КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 372/1597/18 Головуючий у І інстанції Потабенко Л.В.

Провадження № 22-ц/824/2640/2020 Головуючий у ІІ інстанції Таргоній Д.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розглядуцивільних справ:

судді-доповідача Таргоній Д.О.,

суддів: Голуб С.А., Ігнатченко Н.В.,

за участі секретаря Тимошевської С.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської Області від 16 серпня 2019 року в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням та усунення перешкод у користуванні квартирою,

УСТАНОВИВ:

у червні 2018 року позивачка ОСОБА_2 в особі свого представника - ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаною позовною заявою, в якій просила встановити наступний порядок користування квартирою АДРЕСА_1:

виділити в її користування житлову кімнату, № 1 площею 11,9 кв.м., житлову кімнату № 2 площею 9,9 кв.м., лоджію 1,4 кв.м.;

у користуванніспіввласника квартири ОСОБА_1 просила залишити житлову кімнату, № 3 площею 17,9 кв.м., балкон (терасу) площею 1,0 кв.м.;

у спільному користуванні залишити: кухню площею 7,2 кв.м., вбиральню площею 1,3 кв.м., ванну кімнату площею 2,7 кв.м., коридор площею 11,9 кв.м., вбудовану шафу площею 1,5 кв.м.

Просила також суд своїм рішенням зобов`язати відповідача не чинити їй перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні належною їй 1/2 частиною вказаної квартири та стягнути з відповідача понесені судові витрати.

Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначила, що їй належить 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , право власності на яку позивач набула відповідно до договору дарування від 04.04.2018 року.

Інша 1/2 частина вказаної квартири належить відповідачу.

Позивачка є громадянкою США, де постійно мешкає з 1994 року.

Однак, під час періодичних візитів до України позивачка позбавлена доступу до належної їй частини квартири, оскільки відповідач та його сім`я чинить перешкоди в цьому. Зокрема: не надають дублікатів ключів від вхідних дверей квартири, не допускають її до приміщення квартири, у зв`язку з чим вона змушена тимчасово проживати в родичів та знайомих.

Відповідач уникає будь-яких зустрічей з позивачем, не бажає з нею спілкуватися, у тому числі щодо перемовин про добровільне визначення та закріплення між співвласниками житлової площі. Тому позивач за захистом своїх прав та інтересів змушена була звернулася до суду з даним позовом.

Рішення Обухівського районного суду Київської Області від 16 серпня 2019 року позов задоволено.

Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1 наступним чином:

- в користування ОСОБА_2 виділено житлову кімнату, що іменується у плані технічного паспорта № 1 площею 11,9 кв.м., житлову кімнату № 2 площею 9,9 кв.м., лоджію 1,4 кв.м.;

-у користуванні ОСОБА_1 залишено житлову кімнату, що іменується у плані технічного паспорта № 3 , площею 17,9 кв.м., балкон (терасу) площею 1,0 кв.м.;

- у спільному користуванні залишено: кухню площею 7,2 кв.м., вбиральню площею 1,3 кв.м., ванну кімнату площею 2,7 кв.м., коридор площею 11,9 кв.м., вбудовану шафу площею 1,5 кв.м.

Зобов`язано ОСОБА_1 не чинити ОСОБА_2 перешкод у користуванні, володінні та розпорядженні належній їй 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати в розмірі 704 грн. 80 коп.

Ухвалою Обухівського районного суду м. Києва від 20 листопада 2019 року виправлено помилку в рішенні Обухівського районного суду Київської Області від 16 серпня 2019 року, зазначено замість помилкового прізвища позивача « ОСОБА_2 » вірне прізвище позивача « ОСОБА_2 ».

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, з апеляційною скаргою звернувся відповідач ОСОБА_1 , який, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам, встановленим по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні заявлених позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Зокрема, в доводах апеляційної скарги зазначає, що вирішуючи питання про задоволення позову, суд першої інстанції не перевірив належним чином наявність порушеного права у позивача, не взяв до уваги заперечень відповідача щодо відсутності в його діях порушення прав позивача на користування своїм майном. Так, судом проігноровано, що позивачка, будучи співвласником квартири з будь-якими зверненнями до нього про надання ключів або доступ до квартири не зверталася, так як постійно проживає в Сполучених Штатах Америки. Всі витрати (комунальні платежі) на утримання житла відповідач несе особисто.

Вважає, що суд повинен був критично віднестись до пояснень свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які є рідними позивачки і про ніби-то стоврення перешкод їй у користуванні квартирою чули зі слів самої позивачки.

Протягом судового розгляду відповідачем та його представником неодноразово, після проведення оцінки нерухомого майна, пропонувалось виплатити позивачу вартість Ѕ частини квартири в сумі 15 000 доларів США.

Сторона позивача, отримавши дану пропозицію, декілька разів просили суд оголосити по справі перерву для доведення вказаної інформації позивачу, але про наслідки розмови з позивачем ні відповідач, ні суд, повідомлені не були, що на думку відповідача свідчить про відсутність спору між сторонами.

У січні 2020 року представником позивача - адвокатом Музичук Є.А. подано відзив на апеляційну скаргу, в якому звертає увагу на безпідставність доводів скарги щодо відсутності між сторонами спірних правовідносин щодо встановлення порядку користування спільним майном. Вважає, що ухвалюючи рішення, суд вірно взяв до уваги пояснення допитаних в ході розгляду справи свідків, які підтвердили обґрунтованість доводів позивача щодо створення їй перешкод відповідачем у доступі до квартири. Зазначив також, що позивач ОСОБА_2 категорично заперечує проти укладення з відповідачем запропонованої ним мирової угоди, про що було доведено до відома суду.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав з викладених у ній підстав, просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, підтримавши доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Просив залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як законне та обґрунтоване.

Заслухавши доповідь судді, вислухавши пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що кожен із співвласників має право на надання йому у володіння і користування тієї частини спільного майна у натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Вказаний висновок суду ґрунтується на фактичних обставинах справи та вимогах закону, з огляду на наступне.

З копії технічного паспорту на квартиру АДРЕСА_1 вбачається, що її власниками були ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , яким належало по 1/2 частині квартири.

04.04.2018 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 був укладений договір дарування 1/2 частини квартири, відповідно до якого ОСОБА_5 передала безоплатно у власність, а позивач прийняла, як дарунок, 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дроботун О.Л. Зареєстровано в реєстрі за № 370. (том 1 а.с. 10-12)

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 142350609 від 23.10.2018 року вбачається, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . Власником іншої 1/2 частини квартири є відповідач ОСОБА_1 на підставі договору дарування, серія та номер 1-379, виданий 03.02.2017 року, видавник: державний нотаріус Обухівської районної державної нотаріальної контори Київської області Плющ Н.В. (том 1 а.с. 13)

З довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб від 29.05.2018 року за №2707, вбачається, що за адресою АДРЕСА_1 є зареєстрована ОСОБА_7 .

Спірна квартира складається із трьох житлових кімнат (11,9 кв.м., 9,9 кв.м. і 17,9 кв.м.) та має загальну площу 66,7 кв.м. з яких: 39,7 кв.м. житлова площа, балкон 1,00 кв.м. та лоджія 1,4 кв.м.) (том 1 а.с.8-9).

Виходячи із розміру часток співвласників у спірній квартирі, розмір житлової площі на кожного з них припадає по 19, 85 кв.м.

Звертаючись до суду з даним позовом позивачка вказувала, що враховуючи склад сім`ї у кількості 5 (п`яти) осіб, їй слід виділити у володіння та користування дві житлові кімнати площею 11,9 кв.м. та 9,9 кв.м., а також лоджію 1,4 кв.м., а відповідачу слід виділити кімнату 17,9 кв.м., а також балкон (терасу) 1,0 кв.м.

Відповідно до частини першої статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Частиною першою статті 355 ЦК України передбачено, що власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно із частиною першою статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Частиною першою статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

Згідно із частиною першої статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації (ст. 358 ЦК України).

Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Верховного Суду від 25 грудня 1995 (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 1998) № 15 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» квартира, яка є спільною сумісною чи спільною часткою власності, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або ті, які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.

Відповідно до статті 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Ця норма свідчить про те, що первинне значення у врегулюванні відносин між співвласниками має домовленість. Очевидним є те, що рішення суду не може підмінити собою їх домовленість. Водночас, при виникненні ситуації, яка унеможливлює добровільне встановлення порядку користування спільним майном між співвласниками, такий порядок користування може встановити суд.

Колегія суддів апеляційного суду відхиляє доводи апеляційної скарги в частині не доведення позивачем наявності спору між сторонами щодо користування спільним майном.

Поняття „юридичного спору" має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття „ спір про право "( пунк 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає,що відповідно до духу поняття „спору про право" має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати не формального значення.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обгрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.

Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.

З матеріалів справи вбачається, що питання визначення порядку користування спільним нерухомим майном між сторонами не врегульовано, жодних домовленостей не укладено, а відповідач, заявляючи про відсутність доказів ухилення його від укладення домовленості з позивачем, в свою чергу жодних пропозицій щодо вирішення вказаного питання не запропонував, не надав позивачу дублікату ключів від квартири.

Таким чином, позивач обґрунтовано звернулась до суду із даним позовом.

При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що у даній справі спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування нею. Тому критерій необхідності виділення у користування кожному зі співвласників ізольованого приміщення, особливо, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов`язковим.

Суд виділяє в користування сторонам спору в натурі частки, адекватні розміру їх часток у праві власності на спільне майно. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленій у постанові 03.10.2018 у справі № 363/928/16-ц ВС, при цьому допускається можливість відійти в незначних обсягах від відповідності реальних часток ідеальним у зв`язку з неможливістю забезпечити їх точну відповідність. Таке рішення не змінює розміру часток співвласників у праві власності на спільне майно, не порушує їх прав як власників.

Таким чином, при апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, у справі не виявлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду вищевикладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про залишення апеляційної скаргибез задоволення, а рішення суду без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 259,268 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської Області від 16 серпня 2019 року у даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2020 року.

Суддя-доповідач Таргоній Д.О.

Судді: Голуб С.А.

Ігнатченко Н.В.