Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 212/6885/16-ц

провадження № 61-28050св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Петрова Є. В.,

суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області, Криворізька міська рада,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року у складі судді Ваврушак Н. М., постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П., та додаткову постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року у складі колегії суддів: Барильської А. П., Бондар Я. М., Зубакової В. П.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Управління Держгеокадастру у Криворізькому районі Дніпропетровської області, Криворізька міська рада, про визнання недійсним державного акта про право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації, вилучення державного акту.

Позовна заява мотивована тим, що рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено, рішення Криворізької міської ради від 20 серпня 2003 року № 1083 визнано недійсним та скасовано в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 619 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її мати - ОСОБА_4 . Вона як спадкоємець першої черги звернулася в строк визначений законом до нотаріальної контори для прийняття спадщини після смерті матері. Після прийняття спадщини до неї перейшли всі права та обов?язки спадкодавця. Вона як спадкоємець не має можливості належним чином обслуговувати будинок, який прийняла у спадок, оскільки відповідач встановив огорожу до стіни її будинку.

У зв`язку з наведеним, на підставі статей 125, 126, 152 ЗК України просила суд визнати недійсним виданий ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВИХ РІШЕНЬ

Заочним рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсним та скасовано державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Криворізької міської ради № 1083 від 20 серпня 2003 року, зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 18368 від 29 січня 2004 року. Скасовано державну реєстрацію земельної ділянки, кадастровий номер 1211000000:04:161:0001. В іншій частині в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 1 102,40 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем доведено обставини, що є підставою для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації земельної ділянки, кадастровий номер 1211000000:04:161:0001.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 23 травня 2017 року залишено без задоволення заяву представника відповідача про перегляд заочного рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про скасування державної реєстрації та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним та скасування державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , який виданий ОСОБА_2 на підставі рішення Криворізької міської ради № 1083 від 20 серпня 2003 року, оскільки визнання такого акту недійсним є наслідком скасування розпорядження, на підставі якого державний акт видано. Проте, є помилковими висновки суду першої інстанції про задоволення позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, оскільки оскарження рішень державного реєстратора належить до юрисдикції адміністративних судів України.

Додатковою постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року змінено в частині розподілу судових витрат, зменшено ці витрати з 1 102,40 грн до 551,21 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .

Додаткове судове рішення мотивоване тим, що оскільки постановою апеляційного суду у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації відмовлено, то судові витрати також підлягають розподілу пропорційно задоволених позовних вимог.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

У травні 2018 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в яких, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не враховано, що позивачем не надано доказів, що ОСОБА_4 за життя спірна земельна ділянка належала на праві власності, що на неї була розроблена технічна документація, та вона увійшла до спадкової маси. Також судами не витребувано спадкової справи; не встановлено кола спадкоємців померлої ОСОБА_4 , яке спадкове майно залишилося після ОСОБА_4 ; не встановлено хто є належним позивачем у справі, та яким чином порушені права позивача.

У червні 2018 року ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в яких, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати додаткову постанову апеляційного суду.

Касаційна скарга мотивована тим, що ухвалюючи додаткову постанову про стягнення з відповідача судового збору, апеляційним судом не враховано, що ОСОБА_2 є інвалідом 2 групи та відповідно до пункту 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У відзивах на касаційні скарги ОСОБА_1 зазначала, що правові підстави, відповідно до яких її мати - ОСОБА_4 користувалася спірною земельною ділянкою, встановлені під час розгляду справи № 212/6483/14-ц, тому прийнявши спадщину, до неї перейшли всі права та обов`язки щодо цієї ділянки. Доводи касаційних скарг є безпідставними, а судові рішення першої та апеляційної інстанцій законними та обґрунтованими.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга на судові рішення першої та апеляційної інстанцій не підлягає задоволенню, а касаційна скарга на додаткову постанову підлягає частковому задоволенню.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судом встановлено, що на підставі рішення Криворізької міської ради від 20 серпня 2003 року № 1083 ОСОБА_2 видано державний акт серії ДП № 067381 на право власності на земельну ділянку площею 0,0619 га, яка розташована на АДРЕСА_1 , призначена для обслуговування житлового будинку,господарських споруд, акт зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю за № 18368 від 29 січня 2004 року (а. с. 9).

Земельна ділянка ОСОБА_1 межує із земельною ділянкою ОСОБА_2 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 24 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 травня 2015 року, визнано недійсним та скасувано рішення Криворізької міської ради від 20 серпня 2003 року № 1083 в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 619 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 , усунуто ОСОБА_4 перешкоди у здійсненні права власності на житловий будинок що розташований на АДРЕСА_1 шляхом зобов`язання ОСОБА_2 демонтувати капітальний паркан, що прибудований до зовнішньої сторони будинку, та навіс «Е» площею 2,4 кв. м.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов`язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1213 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України)

Так, згідно з частиною першою статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Як встановлено судами, після смерті ОСОБА_4 позивач звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі від 10 серпня 2016 року, виданим Другою Криворізькою державною нотаріальною конторою (а. с. 30).

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України «Здійснення права на спадкування») та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України «Оформлення права на спадщину»).

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п`ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право спадщину на нерухоме майно.

Однак відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об`єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Як убачається з позовної заяви, ОСОБА_1 вказувала, що відповідач чинить їй перешкоди в користуванні спірою земельною ділянкою через встановлення на ній огорожі.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України та статті 3 Цивільного процесуального кодексу України у редакції, чинній на час подання позову, особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені в статті 152 ЗК України.

Частиною другою вказаної статті встановлено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Суди, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшли правильного висновку, що ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , до неї як до спадкоємця перейшли всі права та обов`язки спадкодавця, в тому числі і право звернення до суду про визнання недійсним державного акту на земельну ділянку, виданого ОСОБА_2 .

Також є обґрунтованим висновок апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації.

Відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року, державний реєстратор, нотаріус вчиняє дії щодо внесення запису до державного реєстру про скасування речових прав на нерухоме майно.

Оскарження рішень державного реєстратора є юрисдикцією адміністративних судів України.

Разом з цим, наявність судового рішення про скасування рішення Криворізької міської ради від 20 серпня 2003 року № 1083 в частині надання у власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 619 кв. м, що розташована на АДРЕСА_1 та державного акту на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 , який виданий ОСОБА_2 , є підставою для звернення ОСОБА_1 із заявою до державного реєстратора для вчинення запису про скасування проведеної державної реєстрації прав ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Таким чином доводи касаційної скарги, що судами не встановлено кола спадкоємців померлої ОСОБА_4 , яке спадкове майно залишилося після ОСОБА_4 ; хто є належним позивачем у справі, та яким чином порушені права позивача, є аналогічними доводам апеляційної скарги, яким апеляційним судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України надано належну правову оцінку, висновків апеляційного суду не спростовують, на законність оскаржуваних судових рішень не впливають та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно з вимогами статті 400 ЦПК України.

Разом з цим обґрунтованими є доводи касаційної скарги щодо безпідставного стягнення судового збору з відповідача.

Так, згідно з пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів I та II груп.

У статті 88 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) зазначено, що, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина друга цієї статті).

У чинній редакції частини шостої статті 141 ЦПК України містяться аналогічні норми .

Зазначене стосується й випадку, коли рішення ухвалено на користь позивача, а відповідач звільнений від сплати судового збору (висновок Верховного Суду України, викладений в постанові від 01 березня 2017 року у справі № 6-152цс17).

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 22 травня 2014 року видано посвідчення, в якому вказано, що він є інвалідом другої групи (термін дії з 01 квітня 2014 року по 01 квітня 2016 року). При повторному огляді (01 квітня 2017 року) друга група інвалідності встановлена безстроково (а. с. 121-122).

Як убачається з матеріалів справи, при частковому задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 на її користь, пропорційно задоволених позовних вимог, судом першої інстанції стягнуто судовий збір в розмірі 1 102, 40 грн.

Постановою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено частково та заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні вказаних позовних вимог, однак питання про розподіл судових витрат, понесених ОСОБА_1 при подачі позову не вирішено.

Додатковою постановою апеляційного суду правильно змінено заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року в частині розподілу судових витрат, зменшивши витрати з 1 102,40 грн до 551,21 грн пропорційно до задоволених вимог.

Проте, всупереч вимогам частини шостої статті 141 ЦПК України покладено обов?язок про їх відшкодування на відповідача, який відповідно до Закону України «Про судовий збір» відноситься до переліку осіб, які звільнені від його сплати, а не за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТОМ РОЗГЛЯДУ КАСАЦІЙНИХ СКАРГ

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частинами першою, четвертою статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права у частині стягнення судових витрат апеляційний суд неправильно вирішив питання про судові витрати у справі, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про зміну додаткової постанови апеляційного суду.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 412, 415, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року залишити без задоволення.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року в нескасованій частині та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 березня 2018 року залишити без змін.

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , на додаткову постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року задовольнити частково.

Додаткову постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 07 травня 2018 року змінити.

Заочне рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу від 28 березня 2017 року змінити в частині розподілу судових витрат, зменшити ці витрати з 1 102 (одна тисяча сто дві) гривні 40 копійок до 551 (п`ятсот п`ятдесят однієї) гривні 21 коп., які підлягають відшкодуванню за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду касаційноїінстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Петров

Судді: А. І. Грушицький

А. А. Калараш

С. Ю. Мартєв

В. В. Сердюк