УХВАЛА

13 лютого 2020 року

Київ

справа №1.380.2019.002930

адміністративне провадження №К/9901/894/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., І.Л. Желтобрюх,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області (правонаступник - Головного управління ДФС у Львівській області) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Львівській області №3485 від 10 червня 2019 року «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод».

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року, позов задоволено.

30 грудня 2019 року Головне управління ДПС у Львівській області на адресу Верховного Суду направлено касаційну скаргу на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12 червня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 грудня 2019 року, у якій скаржник просить скасувати оскаржувані рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову.

Ухвалою Верховного Суду від 20 січня 2020 року касаційну скаргу Офісу великих платників податків ДФС залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України у частині надання документа про сплату судового збору. Скаржнику надано десятиденний строк з дня отримання вказаної ухвали для усунення недоліків касаційної скарги, шляхом подання документу про сплату судового збору з підтвердженням належними доказами ціни позову.

Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ухвала про залишення касаційної скарги без руху отримана скаржником 27 січня 2020 року.

11 лютого 2020 року до Верховного Суду надійшло клопотання про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги.

Клопотання про продовження строку усунення недоліків обґрунтоване тим, що у скаржника як державного органу бюджетного асигнування відсутні можливості оплатити судовий збір за подання касаційної скарги у даній справі у встановлений ухвалою суду строк у зв`язку з відсутністю коштів на рахунках.

Водночас належних та допустимих доказів на підтвердження наведених в клопотанні обставини не надано.

Розглянувши вказане клопотання, Суд вважає за необхідне відмовити в його задоволенні з огляду на таке.

Статтею 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Частина друга статті 44 КАС України покладає на учасників справи обов`язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Гарантією реалізації права на судовий захист в аспекті доступу до правосуддя є встановлення законом помірного судового збору для осіб, які звертаються до суду. Це відповідає Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо заходів, що полегшують доступ до правосуддя від 14.05.1981№ R (81) 7: "В тій мірі, в якій судові витрати становлять явну перешкоду доступові до правосуддя, їх треба, якщо це можливо, скоротити або скасувати" (підпункт 12 пункту D).

Отже, сплата судового збору за подання заяв, скарг до суду є складовою доступу до правосуддя.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" "право на суд" не є абсолютним, воно може обмежуватися державою різноманітними засобами, в тому числі фінансовими. Вимога сплатити судовий збір не обмежує право заявників на доступ до правосуддя.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір".

Згідно з положеннями Закону України "Про судовий збір" органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Органи доходів і зборів є державними органами, які утримуються за рахунок Державного бюджету України, та мають право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Особа, яка має намір подати касаційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для виконання процесуального обов`язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги, в тому числі щодо оплати судового збору.

Проте, скаржником не надано жодних доказів які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій спрямованих на дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту касаційної скарги.

Також, Суд зазначає, що скаржник, діючи як суб`єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків поряд з іншими учасниками справи й, до того ж, є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому зупинення на рахунку податкового органу фінансових операцій, зокрема, в частині видатків передбачених на сплату судового збору, не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім покладених на нього нормами Кодексу адміністративного судочинства України процесуальних обов`язків щодо оформлення касаційної скарги, та не повинно ставитись у залежність від правовідносин, у які податковий орган вступає в інших сферах його діяльності, зокрема, з приводу безспірного списання коштів з його рахунків на підставі виконавчих документів, оскільки ці фактори не є взаємопов`язаними.

Згідно з частиною першою статті 45 Кодексу адміністративного судочинства України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до пункту 6 частини п`ятої статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Обґрунтовуючи висновки про обов`язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у рішенні від 7 липня 1989 року у справі "Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain" Європейський суд з прав людини зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов`язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

З огляду на викладене, Суд не вбачає підстав для задоволення клопотання про продовження строку для усунення недоліків касаційної скарги.

Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу, пунктом 1 частини четвертої якої передбачено повернення позовної заяви, якщо недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не усунуто у встановлений судом строк.

Враховуючи, що скаржник не усунув недоліків касаційної скарги, зокрема, не сплатив судовий збір за її подання, скарга підлягає поверненню.

Одночасно суд роз`яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.

Керуючись пунктом 1 частини четвертої статті 169, статтями 121, 332 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Львівській області (правонаступник - Головного управління ДФС у Львівській області) про продовження строку на усунення недоліків касаційної скарги відмовити.

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області (правонаступник - Головного управління ДФС у Львівській області) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2019 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Львівський монтажно-заготівельний завод» до Головного управління ДФС у Львівській області про визнання протиправним і скасування наказу повернути особі, яка її подала.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н.Є. Блажівська

Судді: О.В. Білоус

І.Л. Желтобрюх