Справа № 462/8006/18                                Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.

Провадження № 22-ц/811/1529/19                Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого судді Мікуш Ю.Р.

Суддів: Приколоти Т.І., Савуляка Р.В.

Секретар Іванова О.О.

З участю:представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові цивільну справу № 462/8006/18 за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Залізничного районного суду м.Львова від 21 лютого 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Мегабанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

В грудні 2018р. позивач звернувся в суд з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №20-902-850-2-18-Г від 26.02.2018 р. у розмірі 28547 грн. 91 коп. Свої позовні вимоги мотивує тим, що 26.02.2018р. між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №20-902-850-2-18-Г, за умовами якого відповідачу було надано грошові кошти у розмірі 19058 грн. 30 коп., зі сплатою 39,00 % річних та на строк з 26.02.2018р. до 25.02.2021р. включно. Відповідно до п.1.4. кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється відповідачем щомісячними ануїтетними платежами передбаченими договором. Згідно п.1.3. кредитного договору вказаний договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів у ПАТ «Мегабанк». Згідно п.2.9. даного договору розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди сплачується щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця. Позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти у розмірі 19058 грн. 30 коп., а відповідач зобов`язання по погашенню кредиту та сплаті визначених відсотків за користування кредитними коштами своєчасно та в повній мірі не виконує, чому позивач, відповідно до умов договору, просить стягнути з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №20-902-850-2-18-Г від 26.02.2018р., що станом 01.10.2018р. становить 28547 грн. 91 коп.

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь Акціонерного товариства «Мегабанк» заборгованість за кредитним договором №20-902-850-2-18-Г від 26.02.2018р. в розмірі 28547 /двадцять вісім тисяч п`ятсот сорок сім/ грн. 91 коп.

Стягнуто із ОСОБА_2 в користь Акціонерного товариства «Мегабанк» 1762 грн. судового збору.

Рішення оскаржив представник відповідача ОСОБА_3 . В апеляційній скарзі зазначає, що вважає рішення незаконним та необґрунтованим. Звертає увагу, що кінцевим терміном повернення кредиту є 25 лютого 2021 р. Банком заявлено вимогу про стягнення всієї суми кредиту, однак вимога про дострокове повернення не заявлялась. Зазначає, що банком не надано належних та допустимих доказів надання кредиту, а надана позивачем копія заяви про видачу готівки не містить відбитку печатки. Крім цього, в порушення вимог ст.95 ЦПК суд не розглянув клопотання відповідача про витребування оригіналів документів для огляду в судовому засіданні, тому заявляє таке клопотання в апеляційному суді. Просить витребувати оригінали документів, скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача ОСОБА_1 в порядку статті 360 ЦПК України подала Відзив на апеляційну скаргу.

У Відзиві зазначає, що апеляційна скарга є безпідставною, а рішення суду законним і обґрунтованим. Вважає твердження відповідача про те, що позивач безпідставно вимагає дострокового повернення кредиту необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсності. Азначає, що відповідно до вимог ч.2 ст.1050 ЦК України вимога кредитора може бути пред`явлена в будь-якій формі в тому числі шляхом звернення з позовними вимогами до суду. Аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 27.03.2019 року у справі №521/21255/13-ц. Зазначає, що відповідач прострочив сплату ануїтетних платежів на строк більше ніж 90 календарних днів. Щодо доводів апеляційної скарги в частині ненадання позивачем доказів надання кредиту такі є безпідставними, оскільки відповідач не заперечує факту підпису ним заяви про видачу та отримання готівки, а крім цього згідно з п.151 нової редакції Інструкції про ведення касових операцій банками в Україні відбиток печатки на видатковому касовому документі у вигляді паперового документа не є обов`язковим. Просить рішення суду залишити без мін.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився причини неявки суду не повідомив.

Від представника відповідача ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення судового засідання, однак таке судом відхилено, оскільки зазначені ним причини неявки визнані судом неповажними.

Заслухавши заперечення представника позивача ОСОБА_1 з приводу доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню .

Судом встановлено такі обставини.

26.02.2018р. між ПАТ «Мегабанк» та ОСОБА_2 (далі позичальник) укладено кредитний договір №20-902-850-2-18-Г.

За умовами цього договору позичальник отримав кредит на строк з 26.02.2018р. до 25.02.2021р. включно у розмірі 19058 грн. 30 коп., зі сплатою 39,00 % річних (а.с.5).

Відповідно до п.4.1 кредитного договору повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюється щомісячними ануїтетними платежами передбаченими договором, зокрема додатком №1.

Згідно п.1.3. кредитного договору вказаний договір є договором приєднання до Правил обслуговування клієнтів у ПАТ «Мегабанк».

Пунктом 5.5. даного договору передбачено, що своїм підписом позичальник підтверджує, що з Правилами, які розміщені на офіційному сайті банку та/або у відділеннях банку, а також умовами договору, ознайомлений і згодний.

Відповідно до п.3.2.3. кредитного договору відповідач зобов`язаний своєчасно сплачувати щомісячні платежі (ануїтетні платежі та відповідні комісійні винагороди) за договором на передбачених договором умовах.

Пунктом 2.9. договору передбачено, що розмір щомісячного платежу, який включає суму ануїтетного платежу (крім першого та останнього) та суму щомісячної комісійної винагороди сплачується щомісячно, не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Отримання коштів у розмірі 19058 грн. 30 коп. позичальником підтверджується заявою на видачу готівки №TR.1740864.968.46 від 26.02.2018р. про що останній особисто розписався у вказаній заяві /а.с.24/.

Відтак позивач виконав свої зобов`язання щодо видачі кредиту, а відповідач ОСОБА_2 порушив взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту відповідно до обумовленого Графіку, зокрема з липня 2018р. припинив погашати заборгованість по тілу кредиту та сплачувати відсотки за користування кредитними коштами, що підтверджується розрахунком заборгованості за кредитним договором №20-902-850-2-18-Г від 26.02.2018р. та Банківськими виписками з особових рахунків  ОСОБА_2  за період з 26.02.2018р. по 01.10.2018р. /а.с.13-16, 17/.

Станом на 01.10.2018р. заборгованість за кредитним договором №20-902-850-2-18-Г від 26.02.2018р. складає 28547 грн. 91 коп., в тому числі 18195,96 коп. залишкової суми заборгованості за кредитом, 1775 грн. 71 коп. залишок нарахованих та несплачених відсотків та 8576,24 грн. штрафу за кредитним договором.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з того, що відповідач односторонньо порушив взяті на себе зобов`язання за договором, а тому відповідно до вимог ст. 1050 ЦК України та умов кредитного договору, позичальник вправі достроково вимагати повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісії, в тому числі штрафу у разі порушення строків сплати ануїтетних платежів та/або комісійної винагороди понад 90 (дев`яночто) календарних днів, у розмірі 45 % від суми кредиту /п.6.3. кредитного договору/.

Такий висновок суду першої інстанції, апеляційний суд вважає законним, обгрунтованим та таким, що відповідає вимогам матеріального права.

Відповідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ч.2 ст.1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Положення ст.1048 ЦК України передбачають, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.

Розмір і порядок одержання процентів встановлені договором з умовами якого відповідач погодився засвідчивши таку згоду підписом.

Згідно статей 526, 527, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

У відповідності до ч.1 та 2 ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст.629 ЦПК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи судом встановлено, що відповідач з липня 2018 року перестав сплачувати ануїтетні платежі на погашення кредиту, що є порушенням п.2.9 кредитного договору, яким передбачено, що клієнт зобов`язаний здійснювати погашення ануїтетного платежу в сумі 914,15 щомісяця не пізніше останнього робочого дня звітного місяця.

Зазначені обставини відповідачем не спростовані належними та допустими доказами, а відтак висновок суду про задоволення позову є обгрунтовапним та таким, що відповідає вимогам закону та укладеному договору.

Твердження апеляційної скарги про безпідставність вимоги про повернення всієї суми кредиту є голослівними, оскільки п.6.7.1 Правил обслуговування клієнтів у АТ «Мегабанк» ознайомлення з якими відповідач засвідчив своїм підписом у кредитному договорі передбачено право банку вимагати повернення кредиту достроково у випадку порушення Позичальником умов Кредитного договору (а.с.22).

Крім цього, таке право надано кредитору і в ч. 2 ст.1050 Цивільного кодексу України.

Такий правовий висновок також висловлений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 27.03.2019 року у справі №521/21255/13-ц.

Крім цього, 3.09.2018р. на адресу ОСОБА_2 було направлено Вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором №20-902-850-2-18-Г від 26.02.2018р., на яку відповідач не реагує /а.с.18/.

Відтак, суд першої інстанції дійшов обрунтованого висновку про наявність у позивача порушеного права за захистом якого він звернувся до суду.

Доводи апеляційної скарги щодо відсутності доказів про видачу кредиту є безпідставними , оскільки як вбачається з розрахунку заборгованості та виписки по особовому рахунку ОСОБА_2 приступив до виконання зобов`язань сплативши у травні та червні 2018 року ануїтетні платежі. Крім цього, як зазначалося вище видача готівки здійснена на підставі заяви №ТR.1740864.968.46 за отримання якої відповідач поставив свій підпис пред`явивши свій паспорт (а.с.24).

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, які відповідач наводив у Відзиві на позов та яким суд першої інстанції надав обгрунтовану оцінку, а тому підстав для їх спростування у суду апеляційної інстанції немає.

Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не надав суду жодних доказів, які б спротували твердження позивача про порушення умов кредитного договору, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Суд першої інстанції правильно оцінив зібрані у справі докази, зокрема розрахунок заборгованості на відповідність його умовам кредитного договору, що свічить про повне та об`єктивне дослідження обставин, що мають значення для справи.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті       6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року).

Згідно з ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п. 1, 375, 383, 384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Залізничного районного суду м.Львова від 21 лютого 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку визначеному ст.ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 06 лютого 2020 року.

Головуючий Ю.Р.Мікуш

Судді: Т.І.Приколота

Р.В.Савуляк