Справа № 161/20929/23 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т. М.

Провадження № 22-ц/802/344/24 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 квітня 2024 року                                                 місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів - Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

з участю секретаря судового засідання – Савчук О. В.,

представника заявника – ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа - Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, про встановлення факту, що має юридичне значення за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_2 на ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року,

                                          В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеною заявою та у своїх вимогах просила суд встановити факт її проживання як дружини військовослужбовця ОСОБА_3 з 03 вересня 1982 року по 14 серпня 1987 року у 275 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині, як у гарнізоні, що розташований за кордонами колишнього СРСР та України, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року провадження у справі за заявою ОСОБА_2 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Роз`яснено заявнику, що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративного суду.

Не погоджуючись із ухвалою суду, заявник ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій покликаючись на порушення судом норм процесуального права, просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу заінтересована особа Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області, вважаючи оскаржувану ухвалу правильною по суті, просило вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши пояснення представника заявника, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 09 травня 2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення № 032350017759 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_2 у зв`язку з відсутністю підтвердження необхідного страхового стажу 29 років. Отже, органи Пенсійного фонду України фактично не визнали право ОСОБА_2 на отримання пенсії за віком.

Отримавши відмову органу, який призначає пенсії, ОСОБА_2 в установленому законом порядку її не оскаржила, а звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.

Звертаючись до суду з цією заявою, ОСОБА_2 просила суд встановити юридичний факт, а саме факт її проживання як дружини військовослужбовця ОСОБА_3 з 03 вересня 1982 року по 14 серпня 1987 року у 275 окремому батальйоні автоматизованого управління групи Радянських військ у Німеччині, як у гарнізоні, що розташований за кордонами колишнього СРСР та України, де була відсутня можливість працевлаштування за спеціальністю. Фактично заявник просила суд встановити факт наявності у неї трудового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України визначено, що суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закриваючи провадження у цій справі за заявою ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника про встановлення юридичного факту з метою реалізації права на оформлення пенсії за віком не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Суд вважав, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі є адміністративно-правовими і така справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Такий висновок суду є правильний.

18 січня 2024 року Великою Палатою Верховного Суду у справі №560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) ухвалено постанову, у якій викладений наступний правовий висновок.

Згідно з п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Частиною 1 ст. 316 ЦПК України визначено, що заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

Аналіз зазначених правових норм свідчить про те, що існують два порядки встановлення фактів, що мають юридичне значення: позасудовий і судовий.

Не можуть розглядатися судами заяви про встановлення фактів належності до осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, до ветеранів чи інвалідів війни, проходження військової служби, перебування на фронті, у партизанських загонах, одержання поранень і контузій при виконанні обов`язків військової служби, про встановлення причин і ступеня втрати працездатності, групи інвалідності та часу її настання, про закінчення учбового закладу і одержання відповідної освіти, одержання урядових нагород. Відмова відповідного органу в установленні такого факту може бути оскаржена заінтересованою особою до суду в порядку, передбаченому законом.

Аналогічний висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постановах від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 18 грудня 2019 року у справі № 370/2598/16-ц.

Слід зауважити, що в разі оскарження до суду відмови відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства і суди насамперед перевіряють, чи відповідає оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень критеріям, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а відповідач в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України повинен довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності.

За приписами ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Враховуючи, що метою адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, зверненню до адміністративного суду з позовом передує звернення особи до суб`єкта владних повноважень, за наслідками розгляду якого особа набуває права оскаржити до суду адміністративної юрисдикції рішення, дії або бездіяльність такого суб`єкта владних повноважень, що відповідає меті та завданням адміністративного судочинства, визначеним ст. 2 КАС України.

Частиною 2 ст. 245 КАС України визначено перелік судових рішень, які уповноважений прийняти адміністративний суд у разі задоволення позову. Встановлення факту, що має юридичне значення, серед цього переліку відсутнє.

Тобто у разі вирішення справи в порядку адміністративного судочинства, встановлення факту, що має юридичне значення, має бути визначено судом у резолютивній частині судового рішення, що не передбачено КАС України.

У той же час перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у ст. 315 ЦПК України, не є вичерпним.

Статтею 19 ЦПК України визначені справи, що відносяться до юрисдикції загальних судів. У частині першій цієї статті встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У частині сьомій вказаної статті регламентовано, що окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:

– факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення;

– встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;

– заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);

– чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.

Водночас у ч. 6 ст. 294 ЦПК України визначено, що суд залишає заяву про встановлення факту без розгляду, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, і роз`яснює заінтересованим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції цивільного суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку підтвердження факту, що має юридичне значення, окрім як розгляд справ про встановлення факту, що має юридичне значення, в порядку цивільного судочинства.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18 січня 2024 року відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30 січня 2020 року у справі № 287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц (провадження №61-13369св22) щодо неналежності спорів про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги до цивільної юрисдикції, та на яку покликався суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі, та вказала, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належать встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, щодо факту, який просить встановити заявник в судовому порядку, в позасудовому порядку приймалося рішення, у даному випадку відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області у призначенні пенсії. Отже, рішення (відмова) відповідного органу в установленні юридичного факту, який підлягає встановленню у позасудовому порядку, може бути оскаржено до суду адміністративної юрисдикції і такий спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що вимоги заявника про встановлення юридичного факту з метою реалізації права на оформлення пенсії за віком не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства та з додержанням норм процесуального права закрив провадження у цій справі за заявою ОСОБА_2 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Безпідставними є покликання заявника у своїх доводах апеляційної скарги, що судом, який розглядає справи про встановлення факту, що має юридичне значення, зокрема, факту проживання однією сім`єю з військовослужбовцем, є суд цивільної юрисдикції відповідно до ст. 19 ЦПК України та п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України. У розглядуваному випадку заявник не просила суд встановити юридичний факт, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, а саме проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Крім того, встановлення факту наявності трудового стажу, як зазначалося вище, здійснюється органами Пенсійного фонду України в позасудовому порядку і його рішення, зокрема, як відмова у призначенні пенсії за віком, може бути оскаржено заявником до суду адміністративної юрисдикції.

Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди заявника з висновками суду першої інстанції, є власним тлумаченням норм права та обставин справи, а тому не дають підстав для висновку про порушення судом норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали суду. 

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм процесуального права. Підстави для її скасування відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

                                                    У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу заявника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Луцького міськрайонного суду Волинської області від 31 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий-суддя

Судді: