Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 604/459/17-ц

провадження № 61-20417св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Тернопільської області Коломійчук Олександр Іванович,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року у складі судді Щербатої Г. Р. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року у складі колегії суддів: Ткача З. Є., Міщій О. Я., Шевчук Г. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округу Тернопільської області Коломійчук О. І., про визнання договору дарування недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , уклав зі своїм сином - ОСОБА_2 , договір дарування, за умовами якого подарував останньому житловий будинок з надвірними будівлями і спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначала, що вказаний договір дарування має бути визнано недійсним, оскільки ОСОБА_4 не мав наміру відчужувати будинок, а, будучи особою похилого віку, хотів щоб за ним хтось із дітей здійснював догляд. Пропонував ОСОБА_2 доглядати за ним, за що обіцяв скласти на його ім`я заповіт. Укладаючи 26 серпня 2010 року договір дарування житлового будинку, ОСОБА_4 вважав, що він складає заповіт, а не відчужує свій будинок, тобто помилився в природі укладеного правочину, що є обставиною, яка має істотне значення та є підставою для визнання цього правочину недійсним відповідно до частини першої статті 229 ЦК України.

Помилка була зумовлена також тим, що ОСОБА_4 погано бачив, оскільки у нього було відшарування сітківки обох очей, зміст договору ним не був прочитаний і нотаріус зміст договору йому не прочитав. Про помилку щодо природи укладеного правочину свідчить поведінка ОСОБА_4 після укладення 26 серпня 2010 року договору дарування, а саме те, що він не передавав ОСОБА_2 ключі від будинку, продовжував проживати в ньому, за власні кошти оплачував всі комунальні послуги, доглядав за ним, тобто відносився до нього, як до свої власності, а 02 лютого 2016 році він подарував будинок їй.

Відповідач після укладення договору дарування житлового будинку не вимагав передачі ключів від будинку, не мав самостійного доступу до будинку, свої речі в будинок не переніс, за будинком не доглядав, не переоформив на своє ім`я особові рахунки по оплаті комунальних послуг та не ніс витрати по утриманню будинку, не подав документи, необхідні для державної реєстрації права власності до Підволочиського районного бюро технічної інвентаризації у Тернопільській області, тобто про належність йому будинку офіційно ніде не заявляв, та своєю поведінкою приховував від батька дійсну природу укладеного договору.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 недійсним з підстав, передбачених частиною третьою статті 203, частиною першою статті 215, частиною першою статті 229, частиною першою статті 230 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено, що, укладаючи 26 серпня 2010 року спірний договір дарування, ОСОБА_4 помилявся щодо обставин правочину й те, що був введений в оману обдарованим.

Крім того, ОСОБА_4 за життя не звертався до суду з позовом про те, що під час укладання спірного правочину помилявся і ця помилка має істотне значення, що при укладенні правочину був введений в оману обдарованим, не заперечував дійсність правочину. Під час укладення правочину нотаріусом йому були роз`яснені всі наслідки правочину. Зазначені обставини не спростовані позивачем.

Також суд зазначив, що права та інтереси позивача при вирішенні вказаного спору не порушені, тому немає підстав для застосування позовної давності.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 не надала належних і допустимих доказів на підтвердження того, що перед укладенням оспорюваного договору ОСОБА_4 добросовісно вважав, що складає заповіт на користь відповідача і помилявся щодо природи оспорюваного договору.

Крім того, апеляційний суд врахував висновки рішення Підволочиського районного суду від 23 січня 2017 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, про те, що в нотаріальній конторі під час укладення договору дарування від 26 серпня 2010 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння, тому останній набув право власності на майно з урахуванням вимог частин першої та четвертої статті 722 ЦК України.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення, й ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 листопада 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 604/459/17-ц із Збаразького районного суду Тернопільської області.

У листопаді 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 січня 2020 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Підволочиського районного нотаріального округуТернопільської області Коломійчук О. І., про визнання договору дарування недійсним призначено до розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що судові рішення попередніх інстанцій є незаконними та необґрунтованими, оскільки суперечать правовій позиції, висловленій у постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16, ухвалені з порушенням норм матеріального та істотним порушенням норм процесуального права, не всім доказам надана оцінка.

Укладаючи 26 серпня 2010 року договір дарування житлового будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_4 вважав, що складає заповіт,за яким після його смерті син - ОСОБА_2 , успадкує належний йому будинок, а не відчужує свій будинок, тобто помилявся щодо природи укладеного правочину, це є обставиною, що має істотне значення, та є підставою для визнання цього правочину недійсним (частина перша статті 229 ЦК України). Тобто ОСОБА_4 неправильно сприймав фактичні обставин правочину, що вплинуло на його волевиявлення і ця помилка має істотне значення.

Підстав у ОСОБА_4 відчуджувати будинок не було, оскільки у належному йому на праві власності будинку він жив сам і це було його єдине житло.

Помилка в природі укладеного правочину була також зумовлена тим, що ОСОБА_4 погано бачив на обидва ока, у нього було відшарування сітківки обох очей і йому в 2000 році була зроблена операція, що підтвердили в суді свідки.

Також ОСОБА_4 після укладення 26 серпня 2010 року договору дарування житлового будинку ключів від нього або другого його комплекту ОСОБА_2 не передав, продовжував проживати у будинку, за власні кошти оплачував всі комунальні послуги, доглядав за будинком, тобто відносився до нього, як до своєї власності.

При цьому ОСОБА_2 після укладення 26 серпня 2010 року договору дарування житлового будинку не зареєстрував своє право власності на спірний будинок.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначено, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими, суд правильно застосував норми матеріального та процесуального права відповідно до встановлених фактичних обставин справи, дав належну правову оцінку доказам, наданим сторонами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_4 - батько позивача ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2

21 серпня 2010 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір дарування, за умовами якого ОСОБА_4 подарував ОСОБА_2 житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

Укладений договір дарування від 26 серпня 2010 року був посвідчений нотаріально, однак право власності на будинок за ОСОБА_2 зареєстровано не було.

02 лютого 2016 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, за яким дарувальник ОСОБА_4 передав, а обдарована ОСОБА_1 прийняла у дар житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер.

Рішенням Підволочиського районного суду від 23 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, визнано недійсним та скасовано договір дарування житлового будинку від 02 лютого 2016 року на ім`я ОСОБА_1

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною першою статті 402 ЦПК України встановлено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Правовим наслідком укладання договору дарування є безповоротне припинення права власності у дарувальника на майно, що є предметом договору, та виникнення права власності на нього в обдарованої особи. Особливість договору дарування полягає у тому, що цей договір є безоплатним, а тому дарувальник не набуває права власності від обдарованої особи зустрічних дій майнового характеру.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договор дарування житлового будинку, позивач зазначила, що її батько - ОСОБА_4 , уклав спірний договір дарування на користь його сина - ОСОБА_2 , внаслідок помилки, оскільки вважав, що він складає заповіт, за яким після його смерті син успадкує належний йому будинок. Також зазначала, що при укладенні вказаного договору дарувальник був введений в оману обдарованим щодо цього ж правочину.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом помилки визначені у статті 229 ЦК України: якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин, вчинений під впливом помилки відповідно до статті 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення. Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

За змістом статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Згідно з роз`ясненнями, викладеними у пункті 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Отже, правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Проте матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що при укладенні спірного договору дарування від 26 серпня 2010 року ОСОБА_4 помилявся щодо природи укладеного договору, вважаючи, що укладає заповіт на ім`я сина та, що мали місце обставини введення ОСОБА_4 в оману.

Також ОСОБА_4 за життя не звертався до суду з позовом про визнання договору дарування від 26 серпня 2010 року недійсним, не заперечував дійсність правочину. Під час укладання правочину нотаріусом йому були роз`яснені всі наслідки правочину.

Зазначені обставини не спростовані позивачем.

Крім того, рішенням Підволочиського районного суду від 23 січня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 11 квітня 2017 року та постановою Верховного Суду від 23 січня 2019 року, встановлено, що в нотаріальній конторі під час укладення договору дарування від 26 серпня 2010 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_2 свідоцтво про право власності на спірне домоволодіння, тому останній набув право власності на майно з урахуванням вимог частин першої та четвертої статті 722 ЦК України.

Крім того, звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 не зазначала,що укладенням спірного правочину порушені її права та інтереси.

Посилання касаційної скарги на постанову Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року в справі № 6-372цс16 і аналогічний висновок містяться у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року (провадження № 6-1124цс15), від 02 грудня 2015 року (провадження № 6-2087цс15), є безпідставними, оскільки він стосується інших фактичних обставин, а саме тих, коли позов пред`явлено безпосередньо особою, яка уклала договір дарування.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_4 на час укладення спірного договору дарування від 26 серпня 2010 року мав поганий зір не доведено позивачем, як підстава недійсності правочину, враховуючи й те, що у 2016 році ОСОБА_4 уклав такий самий договір на ім`я ОСОБА_1 і щодо цього договору вона сумнівів не має.

Таким чином, урахуванням вищезазначених вимог закону, суди на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, з дотриманням вимог статей 89, 263-264, 382 ЦПК України повно та всебічно з`ясували обставини справи, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Посилання у касаційній скарзі на те, що ОСОБА_4 не мав наміру відчужувати будинок не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються матеріалами справи, в яких міститься достатньо даних і відомостей для об`єктивного і всебічного розгляду справи, що судами забезпечено.

Крім того, такі доводи були предметом розгляду та дослідження судів та додаткового правового аналізу не потребують.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність судових рішень не впливають, фактично стосуються переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Згідно з статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палатиКасаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 02 липня 2019 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. А. Воробйова

Б. І. Гулько

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк