Постанова

Іменем України

11 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 543/685/18

провадження № 51-4735км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого  ОСОБА_1 ,

суддів  ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_7 на вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від30 травня 2019 року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018170280000095, за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , такого, що згідно ст. 89 КК не має судимостей,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК.Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і встановлені обставини

За вищевказаним вироком місцевого суду ОСОБА_7 засуджено зач.1ст.122КК до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.

Стягнуто із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8 11479,81 грн і 30000 грн урахунок відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідно.

За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 25 квітня 2018року близько 21:00 біля домогосподарства АДРЕСА_2 на ґрунті особистих неприязних відносин ударив ОСОБА_8 кулаком в обличчя, від чого той упав на спину, а ОСОБА_7 ударив його ногою поправій нозі, спричинивши тілесних ушкоджень середньої тяжкості у виді перелому правої великогомілкової кістки та садна на голові, що спричинили тривалий розлад здоров`я.

Апеляційний суд залишив вирок місцевого суду без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_7  без задоволення.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі засуджений, посилаючись на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, порушує питання про скасування вищезазначених судових рішень і призначення нового розгляду в суді першої інстанції. Зазначає, що захищався від ОСОБА_8 , який нападав із металевим прутом, а коли той упав відпоштовху собаки, можливо, наступив йому на ногу, але не бив. Незважаючи наце суд не врахував свідчень обвинуваченого, свідків сторони захисту йобґрунтував вирок суперечливими показаннями потерпілого та свідків сторони обвинувачення. Засуджений стверджує, що висновок суду про спричинення потерпілому тілесних ушкоджень обґрунтовано недопустимими доказами (актмедичного огляду містить суперечності, експерт самостійно збирав матеріали для проведення дослідження, не досліджував оригіналів медичної документації, необґрунтував своїх висновків, які є сумнівними, чим було порушено вимоги статей 69, 86, 93, 242, 101, 102, 243 КПК), суд не досліджував оригіналів медичної документації, поклав в основу вироку протоколи слідчих експериментів, якіскладені з порушеннями вимог ст. 240 КПК, рапорт працівника поліції тавищезазначений акт, котрі не є доказами в розумінні положень ч. 2 ст. 84 КПК. Апеляційний суд, як вважає ОСОБА_7 , не звернув уваги на вказані порушення, не усунув їх, безпідставно відмовив стороні захисту в задоволенні клопотання проповторне дослідження доказів, не надав вичерпних відповідей на доводи скарги, через що рішення цього суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Позиції учасників судового провадження

Захисник та засуджений підтримали подану касаційну скаргу, а прокурор заперечувала проти її задоволення, просила оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення умежах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правильність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено.

При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій, а неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, на що посилається засуджений у касаційній скарзі, неможуть бути предметом перегляду в касаційному суді.

Висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК, місцевий суд дійшов відповідно довимог ст. 370 КПК на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду й оціненими згідно зположеннями ст. 94 КПК.

Такий висновок місцевий суд обґрунтував, зокрема, показаннями, наданими в суді потерпілим ОСОБА_8 (про те, як ОСОБА_7 йому погрожував та побив його біля подвір`я), свідками ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (які були присутніми при побитті потерпілого ОСОБА_7 ), ОСОБА_11 , експертом ОСОБА_12 , а також даними протоколів слідчих дій, висновками експерта йіншими письмовими доказами.

Визнавши зазначені докази достовірними, допустимими, а в сукупності  достатніми, суд дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому злочину і правильно кваліфікував його дії за ч. 1 ст. 122 КК.

При цьому місцевий суд, спростовуючи твердження сторони захисту, обґрунтовано визнав показання потерпілого та свідків послідовними й такими, що узгоджуються між собою, не містять істотних суперечностей, і підстав не довіряти їм у суду першої інстанції не було. Суд підставно визнав недостовірними показання обвинуваченого ОСОБА_7 (про те, що він першим нікого не чіпав, захищався від нападу ОСОБА_8 , якого повалила собака), які спростовуються іншими дослідженими доказами, і не поклав в основу вироку показань свідків ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , оскільки ці свідки не бачили обставин конфлікту між потерпілим таобвинуваченим ( ОСОБА_13 вибігла з двору наприкінці конфлікту, а ОСОБА_14 розповіла про обставини конфлікту, про які дізналася зі слів обвинуваченого).

У ході судового розгляду не було здобуто даних про те, що ОСОБА_7 діяв у стані необхідної оборони, оскільки із встановлених місцевим судом фактичних обставин справи вбачається, що ОСОБА_7 спричинив потерпілому середньої тяжкості тілесних ушкоджень, коли останній лежав на землі і будь-якої загрози життю таздоров`ю ОСОБА_7 не було, що свідчить, як правильно дійшов висновку місцевий суд, про умисний характер дій засудженого. А тому місцевий суд не мав підстав для закриття кримінального провадження.

Безпідставними є доводи засудженого щодо необхідності визнання недопустимим доказом висновків експерта від 18 травня 2018 року № 142 та від 17 травня 2018року № 144 (т. 1, а.с. 145, 172) про спричинення потерпілому тілесних ушкоджень.

Так, вищезазначені висновки з дотриманням вимог статей 101, 102 КПК склав судово-медичний експерт Лубенського міжрайонного відділення обласного бюро СМЕ ДОЗ Полтавської ОДА ОСОБА_15 , який є кваліфікованим експертом ізвідповідною освітою та стажем роботи, згідно вимог Закону України «Про судову експертизу», ст. 69 КПК, внесений до реєстру атестованих судових експертів Міністерства юстиції України, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК. Незгода сторони захисту з висновками експерта не є підставою для його відводу відповідно до положень ст. 79 КПК, прощо вмотивовано дійшов висновку місцевий суд.

У судовому засіданні суду першої інстанції 16 січня 2019 року ОСОБА_15 підтримав складені ним висновки і пояснив, що перелом у потерпілого не міг виникнути внаслідок падіння з висоти власного росту на землю та випадкового наступання на ногу (т. 2, а.с. 228-229).

З акта судово-медичного дослідження від 07 травня 2018 року № 122 (т. 1, а.с. 143) вбачається, що експерт ОСОБА_15 особисто оглядав ОСОБА_8 ізарезультатом огляду встановив у нього наявність тілесних ушкоджень, зокрема у виді закритого гвинтоподібного перелому правої великогомілкової кістки. Приогляді експерт досліджував і медичну документацію, надану потерпілим,  рентген-знімок від 25 квітня 2018 року та виписний епікриз № 1469. В подальшому зазначений акт було використано експертом для складання висновків від18травня 2018 року № 142, від 17 травня 2018 року № 144 та від 05 березня 2019 року № 63. Що стосується доводів засудженого про допущені в акті суперечності  зазначення в рентген-знімку, який досліджував експерт, П.І.Б. іншої особи  ОСОБА_16 із зображенням не правої, а лівої гомілки, то зазначені доводи є необґрунтованими і свідчать про допущення технічних помилок. Так,вакті експерт вказав, зокрема, вік обстежуваного (57 років), його прізвище ( ОСОБА_17 ), дату знімка (25 квітня 2018 року  день, коли потерпілому було спричинено тілесних ушкоджень, після чого його одразу ж госпіталізували долікарні). До того ж у судовому засіданні 22 лютого 2019 року за клопотанням сторони захисту було призначено додаткову судово-медичну експертизу (т.2,а.с.44-46) і, як убачається з висновку експерта від 05 березня 2019 року № 63 (т. 2, а.с. 53-54), експерт посилається на ту ж рентгенограму ОСОБА_8 , зроблену 25 квітня 2018 року, однак у висновку правильно зазначені ініціали потерпілого, а також дані про те, що зроблено знімок його правої гомілки. Сторона захисту не була позбавлена можливості з`ясувати ці питання, поставивши їхбезпосередньо експерту в судовому засіданні, як і заявити суду клопотання щодо необхідності витребування у потерпілого вказаної рентгенограми для огляду, однак таким правом не скористалась.

Крім того, згідно фототаблиці до слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 від 17 травня 2018 року видно, що у потерпілого пошкоджена саме права нога (т.1а.с. 161-170), що відповідає й даним карети швидкої медичної допомоги від25квітня 2018 року, котра зафіксувала тілесні ушкодження правої ноги ОСОБА_8 .

У постанові від 27 січня 2020 року (справа № 754/14281/17) об`єднана палата Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду зазначила, що якщо стороною обвинувачення використано висновок експерта на підтвердження винуватості особи, саме цей висновок з детальним аналізом медичної документації має бути відкритий стороні захисту при виконанні вимог ст. 290 КПК. Водночас захист не позбавлений процесуальної можливості за необхідності клопотати про надання доступу до матеріалів, які досліджував експерт. Завідсутності такого клопотання, з урахуванням ст. 22 вказаного Кодексу слід розуміти, що сторона захисту, самостійно обстоюючи свою правову позицію, невважала за доцільне скористатися на згаданій стадії провадження правом навідкриття їй також і медичної документації.

Тобто безспірно встановлена свідома добровільна мовчазна відмова сторони захисту від реалізації права заявляти клопотання про необхідність дослідження судом медичної документації, яку досліджував експерт, автоматично не ставить під сумнів допустимість висновків цього експерта.

Крім того, ОСОБА_7 стверджує, що при проведенні експертизи № 63 експерт вдався до самостійного збирання доказів, оскільки залучив до проведення експертизи спеціаліста-рентгенолога, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 69 КПК. Такетвердження засудженого є необґрунтованим, а право експерта залучати фахівця (лікаря) у відповідній галузі медицини та консультуватись з ним для вирішення спеціальних питань, що не входять до компетенції судово-медичного експерта, передбачено п. 2.10. Інструкції про проведення судово-медичної експертизи, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від17січня 1995 року № 6.

Доводи засудженого про необґрунтованість висновків експерта базуються навласному тлумаченні ОСОБА_7 механізму утворення тілесних ушкоджень у потерпілого та є безпідставними.

Отже, підстав для визнання недопустимими доказами зазначеного вище акта таекспертних висновків суд не мав.

Слідчі експерименти з потерпілим та свідками проведені з дотриманням вимог ст.240 КПК, а за результатами цих слідчих дій складено відповідні протоколи, зміст яких відповідає положенням ст. 104 КПК.

Усупереч доводам засудженого рапорт чергового інспектора не є доказом урозумінні ст. 84 КПК, оскільки не містить інформації, що має значення длякримінального провадження.

Заявлені стороною захисту клопотання, в тому числі й про проведення відповідних слідчих дій, вирішувались місцевим судом, усупереч твердженню ОСОБА_7 вкасаційній скарзі, в установленому кримінальним процесуальним законом порядку, зокрема відповідно до положень ст. 350 КПК.

Згідно з ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені підчас кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, якінедосліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

З огляду на вказану норму процесуального закону апеляційний суд обґрунтовано відмовив захиснику в задоволенні клопотання про повторне дослідження доказів,

оскільки захисник не обґрунтував, чому докази місцевим судом досліджені не повністю або з порушеннями.

Суд апеляційної інстанції з дотриманням положень ст. 405 КПК розглянув апеляційну скаргу обвинуваченого і дійшов правильного висновку, що вирок місцевого суду відповідає вимогам кримінального процесуального закону, єобґрунтованим та вмотивованим. З такими висновками погоджується і суд касаційної інстанції.

Покарання ОСОБА_7 призначено з дотриманням вимог статей 50, 65 КК таєсправедливим.

Колегія суддів вважає, що при розгляді цього кримінального провадження суди першої та апеляційної інстанцій не допустили істотних порушень норм процесуального права і правильно застосували норми матеріального закону. Вирок суду відповідає положенням статей 370, 374 КПК, а ухвала апеляційного суду  вимогам ст. 419 цього Кодексу.

Враховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що подану касаційну скаргу слід залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 30 травня 2019року та ухвалу Полтавського апеляційного суду від 19 серпня 2019 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а касаційну скаргу останнього  без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення й оскарженню непідлягає.

Судді:

ОСОБА_1   ОСОБА_2   ОСОБА_3