Справа № 587/2237/15-ц

Номер провадження 22-ц/816/128/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року        м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Орлова І. В. (суддя-доповідач),

суддів: Левченко Т.А., Собини О.І.,

за участю секретаря

судового засідання: Назарової О.М.,

представника позивача: Гакаля Р ОСОБА_1 .

представника відповідачки: адвоката Кирилкіна Р.О.

учасники справи:

позивач: Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідачка: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Сумського апеляційного суду цивільну справу № 587/2237/15-ц за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 листопада 2019 року (суддя Черних О.М., дата складення повного тексту рішення – 05 листопада 2019 року) про стягнення кредитної заборгованості, -

в с т а н о в и в :

31 серпня 2015 року представник Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі АТ КБ «Приватбанк» або банк), посилаючись на невиконання ОСОБА_2 договірних зобов`язань, звернувся до суду з позовом про стягнення кредитної заборговані, яка виникла за укладеним між сторонами 19 жовтня 2007 року Кредитним договором № SUG1GA00000213 (далі Кредитний договір).

Відповідачка ОСОБА_2 оскаржувала положення Кредитного договору в іншій цивільній справі. 03 березня 2016 року рішенням Апеляційного суду Сумської області, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 року, було скасоване рішення Сумського районного суду від 02 лютого 2016 року у цивільній справі № 587/2671/15-ц за позовом ОСОБА_2 до ПАТ КБ «Приватбанк» по визнання дій незаконними. Зазначеним судовим рішенням визнано незаконними дії банку щодо зміни в односторонньому порядку відсоткової ставки по Кредитному договору від 19 жовтня 2007 року з 11,04 до 13,08 % (т.1 а.с.70, 88-90).

02 березня 2018 року банк уточнив свої вимоги і просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за Кредитним договором № SUG1GA00000213 від 19 жовтня 2007 року, яка станом на 16 лютого 2018 року становила загальну суму 12.712,27 доларів США і складалася з наступних частин: заборгованість за тілом кредиту - 1.423,47 доларів США; заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 3.559,09 доларів США; заборгованість по комісії за користування кредитом – 1.116,15 доларів США; пеня за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором – 5.499,31 доларів США; штрафи відповідно до договору: 9,35 доларів США – фіксована частина та 604,90 доларів США - процентна складова. Позивач також просив суд покласти на відповідачку понесені банком судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3.654,00 гривень (т.1 а.с. 114-120).

Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 05 листопада 2019 року у задоволенні позову ПАТ КБ «Приватбанк» відмовлено за необґрунтованістю заявлених вимог.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.

За доводами апеляційної скарги місцевий суд неправильно застосував до правовідносин сторін положення частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку». Оскільки коштів, що надійшли від реалізації предмету іпотеки виявилося недостатньо для повного погашення кредитної заборгованості, то відповідно до приписів 591 ЦК України та частини 7 статті 47 Закону України «Про іпотеку» позивач має право на стягнення залишку такої заборгованості. Суд вищезазначені положення закону не застосував, наданий позивачем розрахунок заборгованості не перевірив, що призвело до ухвалення помилкового рішення про відмову у задоволенні позову.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу АТ КБ «Приватбанк» необхідно залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено і матеріалами справи підтверджується, що відповідно до Кредитного договору № SUG1GA00000213 від 19 жовтня 2007 року, укладеного між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 , відповідачка отримала кредит у розмірі 27.000,00 доларів США, на термін до 18 жовтня 2027 року, та зобов`язався повернути кредит і сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлених кредитним договором (а.с. 5-7).

Згідно розрахунку за Кредитним договором № SUG1GA00000213 від 19 жовтня 2007 року, станом на 16 лютого 2018 року заборгованість ОСОБА_2 складає 12.712,27 доларів США, яка складається з таких частин: заборгованості за тілом кредиту – 1423,47 доларів США, заборгованості по відсоткам за користування кредитом – 3559,09 доларів США; заборгованості по комісії за користування кредитом - 1116,15 доларів США; пені за несвоєчасність виконання зобов`язань за договором – 5499,31 доларів США; а також штрафів відповідно до договору: 9,35 доларів США – фіксована частина та 604,90 доларів США – процентна складова (а.с. 116-120).

У забезпечення виконання зобов`язання за Кредитним договором від 19 жовтня 2007 року між ПАТ КБ «Приватбанк», як іпотекодержателем та ОСОБА_2 , як іпотекодавцем, укладено Договір іпотеки, відповідно до якого в забезпечення виконання ОСОБА_2 зобов`язань за Кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно (предмет іпотеки), а саме: квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,35 кв.м., житловою площею 25,7 кв.м.

У пункті 27 Договору іпотеки від 19 жовтня 2007 року викладено застереження про задоволення вимог іпотекодержателя відповідно до статті 36 Закону України «Про іпотеку». Так, звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя може бути здійснено у позасудовому порядку шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки, про що іпотекодержатель зобов`язаний письмово повідомити іпотекодавця (т. 1 а.с. 169-171).

29 жовтня 2016 року в процесі позасудового врегулювання відповідно до рішення про державну реєстрацію та їх обтяжень (номер запису про право власності 17230736 від 29.10.2016 року) банк набув у власність зазначену квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 167-168).

Відмовляючи у задоволенні позову місцевий суд, застосував до правовідносин сторін положення частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» в редакції, яка діяла на час набуття банком права власності на предмет іпотеки. Суд першої інстанції зазначив, що оскільки позивач скористався своїм правом позасудового врегулювання спору, а саме - набув право власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання відповідачки ОСОБА_2 за кредитним договором, тому правових підстав для задоволення позову немає.

Апеляційний суд погоджується з правильністю такого висновку з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 509, статтею 526 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За загальним правилом зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Так, за змістом статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України).

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення у іпотекодержателя права вимоги) іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку», в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».

Згідно з частиною четвертою статті 36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Наведена вище правова норма передбачає спеціальні підстави припинення зобов`язань щодо виконання основного (кредитного) зобов`язання, яке було забезпечене іпотечним договором.

Таким чином, за змістом статей 1, 33, 36 Закону України «Про іпотеку» використання позасудового врегулювання способу звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умови іпотечного договору, яка містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя призводить до задоволення вимог кредитора за основним зобов`язанням.

Банк, як іпотекодержатель, сам обрав такий спосіб захисту, як звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання, на підставі застереження про задоволення його вимог, що міститься в іпотечному договорі і 29 жовтня 2016 року позивач зареєстрував за собою право власності на предмет іпотеки - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 167-168).

Слід зазначити, що положення статей 36, 37 Закону України у вищенаведеній редакції діяли до 04 лютого 2019 року, коли відповідно до Закону України № 2478-VІІ від 03 липня 2018 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» (Закон набрав чинності 04.11.2018 року, введений у дію з 04 лютого 2019 року) були внесені відповідні зміни до вищевказаних статей. Згідно з Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 2478-VІІ, цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку», що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.

Отже, правильно застосувавши до правовідносин сторін положення частини 4 статті 36 Закону «Про іпотеку» в редакції чинній на момент виникнення у банка права вимоги, суд першої інстанції дійшов законного і обґрунтованого висновку про те, що після завершення позасудового врегулювання вимоги позивача щодо виконання відповідачкою основного зобов`язання є недійсними, а тому підстав для задоволення заявленого позову немає.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, суд першої інстанції не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які б були обов`язковою підставою для скасування чи зміни судового рішення. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а спрямовані на переоцінку  доказів, яким суд дав належну  правову оцінку, повно та всебічно встановивши обставини справи. Підстав для скасування цього рішення за доводами апеляційної скарги банка немає.

Оскільки суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу позивача без задоволення, то відповідно до статті 141 ЦПК України новий розподіл понесених сторонами  судових витрат не здійснюється

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Сумського районного суду Сумської області від 05 листопада 2019 року без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складене 17 лютого 2020 року.

Головуючий       І.В.Орлов

Судді:       Т.А. Левченко

                                                                О.І.Собина