У Х В А Л А

21 січня 2020 року

м. Київ

Справа № 161/2238/18

Провадження № 14-728цс19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лященко Н.П.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриців М. І., Гудима Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою

за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою ОСОБА_3 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 червня 2019 року,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ «КБ «Приватбанк»), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, - ОСОБА_2 , про визнання договору поруки припиненим.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21 серпня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Приватбанк» (далі - ЗАТ «КБ «Приватбанк»), правонаступником якого є ПАТ КБ «Приватбанк», та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № МЗ-75, відповідно до якого остання отримала у кредит 20 000,0 доларів США зі сплатою 18 % річних, строком до 21 серпня 2009 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ним та ЗАТ «КБ «Приватбанк», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Приватбанк», було укладене договір поруки від 21 серпня 2008 року № МЗ-75.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 07 лютого 2011 року у справі № 2-6086/11 стягнуто солідарно з нього та ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором від 21 серпня 2008 року № МЗ-75 у розмірі 30 583,73 доларів США. Разом з тим, у рішенні Луцького міськрайонного суду Волинської області від 19 квітня 2010 року у справі № 2-389/10 за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до нього та ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет застави за кредитним договором від 21 серпня 2008 року № МЗ-75 та договором поруки від 21 серпня 2008 року № МЗ-75, заборгованість за вказаним кредитним договором станом на 08 травня 2009 року складала 19 930,44 доларів США.

Враховуючи вищевикладене ОСОБА_1 вважав, що таке різке збільшення розміру заборгованості за кредитним договором пов`язане із збільшенням розміру відсоткової ставки, пені та періоду їх нарахування, що призвело до збільшення обсягу його відповідальності як поручителя, а тому на підставі частини першої статті 559 ЦК України просив визнати припиненим договір поруки від 21 серпня 2008 року № МЗ-75.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2019 року, залишеним без змін постановою Волинського апеляційного суду від 05 червня 2019 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовано тим, що судовими рішеннями, які набрали законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, тому підстав для застосування положень частини першої статті 559 ЦК України немає.

Ухвалюючи вказані судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій посилались на правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду України від 06 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16.

У липні 2019 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , подана його представником ОСОБА_3 , в якій він, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що підставою звернення до суду з позовом було різке збільшення заборгованості, яке пов`язане зі збільшенням відсоткової ставки по основному кредитному договору, а також відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування грошовими коштами, установлення (збільшення розміру) неустойки тощо.

27 листопада 2018 року йому стало відомо про наявність договору про внесення змін до кредитного договору від 21 серпня 2008 року № МЗ-75 від 20 січня 2014 року № 2, яким змінено строк повернення кредитних коштів. Про вказаний договір він дізнався, коли отримав відзив на подану ним до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська скаргу про визнання дій протиправними і неправомірними та зобов`язання вчинити певні дії. За умовами вищезазначеного договору про внесення змін збільшено розмір кредиту та встановлено додаткові підвищені штрафні санкції. Зокрема, встановлено нарахування неустойки за кожен день внаслідок порушення зобов`язань, передбачених пунктами 6.1, 6.2, 6.3 кредитного договору, яке здійснюється протягом п`ятнадцяти років з дня, коли відповідне зобов`язання повинне було бути виконане позичальником; збільшено позовну давність за кредитним договором до 15 років. Зазначав також, що договором про внесення змін № 2 обумовлено укладення договору поруки від 20 січня 2014 року № МЗ-75DP, який він не укладав, та встановлено дату остаточного погашення заборгованості за кредитним договором 19 січня 2021 року, замість 20 серпня 2009 року. Вказував, що він не підписував жодних додаткових угод, зміни до договору поруки не вносилися, таким чином, кредитор без згоди поручителя змінив умови основного зобов`язання, внаслідок чого збільшився обсяг його відповідальності, що є підставою для припинення поруки. Вважає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не зазначили мотиви з яких не застосували до спірних правовідносин положення статті 559 ЦК України. Окрім того, апеляційний суд прийняв постанову від 05 червня 2019 року без огляду та вивчення матеріалів кредитної справи у повному обсязі, оскільки відповідач не надав їх суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 17 липня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У серпні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив ПАТ «КБ «Приватбанк» на касаційну скаргу, у якому зазначено, що судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Ухвалою колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року справу призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Частиною п`ятою статті 403 ЦПК України встановлено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно із частинами першою та четвертою статті 404 ЦПК України питання про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. Про передачу справи на розгляд палати, об`єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу, зокрема, з обґрунтуванням підстав, визначених у частині п`ятій статті 403 цього Кодексу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 листопада 2019 року справу передано для розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстави, передбаченої частиною п`ятою статті 403 ЦПК України .

Обґрунтовуючи зазначену підставу для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначила, що справа містить виключну правову проблему, оскільки з судових рішень Верховного Суду вбачається різне розуміння правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18) та як наслідок неоднакове застосування як вказаного правового висновку, так і статті 559 ЦК України під час розгляду однотипних справ.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного Суду як на приклади неоднакового застосування норм статті 559 ЦК України та зазначеного вище правового висновку послалася на постанови Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 372/3/16-ц (провадження № 61-9064св18), від 17 квітня 2019 року у справі № 640/3422/16-ц (провадження № 61-21548св18) 17 липня 2019 року у справі № 757/306/17-ц (провадження № 61-32050св18), 07 серпня 2019 року у справі № 757/51887/16-ц (провадження № 61-7651св18), 18 вересня 2019 року у справі № 757/250/17-ц (провадження № 61-28066св18), 09 жовтня 2019 року у справі № 646/5111/16-ц (провадження № 61-29904св18) та постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 922/5729/15-ц.

Проаналізувавши висновки Колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного Суду та судову практику Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для розгляду цієї справи Великою Палатою з таких мотивів.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

У своїй ухвалі колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду посилається на те, що виключною правовою проблемою є різне розуміння правового висновку Великої Палати Верховного Суду та як наслідок неоднакове застосування цього правового висновку, та статті 559 ЦК України під час розгляду однотипних справ. Разом з тим, в ухвалі Першої судової палати Касаційного цивільного не зазначено у чому полягає правове питання, яке не було роз`яснене Великою Палатою Верховного Суду. Різне тлумачення правових висновків Великої Палати та норм законодавства не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз судової практики також не свідчить про наявність глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та позовними вимогами.

Зокрема, як вбачається із більшості судових рішень у справах, на які посилається колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 листопада 2018 року, суди при розгляді справ про визнання поруки припиненою перевіряли та з`ясовували чи було стягнуто заборгованість з поручителя за рішенням суду до вирішення його позову про визнання поруки припиненою та залежно від встановлених фактичних обставин справи, за наявності таких рішень відмовляли у задоволенні позову.

З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, а звідси й про відсутність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Згідно з частиною шостою статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

За викладених обставин Велика Палата Верховного Суду повертає справу № 202/4494/16 за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 01 лютого 2019 року та постанову Волинського апеляційного суду від 05 червня 2019 року на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.

Керуючись статтею 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою повернути колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду - для розгляду касаційної скарги.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. П. Лященко

Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв

С. В. Бакуліна Л. М. Лобойко

В. В. Британчук О. Б. Прокопенко

Ю. Л. Власов В. В Пророк

М. І. Гриців Л. І. Рогач

Д. А. Гудима О. М. Ситнік

Ж. М. Єленіна О. С. Ткачук

О. С. Золотніков В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська