№ 2- 797

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

     23 лютого 2010 року                                                           Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення матеріальних збитків (зайво сплаченої пені) та моральної шкоди, зобов’язання провести певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 25 березня 2009 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ ПриватБанк про визнання дій неправомірними, повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення матеріальних збитків (зайво сплаченої пені) та моральної шкоди, зобов’язання провести певні дії, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилався на те, що 10 березня 2005 року уклав з відповідачем договір розрахунково-касовому обслуговуванню підприємства та видачі заробітної плати з використанням платіжних карток, було укладено договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти. Вказані договори виконувалися. Згідно наказу від 17 квітня 2006 року він звільнився з роботи в УПФУ і повідомив банк про зміну роботи, він зняв кошти з карти, став працювати в іншому місці. З допомогою картки користувався коштами банку та повертав їх, в черговий раз дізнався про наявність боргу і відмові в прийомі платежу. Звернувся до відділення банку зі скаргою стосовно не надання розрахунку боргу, але відповіді не отримав. Звертався знову, розрахунку не отримав, з’ясував, що банком було збільшено кредитний ліміт без його попередження. В січня 2009 року отримав виписки про рух коштів на картці, йому була нарахована пеня і борг, він з цим не погодився і не визнав. Вважає, що відповідачем порушені договірні зобов’язання, йому завдана моральна шкода. Він звертався до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Просив визнати дії відповідача стосовно боргу, зміни умов договору та ін. неправомірними, повернути безпідставно набуті відповідачем від нього грошові кошти, стягнути матеріальні збитки (зайво сплачена пеня) та моральну шкоду, зобов’язати відповідача поновити його порушене право та здійснити перерахунок зайво стягнутих коштів, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Представник відповідача ПАТ КБ ПриватБанк позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно 10 березня 2005 року позивач уклав з відповідачем договір розрахунково-касовому обслуговуванню підприємства та видачі заробітної плати з використанням платіжних карток, було укладено договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти. Вказані договори виконувалися. Згідно наказу від 17 квітня 2006 року звільнився з роботи в УПФУ, але картки до банку не здав, користувався нею, було підвищено кредитний ліміт, сформувалася заборгованість позивача перед банком, про що негайно було повідомлено позивача. Все ними зроблено згідно вимог закону, відповіді на звернення надавали. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що 10 березня 2005 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ ПриватБанк  було укладено договір розрахунково-касовому обслуговуванню підприємства та видачі заробітної плати з використанням платіжних карток, позивач працював на той час Розівському управлінні ПФУ України Запорізької області, в цей же день 10 березня 2005 року між сторонами було укладено договір про відкриття картрахунку та обслуговування платіжної карти. Вказані договори виконувалися. Згідно наказу від 17 квітня 2006 року позивач звільнився з роботи в УПФУ і повідомив банк про зміну роботи, згодом він зняв кошти з карти, став працювати в іншому місці, де отримав кредитну картку «Універсальну». З допомогою картки користувався коштами банку та повертав їх, робив платежі, в черговий раз дізнався про наявність боргу і відмові в прийомі платежу. Не погодився з діями відповідача, в добровільному порядку питання врегульоване не було і позивача звернувся з позовом до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. По закону, який діяв на момент укладення договору, дозволялося в односторонньому порядку змінювати умови договору, якщо це було передбачено умовами самого договору (ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. Разом з тим Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI регулює питання не відповідальності осіб, а правовідносини, пов'язані з платою за користування кредитними коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тому Закон 661-VI, в частині внесення змін до ЦК Україну (ст. 1056-1) не може регулювати відносини, які виникли до моменту набрання чинності цим законом. Оскільки право банку збільшити кредитний ліміт шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізовано, банк діяв відповідно до умов укладеного з позивачем договору та в рамках чинного законодавства України. Зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «ПриватБанк» , позивач погодився на умови обслуговування та користування коштами як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача.

Матеріальну шкоду позивач обґрунтовує тим, що ним сплачено 09 січня 2009 року 117.22 грн. неустойки з перевищенням строку позовної давності в 1 рік. Моральну шкоду позивач обґрунтовує порушенням його особистих прав.

Але в зв'язку з порушенням умов договору у позивача виникла заборгованість по кредитній картці № 4149605331924969 в сумі 2781 грн. станом на 17 червня 2006 року. В зв'язку з непогашенням заборгованості 26 липня 2006 року згідно умов договору заборгованість автоматично погашена за рахунок кредитного ліміту картки в сумі 158.62 грн. Сума заборгованості позивачем не заперечується, але зазначається про безпідставне отримання банком неустойки на суму заборгованості у сумі 117.22 грн., після спливу позовної давності в 1 рік. Це твердження позивача не має правового обґрунтування, оскільки сума неустойки була сплачена позивачем добровільно і не має відношення до стягнення в порядку позовного провадження. Позивачу як юристу повинно бути відомо, що відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Крім того, банком (Розівським відділенням) позивач повідомлявся по телефону про існування заборгованості, на його вимогу банком була надана повна виписка за рахунком із зазначенням операцій за карткою, сум нарахувань і заборгованості. 16 лютого 2009 року ОСОБА_1 було направлено письмову відповідь на його звернення.

Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Але в судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження неправомірні дії відповідача стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідача не може бути  покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності маральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань.

    Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

            Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача крім вказаних в договорах сторін, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договору і добровільно підписав договори, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання дій неправомірними, повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення матеріальних збитків (зайво сплаченої пені) та моральної шкоди, зобов’язання провести певні дії в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 5, 60, 212, 215, 217, 632, 651 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, повернення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення матеріальних збитків (зайво сплаченої пені) та моральної шкоди, зобов’язання провести певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя -