Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 755/17075/16-ц

провадження № 61-25946св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тельбін-комфорт»,

провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року у складі судді Катющенко В. П. та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Антоненко Н. О., Шкоріної О. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У листопаді 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Тельбін-комфорт» (далі - ОСББ «Тельбін-комфорт») про визнання недійсним рішення, посилаючись на те, що на підставі свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 06 та 11 червня 2014 року він є власником нежитлових приміщень громадського призначення, а саме: групи приміщень № 253 площею 314,1 кв. м, № 254 площею 364,7 кв. м., № 255 площею 432,5 кв. м, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 . З 01 квітня 2013 року вказаний будинок перебуває в управлінні ОСББ «Тельбін-комфорт». Оскільки належні йому об`єкти нерухомості не підключені до централізованого опалення, електромережі та водопостачання, то на початку 2016 року він звернувся до відповідача із заявою, в якій просив під`єднати нежитлові приміщення до комунікацій та укласти з ним договір про надання житлово-комунальних послуг. Представники ОСББ надали йому в електронному вигляді проект договору і повідомили про наявність у нього заборгованості за утримання та обслуговування житлово-будинкового комплексу. Вважає, що відповідач не мав права нараховувати йому будь-яку плату, так як він не користувався нерухомим майном. Крім того, встановлений рішенням загальних зборів членів ОСББ від 10 вересня 2013 року розмір внеску на утримання будинку та прибудинкової території для власників нежитлових приміщень (6 грн за 1 кв. м площі) є значно більшим, ніж для власників житлових приміщень (3,74 грн за 1 кв. м площі), хоча положеннями чинного законодавства не передбачено можливості поділу тарифів на послуги за категоріями споживачів. Таким чином, зловживаючи своїм становищем як єдина особа, що надає відповідні послуги, ОСББ «Тельбін-комфорт» пропонує йому підписати договір про надання житлово-комунальних послуг на вкрай невигідних умовах (без надання інформації про чіткий перелік послуг, що надаються, та застосуванням тарифів у непередбачених законом розмірах). Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати недійсним рішення позачергових зборів членів ОСББ «Тельбін-комфорт», оформлене протоколом від 10 вересня 2016 року № 7, в частині розміру внеску на утримання будинку та прибудинкової території для інвесторів та власників нежитлових приміщень - 6 грн при сплаті внеску до 20 числа та 6,48 грн - після 20 числа за один квадратний метр нежитлової площі, яка перебуває в користуванні.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що формування розміру внеску є виключною компетенцією загальних зборів ОСББ, а поняття внесків (зборів, платежів) на утримання будинку та прибудинкової території, визначених загальними зборами ОСББ, не є тотожними поняттями з тарифом на житлово-комунальні послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. При цьому відповідачем не було здійснено будь-яких неправомірних дій в частині формування розміру внеску на утримання будинку і прибудинкової території для власників нежитлових приміщень та не допущено таким формуванням розміру внесків будь-яких дискримінаційних дій в частині встановлення відмінності, виключення, обмеження або переваги, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав власників як житлових, так і нежитлових приміщень будинку. Позивач, у свою чергу, не довів, що послуги з утримання будинку та прибудинкової території не були йому надані. Оскільки позов є безпідставним, то заява про застосування позовної давності не підлягає розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 відхилено. Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги.

У листопаді 2017 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неповно дослідили обставини справи, не дали їм належної правової оцінки та дійшли передчасних висновків про відмову в задоволенні позову. Ні положеннями Закону України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон № 2866-III), ні нормами Порядку формування тарифів на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01 червня 2011 року № 869 (далі - Порядок № 869), не передбачено можливості поділу тарифів на послуги за категоріями споживачів, тобто окремо для власників квартир та власників нежитлових приміщень. Частка участі співвласників у загальному обсязі витрат на утримання будинку визначається пропорційно площі приміщень, що їм належать, а не в залежності від цільового призначення таких приміщень. Приймаючи рішення про встановлення співвласникам нежитлових приміщень в будинку за адресою: АДРЕСА_1 підвищеного платежу за послуги з утримання і обслуговування будинку в порівнянні з власниками квартир, загальні збори ОСББ «Тельбін-комфорт»порушили положення чинного законодавства. Дії відповідача щодо формування розміру внесків є дискримінаційними в частині встановлення відмінності, виключення, обмеження або переваги, що заперечує або зменшує рівне здійснення прав власників як житлових, так і нежитлових приміщень будинку.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали з Дніпровського районного суду містаКиєва.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

16 травня 2018 року справу № 755/17075/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 11 листопада 2019 року касаційне провадження в цій справі було зупинене до закінчення перегляду в касаційному порядку Об`єднаною Палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справи № 761/26815/17 за позовом ОСОБА_3 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Хмельницький» про скасування рішення загальних зборів об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, а ухвалою від 03 лютого 2020 року - поновлено касаційне провадження.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України в редакції, чинній на час подання касаційної скарги).

Судами встановлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень громадського призначення, а саме: групи приміщень № 253 площею 314,1 кв. м, № 254 площею 364,7 кв. м., № 255 площею 432,5 кв. м, які розташовані у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 , що підтверджується свідоцтвами про право власності на нерухоме майно від 06 та 11 червня 2014 року та витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Для забезпечення утримання і використання спільного майна власниками квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 було створено ОСББ «Тельбін-комфорт», яке діє на підставі Статуту від 20 березня 2013 року.

Згідно з пунктом 4.5 Розділу 4 Статуту ОСББ «Тельбін-комфорт» до виключної компетенції загальних зборів ОСББ належить: затвердження кошторису, балансу об`єднання та річного звіту; визначення розмірів внесків та платежів членів об`єднання та інших користувачів приміщень в будинку.

Рішенням позачергових зборів членів ОСББ «Тельбін-комфорт», оформленим протоколом від 10 вересня 2013 року № 7, на підставі наданого Комунальним підприємством «Головний інформаційно-обчислювальний центр» Київської міської державної адміністраціїрозрахунку вартості внеску на утримання будинку та прибудинкової території було затверджено штатний розклад і кошторис ОСББ на 2013 рік та для стимулювання своєчасної оплати утримання будинку та прибудинкової території встановлено їх дворівневими, а саме: для власників житлових приміщень - 3,74 грн при сплаті внеску до 20 числа та 4,04 грн - після 20 числа за один квадратний метр житлової площі, а для інвесторів та власників нежитлових приміщень - 6 грн при сплаті внеску до 20 числа та 6,48 грн - після 20 числа за один квадратний метр нежитлової площі, яка перебуває у користуванні.

Відповідно до частини другої статті 382 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) усі власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку є співвласниками на праві спільної сумісної власності спільного майна багатоквартирного будинку. Спільним майном багатоквартирного будинку є приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб усіх співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкова територія, у разі державної реєстрації таких прав.

Частиною першою статті 385 ЦК України передбачено, що власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків).

Особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку, правові, організаційні та економічні відносини, пов`язані з реалізацією прав та виконанням обов`язків співвласників багатоквартирного будинку щодо його утримання та управління визначає Закон України від 14 травня 2015 року № 417-VIII«Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» (далі - Закон № 417-VIII), предметом регулювання якого є відносини, що виникають у процесі реалізації прав та виконання обов`язків власників квартир та нежитлових приміщень як співвласників багатоквартирного будинку.

За визначеннями, які вживаються в цьому Законі та містяться у статті 1, багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; нежитлове приміщення - ізольоване приміщення в багатоквартирному будинку, що не належить до житлового фонду і є самостійним об`єктом нерухомого майна; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія; частка співвласника - частка, яку становить площа квартири та/або нежитлового приміщення співвласника у загальній площі всіх квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Наказом Державного комітету України будівництва та архітектури від 18 травня 2005 року № 80 затверджені «Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005», чинні від 01 січня 2006 року, за пунктом 2.50 яких у першому, другому і цокольному поверхах житлових будинків допускається розміщувати приміщення: адміністративні, магазинів роздрібної торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, відділень зв`язку загальною площею не більше 700 кв. м, банків, магазинів і кіосків з продажу преси, поліклінік, жіночих консультацій, рентгено-стоматологічних кабінетів (в разі забезпечення вимог НРБУ); роздавальних пунктів молочних кухонь, юридичних консультацій і нотаріальних контор, загсів, філій бібліотек, виставкових залів, контор житлово-експлуатаційних організацій, фізкультурнооздоровчих занять загальною площею до 150 кв. м., культурно-масової роботи з населенням (для проведення лекцій, зборів, бібліотек-читалень, кімнат для індивідуальних занять, роботи гуртків, прийому громадян депутатами тощо), дитячих художніх шкіл, центрів соціального захисту населення, центрів зайнятості населення базового рівня до 50 відвідувачів і до 15 співробітників центрів, а також груп короткотривалого перебування дітей дошкільного віку (крім цокольного поверху). У житлових будинках допускається розміщення на верхньому житловому поверсі (у тому числі мансардному) творчих майстерень художників та архітекторів.

Отже, в силу наведених вище визначень, державних нормативів та відповідно до поняття, наведеного у статті 380 ЦК України багатоквартирний будинок є житловим будинком, будівлею, призначеною для постійного в ній проживання. Співвідношення площі житлових приміщень (квартир) у багатоквартирному будинку та площі нежитлових приміщень у ньому зумовлене особливостями розміщення нежитлових приміщень у житловому будинку, тобто за загальним правилом є об`єктивним фактором.

За змістом статей 1, 9 Закону № 417-VIII управління багатоквартирним будинком - це вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку. Управління багатоквартирним будинком здійснюється його співвласниками. За рішенням співвласників усі або частина функцій з управління багатоквартирним будинком можуть передаватися управителю або всі функції -об`єднанню співвласників багатоквартирного будинку (асоціації об`єднань співвласників багатоквартирного будинку).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12 Закону № 417-VIII витрати на управління багатоквартирним будинком включають:1) витрати на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку;2) витрати на оплату комунальних послуг стосовно спільного майна багатоквартирного будинку; 2-1) витрати, пов`язані з виконанням зобов`язань за кредитним договором, укладеним за програмами Фонду енергоефективності; 3) витрати на сплату винагороди управителю в разі його залучення; 4) інші витрати, передбачені рішенням співвласників або законом. Витрати на управління багатоквартирним будинком розподіляються між співвласниками пропорційно до їхніх часток співвласника, якщо рішенням зборів співвласників або законодавством не передбачено іншого порядку розподілу витрат. Невикористання власником належної йому квартири чи нежитлового приміщення або відмова від використання спільного майна не є підставою для ухилення від здійснення витрат на управління багатоквартирним будинком.

Відповідно до частини другої статті 10 Закону № 417-VIII до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про визначення переліку та розміру витрат на управління багатоквартирним будинком. Рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 75 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, крім рішень з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, які вважаються прийнятими зборами співвласників, якщо за них проголосували власники квартир та нежитлових приміщень, площа яких разом перевищує 50 відсотків загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку. Якщо одна особа є власником квартир (квартири) та/або нежитлових приміщень, загальна площа яких становить 50 відсотків або більше загальної площі всіх квартир та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, рішення вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 75 відсотків загальної кількості співвласників, а рішення з питань, зазначених у пунктах 2, 3 і 9 частини другої цієї статті, вважається прийнятим зборами співвласників, якщо за нього проголосувало більш як 50 відсотків загальної кількості всіх співвласників (частина шоста статті 10 Закону № 417-VIII).

Співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому статтею 10 Закону № 417-VIII. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників житлових і нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом № 2866-III, відповідно до статті 1 якого об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - об`єднання) - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Співвласники багатоквартирного будинку (далі - співвласники) - власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону № 2866-III основною метою створення об`єднання є забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. А за частиною четвертою статті 4 цього Закону діяльність об`єднання полягає у здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Згідно з частинами п`ятою, дев`ятою та чотирнадцятою статті 10 Закону № 2866-IIIрішення загальних зборів, прийняте відповідно до статуту, є обов`язковим для всіх співвласників. До виключної компетенції загальних зборів співвласників відноситься, зокрема, визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників. Рішення про визначення переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

Права та обов`язки співвласника (тобто власника квартир та/або нежитлових приміщень) врегульовані статтями 14 та 15 Закону № 2866-III.

Водночас статті 16-18 Закону № 2866-III окремо визначають права та обов`язки об`єднання співвласників, яке набуває і здійснює їх через свої органи в силу положень статті 92 ЦК України про цивільну дієздатність юридичної особи.

Так, об`єднання має право встановлювати порядок сплати, перелік та розміри внесків і платежів співвласників, у тому числі відрахувань до резервного та ремонтного фондів, які за статтею 21 Закону № 2866-III належать до коштів об`єднання, та зобов`язанезабезпечувати дотримання інтересів усіх співвласників при встановленні умов і порядку володіння, користування і розпорядження спільною власністю, розподілі між співвласниками витрат на експлуатацію та ремонт спільного майна.

Об`єднання забезпечує утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку. Для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, вивезення побутових відходів, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг.

Питання самостійного забезпечення об`єднанням експлуатації та утримання багатоквартирного будинку та користування спільним майном у такому будинку регулюються Господарським кодексом України в частині господарчого забезпечення діяльності негосподарюючих суб`єктів.

Самостійне забезпечення об`єднанням утримання і експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у багатоквартирному будинку може здійснюватися безпосередньо співвласниками, а також шляхом залучення об`єднанням фізичних та юридичних осіб на підставі укладених договорів.

Для фінансування самозабезпечення об`єднання співвласники сплачують відповідні внески і платежі в розмірах, установлених загальними зборами об`єднання. За згодою правління окремі співвласники можуть у рахунок сплати таких внесків і платежів виконувати окремі роботи.

Статтею 20 Закону № 2866-III врегульовано визначення часток внесків і платежів на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна. Так, частка співвласника у загальному обсязі внесків і платежів на утримання, реконструкцію, реставрацію, проведення поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень, що перебувають у його власності. Частка участі співвласника квартири та/або нежитлового приміщення визначається відповідно до його частки як співвласника квартири та/або нежитлового приміщення.

Порядком № 869 передбачено, що тариф на послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій розраховується окремо за кожним будинком залежно від запланованих кількісних показників послуг, що фактично повинні надаватися для забезпечення належного санітарно-гігієнічного, протипожежного, технічного стану будинків і споруд та прибудинкових територій з урахуванням Типового переліку послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій. Перелік послуг за кожним будинком погоджується у договорі на надання цих послуг, який укладається між споживачами та підприємством, організацією тощо, які надають ці послуги.

Отже, законодавство, яке регулює порядок забезпечення співвласниками багатоквартирного будинку утримання та експлуатацію багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку (управління багатоквартирним будинком), передбачає, що внески і платежі на утримання, експлуатацію та ремонт спільного майна є складовою частиною внесків та платежів співвласників як витрат на управління багатоквартирним будинком.

Стаття 20 Закону № 2866-III ставить розмір коштів, які сплачуються співвласником на утримання будинку та прибудинкової території, у залежність від загальної площі приміщення, яке перебуває в нього у власності, та не містить імперативної норми про встановлення однакового розміру внеску для власників квартир та нежитлових приміщень. Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків та платежів співвласників відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III.

Зазначене відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 910/6471/18 (провадження № 12-111гс19) та у постанові Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Судувід 27 січня 2020 року у справі № 761/26815/17 (провадження № 16353сво18).

Відповідно до статті 60 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників, відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників. Визначення розміру внесків проведено загальними зборами ОСББ «Тельбін-комфорт» за видом об`єкта нерухомого майна та відповідно до вимог розділу 4 Статуту, що узгоджується з положеннями частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III. За відсутності відповідного нормативного застереження щодо встановлення однакового розміру внесків для власників квартир та нежитлових приміщень оспорюване рішення не суперечить приписам чинного законодавства.

Стосовно доводів заявника про дискримінаційний характер оспорюваного рішення ОСББ «Тельбін-комфорт» слід зазначити, що статтею 124 Конституції України передбачено, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

За змістом статті 1 Закону України від 06 вересня 2012 року № 5207-VI «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - це ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними; непряма дискримінація- це ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Разом з тим не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

Визначення порядку сплати, переліку та розмірів внесків і платежів співвласників будинку відноситься до виключної компетенції загальних зборів співвласників відповідно до положень частини дев`ятої статті 10 Закону № 2866-III, частини другої статті 12 Закону № 417-VIII та згідно із законодавчо встановленим порядком голосування на зборах об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Оспорюване рішення ОСББ «Тельбін-комфорт» не суперечить положенням статті 24 Конституції України, оскільки розмежування розміру внесків проведено загальними зборами залежно від виду об`єкту нерухомого майна (квартира або нежитлове приміщення), а отже, відсутня залежність розміру внесків до конкретної людини або громадянина (групи людей). Наявність у власності особи квартири або нежитлового приміщення не визначає її майнового стану в порівнянні з іншою особою.

Таким чином, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог вищевказаної статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Згідно з частиною третьою статті 401 та частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 19 липня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 01 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. А. Стрільчук

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов