ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2020 року

м.Київ

справа №520/3907/19

провадження №К/9901/33512/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Єзерова А.А. суддів: Кравчука В.М., Коваленко Н.В.

розглянув у попередньому судовому засіданні адміністративну справу

за касаційною скаргою Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 (суддя Кухар М.Д.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019 (головуючий суддя Катунов В.В., судді Бершов Г.Є., Ральченко І.М.)

у справі №520/3907/19

за позовом Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс"

про стягнення адміністративно-господарських санкцій, встановив:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. У квітні 2019 року Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс", в якій просило суд стягнути з Комунального підприємства "Міськелектротранссервіс" на користь Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, в сумі 748120,24 грн.

2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 у справі №520/3907/19, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019, у задоволенні позову відмовлено.

3. Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з вказаними судовими рішеннями не погодилося, тому звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №520/3907/19 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

4. Комунальне підприємство "Міськелектротранссервіс" подало до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення залишити без змін.

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що Комунальне підприємство "Міськелектротранссервіс" відноситься до суб`єктів господарювання, яким відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" встановлюється норматив робочих місць по працевлаштуванню осіб з інвалідністю, який, у даному випадку за розрахунком позивача, становить 7 осіб.

6. Відповідачем подано до контролюючого органу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2018 рік форми №10-ПІ, відповідно до якого: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу становить 627 осіб; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність -18 осіб; кількість інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на підприємстві відповідача на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" - 25 осіб; середньорічна заробітна плата штатного працівника - 106874,32 грн.

7. У зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідачу була нарахована адміністративно-господарська санкція в розмірі 748120,24 грн., за стягненням якої позивач звернувся до суду з відповідним позовом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

8 Суди першої та апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходили з того, що відповідач вжив усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, про які повідомлено державну службу зайнятості, він не може бути притягнений до адміністративно-господарської відповідальності. При цьому суди зазначили, що підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю у разі вчинення передбачених чинним законодавством заходів, спрямованих на їх працевлаштування.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ, ВІДЗИВУ НА КАСАЦІЙНУ СКАРГУ

9. У касаційній скарзі позивач посилається на те, що відповідач не звільняється від обов`язку сплачувати адміністративно-господарські санкції на підставі ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», оскільки зазначена норма не ставить обов`язок підприємства у залежність від будь-яких обставин, з яких особа з інвалідністю не працює на підприємстві.

10. У відзиві на касаційну скаргу відповідач посилається на те, що позивач невірно трактує положення Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та не враховує положення ст. 218 Господарського кодексу України, оскільки обов`язок підприємства зі створення робочих місць не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування.

V. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

11. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених ст. 341 КАС України, надаючи оцінку правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, виходить з такого.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

12. Положенням про Фонд соціального захисту інвалідів, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 14.04.2011 №129 передбачено, що Фонд соціального захисту інвалідів відповідно до покладених на нього завдань здійснює контроль за виконанням підприємствами нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів та сплатою ними адміністративно-господарських санкцій і пені.

13. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

При цьому, ч. 2 ст. 19 вказаного Закону визначено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

14. Так, відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

15. Спірні у цій справі санкції застосовуються до суб`єктів господарювання уповноваженими органами державної влади за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, а тому є адміністративно-господарськими санкціями. Про це також вказано у ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

16. Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

17. Відповідно до п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

18. Наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 №316 затверджено Форму звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)", яка подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше 10-ти робочих днів з дати відкриття вакансії(й). Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

19. Наведене свідчить про те, що обов`язок підприємства щодо створення робочих місць для осіб з інвалідністю не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати таких осіб на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів.

20. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Комунальне підприємство «Міськелектротранссервіс» згідно до п.4 ч. 3 ст.50 Закону України «Про зайнятість населення» у 2018 році надавало до Харківського міського центру зайнятості звіти форми 10-ПІ про наявність вільних робочих місць для інвалідів, а саме звіти від: 05.01.2018, 02.02.2018, 14.03.2018, 06.04.2018, 03.05.2018, 04.06.2018, 05.07.2018, 10.08.2018, 05.09.2018, 10.10.2018, 06.11.2018, 07.12.2018.

Листами від 04.01.2018 вих. № 16, від 01.02.2018 вих.№141, від 12.03.2018 вих.№346, від 02.04.2018 вих.№451, від 03.05.2018 вих.№627, від 31.05.2018 вих.№760, від 05.07.2018 вих.№958, від 10.08.2018 вих.№1151, від 05.09.2018 вих.№1260, від 08.10.2018 вих.№1446, від 05.11.2018 вих.№1599 та від 07.12.2018 вих.№1785 відповідач звертався до Харківського міського центру зайнятості з проханням направляти інвалідів 3 групи для працевлаштування на підприємстві за наявними вакансіями згідно звітів 10-ПІ. Також начальник відділу кадрів Комунального підприємства «Міськелектротранссервіс» неодноразово приймала участь у семінарах і ярмарках вакансій, що проводилися Харківським обласним центром зайнятості та Харківським міським центром зайнятості (лист від 26.03.2018 вих.№ХМЦЗ-03-2954, лист від 20.04.2018 вих.№ХМЦЗ-03-4033, лист від 20.06.2018 вих.№ХМЦЗ-03- 6398, лист від 25.07.2018 вих.№ХМЦЗ-03-7681, лист від 26.07.2018 вих.№ХМЦЗ-03-7746, лист від 22.08.2018 вих.№ХМЦЗ-03-8572, лист від 13.12.2018 вих.№ХМЦЗ-03-12517 та лист від 14.12.2018 вих.№ХМЦЗ-03- 12543), та розміщали інформаційні листи на сайті пошуку роботи №1 в Україні WORK.ua 29.05.2018 та 28.11.2019.

21. Верховний Суд наголошує, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості.

22. З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, відповідачем не було допущено жодних із наведених вище порушень, а тому відсутні підстави для сплати адміністративно-господарських стягнень.

23. Враховуючи те, що відповідачем були виконані вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» щодо прийняття заходів для працевлаштування інвалідів, доказів того, що відповідач не створив робочі місця для інвалідів, відмовляв інвалідам у прийнятті на роботу, несвоєчасно надавав державній службі зайнятості інформацію щодо наявності вакансій, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, або несвоєчасно звітував Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, позивачем не надано, Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що причини непрацевлаштування інвалідів не залежали від самого роботодавця, тому в його діях відсутній склад правопорушення і на нього не може бути покладена відповідальність за недотримання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

24. Зазначений висновок узгоджується з правовими позиціями Верховного Суду, викладеними у постановах від 14.02.2018 у справі № 820/2124/16, від 28.02.2018 у справі №807/612/16, від 11.09.2018 у справі №812/1127/18, від 19.12.2018 у справі №812/1140/18, від 23.07.2019 у справі №820/2204/16, від 31.07.2019 у справі №812/1164/18.

25. Доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

26. Враховуючи зазначене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими і не спростовують вірних висновків судів попередніх інстанцій.

27. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

28. Оскільки Верховний Суд залишає без змін рішення судів попередніх інстанцій, то відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 19.06.2019 і постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 04.11.2019 у справі №520/3907/19 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач А.А. Єзеров

Суддя В.М. Кравчук

Суддя Н.В. Коваленко