Справа № 583/3639/19

Номер провадження 22-ц/816/202/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ    УКРАЇНИ

13 лютого 2020 року        м.Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача – Орлова І.В.,

суддів: Левченко Т.А., Собини О.І.,

учасники справи:

позивач – Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач – ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості,

в с т а н о в и в:

29 серпня 2019 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі – АТ КБ «Приватбанк») звернулось з позовом до  ОСОБА_1 про стягнення 28044,03 гривень заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 звернувся до банку з метою отримання банківських послуг, а саме: 14000 гривень кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, у зв`язку з чим 07 липня 2011 року підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку. Скориставшись кредитними коштами, відповідач не виконав зобов`язань із вчасного їх повернення, внаслідок чого станом на 17 липня 2019 року утворилась заборгованість на загальну суму 28044,03 гривень, яка складається з 12372,09 гривень боргу по тілу кредиту, 6198,45 гривень боргу по простроченому тілу кредиту, 6925,52 гривень пені за прострочене зобов`язання, 736,35 гривень пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень, 500 гривень штрафу (фіксована частина) та 1311,62 гривень штрафу (процентна складова).

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року позов АТ КБ «Приватбанк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг від 07 липня 2011 року в сумі 294,34 гривні, а також 19,21 гривень судового збору.

В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення в частині незадоволених вимог скасувати та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що в обґрунтування заявлених вимог суду були надані належні та достатні докази, якими підтверджується як укладення кредитного договору шляхом підписання відповідачем Анкети-заяви, так і докази, якими підтверджується кожна складова кредитного боргу, а саме: розрахунок заборгованості та виписка по особовому рахунку боржника, яка є первинним бухгалтерським документом. Позивач вважає, що часткове повернення позичальником кредитного боргу свідчить про виконання умов укладеного договору та згоду із запропонованими банком умовами кредитування, які викладені в Умовах та Правилах надання банківських послуг в Приватбанку.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – ОСОБА_2 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року – без змін. Відповідач визнає факт отримання кредитної картки в банку. На думку заявника, розрахунок заборгованості не може бути взятий до уваги судом, оскільки банк впродовж тривалого періоду безпідставно нараховував проценти за користування кредитом та неустойку, що призводило до збільшення тіла кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається без повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4 ст. 367 ЦПК України).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції – частковому скасуванню з огляду на наступне.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що проценти за користування кредитними коштами та неустойка за порушення зобов`язань у анкеті-заяві, підписаній відповідачем 07 липня 2011 року, не обумовлені, а тому банк безпідставно здійснював нарахування процентів та неустойки, що збільшувало борг по тілу кредиту та борг по простроченому тілу кредиту. Також суд вказав, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку позичальником не підписані, тобто позивачем не доведено обов`язок відповідача сплачувати проценти за користування кредитом, пеню та штраф у випадку порушення зобов`язань. Таким чином, взявши до уваги фактично сплачені позичальником кошти у рахунок повернення боргу (18276,20 гривень), які банк самостійно списував як плату за користування кредитом, суд частково задовольнив позов та стягнув 294,34 гривні боргу.

Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки (пені і штрафу) повністю погоджується з наступних підстав.

Судом встановлено, що 07 липня 2011 року ОСОБА_1 підписав Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в Приватбанку, в якій зазначена згода позичальника, що заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг. Підписом у Анкеті-заяві відповідач також засвідчив, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку (а.с. 10).

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, які відповідачем не підписані (а.с. 11, 12-26).

Згідно з розрахунком заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № б/н від 07 липня 2011 року станом на 17 липня 2019 року становить 28044,03 гривень та складається з 12372,09 гривень боргу по тілу кредиту, 6198,45 гривень боргу по простроченому тілу кредиту, 6925,52 гривень пені за прострочене зобов`язання, 736,35 гривень пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень, 500 гривень штрафу (фіксована частина) та 1311,62 гривень штрафу (процентна складова) (а.с. 6-9).

Згідно виписок по основним карткам ОСОБА_3 .С ОСОБА_4 № 9992 НОМЕР_1 та № 5168 НОМЕР_2 за період з 01 липня 2011 року по 09 жовтня 2019 року за кредитними картками № НОМЕР_3 № НОМЕР_4 № НОМЕР_5 та № 9992 НОМЕР_6 відбувався рух кредитних коштів позичальника, а саме: використання та повернення кредитних коштів шляхом готівкового та безготівкового розрахунку та зарахування коштів (а.с. 77-84).

Згідно з довідкою АТ КБ «Приватбанк» від 09 жовтня 2019 року № 30.1.0.0/2-20190816/875 ОСОБА_1 на підставі кредитного договору б/н від 07 липня 2011 року отримав кредитні картки № НОМЕР_7 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня грудня 2021 року (а.с. 85).

Вирішуючи спір, суд першої інстанції врахував висновки щодо застосування норм права, які регулюють спірні правовідносини у даній справі, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Так, судом правильно встановлено, що у Анкеті-заяві позичальника від 07 липня 2011 року відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів), тобто сторонами кредитного договору відповідальність за прострочення виконання зобов`язань не обумовлена, а доказів на підтвердження зворотного позивачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані. Зокрема, не доведено, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, на які послався банк як на підставу для задоволення позову, розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними у момент підписання Анкети-заяви.

Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду з позовом. Позивач не надав суду доказів, що редакція Витягу з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку діяла на момент підписання Анкети-заяви позичальником.

Отже, за відсутності конкретних запропонованих відповідачу Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку, відсутності у підписаній відповідачем Анкеті-заяві умов про сплату пені і штрафу за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення з відповідачем кредитного договору.

У зв`язку з викладеним, не заслуговують на увагу колегії суддів доводи апеляційної скарги про безпідставність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення пені та штрафу.

Стосовно рішення суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення боргу по тілу кредиту та простроченому тілу кредиту апеляційний суд зазначає наступне.

В суді першої інстанції відповідач визнав факт отримання від банку кредитної картки, проте зазначив, що банк безпідставно нараховував борг по процентам за користування кредитом та неустойку. Зокрема, на думку відповідача, банк мав зарахувати сплачені 363,65 гривні у рахунок погашення боргу по тілу кредиту, а не у рахунок погашення пені і штрафу (а.с. 54-57).

Отже, відповідач визнав обставину укладення з банком кредитного договору, а також використання кредитних коштів.

Водночас, правильно встановивши, що анкета-заява позичальника не містить умов кредитного договору про сплату процентів за користування кредитними коштами, а також умов про відповідальність за несвоєчасне виконання зобов`язань у виді неустойки, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що ОСОБА_1 повернув банку борг не повністю.

Так, згідно розрахунку заборгованості по кредитному договору б/н станом на 17 липня 2019 року у рахунок погашення боргу по тілу кредиту позичальником всього сплачено 27302,50 гривень, у рахунок погашення боргу по простроченому тілу кредиту – 3031,23 гривень, а у рахунок погашення боргу по пені і штрафам – 363,65 гривень (а.с. 12). Однак, цей розрахунок кредитної заборгованості виконано банком з урахуванням плати за користування кредитом (%) та пені, тобто частина сплачених позичальником коштів зараховувалась банком як плата за користування кредитними коштами та неустойка, що не було передбачено укладеним сторонами кредитним договором.

Таким чином, розрахунок заборгованості по кредитному договору б/н станом на 17 липня 2019 року не може бути взятий судом до уваги як доказ про розмір кредитної заборгованості, яка складається з боргу по тілу кредиту та боргу по простроченому тілу кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 81 ЦПК України, суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача; за таких умов, доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не звільняє позивача від виконання ним його процесуальних обов`язків.

Доказів на підтвердження того, що позичальник отримав від банку більше ніж 14000 гривень кредитних коштів, про що зазначено у позовній заяві (а.с. 2), матеріали справи не містять, умови договору про збільшення кредитного ліміту у анкеті-заяві позивальника відсутні. Умови кредитного договору про строк дії кредитної картки анкета-заява від 07 липня 2011 року також не мітить, як і не містить умов щодо продовження (пролонгації) умов договору шляхом перевипуску кредитної картки.

Ураховуючи зазначене, а також те, що надані банком Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладення з відповідачем кредитного договору, апеляційний суд вважає, що борг по кредиту у розмірі 14000 гривень ОСОБА_1 повернув повністю. Борг по тілу кредиту у розмірі 12372,09 гривень та борг по простроченому тілу кредиту у розмірі 6198,45 гривень позивачем не доведено.

Таким чином, рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 294,34 гривень заборгованості за кредитним договором та 19,21 гривень судового збору на підставі п. 1, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині.

Приведені в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення заявником норм процесуального закону.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Розподіл судових витрат у зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги суд не здійснює, оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції позовні вимоги не задовольняються.

Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 6925,52 гривень пені за прострочене зобов`язання, 736,35 гривень пені за несвоєчасність сплати боргу на суму від 100 гривень, 500 гривень штрафу (фіксована частина) та 1311,62 гривень штрафу (процентна складова) залишити без змін.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року про часткове задоволення позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про стягнення з ОСОБА_1 12372,09 гривень боргу по тілу кредиту та 6198,45 гривень боргу по простроченому тілу кредиту скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

Рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 06 листопада 2019 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» 19,21 гривень судового збору скасувати.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Дата складення повного тексту постанови – 13 лютого 2020 року.

Суддя-доповідач І.В.Орлов

Судді: Т.А.Левченко

О.І.Собина