Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 681/7/18

провадження № 61-38837св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полонського районного суду Хмельницької області у складі судді Горгулько Н. А. від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області у складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Янчук Т. О., від 16 травня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк» про визнання недійсним кредитного договору.

В обґрунтування позову вказала, що 28 березня 2008 року між нею та ПАТ КБ «ПриватБанк» укладено кредитний договір, відповідно до умов якого вона отримала кредит у розмір 126 300 грн на строк до 27 березня 2018 року.

Вказаний договір є недійсним, оскільки суперечить положенням Закону України «Про захист прав споживачів» та Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168.

Під час укладення вказаного договору банк не надав їй як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування та включив до договору умови, які обмежують права споживача у зв'язку відсутністю у ньому правових обґрунтувань в частині розміру нарахувань. Умови договору є несправедливими, суперечать принципу добросовісності, наслідком чого є дисбаланс договірних прав та обов'язків сторін на шкоду споживача.

У зв'язку з цим, позивач змінивши у січні 2018 року підстави позову, просила суд визнати недійсним кредитний договір від 28 березня 2008 року та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Короткий зміст оскаржуваних судових рішень

Рішенням Полонського районного суду Хмельницької області від 20 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Апеляційного суду Хмельницької області від 16 травня 2018 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди щодо всіх істотних умов договору, які в подальшому виконувалися позичальником, який при цьому не скористався правом на відкликання своєї згоди на укладення цього договору, а тому підстави для визнання такого правочину недійсним відсутні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач не отримувала кредитні кошти за спірним договором, оскільки ними протиправно заволоділа інша особа. Під час укладення спірного кредитного договору банк не надав позивачу як споживачу фінансових послуг в галузі споживчого кредитування в письмовій формі повну інформацію про умови кредитування та включив до договору умови, які обмежують права споживача. Суд апеляційної інстанції в порушення вимог закону розглянув справу за відсутності належного повідомлення позивача про її розгляд.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справи між суддями від 04 липня 2018 року справу призначено судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 25 липня 2018 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 березня 2008 року між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № НМРWGA00000843, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредитні кошти у загальному розмірі 126 300 грн на строк до 27 березня 2018 року зі сплатою процентів за користування кредитом відповідно до умов договору.

Відповідно до пункту 7.5. кредитного договору детальний опис загальної вартості кредиту вказаний у додатку № 1 до цього договору.

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України).

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Частинами першою, третьою статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Пунктами 3, 10, 11, 13, 15 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що несправедливими є, зокрема умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; установлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; визначення ціни товару на момент його поставки споживачеві або надання продавцю (виконавцю, виробнику) можливості збільшувати ціну без надання споживачеві права розірвати договір у разі збільшення ціни порівняно з тією, що була погоджена на момент укладення договору; обмеження відповідальності продавця (виконавця, виробника) стосовно зобов`язань, прийнятих його агентами, або обумовлення прийняття ним таких зобов`язань додержанням зайвих формальностей.

Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими: для надання кредиту необхідно передати як забезпечення повну суму або частину суми кредиту чи використати її повністю або частково для покладення на депозит, або викупу цінних паперів, або інших фінансових інструментів, крім випадків, коли споживач одержує за таким депозитом, такими цінними паперами чи іншими фінансовими інструментами таку ж або більшу відсоткову ставку, як і ставка за його кредитом; споживач зобов`язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача; передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки; встановлюються дискримінаційні стосовно споживача правила зміни відсоткової ставки.

За змістом наведених статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Викладене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, наведеним у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-1341цс15.

Установивши, що оспорюваний кредитний договір підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позичальник на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконувала його умови; зміст договору містить повну інформацію щодо умов кредитування, вартості кредиту, процентної ставки; у додатку № 1 до кредитного договору, який підписаний позивачем, міститься повна інформація щодо порядку погашення кредиту, суди правильно застосували положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та дійшли обґрунтованого висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для визнання кредитного договору недійсним.

При цьому матеріали справи не містять відомостей про звернення позичальника до банку з приводу незрозумілості кредитного договору, несправедливості його умов, неправомірності положень цього договору, порушення прав позичальника як споживача, недостатності наданої банком інформації про умови кредитування.

Об'єднана палата Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 09 грудня 2019 року у справі № 524/5152/15-ц (провадження № 61-8862сво18) дійшла висновку про те, що положення кредитного договору про сплату позичальником на користь банку комісій є в силу статті 228 ЦК України нікчемними. У той же час Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 дійшла висновку, що визнання нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для визнання недійсним спірного правочину в частині зобов'язання позичальника сплатити винагороду банку за резервування ресурсів (пункти 4.1.- 4.6. кредитного договору).

Аргументи касаційної скарги про те, що спірними кредитними коштами внаслідок шахрайських дій заволоділи треті особи, ідентичні доводам апеляційної скарги, яким суд апеляційної інстанції надав належну правову оцінку, зазначивши, що наявність факту скритого кредитування під час видачі іпотечних кредитів не є свідченням недійсності спірного кредитного договору. При цьому відомості щодо порушення кримінальної справи за відсутності вироку відносно цих осіб не свідчать про вчинення ними вказаних дій.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в порушення вимог закону розглянув справу за відсутності належного повідомлення позивача про її розгляд, є безпідставними та спростовуються рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення ОСОБА_1 (а.с. 109) та її представнику за довіреністю ОСОБА_2 (а.с. 110).

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Судові рішення першої та апеляційної інстанцій ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, з повним з`ясуванням судами обставин, що мають значення для справи, відповідністю висновків судів обставинам справи, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Таким чином доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судів та додаткового правового аналізу не потребують, на законність судових рішень не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками судів, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

Доводи, наведені в касаційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полонського районного суду Хмельницької області від 20 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Хмельницької області від 16 травня 2018 року - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара