ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" лютого 2020 р. Справа№ 910/24323/16

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Копитової О.С.

суддів: Остапенка О.М.

Грека Б.М.

при секретарі судового засідання - Халько В.А.,

за участю представників:

від позивача (апелянта): не з`явився

від відповідача: не з`явився

розпорядник майна: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1

на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року

у справі № 910/24323/16 (суддя Чеберяк П.П.)

за позовом ОСОБА_1

до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»

про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, індексації заробітної плати в загальному розмірі 331613,09 грн.

в межах справи № 910/24323/16

за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк»

до публічного акціонерного товариства «Мостобуд»

про банкрутство,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 позов задоволено частково; стягнуто з публічного акціонерного товариства «Мостобуд» (надалі по тексту ПАТ «Мостобуд», боржник, відповідач) на користь ОСОБА_1 (надалі по тексту ОСОБА_1 , позивач) нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 173858,84 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення. Видано наказ.

Не погоджуючись з винесеною ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ПАТ «Мостобуд» компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати в сумі 123011,06 грн., а також індексації заробітної плати в сумі 34743,19 грн., та постановити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі, в решті оскаржувану ухвалу залишити без змін.

Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалу суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, а також з неправильно та неповно встановленими обставинами, що мають значення для справи, оскільки, на думку скаржника, основна і додаткова заробітна плата є невід`ємними складовими елементами заробітної плати як такої в цілому, а тому, сума компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, не є збитками. Крім того, скаржник зазначає, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер, а тому зазначені вимоги заявлені до стягнення мають бути задоволені.

При цьому, апелянт не погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що суми компенсації та індексації заробітної плати, нараховані у зв`язку з невиплатою заробітної плати, не підлягають стягненню з відповідача через не звернення позивача з вимогою до відповідача про виплату грошових сум при звільненні, оскільки такий висновок є нормативно та фактично необґрунтованим.

Крім того, апелянт вказує, що судом першої інстанції взагалі не визначені підстави для відхилення позовних вимог в частині стягнення індексації заробітної плати в сумі 34743,19 грн., оскільки приведені в мотивувальній частині аргументи стосуються підстав для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із затримкою термінів їх виплати.

Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 19.11.2019 року, зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Копитова О.С., судді: Грек Б.М., Остапенко О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.11.2019 року поновлено ОСОБА_1 строк на подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16; відкрито апеляційне провадження; встановлено строк для надання відзиву на апеляційну скаргу та призначено розгляд апеляційної скарги на 26.12.2019 року.

26.12.2019 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін. Відповідач вказує, що визнає вимоги позивача на суму 172858,84 грн., в іншій частині вважає їх необґрунтованими. Відповідач, з посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» стверджує, що заробітна плата не була погашена своєчасно не з вини відповідача, а в зв`язку з тим, що починаючи з 2012 року всі рахунки відповідача були арештовані державною виконавчою службою в рамках виконавчого провадження і відповідно підприємство не мало можливості розпоряджатись коштами, які приходили на його рахунки. При цьому відповідач вказує про необхідність застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Крім того, відповідач вказує, що компенсація втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати нараховується лише на грошові доходи, що одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, а індексацію заробітної плати має проводити роботодавець в період коли особа перебувала в трудових відносинах, і лише в разі коли працівник доведе, що заробітна плата не індексувалась роботодавцем, то він має право звернутись до суду з позовом про стягнення даної індексації, але лише в межах такого періоду в який мала бути проведена індексація, але не була проведена та встановлені строки звернення до суду.

Підсумовуючи відзив, відповідач наголошує, на тому, що обов`язковою умовою є звернення особи до підприємства з вимогою про виплату заборгованості із заробітної плати, а така вимога позивачем не заявлялась.

26.12.2019 року арбітражним керуючим Кіцулом С.Б. подано клопотання про неможливість участі у судовому засіданні призначеному на 26.12.2019 року у зв`язку з сімейними обставинами з проханням розглядати апеляційну скаргу без його участі за документами, які знаходяться в матеріалах справи.

У зв`язку з відрядженням суддів Копитової О.С., Грека Б.М. та відпусткою судді Остапенка О.М. 26.12.2019 року, розгляд справи №910/24323/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 не відбувся.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.12.2019 року розгляд справи №910/24323/16 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 було призначено на 15.01.2020 року.

14.01.2020 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від представника ПАТ «Мостобуд» надійшло клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на іншу дату, у зв`язку з участю представника в іншій справі в господарському суді міста Києва і відповідно неможливістю його явки в засідання суду апеляційної інстанції.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2020 року розгляд справи відкладено на 22.01.2020 року.

В судове засідання 22.01.2020 року представники позивача не з`явились, представник відповідача подав клопотання про продовження строку розгляду апеляційної скарги та відкладення для можливості подання доказів по справі.

Ухвалою від 22.01.2020 року розгляд справи відкладено на 05.02.2020 року та зобов`язано сторін подати пояснення та розрахунки.

Від позивача 23.01.2020 року та 03.02.2020 року надійшли пояснення в яких останній зазначає, що станом на дату розгляду апеляційної скарги працює в відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» та постійно висловлює вимоги відповідачу щодо погашення заборгованості по заробітній платі, однак відповідач коштів не сплачує, а обов`язок роботодавця виплачувати працівнику заробітну плату, в тому числі її індексацію та компенсацію працівникам втрати частини доходів у зв`язку з затримкою термінів її виплати як складової останньої не ставиться в залежність від звернення працівника до роботодавця з вимогою про виплату.

В поясненнях від 03.02.2020 року позивачем, з посиланням на Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року № 159 та Порядку про ведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 подано пояснення щодо розрахунку сум компенсації та індексації з доданням помісячного розрахунку по кожній виплаті.

В судове засідання 05.02.2020 року представники сторін не з`явились, представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи з підстав неможливості взяти участь в судовому засіданні у зв`язку із занятістю в іншій судовій справі.

При цьому, ні розпорядником майна, ні відповідачем вимоги ухвал суду не виконані, витребуваних судом пояснень та документів не надано. Натомість розпорядником майна, як в.о. керівника боржника подано клопотання про призначення по справі судової експертизи, проведення якої розпорядник просить доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз Міністерства юстиції України. На вирішення експерта поставити наступне питання: Чи підтверджуються належними доказами та відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» надані до суду ОСОБА_1 розрахунки заборгованості? Якщо розрахунки заборгованості надані до суду ОСОБА_1 не підтверджуються належними доказами та не відповідають п. 4 розділу III Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», то навести правильні розрахунки. Оплату вартості експертизи покласти на ПАТ «Мостобуд».

Обґрунтовуючи необхідність призначення експертизи в цій справі розпорядник майна зазначає, що не має можливості виконати вимоги суду та подати контррозрахунок вимог позивача в зв`язку з відсутністю в нього первинних документів. При цьому, розпорядник посилається на порушення позивачем проведення розрахунку середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні та посилається на порушення позивачем при розрахунку позовних вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, в зв`язку з чим вважає, що для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.

Суд відмовив розпоряднику майна в призначенні судової експертизи за викладених в клопотанні обґрунтувань. По-перше, як убачається з поданого позову, а також вимог апеляційної скарги, позивач на момент звернення до суду працював на підприємстві відповідача і відповідно вимог про стягнення з останнього сум середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не просив. По-друге, розпорядником майна взагалі не зазначено, на підставі яких саме первинних документів судовий експерт буде проводити експертизу, якщо у самого розпорядника майна, який виконує повноваження керівника боржника, вказані документи відсутні. По-третє, розпорядником майна не надано суду доказів того, що відповідач має в наявності кошти для оплати призначеної судом експертизи. По-четверте, розпорядником майна взагалі не вказано в чому саме полягає помилковість розрахунків індексації та компенсації працівникам втрати частини доходів у зв`язку з затримкою термінів її виплати наданих позивачем.

Крім того, судом також відмовлено представнику відповідача в задоволенні поданого клопотання про відкладення розгляду справи. Розгляд справи за клопотаннями відповідача та розпорядника майна неодноразово відкладався, однак відповідачем вимоги ухвали суду не виконані, документи не подані, про дату та час розгляду справи представник відповідача був повідомлений в судовому засіданні та будь-яких зауважень щодо неможливості бути присутнім в судовому засіданні апеляційного суду 05.02.2020 року не зазначав.

В зв`язку з тим, що в апеляційній скарзі позивач просив розглянути апеляційну скаргу за його відсутності та відмовою в задоволенні клопотання відповідача про відкладення колегія суддів вважає за можливе прийняти постанову за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 05.02.2020 року прийнято постанову.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Відповідно до ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно ч. 1 ст. 271 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Відповідно до ч.6 ст.12 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Враховуючи, що станом на день прийняття оспорюваної постанови діяв Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», а Кодекс України з процедур банкрутства чинності не набув, колегія суддів при апеляційному розгляді застосовує положення вказаного закону.

Згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який діяв під час розгляду справи судом першої інстанції) суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов`язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Наведена норма кореспондується з положеннями п. 8 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України згідно якого господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, у провадженні господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/24323/16 за заявою ПАТ «Альфа-Банк» про банкрутство ПАТ «Мостобуд» на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2017 року.

ОСОБА_1 17.07.2018 року, тобто після порушення справи про банкрутство боржника, звернувся до господарського суду міста Києва із позовною заявою про стягнення заборгованості із заробітної плати на суму 173858,84 грн., компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 123011,06 грн. та індексації заробітної плати на суму 34743,19 грн., що в загальному розмірі складає 331613,09 грн.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що з 07.12.2011 року працює у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд» - Мостобудівельний загін №12 ПАТ «Мостобуд» на посаді машиніста пересувної установки, а також на той факт, що відповідач протягом тривалого періоду не сплачував йому заробітну плату та має перед позивачем непогашену заборгованість за період з липня 2013 року по жовтень 2017 року в розмірі 173858,84 грн. В зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, позивач просив стягнути на його користь компенсацію за невиплачену своєчасно заробітну плату, яка передбачена ст. 34 Закону України «Про оплату праці» та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» в розмірі 123011,06 грн., а також індексацію заробітної плати у відповідності до ч. 6 ст. 95 Кодексу законів про працю України, ст. 33 Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» в розмірі 34743,19 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі №910/24323/16 позов задоволено частково та стягнуто з ПАТ «Мостобуд» на користь ОСОБА_1 нараховану, але невиплачену заробітну плату в розмірі 173858,84 грн. В іншій частині позовну заяву залишено без задоволення.

Обґрунтовуючи оскаржувану ухвалу, місцевий господарський суд з посиланням на приписи ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та правову позицію Верховного Суду України і Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зазначив, що оскільки заявник не звертався до ПАТ «Мостобуд» за виплатою грошових сум при звільненні і тільки при зверненні до суду з позовною заявою ним була заявлена така вимога, вимоги про стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів в розмірі 123011,06 грн. та індексації заробітної плати на суму 34743,19 грн., задоволенню не підлягають.

Колегія суддів не погоджується з доводами місцевого суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог в силу наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 з 07.12.2011 року працював у відокремленому підрозділі ПАТ «Мостобуд»-Мостобудівельному загоні № 12 ПАТ «Мостобуд», що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема довідкою № 117 від 04.12.2017 року та не заперечується сторонами.

При цьому, за період з липня 2013 року по жовтень 2017 року заробітна плата йому в повному обсязі не виплачувалась.

Згідно довідки відповідача № 95 від 04.12.2017 року, яку додано позивачем до позовної заяви, розмір заборгованості складає 173858,84 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу законів про працю України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. У ч.1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», який є спеціальним нормативно-правовим актом, що регулює правовідносини у сфері оплати праці, міститься аналогічне визначення поняття «заробітна плата».

Конституційний Суд України в рішенні 1-18/2013 від 15.10.2013 року зазначив, що винагорода за виконану працівником роботу є джерелом його існування та має забезпечувати для нього достатній, гідний життєвий рівень. Це визначає обов`язок держави створювати належні умови для реалізації громадянами права на працю, оптимізації балансу інтересів сторін трудових відносин, зокрема, шляхом державного регулювання оплати праці.

Відповідно до положень ст. 97 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов`язань щодо оплати праці.

Відповідачем не надано суду доказів на підтвердження погашення заборгованості перед позивачем в повному обсязі станом на дату прийняття судом рішення. Не надано таких доказів і на дату прийняття постанови апеляційним судом.

За таких обставин позовні вимоги в частині стягнення заробітної плати в розмірі 173858,84 грн. є законними і обґрунтованими та правомірно задоволені господарським судом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з боржника компенсації втрати частини доходів та індексації заробітної плати господарський суд послався на той факт, що компенсація є формою відшкодування збитків і не є основною заробітною платою визначеною Законом України «Про оплату праці». При цьому, місцевий суд посилався на положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України та вказував про неможливість стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в зв`язку з не зверненням останнього до відповідача з вимогою про розрахунок.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами місцевого суду в силу наступного.

Як встановлено під час судового розгляду, позивач в позові не заявляв вимог до відповідача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та не вказував його розмір, більше того, при зверненні до суду позивач наголошував на тому, що взагалі не був звільнений відповідачем. В зв`язку з чим застосування при розгляді даної справи положень ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, які регулюють порядок, строки проведення розрахунків при звільненні працівників та відповідно відповідальність роботодавців за затримку такого розрахунку є помилковим.

В даному випадку колегія суддів звертає увагу на наступні обставини.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Згідно ст. 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Розрахунок компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №159 від 21.02.2001 року «Порядок проведення компенсації громадянам частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати» (надалі по тексту Порядок».

Згідно п.2 Порядку компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплат проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001року.

Пунктом 3 Порядку визначено, що заробітна плата підлягає компенсації.

Згідно п.4 Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці за який виплачується дохід по розрахунку не включаються. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Позивачем при розрахунку суми компенсації використані показники щодо величини приросту індексу споживчих цін для обрахунку розміру суми компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати, що розміщено в Інформаційно-аналітичній системі «Ліга», які розраховані станом на дату проведення розрахунку суми компенсації (липень 2018 року). Судом досліджені вказані показники та встановлено, що вони повністю збігаються з опублікованими показниками Держкомстату в офіційних періодичних виданнях.

Розрахунок компенсації відповідно викладених вище положень діючого законодавства відбувається наступним чином. Якщо, нарахований але не виплачений грошовий дохід за липень 2013 року (2597,37 грн.) виплачується в липні 2018 року, то відповідно компенсація розраховується =2597,37 грн.*139,5 (приріст індексу споживчих цін за період невиплати грошового доходу, у відсотках розрахований шляхом множення щомісячних індексів споживчих цін з серпня 2013 року (наступний місяць після місяця в якому утворилась заборгованість) до червня 2018 року (місяць, що передує виплаті доходу):100= 3623,33 грн.

Враховуючи той факт, що відповідачем нарахована заробітна плата виплачена не була суд вважає правомірним здійснення нарахування компенсації по дату подання позову, а саме липень 2018 року.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача компенсації частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати в розмірі 123011,06 грн. законними та обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.6 ст.95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.

Стаття 33 Закону України «Про оплату праці» визначає, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством.

Згідно зі ст.2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи населення, зокрема, оплата праці, у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Відповідно до п.4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003року №1078 (надалі по тексту Порядок № 1078) частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.

Згідно з п.1-1 Порядку №1078, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до п.4 Порядку №1078, сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Позивачем при розрахунку суми індексації використані коефіцієнти (суми) індексації заробітної плати у 2018 році, що розміщено в Інформаційно-аналітичній системі «Ліга», які розраховані станом на дату проведення розрахунку суми індексації (липень 2018 року) (відповідні таблиці в матеріалах справи).

Відповідач проти розрахунків позивача заперечував, однак своїх розрахунків ні на вимогу суду першої інстанції, ні на вимогу суду апеляційної інстанції не надав. Відповідачем жодним чином не доведено, що за вказаний період на заборгованість перед позивачем нараховувалась індексація.

Індексація заробітної плати є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх юридичних осіб - роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, що є незаконним.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 8 листопада 2015 року у справі «Кечко проти України» висловив правову позицію, що поняття «власності», яке міститься в першій частині статті 1 Протоколу N Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як «майнові права», і, таким чином, як «власність» в цілях вказаного положення.

На вимогу суду апеляційної інстанції позивачем подано детальний помісячний розрахунок суми індексації заробітної плати.

Судом досліджено розрахунок зроблений позивачем, перевірено коефіцієнти та рівень прожиткового мінімуму за відповідний період, перераховано вказані суми у відповідності до встановленого порядку та з урахуванням наявних в матеріалах справи документів, (зокрема щодо визначення базового місяця для нарахування). Суд погоджується з поданим розрахунком позивача.

Приймаючи рішення по суті спору колегія суддів зважає на тривалість порушення прав позивача щодо невиплати йому заробітної плати, зокрема станом на лютий 2020 року відповідач має підтверджену заборгованість перед позивачем ще за липень 2013 року, а також на той факт, що відповідачем не вчинено жодних дій щодо погашення такої заборгованості чи навіть її частини.

З урахуванням викладених обставин колегія суддів вважає правомірними вимоги позивача про стягнення з відповідача суми індексації заробітної плати. При цьому, задоволенню підлягає сума індексації в розмірі визначеному при поданні позову до господарського суду.

Розглядаючи спір по суті колегія суддів вважає за необхідне вказати про наступне.

Структура заробітної плати визначена ст. 2 Закону України "Про оплату праці", за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Крім того, на підставі ст. 2 Закону України "Про оплату праці" структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01. 2004 року N 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.01. 2004 року за N 114/8713 (далі - Інструкція N 114/8713), розробленої відповідно до Закону України "Про державну статистику" та Закону України "Про оплату праці" з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).

Відповідно до пункту 1.3 Інструкції N 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Відповідно пп. пп. 2.2.7 і 2.2.8 вказаної Інструкції, суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати віднесено до фонду додаткової заробітної плати.

За таких обставин суми виплат, пов`язаних з індексацією заробітної плати працівників та суми компенсації працівникам втрати частини заробітної плати в зв`язку з порушенням термінів її виплати фактично є заробітною платою працівника та підлягають виплаті в загальному порядку.

Відповідної позиції притримується і Велика Палата Верховного Суду в постанові по справі № 910/4518/16 від 30.01.2019 року.

В своєму рішенні №1-18/2013 від 15.10.2013 року Конституційний Суд України дійшов висновку що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Щодо строків звернення з позовом до суду за стягненням вказаних сум, які визначені ст. 233 Кодексу законів про працю України, та на які посилається відповідач, Конституційний Суд України у зазначеному рішенні визначив, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.

За викладених вище обставин, колегія суддів приходить до висновку щодо обґрунтованості вимог позивача про стягнення з відповідача на його користь компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 123011,06 грн. та індексації заробітної плати на суму 34743,19 грн.

При цьому колегія суддів погоджується з доводами апелянта, викладеними в апеляційній скарзі відносно того, що обов`язок нарахування та виплати вказаних сум роботодавцем працівникові жодним чином не пов`язаний з необхідністю його звернення до роботодавця. Посилання ж відповідача і суду першої інстанції на положення ст.ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, зокрема щодо того, що виплати проводяться не пізніше наступного дня після звернення працівника до роботодавця є безпідставними, оскільки вказані статті стосуються взаємовідносин звільненого працівника і роботодавця, а в даному випадку ОСОБА_1 станом на дату звернення з позовом до суду звільненим не був.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Згідно ч. 1, 2 ст. 277 Господарського процесуального кодексу підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Таким чином, враховуючи викладене, ухвала господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі № 910/24323/16 підлягає скасуванню в частині відмови в стягненні з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 123011,06 грн. та індексації заробітної плати на суму 34743,19 грн., як така, що прийнята при неповному з`ясуванні обставин справи, в іншій частині оскаржувану ухвалу слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 14 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції покласти на відповідача, як і судовий збір за розгляд судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 129, 267-270, 273, 275, 277, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року у справі № 910/25323/16 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на користь ОСОБА_1 157754,25 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 123011,06 грн. та індексації заробітної плати на суму 34743,19 грн.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про стягнення з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" 157754,25 грн., з яких компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 123011,06 грн. та індексації заробітної плати на суму 34743,19 грн. задовольнити.

4. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 157754 (сто п`ятдесят сім тисяч сімсот п`ятдесят чотири) грн.. 25 коп., з яких компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати на суму 123011 (сто двадцять три тисячі одинадцять) грн. 06 коп., індексацію заробітної плати на суму 34743 (тридцять чотири тисячі сімсот сорок три) грн. 19 коп.

5. В іншій частині залишити ухвалу господарського суду міста Києва від 09.10.2019 року по справі №910/24323/16 без змін.

6. Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції покласти на відповідача.

7. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Мостобуд" (01033, м. Київ, вул. Паньківська, буд. 5; ідентифікаційний код 01386326) на користь Державного бюджету України 12435 (дванадцять тисяч чотириста тридцять п`ять) грн.. 40 коп. судового збору, з яких 4974 (чотири тисячі дев`ятсот сімдесят чотири) грн. 16 коп. за розгляд справи судом першої інстанції та 7461 (сім тисяч чотириста шістдесят одну) грн. 29 коп. за розгляд судом апеляційної інстанції.

8.Доручити господарському суду міста Києва видати відповідні накази.

9. Матеріали справи № 910/24323/16 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає негайному виконанню.

Cторони мають право оскаржити постанову до Верховного суду в порядку, передбаченому ст.ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 11.02.2020 року.

Головуючий суддя О.С. Копитова

Судді О.М. Остапенко

Б.М. Грек