Постанова

Іменем України

17 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 523/3442/17

провадження № 61-20353св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Колеснікова Г. Я., Вадовської Л. М., Ващенко Л. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Райффайзен Банк Аваль» про визнання кредитного договору недійсним.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору.

Позивач посилався на те, що 27 липня 2006 року між ним та відповідачем був укладений кредитний договір № 014/0043/74/61467, згідно умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у розмірі 18 000 дол. США у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з кінцевим строком погашення 27 липня 2026 року.

ОСОБА_1 вважав, що зазначений договір суперечить чинному законодавству, укладений з порушенням прав позивача як споживача фінансових послуг, оскільки йому не були роз`яснені вимоги кредитного договору, не були надані розрахунки та інші відомості, а тому цей договір має бути визнаний судом недійсним.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2018 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним кредитний договір № 014/0043/74/61467 від 27 липня 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що банком не надано чітку, повну і достовірну інформацію щодо розміру платежів за користування кредитом та те, що договором не встановлено відповідальності банку за неналежне виконання умов як самого кредитного договору, так і положень чинного законодавства, які регулюють ці правовідносини.

Постановою Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 15 листопада 2018 року скасовано, в задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позичальник ознайомився та погодився з його умовами, з вимогою про надання будь-яких додаткових відомостей до банку не звертався.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить скасувати постанову апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 14 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Суворовського районного суду міста Одеси.

05 грудня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно з`ясовано обставини справи. Позивач зазначає, що при укладенні кредитного договору банк ввів його в оману, оскільки спірний договір суперечить нормам Закону України «Про захист прав споживачів».

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що 27 липня 2006 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» був укладений кредитний договір № 014/0043/74/61467, згідно якого банк надав позичальнику кредитні кошти у розмірі 18 000 дол. США на строк до 27 липня 2026 року з процентною ставкою у розмірі 12 % річних, а позичальник зобов`язався належним чином використати та повернути банку суму отриманого кредиту, а також сплатити відсотки за користування кредитними коштами згідно умов договору та тарифів кредитора (т. 1 а. с. 4 - 5).

Заочним рішенням Болградського районного суду Одеської області від 10 березня 2016 року задоволено позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованість за кредитним договором № 014/0043/74/61467 від 27 липня 2006 року у розмірі 15 453,18 дол. США, що еквівалентно 362 966,32 грн (т. 1 а. с.10 - 11).

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 13 червня 2017 року за заявою ОСОБА_1 заочне рішення від 10 березня 2016 року скасовано, справу призначено до розгляду в загальному порядку, призупинено виконання вказаного заочного рішення (т. 1 а. с. 153 -154).

Ухвалою Болградського районного суду Одеської області від 25 вересня 2017 року зупинено провадження у справі за позовом ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення кредитної заборгованості з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання недійсним кредитного договору від 27 липня 2006 року (т. 1 а. с.160 - 162).

Перед укладанням та підписанням кредитного договору № 014/0043/74/61467 від 27 липня 2006 року позичальник 13 липня 2006 року звернувся до банку із заявою-анкетою на отримання кредиту, де в графі 1 «Відомості про кредит» власноручно зазначив, що має намір отримати кредит та обрав валюту дол. США, суму кредитування, строк та визначив мету, тобто цільове використання кредиту.Своїм підписом під відповідним документом позичальник засвідчив, що «ознайомлений у письмовій формі з кредитними умовами, зокрема: мета, для якої кредит буде використано, наявні форми кредитування та відмінності між ними, переваги та недоліки пропонованих схем кредитування, форми забезпечення, строк та відсоткова ставка за кредитом, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення договору про надання кредиту тощо. Зміст умов кредитування зрозумілий. З умовами надання та повернення кредиту, а також з діючим законодавством України, що регламентує відносини банку та клієнта був ознайомлений» (т. 2 а. с. 13 - 15).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частини перша статті 627 ЦК України).

Положенням частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Укладаючи кредитний договір, позивач був ознайомлений з його умовами, змістом та наслідками порушення зобов`язань за цим договором, що підтвердив своїм підписом в заяві-анкеті від 13 липня 2006 року.

Позивач не був позбавлений можливості відмовитися від одержання кредиту частково або в повному обсязі, повідомивши про це кредитодавця до встановленого договором строку його надання, що визначено частиною другою статті 1056 ЦК України, але таких дій не здійснив.

У даному випадку наявність підписаного правочину свідчить про те, що обидва учасника бажали укласти правочин і що зовнішній вираз волі відповідає внутрішньому.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується із висновками суду апеляційної інстанції, що відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний кредитний договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позичальник ознайомився та погодився з його умовами, з вимогою про надання будь-яких додаткових відомостей до банку не звертався.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанцій, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильного висновку суду апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 08 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська