№ 2- 381

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

     22 лютого 2010 року                                                                       Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної ради, треті особи обласне комунальне підприємство «Самоврядник», ОСОБА_2 житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний», комунальне підприємство «ОСОБА_2 міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 обласної ради і комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 9 Жовтневого району м. Дніпропетровська про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, –

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 16 квітня 2008 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 обласної ради про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, позовні вимоги неодноразово доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилалися на те, що рішенням сесії облради від 26 березня 2004 року затверджено протокол конкурсної комісії про продаж їй нежитлового приміщення площею 139.2 кв. м. в будинку № 1 по вул. Гоголя м. Дніпропетровська. Згідно вказаних документів саме позивач виграла конкурс і придбала це приміщення. Було укладено попередній договір, частково внесені кошти, але від оформлення нотаріально цієї угоди відповідач ухиляється. Вважає такі дії протиправними, договір укладено, частково виконано, дотримано істотних його умов, але з вини відповідача нотаріально не укладено і не зареєстровано. Просив визнати попередній договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення дійсним та визнати право власності на цей об’єкт нерухомості за позивачем, задовольнивши позов в повному обсязі.

Представник відповідача ОСОБА_2 облради в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснивши, що дійсно було рішення сесії облради про затвердження протоколу конкурсної комісії та продаж позивачу нежитлового приміщення площею 139.2 кв. м. в будинку № 1 по вул. Гоголя м. Дніпропетровська. Але на підставі цих документів позивач повинна була сплатити суму вартості цього об’єкта і повинен був укладатися договір купівлі-продажу, позивач же не сплатила вказаної в рішенні суми, ухиляється від цього і зараз, не дотримується умов попередньої угоди. Сама  по собі попередня угода не є правочином, договір належним чином не укладався, вони  все робили і роблять по закону вірно, ухиляння від укладання договору з їх боку не було, нічиїх прав не порушували, вважає позовні вимоги безпідставними і просив в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Представники третіх осіб обласне комунального підприємства «Самоврядник» і КП «ОСОБА_2 міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 обласної ради з позовними вимогами не погодилися, підтримали позиції представника відповідача і просили в задоволенні позову відмовити, проти позову заперечували, просили винести рішення на розсуд суду по закону без участі їх представників. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності представників вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України.

Представники третіх осіб ОСОБА_2 житлово-експлуатаційного підприємства «Центральний» і комунального житлово-експлуатаційного підприємства № 9 Жовтневого району м. Дніпропетровська в судове засідання не з’явилися, про день, час та місце слухання справи повідомлялися належним чином (в матеріалах справи міститься розписка), в своєму листі на адресу суду проти позову не заперечували, просили винести рішення на розсуд суду по закону без участі їх представників. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності представників вказаних третіх осіб згідно ст. 169 ЦПК України.

              Вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно з ч. 1 ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Відповідно до ч. З ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Відповідно до ч. З ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради. Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Згідно з ч. 2 ст. 327 ЦК України управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Статтею ст.78 Господарського кодексу України передбачено, що майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).

В судовому засіданні встановлено, що рішенням п’ятнадцятої сесії двадцять четвертого скликання ОСОБА_2 обласної ради від 26 березня 2004 року було затверджено протокол засіданні конкурсної комісії від 09 грудня 2003 року про продаж  нежитлового приміщення площею 139.2 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя , буд. 1 позивачу ОСОБА_1 як переможниці конкурсу за ціною 31860 грн. Цим же рішенням було доручено першому заступнику голови облради по виконавчому апарату укласти договір купівлі-продажу вказаного об’єкту нерухомості. Вказана сума позивачем сплачена не була, внесено було лише 2591 грн.

15 березня 2006 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 облрадою було укладено попередній договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення площею 139.2 кв. м., що знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя , буд. 1. Договір купівлі-продажу цього приміщення у встановленому законом порядку нотаріально укладено так і не було і позивач звернулася до суду з позовом та просила визнати вказаний попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення площею 139.2 кв. м. дійсним та визнати право власності на цей об’єкт нерухомості за позивачем.

Згідно з ч. 8 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування» право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Суд вважає позовні не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відповідно до п. 3.3 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на об'єкти нерухомого майна, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 18 лютого 2002 року за №157/6445 у реєстрації прав на нерухоме майно може бути відмовлено, якщо відчуження нерухомого майна відбулося без отримання витягу з Реєстру прав власності. Відповідно до п. 38 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року N 20/5 угоди про відчуження та заставу майна, що підлягає реєстрації, посвідчуються за умови подання документів, що підтверджують право власності на майно, що відчужується або заставляється. Такі документи нотаріус приймає лише за наявності відмітки (штампу) про реєстрацію відповідних прав та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно, що є невід'ємною частиною правовстановлювального документа.

Право власності на спірне нерухоме майно не оформлювалось та не реєструвалось за жодною особою.

Відповідно до узагальнення судової практики даного в листі Верховного суду України від 24 листопада 2008 року «Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними» якщо правочин повністю або частково виконаний однією зі сторін, а інша ухиляється від його нотаріального посвідчення, суд відповідно до п. 2 ст. 220 ЦК за вимогою сторони, що виконала правочин (або її правонаступника), може визнати його дійсним. Правила ст. 220 ЦК не поширюються на правочини, які підлягають нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210, 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони є неукладеними і такими, що не породжують для сторін права та обов'язки.

Оскільки ж угода купівлі-продажу нежитлового приміщення, площею 139.2 кв. м., розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Гоголя, 1 від 15 березня 2006 року між ОСОБА_2 обласною радою та ОСОБА_1 укладена без попереднього оформлення та реєстрації права власності за продавцем, не була посвідчена нотаріусом та укладена без проведення технічної інвентаризації, а також без отримання витягу з Реєстру прав власності для його відчуження, то право власності за позивачем як покупцем за даною угодою не може бути зареєстровано.

Крім того, згідно ч. 2 ст. 382 ЦК України власникам квартири у дво-або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Відповідно до п. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків є співвласниками допоміжних приміщень будинку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з офіційним тлумаченням, наданим рішенням Конституційного суду України № 4-рп/2004 від 02 березня 2004 року «Про офіційне тлумачення положення ст. ст. 1, 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» - допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків.

Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього. Враховуючи, що спірні приміщення розташовані в підвалі та на першому поверсі житлового будинку літ. А-5 то вони вважаються допоміжними приміщеннями та спільною власністю громадян - власників приватизованих квартир.

Згідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. В матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про те, що позивач звертався з відповідною вимогою до ОСОБА_2 обласної ради.

У відповідності до ст. 20 Закону України «Про приватизацію державного майна» у разі приватизації об'єкта шляхом його викупу вартість об'єкта приватизації визначається шляхом проведення незалежної оцінки. Відповідно до ст. З Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» датою оцінки є дата, за станом на яку здійснюється процедура оцінки майна та визначається вартість майна. Нормативно-правовими актами з оцінки майна можуть бути передбачені строки дії звіту про оцінку майна (акт оцінки майна) від дати оцінки або дати її затвердження (погодження) замовником.

Як передбачено ст. 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» звіт про оцінку майна (акт оцінки майна) зміст, форма, порядок складання, затвердження та строк дії акта оцінки майна встановлюється Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 п. 22 постанови Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 №1891 «Про затвердження методики оцінки майна» акти оцінки майна, складені для цілей приватизації (корпоратизації), для реєстрації статуту відкритих товариств, підписання договору купівлі-продажу майна, крім пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, оголошення умов продажу майна, у тому числі повторного продажу, дійсні протягом шестимісячного строку від дати її затвердження. В зв'язку з вищевикладеним, сторони не прийшли згоди по істотним умовам договору, а саме його ціні.

Майно, щодо якого вирішується спір належить до спільної власності територіальної громад сіл, селищ, міст Дніпропетровської області.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання діяльності органів місцевого самоврядування, до яких належить ОСОБА_2 обласна рада, регулюються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так у відповідності до ст. 60 названого Закону України обласна рада від імені і в інтересах територіальних громад області здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Згідно до п. 19 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарному засіданні обласної ради вирішується питання про продаж об'єктів комунальної власності, які забезпечують спільні потреби територіальних громад і перебувають в управлінні обласної ради.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача без виконання вищезазначених вимог закону і не спростував наявність власності ОСОБА_2 обласної ради стосовно спірного приміщення, твердження позивача про наявність права на вказане приміщення і виконання всіх умов попереднього договору про продаж спірного приміщення є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на своїх позовних вимогах, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, є безпідставними, а тому в їх задоволенні слід відмовити в повному обсязі.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 121, 124 Конституції України, ст. ст. 210, 220, 321, 327, 382, 640, 641, 657 ЦК України, ст. ст. 10, 20 Закону України «Про приватизацію державного майна», ст. ст. 16, 43, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування», ст. ст. 3, 12 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 обласної ради, треті особи обласне комунальне підприємство «Самоврядник», ОСОБА_2 житлово-експлуатаційне підприємство «Центральний», комунальне підприємство «ОСОБА_2 міжміське бюро технічної інвентаризації» ОСОБА_2 обласної ради і комунальне житлово-експлуатаційне підприємство № 9 Жовтневого району м. Дніпропетровська про визнання договору дійсним та визнання права власності на нерухоме майно відмовити.

    Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

                      Суддя -