Справа № 22ц-1093/2010 Головуючий у 1 інстанції –
Категорія – цивільна Іващенко А.І.
Доповідач – Позігун М.І.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
1 квітня 2010 року м. Чернігів
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:
головуючого-судді: ПОЗІГУНА М.І.
суддів: ГУБАР В.С., ШЕМЕЦЬ Н.В.
при секретарі:
з участю: Рачовій І.І.
Представника позивачки - ОСОБА_6., представника відповідача Ірха В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 на рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2010 року у справі за позовом ОСОБА_8 до Об’єднанської сільської ради Новгород - Сіверського району Чернігівської області про зміну дати звільнення, стягнення грошових коштів,
В С Т А Н О В И В:
У листопаді 2009 року ОСОБА_8 звернулася з позовом до відповідача, в якому просила визнати незаконним розпорядження №15 від 15.05.2009 року голови Об’єднанської сільської ради в частині дати звільнення її з роботи незаконним та змінити дату її звільнення за п 1 ст. 40 КЗпП України з 15 травня 2009 року на 15 липня 2009 року, а також просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 12 травня по 15 липня 2009 року, 575 грн. 98 коп. допомоги в зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 16 липня 2009 року, а також просила зобов’язати відповідача нарахувати та виплатити їй заробітну плату за час роботи з 6.12.2008 року по 19.12. 2008 року.
У січні 2010 року ОСОБА_8 подала заяву про збільшення позовних вимог і поставила питання про стягнення на її користь з відповідача компенсацію за невикористану відпустку та вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку.
Рішенням Новогород-Сіверського районного суду від 22 лютого 2010 року стягнуто з Обєднанської сільської ради Новгород-Сіеверського району Чернігівської області на користь ОСОБА_8 212 грн. 28 коп. заробітної плати за період 6 по 19 грудня 2008 року та 446 грн. 50 коп. вихідної допомоги, а в задоволенні решти позовних вимог судом відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить змінити рішення суду шляхом задоволення позовних вимог в частині визнання незаконним розпорядження сільського голови Об’єднанської сільської ради від 15 травня 2009 року № 15 в частині дати звільнення, змінити дату звільнення з 15 травня 2009 року на 15 липня 2009 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 12 травня по 15 липня 2009 року, компенсацію за невикористану відпустку за період 6 грудня 2008 року по 15липня 2009 року, 575 грн. 98 коп. допомоги в зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16 липня 2009 року по день ухвалення рішення в справі. В обґрунтування незаконності рішення суду апелянт посилається на невідповідність висновків суду в частині відсутності підстав для задоволення позовних вимог в цій частині фактичним обставинам справи, а висновок суду про пропуск строку позовної давності на звернення до суду за захистом порушеного права з врахуванням обставин справи суперечить положенням ст.. 233 КЗпП України.
Апелянтом не оскаржується рішення суду в частині стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі за частину грудня 2008 року та 446 грн. 50 коп. вихідної допомоги при звільненні.
Заслухавши доповідача, учасників судового процесу, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги суд приходить до слідуючого висновку.
Судом встановлено, що рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12 травня 2009 року ОСОБА_8 було поновлено на посаді завідуючої сільським клубом с. Ушивка Об’єднанської сільської ради Новогород-Сіверського району з 14 січня 2009 року. Стягнуто з Об’єднанської сільської ради Новгород-Сіверського району на користь ОСОБА_8 1170 грн. 86 коп. заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14 січня по 12 травня 2009 року. Визнано незаконним розпорядження сільського голови с. Об’єднаного Новгород-Сіверського району № 41 від 19 грудня 2008 року про накладення дисциплінарного стягнення у вигляді догани на ОСОБА_8
Розпорядженням сільського голови с. Об’єднаного Новгород-Сіверського району № 14 від 12 травня 2009 року ОСОБА_8 поновлено на посаді завідуючої Ушинським сільським клубом з 14 січня 2009 року.
Рішенням двадцять другої сесії п’ятого скликання Об’єднанської сільської ради Новгород Сіверського району від 15 травня 2009 року „ліквідовано заклад культури Ушивський сільський клуб”.
Розпорядженням сільського голови с. Об’єднаного Новгород-Сіверського району № 15 від 15 травня 2009 року ОСОБА_8 звільнено з посади завідуючої Ушинським сільським клубом в зв’язку з ліквідацією даного закладу, згідно статті 40 п 1 КЗпП України.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання незаконним розпорядження сільського голови с. Об’єднаного Новгород-Сіверського району №15 від 15.05. 2009 року про звільнення, про зміну дати звільнення суд виходив із того, що позивачка пропустила тримісячний строк на звернення до суду за захистом порушеного права, оскільки вона достовірно знала про те, що рішення суду про її поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, але до роботи не приступила і поважних причин щодо пропуску строку не навела, в зв’язку з викладеним суд прийшов до висновку щодо безпідставності всіх інших пов’язаних з цим позовних вимог про стягнення грошових виплат.
Проте, даний висновок суду не ґрунтується на матеріалах справи і не відповідає вимогам закону.
Відповідно до ст.. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Проте, відповідачем не надано доказів виконання вище зазначених вимог Закону, а тому висновок суду про пропуск позивачкою строку на звернення до суду за захистом порушеного права є безпідставним.
Крім того, виходячи з положень п 1 ч 1, ч 2 ст. 40 КЗпП України , ст.. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджують не пізніше ніж за два місяці, а звільнення у випадку змін в організації виробництва і праці, реорганізації установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
За таких обставин посилання відповідача в обгрунтування попередження ним позивачки про поновлення її на роботі, а потім і звільнення на збори мешканців села та на наявні в матеріалах справи акти (а.с.14-15) не є належним доказом щодо дотримання роботодавцем вище зазначених вимог трудового законодавства.
З врахуванням викладеного та наявних в матеріалах справи копій виконавчого провадження суд першої інстанції безпідставно прийшов до висновку про пропуск позивачкою строку на звернення до суду за захистом порушеного права.
Позивачка не оспорює її звільнення з роботи, але просить змінити дату звільнення з 15 травня на 15 липня 2009 року, а відповідно і стягнути середній заробіток з дня поновлення її на роботі.
Відповідно до роз’яснень, викладених в ч 6 п 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 6 листопада 1992 року з наступними змінами „Про практику розгляду трудових спорів”, при недодержані строку попередження працівника про звільнення, якщо він не підлягає поновленню на роботі, суд змінює дату його звільнення.
Таким чином, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в цій частині. При цьому стягненню підлягає середній заробіток з 13 травня по 15 липня 2009 року в сумі 1004 грн. 40 коп. (54 р. д. * 18.6 грн.), виходячи з середньомісячного заробітку 446 грн.50 коп.
З врахуванням викладеного підлягають задоволенню вимоги і в частині стягнення компенсації за невикористану відпустку за 201 день по 15 липня 2009 року в сумі 245 грн.88 коп. ( 201*18.6).
Проте, апеляційна скарга в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки проведення розрахунку при звільненні не може бути задоволена, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред’явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
З врахуванням вище викладеного, встановленим є факт, що в день звільнення позивачка не працювала, але і не зверталася до відповідача з вимогою про проведення з нею розрахунку при звільненні, а звернулася до суду з позовом.
За таких обставин, оскільки ОСОБА_8 також не було дотримано вимог ст.. 116 КЗпП України, апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення апеляційної скарги в частині стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в зв’язку з відсутністю вини роботодавця у не проведенні розрахунку в день звільнення.
В 13 абзаці 2 сторінки рішення суд зазначив, що позовні вимоги в частині стягнення 575 грн. 50 коп. були предметом розгляду апеляційним судом Чернігівської області 12 травня 2009 року, а тому в цій частині вимоги підлягають залишенню без розгляду.
Проте, даний абзац підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення, оскільки виходячи з норм процесуального права рішенням суду не може вирішуватися питання закриття провадження чи залишення без розгляду частини позовних вимог, та має постановлятися ухвала суду, яка відсутня в матеріалах справи.
Оскільки по даній вимозі судом першої інстанції не було прийнято рішення, то апеляційний суд позбавлений можливості прийняти рішення, а нерозглянуті вимоги повинні бути передані на розгляд до суду першої інстанції, що випливає з роз’яснень, викладених в ч 1 п 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 „Про судове рішення у цивільній справі” та в частинах 6 та 7 п 20 постанови Пленуму Верховного Суду України №12 від 24 жовтня 2008 року „Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку”.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, суд, -
В И Р І Ш И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_8 задовольнити частково.
Рішення Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області від 22 лютого 2010 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання частково незаконним розпорядження голови сільської ради №15 від 15 травня 2009 року в частині дати звільнення, зміну дати звільнення, стягненні середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 12 травня по 15 липня 2009 року, компенсації за невикористану відпустку.
Визнати незаконним розпорядження голови Об’єднанської сільської ради Новогород-Сіверського району Чернігівської області №15 від 15 травня 2009 року в частині дати звільнення, змінити дату звільнення з 15 травня на 15 липня 2009 року. Стягнути з Об’єднанської сільської ради Новогород-Сіверського району Чернігівської області на користь ОСОБА_8 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1004 грн. 40 коп., 245 грн.88 коп. компенсацію за невикористану відпустку. Виключити з мотивувальної частини рішення 13 абзац 2 сторінки щодо залишення вимог про стягнення 575 грн. 98 коп. без розгляду.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без зміни.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: Судді: