№ 2- 1300

                                                                                       2010 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

        27 січня 2010 року                                                                Жовтневий районний суд

            м. Дніпропетровська

     в складі: головуючого

                                                                                                              судді  Антонюка О.А.

при секретарі – Васюченко О.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням, -

ВСТАНОВИВ:

    ОСОБА_1 03 вересня 2008 року звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення порядку користування житлом. Позивач в своїх позовних вимогах, а його представник в ході судового засідання посилався на те, що є власником 1/2 частини квартирі АДРЕСА_1, власником іншої Ѕ частини цієї ж квартири є відповідач по справі ОСОБА_2 Відповідач в квартирі створив неможливі умови їх спільного мешкання, вставив замок на свою кімнату, до нього стали приходити сторонні особи, мешкати в одній кімнаті з матір’ю він не може, він вимушений був виїхати і мешкати окремо, не можуть з відповідачем знайти порозуміння і зараз, бажає користуватися своїм житлом і власністю, але через відповідача його частина  житла і сам позивач не захищені. Просив визначити порядок користування житлом шляхом виділення їм конкретних кімнат та приміщень в особове і загальне користування з можливістю окремої сплати за комунальні послуги: позивачу кімнату площею 17.2 кв. м. з лоджією, відповідачу кімнату площею 10.4 кв. м., коридор, туалет, кухню та ванну кімнату залишити в загальному користуванні, задовольнивши позов в повному обсязі.

         Представник відповідача і відповідач в судовому засіданні позов не визнали, посилаючись на те, що вказана квартира АДРЕСА_1 дійсно знаходиться в їх власності, частки власності вже поділені, спору стосовно порядку користування житлом в них з позивачем немає, запропонований позивачем варіант розподілу житла буде порушувати права відповідача, він категорично не згодний з ним. Все ними зроблено згідно вимог закону. Нічиїх прав відповідач не порушував. Вважають позовні вимоги безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

    Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача і його представника, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

           Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

    В судовому засіданні встановлено, що подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в 1995 році приватизували займану двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, про що видано свідоцтво про право власності на житло від 06 липня 1995 року, в 2005 році вони розірвали шлюб, про що ОСОБА_2 отримав свідоцтво від 15 лютого 2005 року. Згідно договору дарування від 26 квітня 2007 року ОСОБА_3 подарувала свою частку вказаної квартири – Ѕ своєму сину, позивачу по справі ОСОБА_1, останній своє право власності на вказану частину цієї квартири 26 травня 2007 року зареєстрував в КП ДМБТІ Дніпропетровської обласної ради.

ОСОБА_2 проживає в спірній квартирі з 1991 року, що підтверджується довідкою № 950 від 17 червня 2008 року. Право користування даною квартирою до її приватизації виникло у ОСОБА_2 і його колишньої дружини, ОСОБА_3, на підставі договору міни, до обміну ОСОБА_2 був наймачем однокімнатної квартири № 97, житловою площею 18.53 кв. м., розташованою за адресою: вул. Войцеховича, буд. 110, м. Дніпропетровськ, що підтверджується довідкою КВЖРЕП району Кіровського м. Дніпропетровська № 3323 від 15 грудня 2008 року.

На ОСОБА_2 оформлені всі особові рахунки по оплаті комунальних послуг, договори про участь у витратах за змістом удома і прибудинковій території від 01 жовтня 1995 року, про надання послуг з централізованого опалювання і постачання гарячої води від 01 вересня 2007 року, про користування електричною енергією № 0697266 від 29 серпня 2002 року, додаткової угоди і акту звірки. ОСОБА_2 є інвалідом війни 2 групи, що підтверджується копіями свідоцтва серії В № 516055 від 01 жовтня 2001року і довідки серії МСЕ-ДНА-01 № 229930 від 20 вересня 2001 року. Відповідач ОСОБА_2 має 100% пільгу по оплаті комунальних послуг, у зв'язку з чим нараховану плату за користування комунальними послугами оплачує за себе мешкаюча в спірній квартирі його колишня дружина ОСОБА_3

ОСОБА_1 в спірній квартирі не зареєстрований, ніколи не проживав і не проживає, при розрахунку вартості отриманих комунальних послуг він не враховується, у зв'язку з чим витрати по оплаті комунальних послуг ОСОБА_1 не несе. ОСОБА_2 є власником 1/2 частини спірної квартири, яка складається з 2-х кімнат, житловою площею 17.2 кв. м. і 10.4 кв. м., у квартирі також є лоджія, площею 2.2 кв. м., прохід до якої можливий тільки через кімнату площею 17.2 кв. м.

Відповідно до ст. 321 ГК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.

Об'єкт права власності (спірна квартира) є житловим приміщенням, тому режим мешкання в нім регулюється нормами Житлового кодексу України.

Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Оскільки прохід до лоджії без проходу через кімнату, площею 17.2 кв. м. неможливий, передача позивачеві в користування кімнати площею 17.2 кв. м. порушуватиме право ОСОБА_2 на користування лоджією, що спричинить незаконне позбавлення цього відповідача права користування лоджією, яка знаходиться в загальній власності. В даний час ОСОБА_2 використовує лоджію для зберігання інструментів і особистих речей.

Відповідно до ч. 2 ст. 13 ГК України, при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Згідно ст. 47 ЖК України норма житлової площі в Українській РСР встановлюється у розмірі 13.65 кв. м. на одну людину.

Позивач не може претендувати на більшу житлову площу, оскільки це приведе до порушення прав відповідача.

Згідно ч. 3 ст. 16 ЦК України, суд може відмовити в захисті прав і інтересу особи у разі порушення ним положень ч. 2 - 5 ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до   ст.   150  ЖК  України,   громадяни,   які  мають  в   частині власності квартиру користуються нею для особистого мешкання і мешкання членів їх

сімей.

У позовній заяві представник позивача стверджує, що ОСОБА_1 проживає спільно з матір’ю ОСОБА_3, що не відповідає дійсності. Насправді, в спірній квартирі проживає ОСОБА_2 і його колишня дружина ОСОБА_3 ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (як вказано в договорі дарування частини квартири і його позові), а проживає з сім'єю в Німеччині, точне місце мешкання позивача в Німеччині відомо, позивач приїздить до ОСОБА_3 інколи, але не частіше ніж 1-2 рази на рік.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають з ним в квартирі, яка йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.

Не може суд прийняти до уваги твердження позивача в позові і його представника в ході судового засідання про те, що до ОСОБА_2 приходять сторонні люди, чим начебто порушують права ОСОБА_1, оскільки він не може проживати в одній кімнаті з матір’ю, оскільки позивач в квартирі фактично не мешкає, до ОСОБА_2 ніякі сторонні люди, окрім працівників комунальних служб і медичних установ не приходять, а вказані відвідувачі ніяким чином не порушують прав ОСОБА_3 на користування спірною квартирою. ОСОБА_1 проживає в Німеччині більше 10 років, має 3-х кімнатну квартиру, дружину, дочку, відомі адреса і засоби зв’язку. З тих же обставин безпідставними є твердження про те, що начебто ОСОБА_2 «врізав» замок в двері кімнати площею 10.4 кв. м., чим фактично встановив роздільний порядок користування житловими приміщеннями квартири, це також не відповідають дійсності. ОСОБА_2 не переслідував мету встановити вищезгаданим чином порядок користування спірною квартирою і самі по собі його дії з переселення на меншу житлову площу не відповідають його дійсному волевиявленню щодо визначення порядку користування спірною квартирою, оскільки як такого розділу спірної квартири не було і відповідач продовжує користуватися всією квартирою і в тому числі більшою житловою кімнатою (площею 17.2 кв. м.) і лоджією.

Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.

Відповідача як співвласник спірної квартири не порушує прав фізичних та юридичних осіб, з позовом не погодився і не вважає за необхідне встановити запропонований позивачем порядок окремого користування житлом. При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про встановлення порядку користування житлом з метою окремої сплати комунальних послуг і врегулювання конфліктних ситуацій не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання.

Відповідно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися  на припущеннях. Відповідач заперечує будь-які домовленості, спори і зобов’язання стосовно позивача, а позивач цього не довів, твердження позивача про наявність таких зобов’язань є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги позицію позивача і його представника стосовно наполягання на позові, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об’єктивно не підтверджується.

    Таким чином суд вважає, що позовні вимоги про визначення порядку користування житлом з вирішенням питання про окрему оплату комунальних послуг та експлуатаційних витрат згідно вказаного позивачем порядку користування названою квартирою не ґрунтуються на вимогах закону, а тому в їх задоволенні слід відмовити.

    На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 19, 41, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 13, 16, 319, 321, 358 ЦК України, ст.ст. 9, 47, 150, 156 ЖК України ст. ст. 10, 11, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

    ОСОБА_1 в задоволенні позову до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим приміщенням відмовити.

    Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження або в порядку, передбаченому ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

            Суддя -