Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 372/1584/16-ц

провадження № 61-17968св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

третя особа - Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - Підгірцівська сільська рада Обухівського району Київської області, про витребування земельних ділянок із чужого незаконного володіння.

Ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 19 лютого 2019 року за клопотанням позивача до участі у справі у якості співвідповідачів залучено ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .

В обґрунтування позову посилався на те, що він є власником земельних ділянок площею 1 га та 0,2 га, розташованих по АДРЕСА_1 , які були надані йому Підгірцівською сільською радою для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Право власності на вищевказані земельні ділянки ОСОБА_1 підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії РВ № 401829, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 765 від 11 листопада 2002 року та виготовлений на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок, а також державним актом на право приватної власності на землю серії IV-КВ № 076884, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 611 від 16 листопада 2001 року та виготовлений на підставі рішення виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради № 10 від 12 жовтня 2001 року відповідно.

Посилаючись на те, що вказані земельні ділянки у незаконний спосіб перейшли у власність відповідачів, позивач просив позов задовольнити.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року у складі судді Зінченко О. М. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване недоведеністю заявлених позивачем позовних вимог. Суд першої інстанції вказав на необґрунтованість набуття ОСОБА_1 права власності на спірні земельні ділянки, що пояснюється незаконністю делегування Підгірцівською сільською радою Обухівського району Київської області виконавчому комітету повноважень стосовно приватизації земельних ділянок, невідповідності форми державного акта на право власності на земельну ділянку площею 1 га вимогам чинного законодавства, встановленням у судовому рішенні під час розгляду справи № 2-127/08 факту відсутності актів винесення меж спірних земельних ділянок в натуру (на місцевість).

Місцевий суд також зазначив про законність переходу до відповідачів права власності на спірні земельні ділянки, що підтверджується відповідними судовими рішеннями, а також державними актами на право власності на землю.

Постановою Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Обухівського районного суду Київської області від 28 березня 2019 року скасовано. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд встановив наявність правових підстав для витребування у ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 земельних ділянок з кадастровими номерами 3223186800:04:002:0031, 3223186800:04:002:0032, 3223186800:04:002:0033, 323186800:04:002:0034, 3223186800:04:002:0035, 3223186800:04:002:0036.

Разом із цим, враховуючи, що станом на момент розгляду справи судом, ОСОБА_4 не є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223186800:04:002:0033, 323186800:04:002:0034, 3223186800:04:002:0035, 3223186800:04:002:0036, апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги про витребування таких земельних ділянок із вказаними кадастровими номерами задоволенню не підлягають.

Апеляційний суд також вказав на відсутність підстав для витребування у ОСОБА_5 земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:002:0086, у зв`язку з ненаданням позивачем доказів, що ця земельна ділянка є тією ж земельною ділянкою, яку він просив витребувати у ОСОБА_4 .

Встановивши, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3223186800:04:002:0087 площею 0,1215 га було зареєстровано за ОСОБА_6 та за відсутності доказів того, що така земельна ділянка відповідає загальній площі земельних ділянок з кадастровими номерами 3223186800:04:002:0033, 323186800:04:002:0034, які раніше належали ОСОБА_4 , апеляційний суд вказав на відсутність підстав для витребування цієї земельної ділянки у ОСОБА_6 .

Виходячи з того, що позивач ще у 2008 році звертався до суду із позовами про захист свого права власності на земельні ділянки, а за ОСОБА_2 право власності на земельну ділянку площею 0,2 га з кадастровим номером 3223186800:04:002:0031 було визнано рішенням Обухівського районного суду Київської області від 05 серпня 2011 року, апеляційний суд вказав на пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки він був обізнаний про своє порушене право у 2008 році стосовно ОСОБА_3 та міг довідатись у 2011 році стосовно порушення його права ОСОБА_2 , однак до суду із цим позовом звернувся лише у 2016 році.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у жовтні 2019 року, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

В іншій частині рішення суду апеляційної інстанції заявником не оскаржується, а тому не є предметом перегляду касаційного суду.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за вищевказаною касаційною скаргою.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

22 жовтня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2020 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31 січня 2020 року визначено склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Литвиненко І. В., Сердюк В. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Зміст доводів касаційної скарги зводиться до посилань на неправильність застосування до спірних правовідносин позовної давності як підстави для відмови у задоволенні позовних вимог, заявлених ОСОБА_1 до ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Заявник, посилаючись на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-866цс16, зазначає, що оскільки рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2013 року було фактично відновлене його втрачене право власності на спірні земельні ділянки, перебіг позовної давності для звернення до суду із вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння розпочався саме із дати ухвалення апеляційним судом вказаного рішення.

Крім цього, позивачу не було відомо про особу порушника його права власності, що позбавляло його можливості звернутись до суду із відповідною позовною заявою, враховуючи встановлені законом вимоги щодо її належного оформлення.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

У листопаді 2019 року до Верховного Суду надійшли заперечення на касаційну скаргу від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_6 - адвоката Петрової О. Є. із посиланням на безпідставність і необґрунтованість доводів касаційної скарги та відсутність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, ухваленої у відповідності до норм матеріального і процесуального права.

До Верховного Суду також надійшов відзив на касаційну скаргу від ОСОБА_5 , в якому вона посилається на відсутність підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. ОСОБА_5 вказує на правомірність набуття нею права власності на земельну ділянку, на якій нею згодом було збудовано житловий будинок, під час спорудження якого жодних заперечень зі сторони позивача до неї не надходило.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 7 від 26 липня 2001 року передано ОСОБА_1 у довічне користуванняземельну ділянку з земель сільської забудови в АДРЕСА_1 , площею 0,2 га для будівництва індивідуального жилого будинку. На підставі вказаного рішення позивачу передано у приватну власність цю земельну ділянку та 16 листопада 2001 року видано державний акт на право приватної власності на землю, серія ІV-КВ № 076884, який зареєстрований 16 листопада 2001 року в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 611.

06 червня 2002 року ОСОБА_1 уклав договори купівлі-продажу земельних ділянок з ОСОБА_7 (№ 1987), з ОСОБА_8 (№ 1985), з ОСОБА_9 (№ 1983), з ОСОБА_10 (№ 1989) та з ОСОБА_11 (№ 1991), які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С. І., за умовами яких придбав у них земельні ділянки, площею кожна 0,2 га по АДРЕСА_1 .

06 червня 2002 року на підставі вказаних договорів купівлі-продажу ОСОБА_12 було видано державний акт на право приватної власності на землю, площею 1 га, по АДРЕСА_1 , який зареєстрований 11 листопада 2002 року в Книзі записів державних актів на право власності на землю за № 765.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 червня 2016 року ОСОБА_2 на підставі рішення Обухівського районного суду Київської області від 5 серпня 2001 року є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:002:0031, площею 0, 2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до мотивувальної частини вказаного рішення суду ОСОБА_2 24 травня 2001 року уклав нотаріально посвідчений попередній договір купівлі-продажу нерухомого майна в с. Романків Обухівського районну Київської області з ОСОБА_13 , якому на підставі договору купівлі-продажу від 09 жовтня 2007 року та державного акту на право власності на земельну ділянку належала земельна ділянка, площею 0,2 га, у АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 3223186800:04:002:0031.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 10 червня 2016 року ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:002:0032, площею 0,2 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку від 09 жовтня 2007 року та договору купівлі-продажу від 07 вересня 2007 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 лютого 2014 року встановлено факт, що ОСОБА_3 є належним покупцем земельної ділянки, площею 0,2 га, з кадастровим номером 3223186800:04:002:0032, яка знаходиться АДРЕСА_1 . З тексту судового рішення вбачається, що 07 вересня 2007 року ОСОБА_3 уклала з ОСОБА_14 та ОСОБА_15 договори купівлі-продажу земельних ділянок, на підставі яких їй були видані державні акти на право власності на земельні ділянки, у тому числі і спірну.

Згідно інформації з Державного земельного кадастру від 10 червня 2016 року ОСОБА_4 є власником земельних ділянок з кадастровими номерами 3223186800:04:002:0033, 323186800:04:002:0034, 3223186800:04:002:0035, 3223186800:04:002:0036, площею 0, 2 га кожна, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 28 серпня 2008 року визнано дійсними договори купівлі-продажу вказаних земельних ділянок, які були укладені 01 липня 2008 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_16 у письмовій формі без нотаріального посвідчення.

Згідно договорів купівлі-продажу земельної ділянки від 12 жовтня 2016 року, які посвідчені приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кирсановою Т. О., ОСОБА_5 придбала у ОСОБА_4 земельні ділянки, площею 0,2 га кожна, з кадастровими номерами 3223186800:04:002:0035, 3223186800:04:002:0036, які розташовані у АДРЕСА_1 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17 січня 2017 року ОСОБА_5 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 3223186800:04:002:0086, площею 0,4892 га, у АДРЕСА_1 .

Рішенням Підгірцівської сільської ради Обухівського району Київської області № 3 від 01 листопада 2018 року присвоєна поштова адреса житловому будинку, який збудований на вказаній земельній ділянці, АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_5 .

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 24 січня 2019 року ОСОБА_6 на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3223186800:04:002:0087, площею 0,1215 га.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з приписами частини першої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно, зокрема, вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.

Суд апеляційної інстанції, вказуючи на наявність підстав для витребування на користь позивача земельних ділянок у ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , виходив із пропуску встановленого законом строку звернення до суду із позовом, про застосування якого було заявлено представником відповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).

Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року, зокрема, зазначено, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до частини другої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давністьщодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

За змістом частини другої статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

Виходячи з вищевикладеного, та з урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем позовної давності, оскільки про своє порушене право позивач дізнався у 2008 році, про що свідчить його звернення до суду з метою захисту порушених прав.

При цьому Верховним Судом не приймаються посилання заявника на правову позицію Верховного Суду України, викладену у постанові від 29 березня 2017 року у справі № 6-866цс16, оскільки фактичні обставини у цій справі є відмінними від фактичних обставин справи, що переглядається.

Так, рішенням Апеляційного суду Київської області від 20 червня 2013 року, на дату ухвалення якого позивач посилається як на початок відліку позовної давності, підтверджено факт вибуття з власності належних ОСОБА_1 земельних ділянок без його волі, однак це не є моментом, коли він довідався про таке порушення.

Зазначене також підтверджується встановленою судами попередніх інстанцій обставиною того, що ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 та ОСОБА_22 були відчужені земельні ділянки третім особам до ухвалення рішення Апеляційним судом Київської області від 20 червня 2013 року, тобто до визнання у судовому порядку недійсними виданих вказаним особам державних актів на право власності на земельні ділянки.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги правильних висновків апеляційного суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 27 серпня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська