Справа № 451/110/16-ц                Головуючий у 1 інстанції:

Провадження № 88-ц/811/6/19                Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2020 року м. Львів

Справа № 451/110/16-ц

Провадження № 88-ц/811/6/19

Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Приколоти Т.І.,

суддів : Левика Я.А., Савуляка Р.В.

секретар Іванова О.О.

з участю представників позивача Наконечного П.О.,

                                                                               Микитин А.І.                           

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1  про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року за нововиявленими обставинами, у справі за позовом ОСОБА_1 до Дмитрівського навчально-виховного комплексу Радехівського району Львівської області про поновлення на роботі й оплату праці за час вимушеного прогулу, -

                                          встановив:

       29 січня 2016 року ОСОБА_1  звернулась з позовом до Дмитрівського навчально-виховного комплексу Радехівського району Львівської області про визнання протиправним та скасування наказу № 42 від 28 грудня 2015 року, поновлення на роботі на посаді прибиральниці Дмитрівського навчально - виховного комплексу (НВК) Радехівського району Львівської області та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

       В обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що вона працювала на посаді прибиральниці службових приміщень Дмитрівського НВК з 1 квітня 1985 року. Наказом від 28 грудня 2015 року № 42 її звільнено за пунктом 3 статті 40 КЗпП України. Звільнення вважає незаконним і необґрунтованим, оскільки директор Дмитрівського НВК ОСОБА_2 28-29 грудня 2015 року наказами по установі звільнила з роботи одночасно чотирьох прибиральниць, в тому числі її. Відносно неї складено акт від 4 грудня 2015 року про неналежне прибирання закріпленої за працівником площі, а наказом № 74 від 7 грудня 2015 року накладено дисциплінарне стягнення. 16 грудня 2015 року складено акт про неналежне прибирання класних кімнат початкової школи. Про вказані акти вона дізналася лише з тексту наказу про звільнення. Директор Дмитрівського НВК Фітковська К.В., приймаючи наказ про її звільнення, керувалася не трудовим законодавством, а лише особистими мотивами, пов`язаними з тим, що працівники порушили перед директором питання про вжиття заходів щодо дератизації приміщень. Однак ОСОБА_2 усно доручила прибиральницям за власний рахунок без спеціальних засобів захисту провести дератизацію приміщень, що не входило в їх обов`язки. Вказане вище стало підставою для складання зазначених актів та наступного звільнення її із займаної посади. Просила позов задовольнити.

       Рішенням Радехівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2016 року частково задоволено позов ОСОБА_1 , визнано протиправним та скасовано наказ Дмитрівського навчально-виховного комплексу № 42 від 28 грудня 2015 року. Поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді прибиральниці цього навчально-виховного комплексу; стягнуто з відповідача на користь позивача 4 708, 60 грн. середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 29 грудня 2015 року по 4 квітня 2016 року; проведено розподіл судових витрат. Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення заробітку в розмірі 2 022,77 грн. за один місяць. В решті позову відмовлено.

       Додатковим рішенням цього суду від 20 квітня 2016 року заяву представника позивача ОСОБА_3 задоволено, поновлено ОСОБА_1 на роботі на посаді прибиральниці Дмитрівського навчально-виховного комплексу з 28 грудня 2015 року.

       Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року апеляційні скарги Дмитрівського навчально-виховного комплексу Радехівського району Львівської області задоволено.

       Рішення Радехівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2016 року та додаткове рішення цього суду від 20 квітня 2016 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до Дмитрівського навчально - виховного комплексу Радехівського району Львівської області про поновлення на роботі й оплату праці за час вимушеного прогулу відмовлено.

       4 червня 2019 року ОСОБА_1 подала заяву про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року у зв`язку з нововиявленими обставинами. Обгрунтовуючи заяву, зазначає, що з листа -відповіді  Відділу освіти Радехівської районної державної адміністрації № 276 від 10 травня 2019 року на її інформаційний запит від 6 травня 2019 року їй сталивідомі обставини, які є істотними для справи, і які не були і не могли бути відомі під часрозгляду справи. Зазначає, що 6 травня 2019 року вона подала інформаційний запит до Відділу освітиРадехівської районної державної адміністрації з метою з`ясування обставини чи існує наказ  продисциплінарне стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1 , оскільки в наказі «Прозвільнення з роботи» №42 від 28 грудня 2015 року по Дмитрівському НВК відсутнєпосилання на такий наказ, як підставу звільнення. Вказує, що згідно  листа-відповіді Відділу освіти № 276 від 10 травня 2019року встановлено факт, що застосування дисциплінарного стягненняу вигляді звільнення підтверджується наказом «Про звільнення з роботи» по ДмитрівськомуНВК № 42 від 28 грудня 2015 року. Стверджує, що таке твердження Відділу освіти Радехівської районної державної адміністрації є помилковим. Зазначає, що наказ «Про звільнення з роботи» № 42 від 28 грудня 2015 року підтверджує фактнезаконного оформлення звільнення, так як виявилось із цієї відповіді, що наказ продисциплінарне стягнення у вигляді звільнення ОСОБА_1  не видавався; отже дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення не оголошувалось. Про це  вона дізналася із відповіді Відділу освіти Радехівської районної державної адміністрації 10 травня 2019 року. Ця обставина є нововиявленою та такою, що існувала на час розгляду справи, але не була і немогла бути їй відома.

       У заяві ОСОБА_1 від 25 червня 2019 року про уточнення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначено, що на її інформаційний запит до Відділу освіти Радехівської районної державної адміністрації Львівської області 30 травня 2019 року вона одержала відповідь, що трудовий договір між нею та Дмитрівським НВК в період до грудня 2015 року не укладався. Цю обставину позивач також вважає нововиявленою. Така обставина існувала на час розгляду справи, але не була і не могла бути їй (позивачу) відома. Ця обставина є істотною і могла вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення. Вважає, що оскільки трудовий договір між сторонами у цій справі не укладався, то між ними не були встановлені права і обов`язки і такі не можна припинити.

       Просить переглянути рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року за нововиявленими обставинами, скасувати його та ухвалити нове рішення, яким залишити рішення Радехівського районного суду Львівської області від 4 квітня 2016 року та додаткове рішення цього суду від 20 квітня 2016 року без змін.

       Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року належить відмовити, рішення апеляційного суду залишити в силі.

       Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

       Частиною третьою статті 3 цього Кодексу визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

       Згідно з положеннями статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

       Засади судочинства, закріплені у статті 129 Конституції України, є конституційними гарантіями права на судовий захист.

       Стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує право на справедливий судовий захист.

       Відповідно до пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови,и що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

       Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.

       Частиною другою статті 423 ЦПК України передбачено, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

       Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом (частина четверта статті 423 ЦПК України).

       Відповідно до статті 12 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі та щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виник спір, а тому підставою для скасування судового рішення є не всі невідомі на час розгляду справи обставини, а лише ті, які входять до предмета доказування у справі.

       Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина друга статті 423 ЦПК України).

       Необхідними умовами нововиявлених обставин, визначених пунктами 1, 2 частини другої статті 423 ЦПК України, є те, що вони існували на час розгляду справи; ці обставини не могли бути відомі заявникові на час розгляду справи; вони входять до предмета доказування у справі та можуть вплинути на висновки суду про права та обов`язки осіб, які беруть участь у справі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення.

Суд має право скасувати судове рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини. Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв`язку з нововиявленими обставинами.

При цьому, обставини, які є підставою для перегляду судового рішення, це юридичні факти, які існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, повинні бути істотними, тобто такими, що могли вплинути на висновки суду при ухваленні судового рішення і були встановлені після набрання ним законної сили.

Як на нововиявлені обставини позивач посилається на лист №276 від 10 травня 2019 року, а також на обставину відсутності трудового договору, що виключає можливість його розірвання.

Загальні підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу наведено в статті 40 КЗпП України.

Відповідно до частини другої статті 47 цього Кодексу у разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу останній зобов`язаний також у день звільнення видати працівникові копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

З урахуванням положень статті 235 КЗпП України у разі припинення трудових відносин шляхом їх розірвання з ініціативи роботодавця, останнім видається наказ про звільнення працівника, в якому зазначається формулювання причини звільнення з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.

При цьому, незважаючи на те, що звільнення, у розумінні статті 147 КЗпП України є одним із двох видів заходів стягнення за порушення трудової дисципліни, наказ виноситься саме про звільнення, а не про застосування дисциплінарного стягнення у виді звільнення.

Встановивши, що звільнення позивача проведено з дотриманням вимог трудового законодавства, суд апеляційної інстанції з`ясовував, зокрема, чи вірно до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення; оскільки це входить до предмету доказування у справах про поновлення на роботі. Апеляційний суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову. При цьому, позивач, звертаючись до суду із вказаним позовом, в його обґрунтування посилалась саме на те, що трудові відносини з неї припинено незаконно. Однак однією із нововиявлених обставин вона вважає те, що між сторонами не виникли трудові відносини за відсутності трудового договору, які не можуть бути припинені в будь-який спосіб; зокрема, шляхом розірвання трудового договору. У цій частині позивач протирічить сама собі, оскільки посилається на відсутність трудового договору з відповідачем, який не може бути розірваний, і разом з тим просить поновити її на роботі.

Нововиявлені обставини мають підтверджуватися фактичними даними (доказами), що в установленому порядку спростовують факти, покладені в основу судового рішення. Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

На підставі встановленого, суд приходить до висновку, що наведені ОСОБА_1 обставини не спростовують покладених в основу рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року фактів та не впливають на висновку суду під час ухвалення цього рішення таким чином, що якби ці обставини були відомі особам, які беруть участь у справі, то зміст судового рішення був би іншим. Відтак, наведені заявником обставини не можуть бути визнані нововиявленими для перегляду вказаного вище рішення Апеляційного суду Львівської області, оскільки не мають істотного значення для розгляду справи, не спростовують обставин, встановлених судом на час розгляду справи, та не впливають на висновки суду при ухваленні судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі.

Керуючись ст. ст. 258-261, 389, 390, 423, 429 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Апеляційного суду Львівської області від 30 червня 2016 року за нововиявленими обставинами і залишити це судове рішення в силі.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст ухвали складено 20 лютого 2020 року.

Головуючий

Судді