Постанова

Іменем України

12 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 311/621/18-ц

провадження № 61-11099св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Осіяна О. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Оранта-Січ»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2018 року у складі судді Пушкарьової С. П. та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2019 року у складі колегії суддів: Дашковської А. В., Кримської О. М., Бєлки В. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Оранта-Січ» (далі - ПрАТ «СК «Оранта-Січ») про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Позовна заява обґрунтована тим, що 19 листопада 2012 року близько 15 год. 05 хв. на 325 км автошляху «Харків-Сімферополь» у напрямку м. Харків в районі повороту на смт. Степногірськ Василівського району Запорізької області відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1 , під його керуванням та автомобіля ВАЗ-2109, номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 .

Внаслідок ДТП загинули: пасажир автомобіля Chevrolet Lacetti, номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_3 та пасажири автомобіля ВАЗ-2109, номерний знак НОМЕР_2 ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , від отриманих травм помер водій автомобіля ВАЗ-2109 ОСОБА_2 . На час вищевказаної події його цивільно-правова відповідальність була застрахована у Василівській районній філії ВАТ СК «Оранта-Січ» Запорізької області за страховим полісом № АВ/1177168 від 23 грудня 2011 року. Страхова сума (ліміт відповідальності) за шкоду, заподіяну життю та здоров`ю, на одного потерпілого за умовами даного полісу складала 100 000 грн.

Вироком Василівського районного суду Запорізької області від 18 липня 2013 року його визнано винним у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 286 КК України, та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами на 3 роки. Провадження за цивільними позовами потерпілих ОСОБА_6 , ОСОБА_7 та ОСОБА_8 судом закрито у зв`язку з повним відшкодуванням ним шкоди.

Вказував, що страховик заходів до врегулювання ситуації з відшкодуванням не вживав, своїх безпосередніх обов`язків за договором страхування не виконував, у зв`язку з чим він вимушений був за власні кошти здійснити розрахунки з потерпілими на загальну суму 474 180 грн., з яких на користь: ОСОБА_6 - 200 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди; ОСОБА_7 - 22 780 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 150 000 грн - у рахунок відшкодування моральної шкоди та 1 400 грн у рахунок відшкодування судових витрат; ОСОБА_8 (дитина-утриманець загиблих ОСОБА_4 і ОСОБА_2 ) - 100 000 грн. у рахунок відшкодування моральної шкоди. Понесені ним збитки страховиком не відшкодовано.

Зазначав, що до 13 листопада 2017 року він відбував покарання у Крюківській виправній колонії УДПтС України в Полтавській області (№ 29), що позбавило його можливості самостійно вжити заходи до вирішення питання щодо повернення йому грошових коштів, сплачених у рахунок відшкодування шкоди, завданої внаслідок страхового випадку.

Листом від 30 грудня 2016 року за № 5339 ПрАТ «СК «Оранта-Січ» повідомило про відмову у виплаті компенсації понесених позивачем витрат, посилаючись на пункт 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», вказавши, що розмір таких витрат не було узгоджено зі страховиком.

Посилався на те, що розмір страхового відшкодування, який підлягав компенсації на його користь, становив 400 000 грн, розмір пені за період з 12 червня 2014 року по 05 лютого 2018 року становить 515 890 грн 42 коп. Загальний розмір майнової шкоди становить 915 890 грн 42 коп.

Також зазначав, що йому спричинено моральну шкоду, оскільки затягування відповідачем процесу виплати відшкодування, порушення зобов`язань за договором страхування, спричинило йому душевні хвилювання, він постійно перебував в напруженому нервовому, роздратованому стані. Через невиконання обов`язків за договором страховою компанією він вимушений був продати житло, де мешкала його родина, мало часу проводив з сім`єю, до часу взяття під варту за вироком суду мав постійно відлучатися з роботи у пошуках грошей, що негативно вплинуло на родинні стосунки, стосунки з безпосереднім керівництвом, колегами по роботі та друзями, істотно позначилось на його житті у цілому.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 просив суд визнати причини пропуску строку для звернення до суду поважними та поновити пропущений строк позовної давності; стягнути з ПрАТ «СК «Оранта-Січ» на його користь у рахунок відшкодування майнової шкоди 915 890 грн 42 коп.; стягнути з ПрАТ «СК «Оранта-Січ» на його користь у рахунок відшкодування моральної шкоди 30 000 грн.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Василівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що витрати по відшкодуванню збитків, які були здійснені ОСОБА_1 , не було погоджено з ПрАТ «СК «Оранта-Січ», а тому страховик правомірно відмовив у компенсації витрат відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Також, відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд зазначив, що позивач звернувся до суду після спливу строку позовної давності, що є окремою підставою для відмови у задоволенні позову.

Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2018 року змінено.

Виключено із мотивувальної частини рішення суду висновки щодо відмови у задоволенні позову за пропуском строку позовної давності.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Разом із тим, суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення суду першої інстанції та виключаючи з мотивувальної частини посилання на пропуск позивачем строку позовної давності, виходив з того, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог через їх безпідставність, тому відсутні підстави для застосування строків позовної давності, оскільки це є самостійною підставою для відмови у позові.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у червні 2019 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 13 червня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що сплачена ним потерпілим сума має бути відшкодована його страховиком згідно умов укладеного між ними договору страхування. Зазначає, що суди попередніх інстанцій в порушення пунктів 3, 6 частини четвертої статті 265 ЦПК України вибірково надали правову оцінку його позовним вимогам, не навели мотивів відхилення його окремих доказів та не застосували окремі норми права, на які він посилався. Позовні вимоги в частині стягнення пені залишено без вирішення, а в частині моральної шкоди - без мотивування, хоча в матеріалах справи наявні докази причинно наслідкового зв'язку між неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором страхування та заподіяними йому збитками.

Посилається на те, що суди безпідставно розділили позицію страховика, який послався на пункт 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності відповідно до статті 3 вказаного Закону є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальника. Тобто вказаний закон має на меті захист не лише прав потерпілих на відшкодування шкоди, але й захист інтересів страхувальника - заподіювача шкоди.

Вказує, що судами попередніх інстанцій проігноровано судову практику, на яку він звертав увагу, а саме постанову Верховного Суду України від 20 січня 2015 року № 61-2808цс15, та не надано належної правової оцінки його доводам про те, що страховик сплатив частково страхове відшкодування лише одному з потерпілих. Зазначає, що здійснення страхового відшкодування не в повному обсязі на користь одного з потерпілих призвело до безпідставного збільшення обсягу його відповідальності.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У липні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 від ПрАТ «СК «Оранта-Січ», у якому вказано, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до вироку Василівського районного суду від 18 липня 2013 року 19 листопада 2012 року ОСОБА_1 , керуючи автомобілем Chevrolet Lacetti, державний номер НОМЕР_3 , у порушення пунктів 10.1, 11.4, 12.4 - 12.7, 12.9 «б» правил дорожнього руху допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ-2109, номерний знак НОМЕР_2 , перевищуючи допустиму швидкість перед зміною напрямку руху, не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, виїхав на праве узбіччя дороги, перетнув подвійну суцільну смугу дорожньої розмітки, виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем ВАЗ - 2109, номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_2 , який рухався по зустрічній смузі в зустрічному напрямку, внаслідок чого пасажир автомобіля Chevrolet Lacetti ОСОБА_3 від отриманих тяжких тілесних ушкоджень загинув, водій автомобіля ВАЗ-2109 ОСОБА_2 , пасажири автомобіля - ОСОБА_4 і ОСОБА_5 отримали тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя, від яких померли.

ОСОБА_1 є власником автомобіля Chevrolet Lacetti, між ним і ВАТ «СК «Оранта-Січ» 23 грудня 2011 року укладено договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів строком дії з 24 грудня 2011 року по 23 грудня 2012 року.

Потерпілі ОСОБА_6 , ОСОБА_8 із заявами про відшкодування шкоди до ПрАТ «СК «Оранта-Січ» не звертались, однак заявляли цивільні позови до ОСОБА_1 у кримінальному провадженні.

Відповідно до розписок потерпілих ОСОБА_1 у ході розгляду кримінального провадження відносно нього в суді за частиною другою статті 286 КК України добровільно за власною ініціативою відшкодував потерпілим: ОСОБА_6 - 200 000 грн моральної шкоди, ОСОБА_8 - дитині-утриманцю загиблих ОСОБА_4 і ОСОБА_2 - 100 000 грн моральної шкоди, ОСОБА_7 - 22 780 грн матеріальної шкоди, 150 000 грн моральної шкоди.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закону України від 15 січня 2020 року

№ 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2018 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2019 рокуздійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Положенням частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) встановлено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Встановлено й вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими та підстав для їх скасування немає.

Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються, зокрема, статтею 999 ЦК України, Законом України «Про страхування» та Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

За приписами статті 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що потерпілими є особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу, а особами, відповідальність яких застрахована, є страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.

Суб`єктами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України (далі - МТСБУ), потерпілі (стаття 4 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Статтею 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страховим випадком вважається дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Положеннями статей 22, 23 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у разі настання страхового випадку відшкодуванню страховиком підлягає шкода, заподіяна третій особі (потерпілому).

Пунктом 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків.

Страховик здійснює компенсацію витрат страхувальника або особи, відповідальність якої застрахована, за умови, що такі витрати здійснюються за згодою страховика. У компенсації витрат може бути відмовлено повністю або частково, якщо такі витрати здійснені без попереднього погодження із страховиком.

Отже, пункт 36.4 статті 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає умови здійснення компенсації витрат і вказує, що такі витрати здійснюються за згодою страховика, а якщо витрати не було погоджено із страховиком останній має право відмовити у їх компенсації.

Матеріали справи не містять та позивачем не надано доказів того, що він попередньо погоджував з ПрАТ «Страхова компанія «Оранта-Січ» вищезазначені витрати на користь потерпілих і страховик надав згоду на ці дії.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку, що витрати по відшкодуванню збитків, які були здійснені ОСОБА_1 , не було погоджено з ПрАТ «СК «Оранта-Січ», а тому страховик правомірно відмовив у компенсації витрат відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Врахувавши, що відсутні підстави для виплати компенсації позивачу, суди попередніх інстанцій правомірно не вирішували питання щодо відшкодування розміру заявленої ним пені, оскільки остання підлягає стягненню лише за умови встановлення неправомірних дій страховика, пов'язаних з відмовою чи затримкою у виплаті страхового відшкодування.

Участь ПрАТ «СК «Оранта-Січ» у цивільних позовах в кримінальному провадження у якості третьої особи не є свідченням того, що страховик погодив із страхувальником його витрати, які б підлягали компенсації.

Доводи заявника у касаційній скарзі на спричинення йому моральної шкоди є безпідставними, оскільки ним не надано доказів того, що ПрАТ «СК «Оранта-Січ» вчинило відносно нього протиправні дії.

Посилання заявника у касаційній скарзі на правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2015 року № 6-2808цс15 є необґрунтованими, оскільки у зазначеній справі спір розглянутий за інших фактичних обставин.

Вказані, а також інші доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального і процесуального права й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavin and others v. Ukraine, № 4909/04, § 58).

Отже, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій з дотриманням вимог статей 263-265, 382 ЦПК України повно, всебічно та об`єктивно з`ясували обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, вірно встановили правовідносини, що склалися між сторонами, й обґрунтовано відмовили у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Василівського районного суду Запорізької області від 27 грудня 2018 року у незміненій частині та постанову Запорізького апеляційного суду від 07 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. Ю. Сакара

О. В. Білоконь

О. М. Осіян