№ 2- 891

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

     28 січня 2010 року                                                                    Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Садовому О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, скасування рішення, визнання частково недійсним правочину і нарахувань, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 03 березня 2009 року звернувся до суду з позовом до відповідача ПАТ КБ ПриватБанк про визнання дій неправомірними, скасування рішення, визнання пункту кредитного договору і нарахувань недійсними та зобов’язання вчинити певні дії. Позивач в своїх позовних вимогах посилався на те, що 29 січня 2008 року уклав з відповідачем кредитно-заставний договір на купівлю автомобіля, банк надав йому кошти, він придбав автомобіль і користується ним. Позивачем з дотриманням графіку погашення кредиту сплачуються необхідні по договору суми відповідачу. Але відповідач в односторонньому порядку без його згоди змінив один пункт вказаного договору, збільшивши процентну ставку річних. Вважає вказане неправомірним, оскільки збільшується сума погашення по кредиту. Звернувся до відповідача з питання скасування рішення про підвищення процентної ставки, але той йому в цьому відмовив, відповідач свої зобов’язання по старій процентній ставці не виконує, вимагає погашення кредиту за новими правилами. Він писав звернення до відповідача про усунення вказаного, але нічого зроблено не було. Просив визнати дії відповідача по односторонній зміні процентної ставки за цим кредитним договором неправомірними, визнати недійсною односторонню зміну умов кредитного договору та зобов’язати вчинити дії по перерахунку процентів за їх договором і по нарахуванню процентів по раніше визначені процентній ставці, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Представник відповідача ПАТ КБ ПриватБанк позов не визнав, посилаючись на те, що дійсно 29 січня 2008 року на прохання позивача вони уклали з ним кредитно-заставний договір на купівлю автомобіля, банк надав йому кошти, позивач придбав автомобіль і користується ним. Позивачем з дотриманням графіку проводилося погашення кредиту, сплачуються необхідні по договору суми. Відповідач згідно умов договору змінив відповідний пункт вказаного договору, збільшивши процентну ставку річних, про що негайно повідомив позивача. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких інших зобов’язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували і моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Вислухавши пояснення представника відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що 29 січня 2008 року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ПАТ КБ «ПриватБанк» було укладено кредитний договір № MRBОАК07190001. Відповідно до цього укладеного договору позивач отримав кредитні кошти у розмірі 52625 грн. 50 коп. (не поновлювальна кредитна лінія), з них 46500 грн. (на купівлю автомобіля) зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 15.48% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 22 лютого 2013 року. При укладенні договору, було дотримано всі передбачені законом істотні умови договору, котрі були обумовлені згодою сторін, як узгодженні сторонами так і прийняті ними як обов'язкові умови договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, згідно яких банк має право в односторонньому порядку підвищувати розмір процентної ставки. Позивач, зі свого боку погодився з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.

Надаючи грошові кошти позивачеві, банком було задоволене потреби позивача, надавши йому в користування грошові кошти, при цьому передбачивши порядок та умови при яких можлива зміна відсоткової ставки за кредитом. Зміни умов договору в частині відсоткової ставки були закладені ще спочатку, тобто позивач, до підписання кредитного договору, мав можливість ознайомитися з його умовами.

Відповідно до п. 6.3.1 укладеного з позивачем договору № MRBОАК07190001 від 29 січня 2008 року банк має право в односторонньому порядку збільшувати розмір відсоткової ставки за користування кредитом у випадку: - при зміні кон'юктури ринку грошового ресурсу в Україні, а саме: зміна курсу долара США до гривні більше ніж на 10% у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладення даного договору; зміні облікової ставки НБУ; зміні розміру відрахувань у страховий (резервний) фонд або середньозваженої ставки по кредитах банків у відповідній валюті (по статистиці НБУ). Хоча в позовній заяві, позивач помилково зазначає, що збільшення відсоткової ставки з боку банку було здійснено без згоди позивача у відповідності до п.6.3.1.

З огляду на вищезазначений пункт договору, на зміну розміру відсоткової ставки кредиту можуть впливати декілька чинників. При настанні одного з них (або декількох одразу) банк має право змінити ставку. З моменту укладення договору позивач виконував всі його умови і, таким чином, прийняв на себе всі зобов’язання та виконуючи їх, позивачем визнано всі умови договору, так як ніяких вимог до банку чи будь-яких пропозицій змінити умови договору в будь-якій частині не надходило.

Листом відповідача від 06 січня 2009 року на адресу позивача було направлено повідомлення про збільшення відсоткової ставки за вищезазначеним договором, а саме з 15.48% на 27.147% річних, починаючи з 01 лютого 2009 року, а в разі незгоди позивача з такими змінами умов договору було запропоновано погашення заборгованості за кредитом договором в повному обсязі за старою процентною ставкою, тобто за ставкою 15.48% в строк - «не пізніше 20 січня 2009 року». Фактичне нарахування процентів за новою процентною ставкою почалося саме з 01 лютого 2009 року.

В даному випадку мали місце декілька обставин для зміни відсоткової ставки, а саме: з 30 квітня 2008 року змінилася облікова ставка НБУ, що підтверджується постановою Правління Національного банку України № 107 від 21 квітня 2008 року «Про регулювання грошово-кредитного ринку». Згідно з цією постановою облікова ставка з 30 квітня 2008 року встановлюється в розмірі 12% річних. Отже, внаслідок зміни облікової ставки Національного банку України, у банка (відповідача) виникло право збільшити відсоткову ставку по кредиту. З 30 квітня 2008 року банком не було змінено процентну ставку. Друга обставина, це зміна курсу долара США до гривні у порівнянні з курсом долара США до гривні, встановленого НБУ на момент укладання договору сторін - право на її підвищення залишається за банком.

Пунктом 3.5 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2005 року № 168 встановлено, що банки мають право ініціювати зміну процентної ставки за кредитом лише в разі настання події, не залежної від волі сторін договору, яка має безпосередній вплив на вартість кредитних ресурсів банку. При цьому зміни процентних ставок за кредитом відбувалися не в наслідок волевиявлення однієї із сторін, а через збільшення облікової ставки НБУ та зміни курсу долара США до гривні.

Отже ініціювання банком (відповідачем) підвищення процентних ставок за кредитами відбулося у відповідності до вимог ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та правил, а саме у договорі про надання споживчого кредиту може зазначатися, що відсоткова ставка за кредитом може змінюватися залежно від зміни облікової ставки Національного банку України або в інших випадках. Про зміну відсоткової ставки за споживчим кредитом споживач повідомляється кредитор письмово протягом семи календарних днів з дати її зміни. Що саме і було зроблено з боку ПриватБанку.

Договори про надання кредиту укладаються на власний розсуд кредитора і позичальника та з урахуванням вимог цивільного, банківського законодавства та вказаних правил.

Відповідно до ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розміри процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом. По закону, який діяв на момент укладення договору, дозволялося в односторонньому порядку змінювати умови договору, якщо це було передбачено умовами самого договору (ст. 651 ЦК України).

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну винагороду по своїх операціях.

Відповідно до ст. 58 Конституції України та ч. 2 ст. 5 ЦК України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Цивільна відповідальність майнова відповідальність громадян чи організацій, що виникає в разі неправомірних дій, невиконання договірних зобов'язань, заподіяння особистої чи майнової шкоди. Разом з тим Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року № 661-VI регулює питання не відповідальності осіб, а правовідносини, пов'язані з платою за користування кредитними коштами.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Тому Закон 661-VI, в частині внесення змін до ЦК Україну (ст. 1056-1) не може регулювати відносини, які виникли до моменту набрання чинності цим законом. Оскільки право банку збільшити процентну ставку шляхом надсилання відповідного повідомлення було реалізовано до набрання чинності Закону України №661-VI від 12 грудня 2008року, банк діяв відповідно до умов укладеного з позивачем договору та в рамках чинного законодавства України.

Що стосується вимог позивача, відносно визнання недійсними умов кредитного договору, то вони теж безпідставні. Згідно частини 1 ст. 215 та ст.217 ЦК України підставою недійсності окремої частини правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частиною першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу, однак при укладанні та підписанні договору вимоги законодавства було до державо та виконано.

Отже, зупинивши свій вибір на ПАТ КБ «ПриватБанк» , позивач погодився на умови надання кредиту як такі, що його влаштовували. Банк не примушував, не нав'язував своїх послуг позивачеві та не вимагав укладення договору. Це була ініціатива особисто позивача.

            Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача крім вказаних в договорі сторін, а позивач цього не довів, відповіді позивачу на його звернення надавалися, позивач сам погодився на всі умови договору і добровільно підписав договір, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання недійсною односторонню зміну умов кредитного договору, скасування рішення, визнання недійсним частково правочину та зобов’язання вчинити певні дії в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 55, 124 Конституції України, ст. ст. 5, 60, 212, 215, 217, 632, 651 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання дій неправомірними, скасування рішення, визнання частково недійсним правочину і нарахувань, зобов’язання вчинити певні дії відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя -