справа №2-567/2010 рік

РІШЕННЯ

Іменем  України

07 квітня 2010 р.                                                                                                                     м. Керч

Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:

головуючого судді – Цветкова О. Я.

при секретарі – Пшеничній Г. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – Перша Керченська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_3, про визнання договору довічного утримання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину ,

ВСТАНОВИВ:

    Позивач звернулася до Керченського міського суду АР Крим із позовом до ОСОБА_2, треті особи – Перша Керченська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_3, про визнання договору довічного утримання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину, мотивуючи позовні вимоги тим, що 27.10.2004 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2  було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, умовами якого було передбачено передавання у власність ОСОБА_2 П. належної ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 П. зобов’язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_4, забезпечувати її харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою і зберігати у її безоплатному довічному користуванні повністю квартиру. 03 вересня 2009 року ОСОБА_4 заповідала все своє майно ОСОБА_1, а 08 вересня 2009 року померла. Позивач понесла витрати на поховання ОСОБА_4 Вважає, що відповідач  не виконувала зобов’язання за договором довічного утримання належним чином, тому цей договір необхідно визнати недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину. Просила в забезпечення позову накласти арешт на вказану квартиру.

    Ухвалою суду від 17 грудня 2009 року з метою забезпечення позову на квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_2,  було накладено арешт (а.с.13,17).  

    В судових засіданнях представник позивача за довіреністю ОСОБА_5 підтримав позовні вимоги, просив їх задовольнити з підстав, зазначених у позові та в письмових поясненнях, що додані до матеріалів справи. У судове засідання, що відбулось 07 квітня 2010 р. ані позивач, ані її представник не зявились, від представника позивача до суду надійшла письмова заява про розгляд справи за його відсутністю (а.с.95).

    Відповідач та її представник за довіреністю ОСОБА_6,  в судовому засіданні позов не визнали, просили відмовити у задоволенні позову, оскільки договір довічного утримання був укладений у повній відповідності з вимогами чинного законодавства та виконаний сторонами у повному обсязі. Відповідач, згідно з умовами договору довічного утримання надавала утримування ОСОБА_4, забезпечувала її харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, лікуванням, тому не має підстав для визнання його недійсним. Крім того, особи, які відповідно до ст. 755 ЦК України мали право вимагати розірвання договору довічного утримання, а саме, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, з такою вимогою не звертались, що також є підтвердженням належного виконання сторонами його умов . На момент складання заповіту ОСОБА_4, вона не була власником спірної квартири, тому квартира не охоплювалась заповітом.

    Третя особа – Перша Керченська державна нотаріальна контора явку представника у судове засідання не забезпечила, надіслала до суду письмову заяву, в якій заперечень не мала, просила розглянути справу за відсутності представника (а.с.28).

    Третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилась, надіслала письмові пояснення, в яких просила розглянути справу за її відсутності, зазначила, що нею був посвідчений договір довічного утримання між ОСОБА_4 та ОСОБА_2, ОСОБА_4 до неї за розірванням цього договору не зверталась (а.с.29).  

    Судом встановлено, що ОСОБА_4 була власником квартири АДРЕСА_1 і 27.10.2004 р. між ОСОБА_4 та ОСОБА_2  було укладено договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_3, умовами якого було передбачено передавання у власність ОСОБА_2 П. належної ОСОБА_4 квартири, а ОСОБА_2 П. зобов’язалась довічно повністю утримувати ОСОБА_4, забезпечувати її харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою і зберігати у її безоплатному довічному користуванні повністю квартиру (а.с.5,67). Ні відповідач ОСОБА_2 , ні відчужувач ОСОБА_4 до часу своєї смерті не ставили питання про розірвання укладеного договору, або визнання його недійсним, що підтверджується письмовими поясненнями приватного нотаріуса ОСОБА_3  (а.с.29) та не заперечується представниками сторін.

    03 вересня 2009 року ОСОБА_4 в лікарні склала заповіт, яким на випадок своєї смерті зробила розпорядження та заповідала все своє майно, що буде їй належати на день смерті, і на що вона за законом матиме право ОСОБА_1  (а.с.7).

    08 вересня 2009 року ОСОБА_4 померла (а.с.6,9), а донька позивачки понесла витрати на поховання ОСОБА_4 (а.с.10).

    Дія  договору довічного утримання від 27.10.2004 р. була припинена зі смертю відчужувача 08 вересня 2009 року . Відповідач на підставі зазначеного  договору зареєструвала своє право власності на спірну квартиру (а.с.17,67-69).

    Відповідно до статей 744, 745 та 746 Цивільного кодексу України з а договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно. Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Відчужувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я. Набувачем у договорі довічного утримання (догляду) може бути повнолітня дієздатна фізична особа або юридична особа.

    Згідно зі ст. 748 Цивільного кодексу України н абувач стає власником майна, переданого йому за договором довічного утримання (догляду), відповідно до статті 334 цього Кодексу, тобто з моменту нотаріального посвідчення та державної реєстрації договору.

    Як вбачається з матеріалів справи договір довічного утримання був посвідчений приватним нотаріусом Керченського міського нотаріального округу ОСОБА_3 27 жовтня 2004 року (а.с.5,67) та пройшов державну реєстрацію, після чого 04.12.2004 р. за ОСОБА_2 було зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 (а.с.68-69).

    Таким чином, з цього часу власником вказаної квартири стала ОСОБА_2, а право власності ОСОБА_4 на спірну квартиру було припинено.

    За змістом ч. 1 ст. 1236 Цивільного кодексу України заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому.

    На момент складання заповіту, а саме на 03 вересня 2009 р., а так саме й на момент смерті ОСОБА_4, яка померла 08 вересня 2009 р., квартира АДРЕСА_1 їй не належала, отже вона не була охоплена заповітом.

    Що стосується посилань позивача та її представника про те, що відповідач  не виконувала зобов’язання за договором довічного утримання належним чином, тому цей договір необхідно визнати недійсним та застосувати наслідки недійсності правочину, суд зазначає наступне.

    Доводи представника позивача відносно того, що відповідач не утримувала ОСОБА_4, не забезпечувала її харчуванням, доглядом, одягом, необхідною допомогою, не поховала її,  відповідно до вимог ст.ст. 755, 756 ЦК України могло б бути підставою для розірвання договору, а не для визнання його недійсним. Втім, особи, які відповідно до ст. 755 ЦК України мали право вимагати розірвання договору довічного утримання, а саме, ОСОБА_4 та ОСОБА_2, з такою вимогою не звертались.

    Суд також зазначає, що п озивачем не наведено, а судом не встановлено жодної підстави, передбаченої законом, для визнання договору довічного утримання від 27 жовтня 2004 року недійсним. Більш того, свідки ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, допитані у судовому засіданні, підтвердили належне виконання ОСОБА_2 зобов’язань за договором довічного утримання та факт лікування ОСОБА_4 за кошти ОСОБА_2, а у зв’язку з тим, що з червня 2009 року паспорт ОСОБА_4 знаходився у ОСОБА_1, відповідач не мала можливості поховати ОСОБА_4  

    Отримані за запити суду за клопотанням представника позивача відомості про те, що абонентом та платником за комунальні послуги була ОСОБА_4 (а.с.56-66) не спростовують доводів відповідача про самостійне несення таких витрат, а тільки свідчить про те, що відповідач не переоформлювала договори з постачальниками комунальних послуг, що зі слів її представника було зумовлено наявністю в ОСОБА_4 певних пільг з оплати таких послуг. Втім, як вбачається з відомостей, наданих на запит суду КП «Жилавтосервіс-Керч» платником квартирної плати була ОСОБА_2 та на неї було відкрито особовий рахунок № 12260, що також підтверджує той факт, що власником квартири після укладення договору довічного утримання була саме ОСОБА_2 (а.с.76-79).  

    Отже, згідно зі ст.ст. 203, 215 ЦК України, суд дійшов висновку, що договір довічного утримання відповідав вимогам закону за формою та змістом, моральним принципам суспільства. Особи, які здійснювали правочин, мали повний обсяг цивільної дієздатності, їх волевиявлення було вільним, відповідало їх внутрішній  волі. Ніхто не ставив під сумнів дієздатність ОСОБА_4 Не сумнівалася в її дієздатності й нотаріус, яка посвідчувала договір. Крім того, позивачем не надано жодного доказу на підтвердження власних вимог, тому відсутні підстави для визнання оспорюваної угоди недійсною, а в задоволенні позову належить відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд  

ВИРІШИВ:

          У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи – Перша Керченська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус ОСОБА_3, про визнання договору довічного утримання недійсним та застосування наслідків недійсності правочину – відмовити повністю.

    Рішення може бути оскаржено в Апеляційний суд Автономної Республіки Крим через Керченський міський суд АРК протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга також може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга буде подана в десятиденний строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

    Повний текст рішення виготовлений 08 квітня 2010 р.

Суддя                                            О. Я. Цветков