Справа № 755/4757/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" січня 2020 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючої судді Яровенко Н.О.

при секретарі Локотковій І.С.

з участю сторін:

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача 1 ОСОБА_3

представник відповідача 1 ОСОБА_4 ,

відповідача 2 ОСОБА_5 ,

відповідача 3 ОСОБА_6

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Кристина Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовушкіна Світлана Андріївна про визнання недійсними договорів дарування та купівлі продажу об`єкту нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до Дніпровського районного суд м. Києва із позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору дарування квартири в якому просить: визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14 травня 2015 року № 831, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Кристиною Володимирівною.

12 квітня 2016 року представник позивача подав заяву про зміну предмету позову та залучення до справи співвідповідача та третьої особи, відповідно до якої просив визнати недійсним Договір дарування квартири АДРЕСА_1 від 14 травня 2015 року № 831, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Кристиною Володимирівною. Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14 травня 2015 року № 338, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Льовушкіною Світланою Андріївною.

Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2001 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб. 06 жовтня 2004 року подружжям було придбано двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 . Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 25 квітня 2014 року шлюб між сторонами було розірвано. 18 лютого 2016 року позивачу стало відомо, що спірна квартира була відчужена відповідачкою-1 ОСОБА_3 на користь відповідача-2 ОСОБА_5 , яка є матір`ю ОСОБА_3 шляхом укладання 14 травня 2015 року договору дарування квартири за № 831, який був посвідчений приватним нотаріусом КМНО Мельник К.В. Позивач вважає, що вказаний договір є незаконним з наступних підстав: по перше, позивач не давав згоди на відчуження спірної квартири, по друге, оспорюваний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідачка-1 не мала наміру відчужити (подарувати) квартиру, а мала намір заволодіти вказаною квартиру, по третє, у договорі зазначено неправдиву інформацію стосовно того, що квартира належить ОСОБА_3 на праві особистої власності.

05 квітня 2016 року приватним нотаріусом КМНО Мельник К.В. було подано пояснення з яких вбачається, що під час посвідчення договору дарування квартири АДРЕСА_3 нею було дотримано норми чинного законодавства під час посвідчення даного договору у зв`язку з цим посилання позивача, щодо невиконання нею своїх прямих обов`язків щодо встановлення наявності права спільної сумісної власності на оспорювану квартиру та незаконно (протиправно) посвідчення спірного договору дарування є безпідставними.

05 липня 2016 року відповідачем -2 ОСОБА_5 було подано заперечення по справі в яких остання просила відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі з наступних підстав. Так, позивач вважає, що спірна квартира АДРЕСА_1 є спільною сумісною власністю , однак позивач не має ніяких прав, оскільки остання була придбана відповідачем-1 за кошти, які були отримані нею від продажу квартири АДРЕСА_4 і яка була приватизована нею особисто до шлюбу з позивачем. Щодо визнання договору дарування спірної квартири, о відповідач ОСОБА_5 зазначає, що відповідач-1 будучи власником квартири АДРЕСА_1 уклала даний договір відповідно до норм чинного законодавства, не порушуючи при цьому майнові права та інтереси інших осіб, бу спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відтак при укладення вказаного правочину було дотримано вимог передбачених чинним законодавством.

17 липня 2019 року приватним нотаріусом КМНО Льовушкіною С.А. було подано пояснення з який вбачається, що останньою під час посвідчення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 було дотримано вимоги ЦК України, СК України та Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Крім того, приватним нотаріусом Льовушкіною С.А. під час укладання договору було перевірено щодо встановлення наявності чи відсутності арештів на відчужувану квартиру АДРЕСА_1 та за результатами перевірки було встановлено, що арешт на дане нерухоме майно відсутні.

Представником відповідача-3 ОСОБА_6 - ОСОБА_7 було подано заперечення в яких остання просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі та зазначила, що відповідачем ОСОБА_6 25 лютого 2016 року було придбано у ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири. Оголошення про продаж квартири було розміщено у газеті АВІЗО №14 від 23 лютого 2016 року. В момент вчинення правочину, приватним нотаріусом Льовушкіною С.А. були перевірені всі підстави по даному майну, крім того, в момент вчинення правочину позивач не мав зареєстроване у встановленому законом порядку право власності на спірну квартиру і як наслідок не був його власником, а тому відповідач має статус добросовісного набувача і набула право власності на дану квартиру на законних підставах.

07 липня 2016 року відповідачем ОСОБА_3 було подано заперечення, в яких просила відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Також зазначила, що позивач помилково вважає, що дана квартира є спільною сумісною власністю, проте позивач не має ніяких майнових прав на спірну квартиру, оскільки остання була придбана за кошти, які були отримані від продажу квартири АДРЕСА_4 і яка була приватизована ОСОБА_3 особисто до шлюбу з позивачем. Щодо вимог позивача про визнання договору дарування квартири та договору купівлі-продажу квартири недійсним з підстав фіктивності, то відповідач зазначила, що договір був укладений відповідно до норм чинного законодавства, не порушуючи при цьому майнові права та інтереси інших осіб, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а відтак при укладенні вказаного правочину було дотримано вимоги законодавства України.

03 липня 2019 року відповідачем ОСОБА_5 було подано відзив на позовну заяву в якому викладено аналогічні пояснення, які були зазначені в запереченнях на позовну заяву від 05 липня 2016 року.

03 липня 2019 року відповідачем ОСОБА_6 було подано відзив на позовну заяву з якого вбачається, що відповідачем було зазначено та викладені ті ж обставини та пояснення про які зазначала її представник ОСОБА_7 в запереченнях.

03 жовтня 2019 року відповідач -1 ОСОБА_3 подала відзив на позовну заяву в якому підтримала свої пояснення та доводи, викладені у запереченнях від 07 липня 2016 року.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовну заяву підтримали в повному обсязі з урахуванням поданої заяви про зміну предмету позову, наполягали на її задоволенні в повному обсязі.

Відповідач-1 та її представник в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі, доводи викладені в запереченнях та відзиві по позовну заяву підтримали в повному обсязі.

Відповідач-2 та відповідач-3 в судовому засіданні заперечували щодо задоволення позовних вимог з підстав викладених у поданих запереченнях та відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року було відкрито провадження по справі та призначено до судового розгляду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 березня 2016 року клопотання представника позивача про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

Протокольною ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 07 червня 2016 року було прийнято заяву про зміну предмету позову та залучено до участі у справі ОСОБА_6 в якості відповідача та приватного нотаріуса КМНО Льовушкіну С.А. в якості третьої особи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19 вересня 2016 року клопотання представника позивача задоволено. Витребувано у приватного нотаріуса КМНО Льовушкіної С.А. належним чином завірену копію експертної оцінки квартири АДРЕСА_1 , що була відчужена за договором купівлі-продажу квартири.

Розпорядженням від 06 жовтня 2016 року № 400 щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ та протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 жовтня 2016 року призначеного головуючого суддю по справі Савлук Т.В.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2016 року прийнято цивільну справу до розгляду.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року відмовлено у прийнятті заяви позивача ОСОБА_1 про зміну предмету позову.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 21 листопада 2016 року апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 08 листопада 2016 року повернуто позивачу.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Кристина Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовушкіна Світлана Андріївна про визнання недійсними договорів дарування та купівлі продажу об`єкту нерухомого майна відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, представником позивача було подано апеляційну скаргу, яку Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року повернуто апелянту у зв`язку із не усуненням недоліків.

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 травня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 07 квітня 2017 року задоволено. Ухвалу від 07 квітня 2017 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року залишено без задоволення. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року залишено без змін.

Представником позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_8 на постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року було подано касаційну скаргу за результатами якої, Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року касаційну скаргу представника позивача задоволено. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 07 грудня 2016 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 20 серпня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25 березня 2019 року визначено головуючого суддю по справі Яровенко Н.О.

Протокольною ухвалою від 12 червня 2019 року у прийнятті зустрічної позовної заяви про визнання особистою приватною власністю представнику відповідача ОСОБА_4 було відмовлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2019 року заяву представника відповідача ОСОБА_4 про повернення судового збору було задоволено та повернуто судовий збір сплачений за подання зустрічної позовної заяви.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року в задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_4 про об`єднання справ в одне провадження відмовлено.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 18 грудня 2019 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Суд, вислухавши пояснення позивача, представник позивача, відповідача ОСОБА_3 , її представника відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи приходить до наступного висновку.

Як вбачається з пояснень та матеріалів справи, 14.05.2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено Договір дарування квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник К.В., зареєстрований в реєстрі за №831.

Відповідно до умов договору дарування дарувальник ( ОСОБА_3 ) передала Обдарованій ( ОСОБА_5 ) безоплатно у власність квартиру АДРЕСА_1 , а Обдарована прийняла цю квартиру у власність.

В подальшому 25.02.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу квартири, за умовами договору ОСОБА_5 відчужила квартиру АДРЕСА_1 , цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Львошкіною С.А., за реєстрований в реєстрі за №338.

Звертаючись до суду із позовом позивач просить суд визнати недійсним договір дарування оскільки він є фіктивним та за цим договором була відчужена квартира, яка є спільною сумісною власністю подружжя.

За змістом положень ч. 1 ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Що стосується визнання договору дарування недійсним, внаслідок того, що він є фіктивним слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як зазначено у частині першій статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої ст.717 Цивільного кодексу України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

За нормою частини першої ст.722 Цивільного кодексу України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

За умовами п.13 Договору дарування, сторони за цим договором стверджують, що цей договір не носить характеру фіктивного та удаваного правочину та укладається на вигідних для них умовах не під впливом помилки, обману або насильства, і не є результатом впливу тяжких для дарувальника обставин. На момент укладання цього Договору відсутні будь-які обмеження щодо обсягу їх цивільної дієздатності, сторони не страждають на психічний розлад, який може вплинути на їх дієздатність усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними.

Сторони розуміють, що за своєю правовою природою договір дарування є безоплатним, а тому дарувальник не має права вимагати від Обдарованої вчинення на свою користь будь-яких дій майнового або немайнового характеру.

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 14.05.2015 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , на підставі Договору дарування квартири від 14.05.2015 року.

25.02.2016 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено Договір купівлі-продажу квартири, за умовами договору ОСОБА_5 відчужила квартиру АДРЕСА_1 , цей договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Львошкіною С.А., за реєстрований в реєстрі за №338. (а.с.81)

Відповідно до положень ст. 204 Цивільного кодексу України правочин вважається правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

Згідно положень ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу. Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Загальними вимогами чинності правочину є такі: зміст правочину не може суперечити ЦК України та іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вичинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; не може суперечити правам та інтересам осіб. Правочин може визнаватись недійсним за наявності дефектів у будь-якому елементі правочину.

Відповідно до статі 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Як роз`яснено у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року за №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійними», для визнання правочинну фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно положень ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішення суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Таким чином, право власності на майно, яке має власник, може бути придбане іншою особою на підставі договору купівлі-продажу, міни, дарування та/або іншого договору про відчуження майна.

Верховним Судом України винесено постанову від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, предметом якої був спір про визнання договору недійсним, визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання права власності на квартиру, де роз`яснено, що правочин не може бути визнаний фіктивним, якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалась досягти результату.

Так, згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Аналізуючи зміст оспорюваного договору дарування квартири від 14.05. 2015 року, обсяг та зміст прав і обов`язків сторін, які передбачені зазначеним договором, суд вважає, що правова природа договору та визначені в договорі істотні умови договору не суперечать вимогам цивільного законодавства, які регламентують порядок укладення даного виду договору, в даному випадку обдарований, тобто відповідач ОСОБА_5 набула права власності на дарунок, тобто квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується реєстрацію права власності за даною особою на зазначений об`єкт нерухомого майна, який на момент укладення договору дарування під забороною не перебував, ці обставини підтверджується відомостями зазначеними в тексті договору дарування та письмовими поясненнями приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Мельник К.В., яка посвідчувала спірний договір дарування.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання недійсним Договору дарування квартири від 14.05.2015 року щодо відчуження квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мельник Кристиною Володимирівною, з підстав, передбачених ст. 234 Цивільного кодексу України, оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів, які мали довести умисел сторін правочину на укладання даного виду правочину.

Що стосується вимоги позивача про визнання договору дарування квартири недійсним, з підстав того, спірна квартира була об`єктом спільної сумісної власності, слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 13 Кодексу про шлюб та сім`ю України, реєстрація шлюбу встановлюється як в інтересах державних і громадських, так і з метою охорони особистих і майнових прав та інтересів подружжя і дітей. Права і обов`язки подружжя породжує лише шлюб, укладений у державних органах реєстрації актів громадянського стану. Час виникнення прав і обов`язків подружжя визначається моментом реєстрації шлюбу в органах реєстрації актів громадянського стану.

Згідно положень ч. 1 ст. 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

За змістом положень ч.1 ст. 24 Кодексу про шлюб та сім`ю України, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Відповідно до ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин самостійного заробітку. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Отже, у сімейному законодавстві діє презумпція спільності майна подружжя, при цьому частини чоловіка та дружини є рівними. Спростувати цю презумпцію може сторона, яка надає докази протилежного, що мають відповідати вимогам належності та допустимості (статті 58, 59 ЦПК України), і це є її процесуальним обов`язком (статті 10, 60 ЦПК України).

На спростування презумпції спільності майна відповідачем надано наступні докази.

30.04.2004 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_10 укладено Договір купівлі-продажу квартири, за умовами договору ОСОБА_3 відчужила належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_4 .

У п.2 Договору зазначено, що ця квартира належить «Продавцю» на підставі Свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації Ватутінської районної держадміністрації м. Києва 14.03.2001 р., згідно з розпорядженням № 617 та зареєстрованого в Київському міському бюро технічної інвентаризації 25.04.2001 р. у реєстровій книзі за реєстровим № 6515. Продаж даної квартири було вчинено за 10000 грн.

З довідки з ПАТ «Банк Форум» від 04.10.2011 року вбачається, що 17.05.2004 року в ПАТ «Банк Форум» на ім`я ОСОБА_3 було відкрито депозитний рахунок строком на 3 місяці. Сума вкладу 10000 доларів США. 19.08.2004 даний рахунок було закрито.

Судом встановлено, що з 29.07.2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, який 25.04.2014 року рішенням Деснянського районного суду міста Києва розірвано.

06.10.2004 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_3 укладено Договір купівлі-продажу квартири, за умовами договору ОСОБА_3 набула права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 12500 грн.

Виходячи зі змісту ст. 78 ЦПК України, згідно якої обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до п. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Даючи оцінку доказам по справі суд приходить до висновку, що квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 за час шлюбу але за кошти, які належали ОСОБА_3 на праві особистої власності від продажу попередньої квартири, а тому спірна квартира є особистою приватною власністю ОСОБА_3 . Інших доказів, щодо придбання спірної квартири за спільні кошти подружжя не надано. За таких обставин, квартира АДРЕСА_1 не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, для укладання договору дарування квартири АДРЕСА_1 письмова згода ОСОБА_1 не була потрібна. За таких обставин, підстав для визнання договору дарування недійсним немає.

Що стосується визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , то дана вимога також не підлягає задоволенню, оскільки вона є похідною від вимоги про визнання договору дарування недійсним, в задоволенні якої судом відмовлено.

На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Кристина Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовушкіна Світлана Андріївна про визнання недійсними договорів дарування та купівлі продажу об`єкту нерухомого майна є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.

У відповідності до ст.141 ЦПК України, суд відносить судові витрати по сплаті судового збору за рахунок позивача у сплаченому при зверненні до суду розмірі.

Враховуючи наведене та керуючись ст.13, 22 КпШС України, ст.ст. 15, 16, 203, 204, 215, 216, 234, 328, 330, 334, 627, 628, 638, 655, 717, 722 ЦК України, ст.ст. 57, 60,61 СК України, ст.ст. 2, 4, 10, 12, 13, 19, 76-80, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268, 354-355 ЦПК України, суд,

у х в а л и в:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мельник Кристина Володимирівна, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Льовушкіна Світлана Андріївна про визнання недійсними договорів дарування та купівлі продажу об`єкту нерухомого майна відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 07.02.2020 року.

Дані сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса проживання: АДРЕСА_6 .

Відповідач: ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса проживання: АДРЕСА_7 .

Відповідач: ОСОБА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_8 .

Третя особа: приватний нотаріус КМНО Мельник Кристина Володимирівна, місто Київ, вулиця Драйзера, 24-а.

Третя особа: приватний нотаріус КМНО Льовушкіна Світлана Володимирівна, місто Київ, проспект Бажана, 10 квартира 314.

Суддя Н.О.Яровенко