвердженими витрати позивача на суму 546905,39 грн.

Разом з цим, стверджуючи про не підтвердження первинними документами витрат позивача за 2017 рік на суму 546905,39 грн, відповідач не зазначає, які саме витрати не підтверджені (сума, дата понесення, за якими операціями та з якими контрагентами) та які документи необхідно подати позивачу для підтвердження таких витрат.

Водночас, суд вважає, що відповідачем не вжито достатніх заходів для отримання від позивача документального підтвердження вказаних витрат. В акті перевірки наведено перелік контрагентів позивача за 2017 рік та перелік документів поданих до перевірки, який відповідач вважав достатнім, адже не вимагав таких первинних документів у позивача про що свідчить відсутність запитів про отримання підтверджуючих документів (пункт 73.3 статті 73 ПК України), актів про відмову платника податків надати документи (пункт 85.6 статті 85 ПК України).

Суд зазначає, що позивач подав до суду первинні документи для підтвердження витрат у 2017 році на загальну суму 1405619,75 грн. Відповідач не надав жодних обґрунтувань щодо наявності дефектів форми та змісту таких документів, не пояснив причин неврахування таких документів під час проведення перевірки.

Суд зауважує, що констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Зазначене є порушенням пункту 5 розділу ІІ Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків - юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.10.2015 за №1300/27745 (Порядок №727), згідно якого факти виявлених порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та повною мірою з посиланням на первинні документи, регістри податкового та бухгалтерського обліку, фінансової та іншої звітності, інші документи, пов`язані з обчисленням і сплатою податків, зборів, платежів, ведення/складання яких передбачено законодавством, або отримані від інших суб`єктів господарювання, органів державної влади, у тому числі іноземних держав, правоохоронних органів, а також податкову інформацію, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Щодо заниження валового доходу у розмірі 31660,31 грн за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 позивач пояснив, що кошти у 31660,31 грн помилково спрямовані позивачем на рахунки контрагентів з якими позивач фактично не проводив господарську діяльність. Після з`ясування обставин помилкового перерахування коштів, вказані кошти надійшли на розрахунковий рахунок позивача з призначенням платежу: «повернення помилково перерахованих коштів», що підтверджуються копією банківської виписки за 2017 рік та листами. Отже, такі кошти у сумі 31660,31 грн не можуть вважатись доходом. Відповідач не надав будь яких заперечень на такі доводи позивача.

Таким чином, суд вважає, що висновки акту перевірки про завищення позивачем витрат у 2016 році на суму 546905,39 грн та заниження позивачем доходу у 2017 році на суму 31660,31 грн жодним чином не підтверджені, тобто є лише припущеннями відповідача, а також спростовуються наявними матеріалами справи та встановленими в ході судового розгляду обставинами.

Відтак, є протиправними та підлягають скасуванню, прийняті на підставі таких висновків, податкові повідомлення-рішення від 18.01.2019 №0002574204, №0002584204, вимога від 18.01.2019 №Ф-18, рішення від 18.01.2019 №0002564204, №0002534204, №0002544204.

Порядок нарахування та сплати ПДВ регулюється розділом V ПК України. Зокрема, відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Пунктом 188.1 статті 188 ПК України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб`єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов`язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв`язку, ПДВ та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно із пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Підпунктом 44.1 статті 44 ПК України встановлено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту (абзац другий вищевказаної правової норми).

Відповідно до частини другої статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV (Закон №996-XIV) фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

За вимогами частини першої статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону №996-XIV).

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкового кредиту та витрат виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій; документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності; наявності у покупця належним чином складеної податкової накладної; наявності ділової мети, розумних економічних причин для здійснення господарської операції.

Водночас, наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту та витрат, зокрема, це: не пов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником ПДВ; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002604204, №0002594204 слугував висновок відповідача про завищення суми від`ємного значення (різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ) у періоді, що перевірявся, що призвело до завищення залишку від`ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду у загальному розмірі на 148567 грн, а також заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет на загальну суму 167724 грн. В акті перевірки зазначено, що вказані порушення виникли внаслідок включення до складу податкового кредиту суми за отриману від ПАТ «ЗЗБК ім. С.Ковальської» продукцію (бетон в асортименті), яка не реалізована на підставі податкових накладних, перелік яких наведений в акті перевірки, у зв`язку із чим відповідач стверджує, що позивачем не нараховано податкові зобов`язання по операціях з придбання товарів/послуг, що не використовуються в оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності платника, відповідно до отриманих податкових накладних протягом перевіряємого періоду.

При цьому, у висновках акту від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 відповідач вказує про порушення позивачем вимог підпункту «г» пункту 198.5 статті 198 ПК України, згідно якого платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 01.07.2015, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

Матеріали справи підтверджують, що податковий кредит з ПДВ по вказаних у акті перевірки податкових накладних сформований позивачем за рахунок придбання у ПАТ «ЗЗБК ім. С. Ковальської» на підставі договору від 05.02.2014 №391 будівельних матеріалів, зокрема бетону, який зберігається позивачем на складах ТОВ «Капітальний бетон» згідно договорів відповідального зберігання від 05.01.2015 №б/н та від 02.01.2017 №б/н. Передача бетону на відповідальне зберігання підтверджується відповідними актами приймання передачі. Крім того, за умовами вказаних договорів відповідального зберігання Зберігач має право використовувати передане на зберігання майно у господарській діяльності за погодження із Поклажодавцем, а повернути зобов`язаний за першою вимогою Поклажодавця. Також ФОП ОСОБА_1 орендував майданчик під відкритий склад у ПАТ «Київський деревообробний комбінат» на підставі договору від 01.11.2014 №13/11.

Суд зазначає, що господарські операції з придбання товарів у ПАТ «ЗЗБК ім. С.Ковальської» реальні та документально підтверджені, податкові накладні складені за результатом здійснення таких операцій зареєстровані у Єдиному реєстрі податкових накладних. Відповідач не подав жодних заперечень у цій частині.

У відзиві відповідач зазначив, що згідно з реєстраційними даними одним із видів господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 визначено діяльність посередників у торгівлі деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічними виробами. Перевіркою встановлено, що фактично в періоді, що перевірявся, ФОП ОСОБА_1 здійснював, у тому числі господарську діяльність у сфері посередників у торгівлі будівельними матеріалами (бетон, цемент). Таким чином, відсутні підстави вважати, що придбані позивачем у ПАТ «ЗЗБК ім. С.Ковальської» будівельні матеріали призначені для їх використання або починали використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю ФОП ОСОБА_1 .

Відтак, суд вважає необґрунтованими вказані висновки відповідача про завищення позивачем суми від`ємного значення (різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту з ПДВ) та заниження ПДВ, що підлягає сплаті в бюджет, а тому

податкові повідомлення-рішення від 18.01.2019 №0002604204, №0002594204 є протиправними та підлягають скасуванню.

Обґрунтовуючи протиправність податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002624204, №0002634204 та рішення від 18.01.2019 №0002614204 позивач зазначив, що висновки акта перевірки не містять посилань на відповідні норми законодавства які порушені позивачем та у відповідності до яких складені такі рішення.

Згідно рішення від 18.01.2019 №0002614204 позивачу нараховані штрафні санкції у розмірі 680 грн на підставі пункту 7 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ у зв`язку із тим, що у акті від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 зафіксовано порушення позивачем вимог підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону №2464-VІ шляхом несвоєчасного подання звітності з ЄСВ.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 6 Закону №2464-VІ платник ЄСВ зобов`язаний подавати звітність та сплачувати до податкового органу за основним місцем обліку платника ЄСВ у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв`язку від платника ЄСВ поштового відправлення із звітністю.

Пункт 7 частини одинадцятої статті 25 Закону №2464-VІ передбачає, що за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої цим Законом, органом доходів і зборів здійснюється накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожне таке неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою.

В описовій частині акту перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 вказано про порушення позивачем вимог підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону №2464-VІ шляхом несвоєчасного подання звітності з ЄСВ за липень 2015 року, травень, серпень, вересень 2016 року.

При цьому, як обґрунтовано зазначає позивач, у розділі ІІІ «Висновки» акту перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 відсутні посилання на порушення позивачем вимог підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону №2464-VІ.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку №727 акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Згідно пунктів 1, 5 розділу ІІІ Порядку №727 акт (довідка) документальної перевірки складається з чотирьох частин: вступної, загальних положень, описової частини та висновку. До акта (довідки) документальної перевірки додаються інформативні додатки.

Висновок акта (довідки) документальної перевірки повинен містити, зокрема:

- опис виявлених перевіркою порушень законодавства з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, з посиланням на підпункти, пункти, статті законодавчих актів або загальний висновок щодо відсутності таких порушень;

- інформацію щодо виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, відображається у національній валюті України у розрізі податків та зборів, ЄСВ з розбивкою за роками та податковими (звітними) періодами у межах періоду, що перевіряється. Виявлені порушення валютного законодавства відображаються у розрізі зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Виявлені порушення подання звітів про контрольовані операції та/або повноти відображення в них таких операцій відображаються в розрізі звітів та/або звітних періодів.

Отже, належним способом фіксації встановленого в ході податкової перевірки порушення платником податків вимог законодавства є зазначення у висновку акта перевірки вказаної інформації про таке порушення. У разі відсутності у висновку акта перевірки відомостей про певне порушення, відсутні й підстави вважати, що таке порушення виявлено в ходів перевірки. При цьому, зазначення про виявлення порушення у описовій частині акту перевірки не спростовує даного висновку.

Таким чином, висновок про порушення позивачем вимог підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону №2464-VІ належним чином не зафіксований у акті перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 , а тому суд вважає неправомірним застосування до позивача штрафних санкцій згідно рішення від 18.01.2019 №0002614204 на підставі даних акту перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 про порушення позивачем вимог підпункту 4 пункту 2 статті 6 Закону №2464-VІ.

З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про протиправність та необхідність скасування рішення від 18.01.2019 №0002614204.

Згідно податкового повідомлення-рішення від 18.01.2019 №0002624204 до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 510 грн за порушення вимог підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України, а саме за не подання податкового розрахунку сум/доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за 1 квартал 2016 року до органів ДФС.

Відповідно до підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов`язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

Згідно пункту 119.2 статті 119 ПК України неподання, подання з порушенням встановлених строків, подання не у повному обсязі, з недостовірними відомостями або з помилками податкової звітності про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податків, суми утриманого з них податку, а також суми отриманої оплати від фізичних осіб за товари (роботи, послуги), якщо такі недостовірні відомості або помилки призвели до зменшення та/або збільшення податкових зобов`язань платника податку та/або до зміни платника податку - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 510 гривень.

На підставі податкового повідомлення-рішення від 18.01.2019 №0002634204 до позивача застосовано штрафну санкцію у розмірі 170 грн за порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ ПК України шляхом не подання заяви (повідомлення) за формою №20-ОПП до органів ДФС.

Відповідно до підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний подавати контролюючим органам інформацію в порядку, у строки та в обсягах, встановлених податковим законодавством.

За приписами пункту 63.3 статті 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про зміну основного та неосновного місця обліку великого платника податків.

Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків.

Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Згідно пункту 8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.12.2011 за №1562/20300, повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків.

Суд зауважує, що у пункті 2.4 розділу ІІ та розділу ІІІ «Висновки» акту перевірки від 28.12.2018 №4956/26-15-42-30/ НОМЕР_1 зафіксовані вказані порушення позивачем вимог підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України та підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ ПК України.

Про застосування штрафних санкції саме за порушення вимог підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України зазначено у податковому повідомленні-рішенні від 18.01.2019 №0002624204 та розрахунку до нього. Аналогічним чином у податковому повідомленні-рішенні від 18.01.2019 №0002634204 та розрахунку до нього вказано про те, що штрафні санкції застосовані за порушення підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ ПК України.

Таким чином, зі змісту акту перевірки, вказаних податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 та розрахунків до них, позивач мав можливість дізнатись за яке порушення до нього застосовані штрафні санкції на підставі таких податкових повідомлень-рішень, а отже й подати відповідні заперечення.

Суд звертає увагу на те, що позивач жодним чином не спростовує висновки відповідача про порушення вимог підпункту «б» пункту 176.2 статті 176 ПК України шляхом не подання до органів ДФС податкового розрахунку сум/доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за 1 квартал 2016 року, а також підпункту 16.1.7 пункту 16.1 статті 7 розділу І, пункту 63.3 статті 63 розділу ІІ ПК України шляхом не подання заяви (повідомлення) за формою №20-ОПП.

В ході судового розгляду позивач не надав суду жодних доказів подання до органів ДФС податкового розрахунку сум/доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ за 1 квартал 2016 року, а також повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою №20-ОПП. Також позивач не заперечив щодо наявності у нього обов`язку подавати зазначену звітність.

З урахуванням наведеного, суд вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, позовні вимоги про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002624204 та №0002634204.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.

У пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» Європейський Суд з прав людини визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

З урахуванням наведеного у сукупності суд дійшов висновку, що відповідачем, як суб`єктом владних повноважень у повній мірі не виконано, покладений на нього обов`язок доказування з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 КАС України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для частково задоволення позову шляхом визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002574204, №0002584204, №0002604204, №0002594204, рішень від 18.01.2019 №0002564204, №0002534204, №0002544204, №0002614204 та вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2019 №Ф-18. При цьому, відповідачем доведено правомірність податкових повідомлень-рішень від 18.01.2019 №0002624204, №0002634204, а позивачем не надано належних доказів протилежного, що має наслідком відмову у задоволенні позову у цій частині.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно частини третьої статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Відповідно до квитанції від 18.04.2019 №852/з7 за подання адміністративного позову позивач сплатив судовий збір у сумі 6137,02 грн.

Оскільки, за результатом судового розгляду даної справи суд дійшов висновку про задоволення позову в частині майнових вимог позивача у загальному розмірі 613021,50 грн, останньому підлягає поверненню за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень судовий збір в сумі 6130,22 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 77, 139, 241, 243-246, 255 КАС України, суд

вирішив:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень та вимоги про сплату боргу (недоїмки), - задовольнити частково.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.01.2019 №0002574204, №0002584204, №0002604204, №0002594204.

Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.01.2019 №0002564204, №0002534204, №0002544204, №0002614204.

Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) від 18.01.2019 №Ф-18.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути з Головного управління ДФС у місті Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 6130,22 грн (шість тисяч сто тридцять гривень двадцять дві копійки).

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач - фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (місце проживання фізичної особи: АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління ДФС у місті Києві (місцезнаходження юридичної особи: 04213, місто Київ, вулиця Шолуденка, 33/19; ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань: 39439980).

Суддя О.М. Чудак