Дата документу 13.02.2020 Справа № 316/1743/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 316/1743/19                                        Головуючий у 1 інстанції: Куценко М.О.

№ 22-ц/807/380/20                                                Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року        м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого:                Крилової О.В.

суддів:                Полякова О.З.

                       Кухаря С.В.

розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, Енергодарської міської ради Запорізької області, про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні,

ВСТАНОВИВ

В серпні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до КП «Підприємство комунальної власності» Енергодарської міської ради, Енергодарської міської ради Запорізької області, про стягнення заробітної плати, не виплаченої при звільненні.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що працювала на Комунальному підприємстві «Підприємство комунальної власності» (далі КП «ПКВ») з 20.04.2011 року по 31.05.2019 рік, та згідно наказу №652-к від 31.05.2019 року звільнена на підставі п.5 ст.36 КЗпП. Проте в день звільнення КП «ПКВ» з нею не розрахувалось та має заборгованість із заробітної плати перед позивачем у сумі 8989,11 грн..

Посилаючись на зазначені обставини просила суд, стягнути вказану заборгованість із заробітної плати з КП «ПКВ», а Енергодарську міську раду Запорізької області зобов`язати профінансувати кошти КП «ПКВ» для здійснення розрахунків з позивачем, оскільки Енергодарська міська рада Запорізької області є власником КП «ПКВ», а тому на думку позивача зобов`язана забезпечити стабільну роботу комунальних підприємств, в тому числі КП «ПКВ», та при необхідності виділяти кошти на погашення боргу по заробітній платі працівникам комунальних підприємств.

Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2019 року позов задоволено частково.

Стягнуто з КП «Підприємства комунальної власності» Енергодарської міської ради на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 8989 грн. 11 коп., без врахування утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з КП «Підприємства комунальної власності» Енергодарської міської ради на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн..

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач працювала у Комунальному підприємстві «Підприємство комунальної власності» з 20.04.2011 року, та наказом №652-к від 31.05.2019 року її було звільнено з підприємства, на підставі п.5 ст.36 КЗпП України, у зв`язку з переведенням за її згодою до Комунального підприємства «Чисте місто» Енергодарської міської ради (а.с.5 зворот. бік, а.с.6).

Відповідачем КП «ПКВ» не було проведено остаточних розрахунків з позивачем при звільненні.

Згідно довідки №01-15/1053-02 від 31.07.2019 року, борг КП «ПКВ» по заробітній платі перед позивачем складає 8989,11 грн. (а.с.6).

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не заперечував проти існування заборгованості з виплати заробітної плати.

Виходячи зі змісту частин 1-5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального пава. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду,. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до приписів ч. 3 ст. 23 Загальної декларації прав людини кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.

Згідно ст..94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч.1 ст.115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавцем, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує 16 календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Як передбачено ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівнику при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювань ним суму.

У матеріалах справи містяться належні докази існування заборгованості КП «Підприємство комунальної власності» перед ОСОБА_1 із виплати заробітної плати в сумі 8989,11 грн. (а.с.6).

Доводи апелянта щодо зобов`язання Енергодарської міської ради профінансувати кошти КП «Підприємство комунальної власності» для розрахунку по невиплаченій заробітній платі є безпідставними.

Відповідно до статуту Комунального підприємства «Підприємство комунальної власності», затвердженого рішенням Енергодарської міської ради №26 від 21.12.2018, Власником Підприємства є Енергодарська міська міської рада (п.1.3).

КП «ПКВ» діє на підставі самофінансування і фінансування із державного та міського бюджету (п.1.1).

Підприємство набуває права юридичної особи з моменту державної реєстрації, має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням (п.1.4).

Підприємство вправі від свого імені укладати угоди, договори, контракти та інші правочини, придбавати майнові і немайнові права та нести обов`язки, бути позивачем та відповідачем в суді (п.1.5).

Підприємство не несе відповідальності за зобов`язаннями Власника, а Власник не несе відповідальності за зобов`язаннями Підприємства (п.1.8).

Підприємство створено для здійснення господарської діяльності з метою одержання прибутку в інтересах територіальної громади міста та трудового колективу (п.2.1).

Усі громадяни, які своєю працею беруть участь у діяльності Підприємства на основі трудового договору, а також інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством, складають трудовий договір підприємства (п.9.1).

На підприємстві укладається колективний договір відповідно до вимог діючого законодавства (п.9.5).

Генеральний директор самостійно у межах коштів, визначених на оплату праці, визначає форми оплати праці, стимулювання і розмір доходів робітників. При цьому повинен бути забезпечений гарантований законом мінімальний розмір оплати праці (п.9.8).

Отже КП «ПКВ» є окремою юридичною особою, яка має самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в установах банків, та самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Позивач перебувала у трудових відносинах саме з КП «ПКВ», а не з Енергодарською міською радою, яка має повноваження, визначені Законом України «Про місцеве самоврядування» та виконує владні функції, що характеризуються наданням управлінських послуг вказаному Підприємству та справлянням на нього владного впливу в рамках публічно-правових відносин, сприяє задоволенню потреб даного Підприємства для належного функціонування.

Досліджуючи доводи позивача щодо необхідності покласти на Енергодарську міську раду обов`язок фінансування коштів комунальному підприємству на здійснення розрахунку з позивачкою, судова колегія враховує також наступне.

Судом першої інстанції було задоволено позов про стягнення заборгованості, чим поновлені права позивачки. У разі будь-яких складнощів з виконанням судового рішення вона не позбавлена права реалізувати надані їй права щодо стягнення додаткових втрат, пов`язаних з затримкою або невиконанням судового рішення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382  ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 05 листопада 2019 рокупо цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено 13 лютого 2020 р.

Головуючий                                                                О.В. Крилова

Судді:                                                                        О.З. Поляков

                                                                               С.В. Кухар