Справа № 22-ц-205/ 2009 р. Головуючий у 1 інстанції - Наумик О.О.

Категорія 26 Доповідач - Будулуца М.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2009 р. м.Донецьк

Апеляційний суд Донецької області

в складі:

головуюча: суддя - Зубова Л.М. судді: Будулуца М.С., Барсукова О.І., секретар- ШатунЛ.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки Донецької області

на рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 10 листопада 2008 року по справі за позовом ОСОБА_1 до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки про відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Микитівського районного суду м. Горлівки від 10 листопада 2008 р. позов ОСОБА_1 задоволено частково, на користь позивача з виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки (далі - Фонд) стягнуто на відшкодування моральної шкоди 22 000 грн.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В обгрунтування доводів скарги Фонд посилався на те, що суд порушив норми матеріального і процесуального права, не врахував, що дія закону, який передбачає стягнення моральної шкоди на 2007 р. зупинена, а надалі і скасована Законом України „Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", факт спричинення моральної шкоди позивачу не підтверджений відповідними медичними висновками. При зверненні до суду з вказаним позовом ОСОБА_1 пропустив трирічний строк позовної давності. Окрім цього, на думку апелянта, суд дав невірну оцінку доказам, наявним у справі.

У судовому засіданні представник Фонду - Подлюк М.М. підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач ОСОБА_1 заперечував проти доводів апеляційної скарги, вважав їх необгрунтованими, просив в задоволенні скарги відмовити, а рішення суду - залишити без змін.

Заслухавши судцю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду змінити.

Згідно ст. 309 ч. 1 п.3 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни є невідповідність висновків суду обставинам справи.

Розглядаючи справу, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що правовідносини, які виникли між сторонами в зв'язку з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної внаслідок Професійного захворювання, регулюються Законом України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Згідно з п. п. "є" п.1 ч. 1 ст. 21 та ч.3 ст. 28 цього Закону, у разі настання страхового випадку, Фонд соціального страхування у встановленому законодавством порядку зобов'язаний виплатити потерпілому грошову суму за моральну шкоду за наявності факту заподіяння йому цієї шкоди.

Судом першої інстанції по справі встановлено, що під час виконання трудових обов'язків на вугільному підприємстві позивач отримав професійне захворювання -хронічний бронхіт та вібраційну хворобу.

Висновком МСЕК від 23 .01.2002р. йому вперше безстроково встановлено втрату 50% професійної працездатності у зв'язку з вказаним професійним захворюванням та він визнаний інвалідом 3 групи (а. с. 4, 8-9).

Із матеріалів справи і пояснень позивача вбачається, що позивач працював з 10.10.1978 р. по 13.07.2002 р. в вугільному підприємстві на підземних роботах, пов'язаних з шкідливими умовами праці. Внаслідок отриманого професійного захворювання він втратив 50 відсотків професійної працездатності, прощо на підприємстві був складений акт розслідування професійного захворювання за формою П-4, йому встановлена група інвалідності та обмеження щодо умов праці, та заподіяна моральна шкода, яка полягає у моральних і фізичних стражданнях, в зв'язку з ушкодженням здоров'я, що порушило його нормальні життєві зв'язки, та потребує від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За таких обставин, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що наслідки цієї виробничої травми змусили позивача змінити спосіб життя та докласти додаткових зусиль для організації життя. У зв'язку з цим у нього, відповідно до ст.ст.21, 28 Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", виникло право на відшкодування моральної шкоди. Право на отримання потерпілим страхових виплат у разі настання стійкої втрати працездатності, у тому числі, виплати за моральну шкоду, виникає в особи з дня встановлення їй такої стійкої втрати працездатності вперше висновком МСЕК, а таке право у позивача виникло з 23.01.2002 р.

Таким чином, право на відшкодування моральної шкоди виникло у позивача ще до набрання чинності як Законом України „Про державний бюджет України на 2007 рік", так і Законом України „Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Згідно ст.58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Аналогічні положення містять у собі ч.ч.1, 2 ст.5 ЦК України.

Посилання відповідача на норми Законів України „Про державний бюджет України на 2007 рік " і „ Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України", якими зупинено, а потім скасовано дію статей Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного

випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" про відшкодування моральної шкоди, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки Фонд соціального страхування сплачує відшкодування моральної шкоди як страхові виплати і не є цивільною відповідальністю Фонду.

Доводи Фонду про відсутність відповідних медичних висновків про спричинення моральної шкоди позивачу, як підстави для відшкодування моральної шкоди останньому, не ґрунтуються на вказаному законі, оскільки їх витребування, окрім висновку МСЕК, вказаним законом не передбачено.

Інші доводи апеляційної скарги відносно пропуску строку позовної давності для стягнення з відповідача моральної шкоди, невірної оцінки доказам, наявним у справі, не ґрунтуються на законі, суперечать вищенаведеному, а тому уваги не заслуговують.

Саме норми Закону України „Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" передбачали відшкодування моральної шкоди застрахованим особам як страхову виплату, тому покладання на відділення Фонду обов'язку по сплаті такої страхової виплати не є цивільною відповідальністю зазначеного органу, і її виплата не обмежена строком позовної давності.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку про наявність у позивача права вимагати відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю, за нормами Закону України „ Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності ".

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює.

Визнаючи розмір суми, що підлягає стягненню на відшкодування моральної шкоди, суд урахував конкретні обставини справи, важкість отриманого потерпілим професійного захворювання, характер та ступінь моральних страждань, довгострокове перебування останнього на лікуванні у зв'язку із травмою, втрату роботи, порушення нормального укладу життя.

Проте визначена судом сума на відшкодування моральної шкоди в розмірі 22 000 грн., на думку апеляційного суду, є надмірною і не відповідає характеру та обсягу моральних страждань позивача. При визначенні розміру суми відшкодування моральної шкоди, суд не врахував, що позивач отримує щомісячне відшкодування шкоди.

Виходячи із принципу справедливості, як того вимагає ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод, апеляційний суд вважає, що на користь позивача підлягає стягненню сума на відшкодування моральної шкоди в розмірі 15 000 гривень.

Судова колегія вважає, що вказані доводи дають підстави для висновку про невідповідність висновків суду обставинам справи, і відповідно до ст.309 ЦК України, є підставою для зміни судового рішення.

За таких обставин рішення суду першої інстанції необхідно змінити і зменшити суму відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст.ст. 303 ч.1, 309 ч.1п.З ЦПК України, апеляційний суд, -

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районам. Горлівки задовольнити частково.

Рішення Микитівського районного суду м. Горлівки від 10 листопада 2008 року змінити.

Стягнути з Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Микитівському районі м. Горлівки Донецької області на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної втратою здоров'я на виробництві, 15 000 грн.

В решті рішення залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення, та може бути оскаржено шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до Верховного Суду України.