Справа № 420/7541/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

          14 лютого 2020 року                                                                                             м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити певні дії, -  

                                                   ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить:

- визнати протиправною (незаконною) відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області у перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до бажання, та відповідно наданих прав приписами Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року №2262-ХІІ та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ, відмову у здійсненні виплати пенсії за минулий час, відмову у початку виплачувати пенсію у перерахованому розмірі;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області перерахувати ОСОБА_1 пенсію по інвалідності без обмеження розміру за поданою заявою у відповідності до ст.11, ч.ч. 1, 2 ст.63 та ст.21 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09.04.1992 року №2262-ХІІ з урахуванням за їх, учасників ліквідації Чорнобильської катастрофи та її наслідків, заявленим бажанням на реалізацію права, закріпленого ст.59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року № 796-ХІІ, здійснення перерахунку пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на перше січня відповідного року;

- провести такий перерахунок пенсії, починаючи з 25 квітня 2019 року, тобто з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення по справі №3-14/2019 (402/19,1737/19), застосування положень про право за бажанням на перерахунок пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, враховуючи мінімальний розмір заробітної плати, встановленої законом на 1 січня 2019 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області здійснити ОСОБА_1 виплату пенсії за минулий час загальною сумою (виключаючи поетапність виплати нарахованої пенсії);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області почати виплачувати ОСОБА_1 пенсію у перерахованому розмірі;

- допустити рішення до негайного виконання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ним,  відповідно п.23 Порядку подання та оформлення документів для перерахунку пенсії, затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №3-1 від 30.01.2007 року у порядку проведення перерахунку пенсії, вказаному у ч.ч. 1, 2 ст.63, з урахуванням ст.11 Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького та рядового складу органів внутрішніх справ» №2262- XII від 09.04.1992 року, ст.10, ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991 року, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України №1-р(ІІ)/2019 по справі №3-14/2019 (402/19, 1737/19) від 25.04.2019 року, була подана заява від 20.11.2019 року про перерахунок пенсії.

Позивач вказав, що на його заяву від відповідача було отримано письмову відмову №3151/4-11 від 04.12.2019 року, зміст якої, на думку позивача, суперечить законодавству України відносно вказаного питання та порушують його право, встановлене законами та Конституцією України.

Позивач зазначив, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017 р., внесені зміни в ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», а саме: частина 3 статті 59 цього Закону викладена в наступній редакції: "Особам, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього Закону або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року".

Ухвалою судді від 17.12.2019 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін. Призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті на 29 січня 2020 року о 10:00 год.

Ухвалою від 17.12.2019 року у відповідача витребувано докази.

У судове засідання, призначене на 29 січня 2020 року на 10:00 год., сторони не з`явилися.

27.01.2020 року через канцелярію суду від позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності.

28.01.2020 року через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності у порядку письмового провадження.

Частиною 9 статті 205 КАС України передбачено, що, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання технічними засобами, що передбачено ч.4 ст.229 КАС України, про що постановлено ухвалу.

09.01.2020 року через канцелярію суду від відповідача надійшов письмовий відзив, відповідно до якого останній проти задоволення позову заперечує та вважає його необґрунтованим. Відповідач зазначив, що позивачу була призначена пенсія по інвалідності 23.11.1994 року згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» №2262-ХІІ від 09.04.1992 року. На момент призначення пенсії позивач мав 2 групу інвалідності, що відповідно до ст.21 Закону №2262-ХІІ давало право на встановлення пенсії у розмірі 80% грошового забезпечення.

Відповідач вказав, що враховуючи, що останній перерахунок пенсії позивача на виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018 року було проведено у квітні 2018 року, основний розмір грошового забезпечення позивача було встановлено у розмірі 80%, тобто у розмірі пенсії по інвалідності як це передбачено ст.21 Закону №2262-ХІІ.

Відповідач зазначив, що вказані дії Головного управління пов`язані з тим, що 01.10.2011 року набрав чинності Закону України від 08.07.2011 року №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи". Зазначеним Законом внесено зміни до ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 р. №2262-ХІІ, а саме: загальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, встановлено у розмірі 80% відповідних сум грошового забезпечення. Позивач отримує пенсійні виплати, сума яких не зменшувалась, право на перерахунок пенсії реалізовано.

Відповідач зазначив, що за бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов`язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за формулою:

П=3с х Кзс х Кв/100%

де П - розмір пенсії;

Зс - середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, визначається як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки;

Кзс - середньомісячний коефіцієнт заробітної плати, який враховується під час обчислення пенсії;

Кв - розмір відшкодування фактичних збитків (у відсотках).

Відповідач вказав, що перерахунок пенсії позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для перерахунку пенсії з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати відсутні.

Дослідивши в письмовому провадженні наявні в матеріалах справи докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що позивач – ОСОБА_1 , є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (І категорія), а також є інвалідом 2 групи, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 21.08.2019 р. Одеською облдержадміністрацією (а.с. 24).

З 01.12.1994 року ОСОБА_1 призначена пенсія по інвалідності відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців» від 28.04.1990 року (а.с. 34).

На момент виникнення спору позивач отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України №2262-XII  від 09.04.1992 року та додаткову пенсію відповідно до Закону України №796-ХІІ від 28.02.1991 року.

20.11.2019 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області з заявою, в якій просив перерахувати його пенсію згідно з ч.3 ст.59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року №796-ХІІ зі змінами відповідно рішення Конституційного Суду України від 25.04.2019 року №1-р(ІІ)/2019 (а.с. 8-10).

Листом від 04.12.2019 року за №3151/Ч-11 Головне управління ПФУ в Одеській області повідомило позивачу, що механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 року №1210 "Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зокрема, згідно з пунктами 9 та 9-1 цього Порядку пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, для осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС визначаються за формулою, зазначеною у цьому пункті з урахуванням заробітної плати. За бажанням військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року за формулою, зазначеною в цьому пункті. У листі вказано, що позивачу з 23.11.1994 року була призначена пенсія по інвалідності згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Відповідно до статті 43 цього Закону пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством. Призначення пенсій згідно із Законом України "Про статус і соціальний захист громадян,  які  постраждали  внаслідок  Чорнобильської  катастрофи"   (далі  -  Закон) здійснюється відділом з питань призначення пенсій управління застосування пенсійного законодавства. У листі зазначено, що враховуючи викладене, для перевірки доцільності призначення та проведення перерахунку державної пенсії згідно із статтями 54, 57 і 59 Закону, позивачу з відповідною заявою необхідно звернутися до Ширяївського сектору обслуговування громадян (сервісний центр) (а.с. 11-12).

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п.6 ч.1  ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, умови соціального захисту потерпілого населення визначено  Законом України від 28.02.1991 року №796-ХІІ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Відповідно до  статті 1 Закону України № 796-ХІІ, закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Таким чином,  Закон України №796-ХІІ  спрямований на захист трьох категорій осіб, які постраждали внаслідок: 1) Чорнобильської катастрофи; 2) інших ядерних аварій та випробувань;  3) військових навчань із застосуванням ядерної зброї.

Відповідно до  ст.9 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи - громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи; 3) громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації інших ядерних аварій та їх наслідків, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт; 4) громадяни, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих.

Статтею 10 зазначеного Закону  визначено, що учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов`язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

При цьому, згідно з приміткою до цієї статті до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користувались всією повнотою соціально - економічних, політичних та особистих прав і свобод і несли усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Отже, відповідно до  статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"  військовозобов`язані, призвані на військові збори для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, є військовослужбовцями.

У період перебування позивача на військових зборах діяв Закон СРСР від 12 липня 1967 року №1950-VII "Про загальний військовий обов`язок", яким відповідно до статей  5,  6  цього  Закону  (зі змінами, внесеними Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 грудня 1980 року №3535-Х) військова служба складається з дійсної військової служби та служби в запасі Збройних Сил СРСР. Громадяни, які перебувають на дійсній військовій службі, іменуються військовослужбовцями, а ті, що перебувають у запасі, - військовозобов`язаними.

За правилами статей 7-9 цього Закону "Про загальний військовий обов`язок", військовослужбовці і військовозобов`язані приймають військову присягу на вірність своєму народові, поділяються на солдатів, матросів, сержантів, старшин, прапорщиків, мічманів і офіцерський склад та кожному присвоюється відповідне військове звання.

Військовослужбовці і призвані на військові збори військовозобов`язані користуються всією повнотою соціально-економічних, політичних та особистих прав і свобод і несуть усі обов`язки громадян СРСР, передбачені Конституцією СРСР.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни здійснює Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" №2232-ХІІ, відповідно до ч.9 ст.1 цього Закону щодо військового обов`язку громадяни України поділяються, зокрема, на такі категорії: військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави.

За правилами ч.1  ст.16 Закону України від 6 грудня 1991 року №1934-XII "Про Збройні Сили України", держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, резервістів, які виконують обов`язки служби у військовому резерві, та військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, членів їх сімей, працівників Збройних Сил України, а також членів сімей військовослужбовців, резервістів та військовозобов`язаних, які загинули (померли), пропали безвісти, стали інвалідами під час виконання службових обов`язків або постраждали у полоні в ході бойових дій (війни), в умовах надзвичайного стану чи під час виконання службових обов`язків за межами України в порядку військового співробітництва або у складі національного контингенту чи національного персоналу у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.

Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, поширюється також на військовозобов`язаних та резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і членів їх сімей (підпункт 3 пункту 1  статті 3 цього Закону).

Аналізуючи наведене, суд зазначає, що громадяни із числа військовозобов`язаних, які проходять збори (навчальні, перевірочні, спеціальні), у цей період вважаються такими, що проходять військову службу та користуються гарантіями держави на рівні із іншими військовослужбовцями.

Зазначене вище кореспондується зі  ст.10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-ХІІ, згідно з якою до військовослужбовців належать, зокрема, військовозобов`язані, призвані на військові збори.

Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.

Рівність та недопустимість дискримінації особи є конституційними принципами національної правової системи України, а також фундаментальними цінностями світового співтовариства, на чому наголошено у міжнародних правових актах з питань захисту прав і свобод людини і громадянина, зокрема у Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (стаття 26),  Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод  1950 року (стаття 14), Протоколі № 12 до неї (стаття 1) та у Загальній декларації прав людини1948 року (статті 1, 2, 7).

На це вказував і Європейський суд з прав людини, стверджуючи, що відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об`єктивного і обґрунтованого виправдання (§ 51 рішення у справі "Stec and Others v. the United Kingdom" від 6 липня 2005 року).

На конституційному рівні визначені гарантії соціального захисту громадян, які перебувають на службі в органах, що забезпечують суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, тобто виконують військовий обов`язок, а також осіб, які втратили здоров`я внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС та потребують його відновлення, постійної медичної допомоги й соціального захисту з боку держави. Держава може встановлювати певні відмінності щодо рівня соціального захисту вказаних категорій осіб, однак визначені законом відмінності не повинні: допускати жодних невиправданих винятків із конституційного принципу рівності, містити ознак дискримінації при реалізації зазначеними особами права на соціальний захист та порушувати сутність права на соціальний захист, а обґрунтування механізму нарахування соціальних виплат має відбуватись із урахуванням критеріїв пропорційності та справедливості.

Законом визначаються основні положення щодо порядку реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення (абзац другий преамбули до Закону).

Згідно з частиною першою статті 1 Закону Закон спрямований на захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території; громадян, які постраждали внаслідок інших ядерних аварій та випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї, та розв`язання пов`язаних з цим проблем медичного і соціального характеру.

Особливості призначення пенсій військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, передбачені устатті 59 Закону.

Стаття 59 Зaкoну Укрaїни "Прo стaтус і сoціaльний зaxист грoмaдян, які пoстрaждaли внaслідoк Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи" (в редакції  Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії" від 03.10.2017 року) передбачає, що військовослужбовцям, які брaли учaсть у ліквідaції нaслідків Чoрнoбильськoї кaтaстрoфи і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється відповідно до цього  Закону  або за бажанням таких осіб - з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, тобто законодавець не пов`язує з видом військової служби, тривалістю її проходження, військовим званням та посадою.

Отже, вищезазначена стаття  Закону №796  стосується призначення та виплати пенсії "військовослужбовцям, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи", а не виключно військовослужбовців строкової служби.

Конституційний Суд України у рішенні від 25.04.2019 року у справі №3-14/2019(402/19, 1737/19) (№1-р(II)/2019) вирішив:

1.Визнати таким, що не відповідає  Конституції України  (є неконституційним), словосполучення «дійсної строкової», яке міститься у положеннях ч.3  ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII  зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

2. Словосполучення «дійсної строкової», що міститься в положеннях ч.3  ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року №796-XII  зі змінами, за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня  ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено».

У  статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України»  зазначено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Конституційним Судом України в рішенні від 25.04.2019 року у справі №3-14/2019(402/19, 1737/19) (№1-р(II)/2019) вказано про втрату чинності ч.3  ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  у частині словосполучення «дійсної строкової»  саме з 25.04.2019 року.

Тобто, саме з 25.04.2019 року втратили чинність положення ч.3  ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», за якими визначення розміру відшкодування заподіяної внаслідок ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС шкоди при обчисленні пенсії виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, поширюються лише на категорію військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження дійсної строкової служби і внаслідок цього стали особами з інвалідністю.

Відтак, саме з 25.04.2019 року, тобто з дня втрати чинності ч.3  ст.59 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  у частині словосполучення «дійсної строкової», військовозобов`язані, призвані на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, набули право на перерахунок пенсії, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Отже, з 25.04.2019 року, тобто з дня набрання чинності рішенням Конституційного Суду України 1-р(II)/2019 у позивача як військовослужбовця, який був призваний на військові збори та брав участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, внаслідок чого став особою з інвалідністю, виникло право за його бажанням на обчислення пенсії відповідно до ч.3  ст.59 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»  як правового акту, який має вищу юридичну силу, ніж постанова КМУ від 01.07.2019 року №543, виходячи з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Відповідно до ст.11 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», умови, норми і порядок пенсійного забезпечення військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначаються  Законом України  "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і цим Законом.

Отже, умови пенсійного забезпечення позивача, відповідно до ст.11 Закону №2262-ХІІ визначаються Законом №796-ХІІ і цим Законом (№2262-ХІІ).

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про протиправність відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, викладеної в листі від 04.12.2019 року за №3151/Ч-11, щодо відмови перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до бажання позивача, та відповідно наданих йому прав приписами Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ.

Пунктом 9-1 “Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, затвердженого 23.11.2011 року постановою Кабінету Міністрів України №1210 передбачено, що за бажанням військовослужбовців, зокрема військовозобов`язаних, призваних на військові збори, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій та випробувань, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї під час проходження військової служби (військових зборів) і внаслідок цього стали особами з інвалідністю, пенсія по інвалідності обчислюється з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року, за відповідною формулою.

Суд вважає за необхідне зазначити, що прийняття    постанови Кабінету Міністрів України №543 “Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України” від 26.06.2019 року, якою було внесено зміни до п.9-1 постанови КМУ №1210 від 23.11.2011 року, не встановлює права позивача на перерахунок пенсії відповідно до ч.3 ст.59 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, оскільки зазначене право вже виникло у позивача на підставі рішення Конституційного Суду України у справі №3-14/2019 саме з 25.04.2019 року, тому вказана постанова не є підставою для відтермінування йому призначення пенсії по інвалідності, обчисленої з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня відповідного року.

Також суд вважає безпідставними посилання відповідача на п.9-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою КМУ від 23.11.2011 року №1210 (зі змінами), оскільки наведена в цьому Порядку формула обчислення пенсії суперечить приписам ч.3 ст.59 Закону №796-ХІІ та зменшує розмір пенсії позивача, тому суд застосовує до спірних правовідносин ч.3 ст.59 вказаного Закону та не застосовує наведені вище положення підзаконного акту, який суперечить закону.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській, викладеної в листі від 04.12.2019 року за №3151/Ч-11, щодо у перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до бажання, та відповідно наданих прав приписами Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ; зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії, на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року, згідно відсотку втрати працездатності, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності, починаючи з 25.04.2019 року.

Саме у такій редакції резолютивної частини рішення буде поновлено порушене право позивача на перерахунок та виплату пенсії, у той час, як редакція позовних вимог позивача щодо зобов`язання вчинити певні дії не є чіткою та зрозумілою для його виконання.

Тому суд відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, задовольняє вимоги позивача у вищенаведеній редакції.

Щодо вимоги позивача в частині зобов`язання перерахувати йому пенсію без обмеження розміру, слід зазначити, що ані заява позивача від 20.11.2019 року, ані лист відповідача від 04.12.2019 року не містить вимоги та відмови, відповідно, щодо обмеження максимального розміру пенсії. Тому в цій частині права позивача порушені не були, оскільки відповідач розмір пенсії позивача не обмежував, і суд не може надавати захист наперед, а тому в цій частині позову належить відмовити.

Крім того, в прохальній частині позовної заяви позивач просить звернути рішення суду до негайного виконання.  

Відповідно до п.1 ч.1 ст.371 КАС України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

З огляду на зазначене, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне звернути рішення до негайного виконання в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії, на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року, згідно відсотку втрати працездатності, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності, починаючи з 25.04.2019 року – у межах суми стягнення за один місяць.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.9 ст.205, ч.4 ст.229, ст.ст. 241-246, ст.371, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд,  -

                                                ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: вул. Канатна, буд.83, м. Одеса, 65107, код ЄДРПОУ 20987385) – задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській, викладену в листі від 04.12.2019 року за №3151/Ч-11, щодо відмови ОСОБА_1 у перерахунку пенсії по інвалідності відповідно до бажання, та відповідно наданих прав приписами Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року №796-ХІІ.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року, згідно відсотку втрати працездатності, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності, починаючи з 25.04.2019 року.

У задоволенні решти позову – відмовити.

Звернути рішення до негайного виконання в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , на підставі прямої дії ч.3 ст.59 Закону України “Про статус та соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, з п`ятикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законом на 01 січня відповідного року, згідно відсотку втрати працездатності, тобто як добуток п`яти мінімальних заробітних плат та відповідного відсотку втрати працездатності, починаючи з 25.04.2019 року – у межах суми стягнення за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його  проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд з одночасною подачею копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом  тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду

Суддя                                                                                                        В.В. Андрухів

          .