№ 2- 171

2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

     11 лютого 2010 року                                                            Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Ткаченко Л.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» та товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма телеком» про усунення перешкод у здійсненні права, визнання власником квартирного телефону та співвласником спільної часткової власності, визнання дій неправомірними, зобов’язати виконати певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 02 квітня 2007 року звернувся до суду з позовом до відповідачів ВАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» та ТОВ «Оптіма телеком» про усунення перешкод у здійсненні права, визнання власником квартирного телефону та співвласником спільної часткової власності, визнання дій неправомірними, зобов’язати виконати певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди, позовні вимоги неодноразово доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах та в ході судового засідання посилався на те, що він є власником домашнього телефону 67 61 55, відповідачі вказаний номер телефону зухвало відключали, передавали від одного оператора до іншого без укладання договорів і погодження з ним, порушували його права, завдали матеріальної і моральної шкоди. Він став вимагати від відповідачів повернення попереднього стану надання послуг електрозв’язку та обслуговування телефону, але отримував відмови. На його неодноразові звернення до відповідачів з вказаними питаннями, останні свої зобов’язання не виконали, відповіді не надавали. Вважає такі дії відповідачів протиправними і просив усунення перешкод у здійсненні права володіння і користування телефоном, визнання власником квартирного телефону та співвласником спільної часткової власності стосовно обладнання станції, визнання дій відповідачів неправомірними, зобов’язати їх виконати певні дії по поверненню попереднього стану надання йому  послуг електрозв’язку та обслуговування телефону і стягнути вказану ним матеріальну та моральну шкоду, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Представники відповідачів ВАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» та ТОВ «Оптіма телеком» в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, посилаючись на те, раніше вже було судом винесено рішення по спору цього ж позивача з ними і йому  в цьому позові було відмовлено. Всі їх дії стосовно телефонного номеру позивача (укладення договорів, обслуговування, передача, переоформлення, відключення та включення та ін.) проведені у відповідності до діючого законодавства, порушень допущено не було. Все ними зроблено згідно вимог закону. Ніяких зобов’язань інших відносно позивача на себе не брали і не беруть, нічиїх прав не порушували та матеріальної і моральної шкоди не завдавали. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Вислухавши пояснення позивача і представників відповідачів, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

В судовому засіданні встановлено, що 21 травня 2001 року позивач ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до відповідачів ВАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» та ТОВ «Оптіма телеком» про визнання неправомірної передачу права на обслуговування його домашнього номеру телефону 67 61 55 з ВАТ «Укртелеком» іншому оператору, визнання договору недійсним стосовно правопреємство по зобов’язанню, повернення обслуговування вказаного телефону до ВАТ «Укртелеком», визнання дій неправомірними і зобов’язати виконати певні дії. Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2002 року в задоволенні вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено в повному обсязі. Ухвалою колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2003 року апеляційна скарга ОСОБА_1 на вказане рішення відхилена, а рішення від 24 грудня 2002 року залишене без змін. Ухвалою судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 26 травня 2005 року касаційна скарга ОСОБА_1 відхилена, а рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 24 грудня 2002 року та ухвала колегії суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області від 27 лютого 2003 року залишені без змін.

          Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

В уточненнях та доповненнях позивач стверджує, що згідно договору № А-1464 він є власником телефонного номеру 67 61 55, а також п. 2 цього договору закріплює його право спільної часткової власності на обладнання телефонної станції з ресурсом номерів 674000-679999. Але звертаючись до договору № 1464 між ТК «Альтек» та ОСОБА_1, видно, що і юридична форма, і сутність цього договору спрямовані лише на виконання робіт з установки телефонного обладнання: п.п.1. «Заказчик поручает, а Исполнитель принимает на себя обязательства по: приобретению, монтажу АТС, выполнению технических условий Гор ПТУЭС по включению ее в общую телефонную сеть, прокладке необходимых кабельных сетей, обеспечивающих установку заказчику квартирного телефона». П. 2 договору, на який посилається позивач як на доказ свого права власності, взагалі не обумовлює дане питання. В протоколі погодження про договірну ціну на виконання робіт з будівництва АТС зазначається, що «сторонами достигнуто соглашение о величине договорной цены на создание вышеуказанной продукции в размере 3456 рублей», а предмет договору зазначений п.п. 1 цього договору.

          Вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на телефонний номер 67-61-55, то вони суперечать діючому законодавству України. Номер 67-61-55 - це сукупність цифрових знаків, яка є складовою номерного ресурсу взагалі, оскільки, відповідно до визначень Закону України «Про телекомунікації» номерний ресурс – це сукупність цифрових знаків, що використовуються для позначення (ідентифікації) мереж, послуг, пунктів закінчення мережі в телекомунікацйних мережах загального користування. А згідно ч. 3 ст. 69 Закону України «Про телекомунікації» розподіл, присвоєння, облік номерного ресурсу, видачу та скасування дозволив, нагляд за його використанням здійснює НКРЗ (Національна ком1с1я з питань регулювання зв'язку України). Отже, право розпорядження номерним ресурсом надано тільки НКРЗ. Тому п. п. 5.1 договору № А-1464, укладений між ОСОБА_1 та ТК «Альтек», в якому зазначено, що наданий замовнику телефонний номер є його власністю, суперечить закону. Одиницею з засад цивільного законодавства є свобода договору (п. З ч. 1 ст. 3 ЦК України). Поняття свободи договору може бути розкрите як право фізичних і юридичних осіб вільно встановлювати свої права и обов'язки на основі договору і у визначенні будь-яких умов договору, які не суперечать законодавству. Додаткова характеристика свободи договору наведена в ст. 627 ЦК України, яка встановлює, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК, інших актів цивільного законодавства, звичаю ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, умови договору, що суперечать законодавству України, вважаються недійсними. Тому, вимоги позивача щодо визнання за ним права власності на телефонний номер 67-61-55 не можуть підлягати задоволенню; права, надані позивачу п. п. 5.1 договору, а саме: «Заказчик имеет право передавать номер по наследству, продавать, дарить и переустанавливать в другое помещение в пределах технических возможностей АТС» доцільно вважати додатковими правами, а не правом власності.

Вимоги позивача стосовно визнання за ним права спільної часткової власності на обладнання і кабельно-провідникову продукцію збудованої АТС також не можуть бути визнані законними, виходячи з наступного: по-перше, ст. ст. 355, 356 ЦК України, на які посилається позивач, встановлюють відповідно, що у спільній частковій власності кожен з учасників має чітко визначену частку в праві власності на майно, а також, що спільною частковою власністю є власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності. Договором № А-1464 частка в праві власності на обладнання телефонної станції з ресурсом номерів 674000-679999 ОСОБА_1 не визначена. Більше того, жоден пункт цього договору навіть не передбачає права спільної часткової власності позивача на обладнання і кабельно-провідникову продукцію збудованої АТС; по-друге, згідно тлумачення термінів в вищезгаданому законі, обладнання, станційні та лінійні споруди, призначені для утворення телекомунікаційних мереж, на частку власності яких претендує позивач, є технічними засобами телекомунікацій, а комплекс технічних засоб1в телекомунікацій та споруд, призначених для маршрутизації, комутації, передавання та/або приймання знаків, сигналів, письмового тексту, зображень та звуків або повідомлень будь-якого роду по радіо, проводових, оптичних чи інших електромагнітних системах між кінцевим обладнанням є телекомунікаційною мережею. Право ж власності та право на технічне обслуговування і експлуатацію телекомунікаційних мереж, в1дповідно до п. 2 ст. 27 Закону України «Про телекомунікації» «може належати будь-якій ф1зичній особі - суб'єкту підприємницької діяльності або юридичній особі, які є резидентами України, незалежно від форм власності». ОСОБА_1 не належить до жодної з категорій, визначених законом. Отже позивач не може бути визнаний співвласником технічних засобів телекомунікацій, бо це порушувало б законодавство України. Навітъ п. п. 5.5 договору № А-1464, яким оперує позивач, передбачає, що на телефонні номери, встановлені за даним договором, розповсюджуються всі правила користування міським та сільським телефонним зв'язком та накази Міністерства зв'язку України.

Вимоги позивача відносно визнання дій Дніпропетровської дирекції ВАТ «Укртелеком» та ТОВ «Оптіма Телеком» щодо передачі номерного ресурсу 674000-679999 неправомірними також не підлягають задоволенню, оскільки ні ОСОБА_1, ні ВАТ «Укртелеком», ні ТОВ «Оптіма Телеком» не розпоряджаються номерним ресурсом. Як зазначалося вище, згідно ч. 3 ст. 69 Закону України «Про телекомунікації» розподіл, присвоєння, облік номерного ресурсу, видачу та скасування дозволів, нагляд за його використанням здійснює НКРЗ. Ці повноваження закріплені також п. 10 ч. 4 Положення про Національну комісію з питань регулювання зв'язку України, затвердженого Указом Президента від 21 серпня 2004 року № 943/2004: «комісія відповідно до покладених на неї завдань здійснює розподіл, присвоєння, облік номерного ресурсу, видачу та скасування дозволів, нагляд за використанням номерного ресурсу.

Відповідно до ст. 70 Закону України «Про телекомунікації» номерний ресурс надається оператору телекомунікацій на термін дії відповідної ліцензії для використання без права передачі іншим особам, крім випадків вторинного розподілу відповідно до законодавства, на підставі дозволу, що надається НКРЗ. Такий дозвіл передачі було надано розпорядженням державного комітету зв'язку та інформатизації України (зараз НКРЗ) від 08 червня 2004 року № 315, яким номерний ресурс з індексами 674ххх-679ххх, до складу якого входить і номер позивача, був вилучений у ВАТ «Укртелеком» та наданий в користування ТОВ «Оптіма-Телеком» на підставі п. 5.9.6 Положення про управління номерним ресурсом мереж електрозв'язку загального користування України, затвердженого наказом Держкомзв'язку України від 25 квітня 2002 року № 82, заяв, наданих оператором ТОВ «Оптіма Телеком», на виділення номерного ресурсу (листи від 26 квітня 2002 року № 138, від 18 червня 2002 року № 218), висновків комісії Держкомзв'язку України з питань номерного ресурсу (протокол від 13 травня 2004 року № 8), договору від 01 липня 2000 року № 124 між ТОВ «Оптіма Телеком» та ВАТ «Укртелеком».

Що стосується вимог позивача відносно визнання неправомірними дій Дніпропетровської дирекції ВАТ «Укртелеком» та ТОВ «Оптіма Телеком» щодо передачі обладнання АТС із номерами 674000-679999, то згідно договору від 01 липня 2000 року № 124 ВАТ «Укртелеком» передало ТОВ «Оптіма Телеком», як правонаступнику АО «Альтек», не обладнання АТС, а право технічного та сервісного обслуговування обладнання і абонентської ємності (визначеної договором від 1996 року № 9), а саме обладнання взагалі не належить ВАТ «Укртелеком». Згідно того ж договору від 1996 року № 9 ТК «Альтек» здала, а ДМТМ (Укртелеком) прийняла станційне обладнання лише на технічне обслуговування. Отже, твердження позивача про передачу Дніпропетровською дирекцією ВАТ «Укртелеком» до ТОВ «Оптіма Телеком» обладнання АТС не грунтуються на дійсності. Вимоги позивача стосовно зобов'язання операторів зв'язку ВАТ «Укртелеком» та ТОВ «Оптіма Телеком» щодо повернення телефонного номеру 67-61-55 на обслуговування до ВАТ «Укртелеком» не можливо задовольнити, оскільки розпорядження Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 08 червня 2004 року № 315, яким номерний ресурс з індексами 674ххх-679ххх, до складу якого входить і номер позивача, був вилучений у ВАТ «Укртелеком» та наданий в користування ТОВ «Оптіма-Телеком», на даний час є чинним.

Вимоги позивача зобов'язати ВАТ «Укртелеком» укласти з ним договір на технічне і сервісне обслуговування телефону № 67-61-55 також не можливо задовольнити з наступної причини: договір про надання послуг електрозв'язку, згідно ст. 633 ЦК України, за своїм видом є публічним договором. П. 4 ст. 633 ЦК України передбачає, що підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачу відповідних товарів (робіт, послуг). Отже, саме наявність можливостей надання послуг є необхідною умовою для укладення договору про надання послуг електрозв'язку. Як роз'яснюється у цій статті, підприємство телефонного зв'язку у випадку його відмови від укладення з конкретним споживачем договору про надання послуг телефонного зв'язку може бути звільнено від відповідальності за умови, якщо воно доведе, що не має технічної можливості надати цьому споживачеві вказаної послуги. В даному випадку ВАТ «Укртелеком» дійсно не має технічної можливості надавати ОСОБА_1 послуги електрозв'язку і як наслідок, не має можливості укласти з ним зазначений вище договір. Відсутність такої можливості доводиться наступним: за договором від 01 липня 2000 року № 124 ВАТ «Укртелеком» передало ТОВ «Оптіма Телеком» право технічного обслуговування обладнання (п. 3 договору) та сервісного обслуговування абонентів (п. 4 договору), визначених договором від 1996 року № 9. Додатковою угодою № 1 від 01 серпня 2000 року до цього договору, п. 4.2 «Передача права
сервисного обслуживания абонентов», закріплено: «Укртелеком в течение трех месяцевсодняуведомления абонентов осуществляет двустороннее расторжение   договоровсабонентами, определенными Приложением №3, а Оптима одновременно заключает с этими абонентами соответствующие договора на предоставление услуг святи Оптимой». Додаток № 3 до договору № 124 від 01 липня 2000 року, а саме акт інвентаризації абонентської ємності по АТС-67 (межа номерів 674000-679999) по Жовтневій дільниці ЦОППУ мається.

Листом від 04 липня 2008 року № 4500/3-01-27 державний департамент з питань зв'язку та інформатизації підтвердив, що розпорядженням Держкомзв'язку від08червня2004року № 315 було вилучено у ВАТ «Укртелеком» та надано в користування ТОВ «Оптіма-Телеком» номерний ресурс з індексами 674ххх-679ххх, до складу якого входить і номер позивача. Згідно Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2005 року № 720 у розділі 1 «Порядок надання та отримання телекомунікаійних послуг» п. 8 «Споживач у межах технічних можливостей має право обрати оператора, провайдера та вид телекомунікаційних послуг, що ними надаються».Це право споживача передбачено і п.31 вище зазначених Правил: «споживач під час замовлення або отримання телекомунікаційних послуг має право на вибір оператора, провайдера в межах технічних можливостей». Отже,   право споживача на вибір оператора обумовлюється наявністю технічної можливості. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 38 Закону України «Про телекомунікації» до прав операторів, провайдерів телекомунікацій належить «присвоєння телефонних номерів споживачам у межах виділеного оператору номерного ресурсу». Тому, з метою врегулювання ситуації, що склалася, в межах технічної можливості, листом від 17 травня 2007 року № 926 директором департаменту роботи із споживачами ВАТ «Укртелеком» позивачу було роз'яснено, що ОСОБА_1 має можливість укласти договір з ТОВ «Оптіма-Телеком» зі збереженням свого номера 67-61-55, або укласти договір з ВАТ «Укртелеком» зі зміною на номер від АТС-713. Листом також зазначено, що для врегулювання зазначеного питання ВАТ «Укртелеком» вишукало технічну можливість на безоплатну заміну.

Статтею 1166 ЦК України встановлено право особи на відшкодування у повному обсязі майнової шкоди, завданої неправомірними діями особистому немайновому праву. Цією ж статтею на особу, яка завдала шкоди покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Але в судовому засіданні не знайшли свого об’єктивного підтвердження неправомірні дії відповідачів стосовно позивача та завдання цими діями шкоди правам позивача, а тому на відповідачів не може бути  покладено обов'язок відшкодувати її у повному обсязі.

Ст. 1167 ЦПК України містить підстави відповідальності за завдану моральну шкоду: моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті; моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; в інших випадках, встановлених законом. Відповідно до  ст.  23  ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

В позовній заяві та під час судового розгляду позивачем не було надано належних доказів наявності маральної шкоди та підтвердження факту заподіяння позивачу відповідачами моральних страждань.

    Для відшкодування моральної шкоди за правилами ст. 1166 та 1167 ЦК України необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи, наявність шкоди, наявність причинного зв’язку між протиправною поведінкою та шкодою, що є обов'язковою умовою відповідальності та виражається в тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, наявність вини завдавача шкоди. Таким чином лише наявність всіх вищезазначених умов є підставою для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди. Суд приймає до уваги ті обставини, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (п. 5 постанови № 4 Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»).

Наявність моральної шкоди доводиться потерпілим, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв'язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-які домовленості і зобов’язання стосовно позивача по своїм незаконним (з точки зору позивача) діям відносно предмета спору, телефонного номеру позивача та обладнання, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов’язань стосовно позовних вимог є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача стосовно наполягання на своїх позовних вимогах, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод у здійсненні права, визнання власником квартирного телефону та співвласником спільної часткової власності, визнання дій неправомірними, зобов’язати виконати певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди в такому вигляді не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 27, 38, 69, 70 Закону України «Про телекомунікації», ст. ст. 3, 23, 627, 633, 1166, 1167 ЦК України, ст. ст. 10, 11, 57, 58, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії ВАТ «Укртелеком» та товариства з обмеженою відповідальністю «Оптіма телеком» про усунення перешкод у здійсненні права, визнання власником квартирного телефону та співвласником спільної часткової власності, визнання дій неправомірними, зобов’язати виконати певні дії та стягнення матеріальної та моральної шкоди відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом 10 днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя -