№ 2- 138

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

  21 січня 2010 року                                                                      Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

   в складі: головуючого

                                                                                                              судді  Антонюка О.А.

при секретарі – Васюченко О.Г.                                                                                                                                        

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, –

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 06 листопада 2006 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про стягнення матеріальної та моральної шкоди. Позивач в своїх позовних вимогах, а її представник в ході судового засідання посилалися на те, що 13 червня 2006 року позивач відвідала лікаря-косметолога ОСОБА_2 з метою провести очищення шкіри, процедура була проведена, але в результаті неї в позивача на лівому плечі з’явився опік шкіри, травма, вона вимушена була лікуватися в інших лікарів, їй завдані цим фактично тілесні ушкодження та моральна шкода. Позивач звернулася до інших лікарів, які підтвердили опік шкіри. Вона понесла витрати, їй завдана моральна шкода. Просила стягнути з відповідача потрачені нею з вини відповідача кошти на лікування та моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні позов не визнала, посилаючись на те, що дійсно вона проводила позивачці процедуру пілінгу шкіри в червні 2006 року і зробила рекомендації поведінки позивачу після цієї процедури, але її рекомендації позивач не виконував і відмовився від спілкування з ним. Все нею зроблено згідно вимог закону: ніякого договору в них не було, процедура проведена вірно. Ніяких зобов’язань відносно позивача на себе не брала і не бере, нічиїх прав не порушувала і матеріальної чи моральної шкоди не завдавала. Вважає позовні вимоги безпідставними і просила в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Вислухавши пояснення представника позивача і відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що 13 червня 2006 року відповідачем зі згоди позивача безоплатно було проведено косметологічну процедуру, пов’язану з дією на поверхневі шари шкіри лівого плеча. Встановити конкретно вид процедури неможливо, оскільки відсутній опис процедури у медичній документації (це міг бути і різновид пілінгу (п.1 підсумків у висновку експерта). Пілінг (очищення шкіри) – це дія на поверхневі шари шкіри при якому порушуються її захисні властивості, а також знижується резистентність (устойчивость) шкіри до ультрафіолетового випромінювання і створюються умови для виникнення сонячних опіків, такі процедури повинні супроводжуватися комплексом захисних заходів (серед яких дотримання суворої гігієни та антисептики обробленої ділянки, захист від сонячного випромінювання, бажані також огляди спеціаліста, який провів процедуру, з метою профілактики та ранньої діагностики можливих ускладнень (п.2 підсумків у висновку експерта).

В період з 13 червня 2006 року до 17 червня 2006 року позивачка за медичною допомогою не зверталася. Всупереч рекомендаціям відповідачки позивач 17 червня 2006 з сім’єю  поїхала на відпочинок до Криму. 18 червня 2006 року позивачка звернулася до Чорноморської центральної районної поліклініки зі скаргою на температуру та велике садно в області лівого плеча у стадії інфікування. Лікарем Чорноморської центральної районної поліклініки ОСОБА_3 було проведено обробку садна, призначені ліки та призначене амбулаторне лікування (а.с.10). В період з 20 червня 2006 року до 13 липня 2006 року позивачка зверталася за консультаціями до лікарів та лікувалася самостійно. 13 липня 2006 року позивачка звернулася до Дніпропетровського центру термічної травми та пластичної хірургії зі скаргою на рубцевий масив лівого плеча з тенденцією до гіпертрофічного зростання. Лікарем  Дніпропетровського центру термічної травми та пластичної хірургії ОСОБА_4 було призначене лікування (а. с. 9).

Станом на 10 серпня 2009 року у позивачки спостерігався атрофічний рубець на шкірі лівого плеча розміром 132х60 мм з ділянками гіперпігментації та гіпопігментації. На поверхні шкіри обох плечей мається клініка фолікулярного дискератозу (аркуш 3 висновку експерта). За ознакою розладу здоров’я більш ніж 21 день ушкодження на лівому плечі позивачки відноситься до ушкоджень середнього ступеня тяжкості (п. 5 підсумків у висновку експерта). Експертною комісією  не встановлено порушення косметологом методики проведення процедури пілінгу (п.3 підсумків у висновку експерта). Експертною комісією не встановлено наявності причинного зв’язку між проведенням 13.06.2006 року косметологічної процедури (пілінгу) та настанням негативних наслідків в вигляді тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості (п. 4 підсумків у висновку експерта). Цей факт був підтверджений і залученим до розгляду в цивільному процесі спеціалістом к.м.н. ОСОБА_5

Аналізуючи виниклі між сторонами правовідносини, суд приходить до наступного. Відповідно до роз'яснення постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою від 25 травня 2001 року № 5) при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди обов'язковому з'ясуванню підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Все зазначене стосується і вирішення спорів про відшкодування матеріальної шкоди.

Статтею 60 ЦПК України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Оцінюючи надані докази в їх сукупності судом не встановлено, а позивачкою не доведено, що отримання тілесних ушкоджень середнього ступеня  тяжкості сталася саме внаслідок проведення косметологічної процедури (пілінгу), яку проводила відповідачка 13 червня 2006 року. Позивачкою також не надано доказів, що безспірно стверджували б вину відповідачки в тому, що позивачці було завдано тілесні ушкодження середнього ступеня важкості через неналежне виконання правил процедури пілінгу (очищення шкіри) косметологом. Будь-які докази існування між сторонами договору про надання послуг позивачкою не надані, внаслідок чого вона не може вважатися доведеною, а також ця обставина заперечувалася відповідачкою оскільки процедуру пілінгу було зроблено безоплатно.

Твердження позивачки про те що відповідачка не мала ліцензії  відповідного державного зразку на право заняття медичною практикою на час проведення процедури пілінгу не може братися до судом уваги, оскільки відповідно до Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджених Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва, Міністерства охорони здоров'я України  № 38  /63  від 16.02.2001 року, надання косметологічних послуг не є медичною практикою, а косметологія не входить до переліку дозволених видів медичної практики за спеціальностями, що підлягають ліцензуванню (аркуш 5-11 ліцензійних умов).

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що наявність підстав звільнення від доказування визначених ст. 61 ЦПК України в судовому засіданні не встановлена, обставини, що не підлягають доказуванню і є обов'язковими для суду відсутні. Тому, в контексті ст. 60 ЦПК України сторони по справі зобов'язані доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Суд вважає, що позивачці дійсно було завдано шкоди здоров’ю в вигляді тілесних ушкоджень середнього ступеня важкості, однак вини відповідачки в цьому не встановлено, наявні в матеріалах справи докази її не доводять, надані позивачкою докази суперечливі і не можуть бути підставою для визнання вини відповідачки в спричиненні позивачці тілесних ушкоджень, і як наслідок відшкодування позивачці матеріальної і моральної шкоди.

Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Але в судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження неправомірні дії відповідача стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідача не може бути  покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи,а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності матеріальної і моральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу моральних страждань.

    Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких зобов’язань є припущенням.

При відсутності встановленої вини відповідачки в спричиненні шкоди здоров’ю позивачки, підстав для відшкодування відповідачем матеріальної і моральної шкоди позивачці не вбачається, тому в задоволенні позову слід відмовити. Згідно ст. 88 ЦПК України за таких обставин питання щодо відшкодування судових витрат не вирішується.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про стягнення матеріальної та моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 23, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної і моральної шкоди відмовити.        

    Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                      Суддя -