Справа № 297/3089/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2024 року м. Берегове

Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Мартинишин О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із позовною заявою до ОСОБА_3 , третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, про розірвання шлюбу; стягнення аліментів на утримання дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 в твердій грошовій сумі по 1500 гривень щомісячно на кожну дитину і до досягнення ними повноліття.

Крім цього, позивач просив визначити місце проживання малолітніх: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 разом з батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що 01 травня 2010 року між сторонами було зареєстровано шлюб, під час якого у них народилося троє дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Однак, виявилося, що сторони мають різні погляди на життя у зв`язку з чим між ними часто виникали сварки, незрозуміла напруга, тощо. Відповідачка декілька разів без попередження покидала чоловіка і дітей та жила окремо деякий час. На початку червня 2023 року відповідачка покинула дітей і поїхала в невідомому напрямку, про що позивач повідомив орган опіки та піклування за місцем свого проживання. У зв`язку з наведеним органом опіки і піклування було складено акт обстеження умов проживання, яким встановлено факт відсутності відповідачки. Як зазначив позивач, відповідачка не допомагає йому у вихованні дітей ні особисто, ні матеріально, діти проживають разом з ним, відвідують дошкільний заклад і школу. У липні 2023 року позивач намагався оформити певні соціальні пільги, однак йому було роз`яснено, що для отримання вказаних пільг необхідно вирішити питання щодо визначення місця проживання неповнолітніх дітей. На думку позивача, із поведінки відповідачки видно, що вона є людиною невиваженою, безвідповідальною, такою що не турбується про дітей. Відповідачка проживає окремо, участі у вихованні дітей не приймає, при цьому, позивач має стабільний дохід, проживає в будинку матері, з боку позивача надається повноцінне виховання та нагляд, який необхідний для дітей.

Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Попович О.О. в судове засідання не з`явились, про місце, дату і час розгляду справи були повідомлені належним чином. При цьому, представником було подано заяву про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримали в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилась, про місце, дату і час розгляду справи була повідомлена належним чином. Відзив на позовну заяву не подала.

Третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області в судове засідання не з`явився, про місце, дату і час розгляду справи був повідомлений належним чином. При цьому, представником була подана заява про розгляд справи без його участі, проти задоволення позовних вимог не заперечив.

В межах вимог ст. 280 ЦПК України, суд у даній справі на підставі наявних у ній документів ухвалює рішення при заочному розгляді справи. Позаяк, відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин і без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не надав заперечення проти такого вирішення справи.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 07.09.2023 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Берегівського районного суду Закарпатської області від 13.10.2023 року закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті. Також, зобов`язано третю особу на стороні позивача орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області, згідно до вимог ст. 19 СК України, подати суду письмовий висновок щодо розв`язання спору.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 01 травня 2010 року про, що у виконкомі Свободянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області зроблено актовий запис за № 04.

Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Судом встановлено, що подальше спільне життя подружжя ОСОБА_7 і збереження сім`ї стало неможливим та суперечить їх інтересам та інтересам їх дітей.

Судом також встановлено, що сторони мають спільних неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно ст. 180 Сімейного Кодексу України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», прожитковий мінімум на одну дитину віком від 6 до 18 років встановлений в розмірі з 1 січня - 2833 гривень - 50% = 1416,50 гривень.

Згідно ч. 2 ст. 182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку (тобто на час звернення до суду 1416,50 гривні). Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів (тобто 2833,00 гривень).

Відповідно до абз. 4 п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 СК України.

Згідно до ч. 1 ст. 184 Сімейного Кодексу України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.

Таким чином, враховуючи, що позивачу потрібно утримувати неповнолітніх дітей, яким виповнилося 6, 10 та 13 років, а відповідачем не спростовано належними і допустимими доказами неспроможність сплати аліментів у вказаному розмірі, тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги позивача в частині стягнення аліментів повністю та стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей в твердій грошовій сумі по 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок на кожну дитину щомісячно та до досягнення ними повноліття.

Відповідно до ст. 29 ЦК України, фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я.

Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Положеннями ст. 161 СК України закріплено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.

Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства", дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.

Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Згідно зі статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.

Мати, яка проживає окремо від дитини, зобов`язана брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи її ставлення до виконання своїх батьківських обов`язків, прихильність дитини до матері, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Батько, який проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.

Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе врахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини другої статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Дана норма національного права є відображенням норм міжнародного публічного права, що закріплені у положенні ст. 9 ч. I Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року «Про права дитини» (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року), згідно з яким Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Так, згідно з ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Поняття «забезпечення найкращих інтересів дитини» визначається п. 4 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 № 2402-III, як дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Відповідно до ст. ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У п. 1 ст. 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

У принципі 6 Декларації прав дитини, прийнятої резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року № 1385 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому, Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

В межах вимог ст. 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).

В Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об`єднаних Націй 20 листопада 1959 року зазначено, що з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:

Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім`ї.

Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.

Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім`я і громадянство.

Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.

Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.

Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір`ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов`язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім`ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім`ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.

Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов`язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.

Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.

Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.

Принцип 9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об`єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров`я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.

Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.

Отже, положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.

За приписами частин першої-третьої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Відповідно до висновку органу опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області від 15 листопада 2023 року судом встановлено, що громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 31 травня 2010 року, під час якого у них народилися спільні діти ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Подружнє життя у сторін не склалося, ОСОБА_2 час від часу виїздив за кордон на заробітки. Під час відсутності батька, вихованням малолітніх дітей повинна була займатися їх мати, яка в свою чергу ухилялася від виконання батьківських обов`язків, неодноразово залишаючи своїх дітей без нагляду. ОСОБА_3 зловживала спиртними напоями, часто ночами не ночувала вдома. Також, мали випадки, коли мати погрожувала своїм дітям насильством. В період відсутності матері діти перебували під наглядом своєї бабусі ОСОБА_8 .. Зі слів ОСОБА_8 мати дітей ОСОБА_3 , 1992 року народження, 23 червня 2023 року покинула своїх дітей та у подальшому виїхала за межі України. З того часу мати зовсім не цікавиться своїми дітьми, не виконує свої батьківські обов`язки.

Батівська селищна рада як орган опіки та піклування, вважає за доцільне проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з їх батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Вказані обставини підтверджені актом обстеження житлово-побутових умов проживання від 08.08.2023 року та актом обстеження умов проживання.

За наведених обставин, врахував, що відповідачка участі у вихованні дітей не приймає, місце її проживання з 2023 року невідоме, відзив на позовну заяву не подала, орган опіки та піклування вважає за доцільне поживання малолітніх дітей з їх батьком, суд приходить до висновку, що позовна заява підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 260-262, 265, 267, 268, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, ч. 2 ст. 112, ст.ст. 141, 161, 180, 182, 183 СК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ), який діє в інтересах ОСОБА_2 (мешканця АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до ОСОБА_3 (мешканки АДРЕСА_1 ), третя особа на стороні позивача орган опіки та піклування Батівської селищної ради Берегівського району Закарпатської області (смт. Батьово, вул. Кошута, 128, Берегівського району, Закарпатської області) про розірвання шлюбу, стягнення аліментів та визначення місця проживання дітей - задовольнити.

Шлюб зареєстрований 01 травня 2010 року про, що у виконкомі Свободянської сільської ради Берегівського району Закарпатської області зроблено актовий запис за № 04, між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (уродженцем м. Берегове, Закарпатська область, мешканцем АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (уродженкою с. Свобода, Берегівського району, Закарпатської області, мешканкою АДРЕСА_1 ) - розірвати.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки с. Свобода, Берегівського району, Закарпатської області, мешканки АДРЕСА_1 , в користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженця м. Берегове, Закарпатська область, мешканця АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у твердій грошовій сумі по 1500 (одна тисяча п`ятсот) гривень 00 копійок на кожну дитину щомісячно та до досягнення ними повноліття.

Рішення про стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.

Визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з їх батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за місцем його проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 судові витрати в розмірі 2147 (дві тисячі сто сорок сім) гривень 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір в сумі 1073 (одну тисячу сімдесят три) гривні 60 копійок.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН