У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого Вус С.М.,
суддів Таран Т.С. та Школярова В.Ф.,
за участю прокурора Парусова А.М.,
розглянувши в судовому засіданні в м. Києві 09 лютого 2010 року кримінальну справу за касаційною скаргою захисника ОСОБА_5 на постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення,
в с т а н о в и л а:
вироком Чечельницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2008 року
ОСОБА_6,
ІНФОРМАЦІЯ_3 народження,
несудимого,
засуджено за ч. 1 ст. 296 КК України на 2 місяці арешту, за ч. 4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_6 визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
ОСОБА_7,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
несудимого,
засуджено за ч. 1 ст. 162 КК України на 1 рік обмеження волі, за ч. 4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі.
На підставі ст. 70 КК України за сукупністю злочинів ОСОБА_7 визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.
Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2009 року цей вирок залишено без зміни.
ОСОБА_6 та ОСОБА_7 визнано винними у вчиненні ними за викладених у вироку обставин таких злочинів.
08 січня 2007 року в нічний час, ОСОБА_6 спільно з неповнолітнім ОСОБА_7, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, підійшли до будинку ОСОБА_8 і ОСОБА_9 на АДРЕСА_1, де з хуліганських мотивів, порушуючи нічний спокій потерпілих, безпідставно вимагали відчинити двері будинку. Після цього ОСОБА_7 підібрав на подвір’ї поліно і кинув його у вікно, розбивши скло та дерев’яну раму, а також влучивши у потерпілу ОСОБА_9, яка відпочивала на ліжку. Коли ОСОБА_9, злякавшись вибігла з будинку іншими дверима, ОСОБА_6, наздогнав її і силоміць за коси, з особливою зухвалістю, привів до будинку, вимагаючи у неї прохати ОСОБА_8 відкрити двері, що той і зробив. Потім ОСОБА_6 заштовхав ОСОБА_9 в коридор будинку, де знаходився ОСОБА_8, який з метою захистити себе та потерпілу, намагався взяти в руки сокиру, що знаходилася в коридорі під стіною, однак отримав від ОСОБА_7 удар у спину ребром лопати. ОСОБА_6, завдавши ОСОБА_8 удар кулаком у щелепу, вихватив з рук потерпілого сокиру та її обухом завдав удар останньому в лоб та декілька ударів у плече. Потім ОСОБА_6, погрожуючи ОСОБА_9 сокирою порубати ноги, рубаючи при цьому підлогу, цинічно змусив потерпілу роздягнутися і танцювати оголеною під музику мобільного телефону, яку включив ОСОБА_7 На прохання ОСОБА_8 припинити хуліганські дії, ОСОБА_6 завдав потерпілому удари лезом сокири в руку і ногу, пошкодив сокирою стіл, стільці та побив посуд. Після чого, залишаючи будинок потерпілих, ОСОБА_6 та ОСОБА_7 пригрозили їм повернутися.
У цю ж ніч, приблизно о 02 год. 30 хв., ОСОБА_6 та ОСОБА_7 незаконно поникли в приміщення літньої кухні ОСОБА_10 на АДРЕСА_2 у вказаному селі, де ОСОБА_6, грубо порушуючи громадський порядок з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю та винятковим цинізмом безпричинно завдав потерпілому декілька ударів кулаком у голову й обличчя, порвав на останньому футболку, а потім залишив приміщення кухні.
В касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 посилається на те, що місцевий суд неправильно кваліфікував дії ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України, а висновки суду про винність засудженого у вчиненні такого злочину не відповідають фактичним обставинам справи. Вважає, що ОСОБА_6 призначено надто суворе покарання. Також зазначає, що апеляційний суд, у свою чергу, допущених судом першої інстанції недоліків в установленому законом порядку не усунув. За змістом скарги просить змінити постановлені щодо засудженого ОСОБА_6 судові рішення та перекваліфікувати його дії з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК України.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, думку прокурора, який частково підтримав касаційну скаргу захисника та просив судові рішення щодо ОСОБА_6 і в порядку ст. 395 КПК України стосовно ОСОБА_7 змінити, перекваліфікувавши їх дії з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК України, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволення з таких підстав.
Висновки суду про доведеність винності ОСОБА_6 у вчиненні ним хуліганства щодо потерпілого ОСОБА_10 та правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 296 КК України є обґрунтованими і в касаційній скарзі захисника не заперечуються.
Разом з тим, доводи в скарзі захисника про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_6 за ч. 4 ст. 296 КК України, заслуговують на увагу.
Матеріалами справи встановлено, що під час вчинення хуліганських дій ОСОБА_6. та ОСОБА_7, у той час як ОСОБА_8 з метою захистити себе та ОСОБА_9 намагався взяти в руки сокиру, що знаходилася в коридорі під стіною, то ОСОБА_7 завдав йому удар у спину ребром лопати, яку взяв у коридорі, а ОСОБА_6 завдав потерпілому удар кулаком у щелепу і вихватив з рук останнього сокиру та її обухом ударив його в лоб. У подальшому ця сокира знаходилася в ОСОБА_6 протягом усього часу вчинення протиправних дій щодо потерпілих.
Такі дії ОСОБА_6 та ОСОБА_7 судом кваліфіковано за ч. 4 ст. 296 КК України як хуліганство, вчинене групою осіб із застосуванням предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень.
Проте, згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 22 грудня 2006 року “Про судову практику у справах про хуліганство”, застосування або спроба застосування предметів, підібраних на місці злочину, які не були спеціально пристосовані для нанесення тілесних ушкоджень, не дає підстав для кваліфікації дій винного за ч. 4 ст. 296 КК України.
Виходячи з цього, судові рішення щодо ОСОБА_6 та в порядку ст. 395 КПК України стосовно ОСОБА_7, по епізоду вчинення ними хуліганства групою осіб щодо потерпілих ОСОБА_8 та ОСОБА_9, підлягають зміні з перекваліфікацією їх дій з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК України.
Крім того, призначаючи засудженому ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст. 162 КК України у вигляді обмеження волі, суд не дотримався вимог кримінального закону.
Зокрема, відповідно до ч.3 ст. 61 КК України покарання у виді обмеження волі не застосовується до неповнолітніх.
Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_7 на час вчинення цього злочину був неповнолітнім, а тому таке покарання як обмеження волі йому не можна було призначати.
Згідно з роз’ясненнями, що містяться у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року “Про практику призначення судами кримінального покарання”, суд не вправі перейти до більш м’якого виду покарання у випадках, коли санкцією закону, за яким засуджується особа, передбачено лише такі покарання, які з огляду на її вік чи стан не можуть бути до неї застосовані. В таких випадках суд, за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 КПК України повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання.
Оскільки санкцією ч.1 ст. 162 КК України, крім обмеження волі, передбачені ще й такі види покарань як штраф та виправні роботи, які виходячи з вимог ч.1 ст. 99 та ч.2 ст. 100 КК України не можуть бути застосовані до ОСОБА_7, то судові рішення щодо нього в порядку ст. 395 КПК України в цій частині підлягають зміні зі звільненням засудженого від цього покарання.
Крім того, відповідно до п.п. «а», «б» ст. 1 Закону України «Про амністію» від 19 квітня 2007 року, звільняються від покарання неповнолітні особи та особи, не позбавленні батьківських прав, які на день набрання чинності цим Законом мають дітей, яким не виповнилося 18 років, які засуджені за умисні злочини, що передбачають покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років.
Засуджені ОСОБА_6 і ОСОБА_7 вчинили умисні злочини, за які законом передбачено покарання менш суворе, ніж позбавлення волі на строк не більше п’яти років і не заперечували про застосування до них зазначеного Закону ( а.с. 122, 134-135).
Також матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_7 інкримінований йому злочин вчинив у неповнолітньому віці, а ОСОБА_6 має на утриманні малолітнього сина, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, і батьківських прав що нього не позбавлений ( а.с. 42,123).
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе застосувати до ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Закон України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року, звільнивши їх від призначеного покарання.
Виходячи з викладеного, керуючись ст. ст. 394 – 396 КПК України, колегія суддів
у х в а л и л а :
касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.
Вирок Чечельницького районного суду Вінницької області від 23 грудня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 25 лютого 2009 року щодо ОСОБА_6 і в порядку ст. 395 КПК України стосовно ОСОБА_7 змінити.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_6 з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 ст. 296, ч. 2 ст. 296 КК України, ОСОБА_6 визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки;
Відповідно до п. “б” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року, ОСОБА_6 звільнити від призначеного покарання.
Звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання за ч. 1 ст. 162 КК України.
Перекваліфікувати дії ОСОБА_7 з ч. 4 на ч. 2 ст. 296 КК України і призначити йому за цим законом покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнити його від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 рік 6 місяців.
Відповідно до п. “а” ст. 1 Закону України “Про амністію” від 19 квітня 2007 року звільнити ОСОБА_7 від призначеного покарання.
с у д д і:
Вус С.М. Таран Т.С. Школяров В.Ф.