ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2374/20 Справа № 183/2433/19 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 27

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді - Петешенкової М.Ю.

суддів - Деркач Н.М., Пищиди М.М.,

при секретарі - Пивоваровій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк"

на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року

у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

В С Т А Н О В И Л А:

У квітні 2019 року АТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом, посилаючись на те, що 18 вересня 2006 року між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено договір б/н, за умовами якого, остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 2 400 грн. на платіжну карту зі сплатою 36 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

ОСОБА_1 взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконувала, внаслідок чого станом на 31 грудня 2018 року утворилася заборгованість у розмірі 44 618, 19 грн, що складається із: 1 443, 29 грн - заборгованості за кредитом, 39 374, 03 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 200 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500 грн. - штрафу (фіксована частина), 2 100 грн. - штрафу (процентна складова).

Заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року позов АТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту за договором № б/н від 18 вересня 2006 року в розмірі 1 443,29 грн. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості за процентами, пені, комісії та штрафів, ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив рішення суду скасувати в оскаржуваній частині та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів, пені, комісії та штрафів, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що відповідач не заперечував факт укладення кредитного договору, ознайомлення з умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами, у встановленому законом порядку даний договір не оспорювався та не визнавався недійсним, тому вказані обставини свідчать про його згоду з усіма умовами цього договору.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині вирішення позовних вимог про стягнення процентів, пені, комісії та штрафів, апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення лише в частині, яка оскаржується. В іншій частині рішення суду не оскаржується, а відповідно й апеляційним судом не перевіряється.

Відповідач правом, передбаченим положеннями ст.360 ЦПК України, не скористався.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду в оскарженій частині залишити без змін.

Судом встановлено, що 18 вересня 2006 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір б/н, за умовами якого, остання отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту у розмірі 2 400 грн. на платіжну карту зі сплатою 36 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом.

У порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 31 грудня 2018 року утворилась заборгованість у розмірі 44 618, 19 грн, що складається із: 1 443, 29 грн - заборгованості за кредитом, 39 374, 03 грн - заборгованості по процентам за користування кредитом, 1 200 грн. - заборгованості за пенею та комісією, 500 грн. - штрафу (фіксована частина), 2 100 грн. - штрафу (процентна складова).

До кредитного договору банк додав заяву від 18 вересня 2006 року, підписану сторонами, розрахунок заборгованості за кредитним договором, Умови та Правила надання банківських послуг.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції вважав встановленим факт отримання кредитних коштів відповідачем, про що свідчить наданий банком розрахунок та виписка по карті), і у такого учасника справи в силу укладеного договору виникло зобов`язання повернути фактично отримані грошові кошти.

В даній частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів, пені, комісії та штрафів, суд першої інстанції виходив з того, що Умови та Правила надання банківських послуг, які позивач надавав суду на обґрунтування своїх вимог, не містять підпису відповідача. У матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази, які б підтверджували, що саме з даними умовами був ознайомлений відповідач, підписуючи заяву позичальника. У заяві позичальника процентна ставка не зазначена, дані про те, з якими саме умовами був ознайомлений відповідач, відсутні.

Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів погоджується, виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

У частині першій статті 1055 ЦК України передбачено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладення кредитного договору) правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно із частиною першою та другою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

У частині першій статті 634 цього Кодексу передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 140131цс19) відступлено від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14) та зроблено висновок, що «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші.

Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. У разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 18 вересня 2006 року зазначена процентна ставка у розмірі 36 % річних.

Натомість АТ КБ «ПриватБанк», пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив стягнути проценти за користування кредитним коштами у розмірі 39 374,03 грн., які починаючи з квітня 2015 року нараховано за процентною ставкою у розмірі 43,20 %.

Отже, не можливо вважати погодженою сторонами процентну ставку, оскільки із наданого позивачем розрахунку вбачається, що відсотки були нараховані не за тією процентною ставкою, яка була погоджена сторонами в договорі, що позбавляє апеляційний суд перевірити правильність нарахування відсотків, а посилання позивача на те, що процентна ставка нараховувалась відповідно до Умов та правил надання банківських послуг не ґрунтується на вимогах закону, так як вони не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 вересня 2006 року.

За таких обставин, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами.

Разом з тим, вимоги про стягнення штрафу задоволенню не підлягають, оскільки штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а їх одночасне застосування за одне й те саме порушення строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі її розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг, як невід`ємні частини спірного договору.

З урахуванням норм права та змісту наявних доказів, в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (18 вересня 2006 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (15 квітня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, надані банком Умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору.

Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору банк дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та, саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Надані позивачем Умови і Правил надання банківських послуг не є складовою частиною кредитного договору, у зв`язку з чим не підлягає стягнення з відповідача заборгованість за процентами.

Таким чином, колегія суддів вважає, що справа розглянута всебічно, встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, яким надана вірна правова оцінка, досліджені наявні докази, висновки суду першої інстанції обґрунтовані чинними нормами матеріального права.

Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене та конкретні обставини справи, колегія суддів вважає, що судове рішення в оскарженій частині відповідає вимогам норм матеріального і процесуального права, правові підстави для його скасування відсутні.

Згідно ст.141 ЦПК України, судові витрати, понесені позивачем у зв`язку з переглядом судового рішення в оскаржуваній частині, розподілу не підлягають.

Однак, приймаючи до уваги вимоги ч.4 ст.367 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне змінити рішення суду в частині визначеного судом першої інстанції розміру судового збору стягнутого з відповідача на користь позивача, з урахуванням вимог ч.1 ст. 141 ЦПК України, оскільки судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи, що позовні вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути судові витрати в сумі 62,13 грн, оскільки розмір заявлених вимог становить 44 618,19 грн, розмір вимог, що підлягають задоволенню 1 443,29 грн, розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом 1 921 грн (1 921,00 грн х 1 443,29 грн : 44 618,19 грн = 62,13 грн).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" - залишити без задоволення.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року в оскарженій частині, залишити без змін.

Заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 18 жовтня 2019 року в частині стягнутого судового збору, змінити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" судовий збір у розмірі 62,13 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: Н.М. Деркач

М.М. Пищида