ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

м. Вінниця,    вул. Островського, 14

тел/факс (0432) 55-15-10, 55-15-15, e-mail: inbox@adm.vn.court.gov.ua

____________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

03 лютого 2010 р.                                Справа № 2-а-160/10/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Дмитришеної Руслани Миколаївни,

при секретарі судового засідання:   Котюжанській Тетяні Олександрівні  

за участю представника позивача:    Мельник Т.І., що діє на підставі довіреності від 25.09.2009 року №01-08/1715

відповідача :   Долиняного В.М., що діє згідно протоколу №1 зборів засновників СВК "Нива"

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів   

до:   сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива"  

про: стягнення адміністративно- господарських санкцій та пені

ВСТАНОВИВ :

            Вінницьким обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів заявлено позов до сільськогосподарського виробничого кооперативу «Нива» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році у сумі 7084,89 грн. та пені за порушення термінів їх сплати в сумі 598,53 грн.

Позов мотивовано тим, що відповідач, не виконуючи вимоги ст.ст.18,19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не забезпечив встановленого нормативу робочих місць, в кількості 1 робочого місця, призначеного для працевлаштування інвалідів, а тому, позивач звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з вищезазначеними позовними вимогами.

Ухвалою суду від 22.01.2010 року провадження у даній справі було відкрито.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечував. Суду пояснив, що підстав для нарахування та стягнення адміністративно-господарських санкцій у позивача не було, оскільки відповідачем виконані всі вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Разом з тим, на думку відповідача, підприємством були вжиті всі заходи для працевлаштування інваліда. На підставі вищенаведеного, відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

 Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши докази в підтвердження та спростувавня позовних вимог в їх сукупності, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається зі змісту позовних вимог, позивач просить стягнути з відповідача адміністративно-господарські санкції за незайняте 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів у 2008 році, та пеню за порушення термінів їх сплати.

Статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.          

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Статтею 18 зазначеного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленою Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 20 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліде не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються  підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Статтею 238 Господарського кодексу України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб’єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб’єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані за порушення правил, встановлених законодавчими актами.

Як вбачається з матеріалів справи, середньооблікова чисельність штатних працівників в 2008 році на підприємстві становила 139 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність – 5 осіб; фонд оплати праці штатних працівників становить 984,8 тис. грн.., середньорічна заробітна плата штатного працівника становила 7084,89 грн. З урахуванням положень частин 1 та 2 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у відповідача встановлюється з розрахунку - 139 Х 4%, що становить 6 робочих місць.

Позивачем в обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем не виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у кількості 1 особи. До такого висновку позивач дійшов з тих підстав, що підприємством у звіті про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2008 рік за формою 10-ПІ, який був поданий до Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів самостійно розрахована сума коштів адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу 1 робочого місця для працевлаштування інваліда в сумі 7084,89 грн. та кількість інвалідів – штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях згідно Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» в кількості 6 осіб.

Оскільки, відповідач, не забезпечив встановленого нормативу 1-го робочого місця для працевлаштування інвалідів та не сплатив адміністративно-господарських санкцій в розмірі 7084,89 грн. у строк до 15 квітня 2009 року, позивач, виходячи зі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, обрахував пеню в розмірі 589,53 грн.

Відмовляючи в задоволенні  позову, суд виходив з наступного.

Статтею 18 Закону передбачено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Обов'язки роботодавців стосовно забезпечення прав інвалідів на працевлаштування визначені частиною третьою статті 18 Закону ( 875-12 ), а саме:

-   виділення та створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- забезпечення інших соціально-економічних гарантій, передбачених чинним законодавством;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

-  звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Аналіз зазначених положень дає підстави для висновку про те, що обов‘язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов‘язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця.

Відповідно до ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.  Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб’єкт господарювання за порушення господарського зобов’язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов’язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

В судовому засіданні встановлено, що не заперечується сторонами, відповідачем вживались заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, передбачених законодавством, зокрема: про наявність вакантного місця роботодавець щомісячно повідомляв центр зайнятості, направляючи звітність у формі №3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка затверджена Наказом Державного комітету статистики № 420 від 19.12.2005 р.

Так, зокрема, згідно звітів про наявність вакансії із січня 2008 року по грудень 2008 року, які подавались до Гайсинського районного центру зайнятості вбачається, що СВК «Нива» у 2008 році постійно зверталось до служби зайнятості за сприянням в укомплектуванні наявної вакансії, а саме сторожа та підсобного робітника.

Це також підтверджується листом Гайсинського районного центру зайнятості  від 29.05.09 р. №02-17/398, де чітко вказано, що відповідач неодноразово звертався до центру зайнятості про вільні робочі місця та вакантні посади.

Крім того, ОСОБА_1 – інвалід 3 групи, яка була направлена на роботу на господарство, відмовилась від запропонованої роботи (різноробочою на зернотоку) за станом здоров’я, написавши відповідну письмову заяву (а.с.29).

В той же час, згідно листа Гайсинського районного центру зайнятості  від 24.03.2009 року №02-17/710, що був направлений на імя голови СВК "Нива", останнього повідомлено про неможливість укомплектувати заявлені вакансії відповідача через відсутність кандидатів, відповідно висновків МСЕК, серед інвалідів, які перебувають на обліку в місцевому центрі зайнятості (а.с.8).

Разом із тим, відповідачем в судовому засіданні зазначено, що керівником підприємства та відповідальним працівником кооперативу неодноразово здійснювались в с.Гранів  організаційні заходи задля працевлаштування інвалідів. Проте, бажаючих інвалідів в даному населеному пункті з метою працевлаштування не знайшлось.

Таким чином, судом з’ясовано, що підприємством приймались всі залежні від нього міри по працевлаштуванню інвалідів. За вказаних обставин, суд вважає, що відповідачем повністю виконано вимоги ч. 3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», при цьому ним вжито всіх необхідних заходів для недопущення господарських правопорушень. Елементами правопорушення, виходячи із загальних норм права, є вина та наявність причинного зв’язку між самим порушенням та його наслідками.

Однак, суд не вбачає в діях роботодавця складу правопорушення за яке застосовується юридична відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій.

Оскільки суд прийшов до висновку щодо відсутності підстав для адміністративно-господарських санкцій, то, відповідно немає підстав і для нарахування пені.

Згідно ст. ст. 11, 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги  та заперечення, а суд згідно ст. 86 цього Кодексу, оцінює  докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об‘єктивному дослідженні.   

За таких обставин, суд приходить до висновку,  що заявлені позовні вимоги в ході судового розгляду справи свого підтвердження не знайшли, а тому в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257  КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

В позові Вінницького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до сільськогосподарського виробничого кооперативу "Нива" про стягнення адміністративно- господарських санкцій та пені - відмовити повністю.

Відповідно до ст. 186 КАС України постанова може бути оскаржена протягом 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до ст. 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється  з  дня  отримання  нею  копії  постанови. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. При цьому апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження , якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до суду апеляційної інстанції через суд , який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 254 КАС України постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Повний текст постанови оформлено:   08.02.10  

Суддя./підпис/.                                           Дмитришена Руслана Миколаївна

Копія вірна:

Суддя:

Секретар:         

03.02.2010