Судове рішення 752/7501/18 від 17.02.2020

Особи

Учасники процесу:

відповідач: Косенко Валентина Михайлівна
позивач: Якима Євгеній Іванович
відповідач: Косенко Микола Андрійович
заявник: Косенко Валентина Михайлівна
заінтересована особа: Якима Євгеній Іванович
заінтересована особа: Косенко Микола Андрійович
скаржник: Косенко Валентина Михайлівна
Приватний виконавець: Палігін Олександр Петрович

Показати/приховати управління відображенням осіб

Ім`я	Замінене і`мя	Особа

Судове рішення #84785096

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 2-А

Справа №752/7501/18 Головуючий у 1 інстанції - Шевченко Т.М.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/1382/2020 Доповідач - Мараєва Н.Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.02.2020 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду

цивільних справ :

Головуючого - Мараєвої Н.Є.,

Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.

При секретарі - Гаврюшенко К.О.

Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного

суду в порядку спрощеного позовного провадження

Цивільну справу за апеляційною скаргою

ОСОБА_1

на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року

в справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та

ОСОБА_1

про стягнення заборгованості за договором позики

Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з`явилися, перевіривши

матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-

В с т а н о в и л а :

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики у розмірі 74 400 дол. США; стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 8 810 грн. в рівних частинах.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року та постановити нове рішення, яким відмовити повністю в задоволенні позовних вимог до неї, ОСОБА_1 , про стягнення солідарно боргу, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 15.06.2010 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримав у позику грошові кошти у розмірі 60 000 дол.США з терміном повернення до 15.10.2010 року, що підтверджується розпискою, складеною ОСОБА_3 15.06.2010 року (а.с. 5).

В подальшому, сторони погодили, що кінцевим терміном повернення позики є 30.05.2016 р., що підтверджується додатковою розпискою ОСОБА_4 від 30.04.2016 р. ( а.с.6).

Постановлюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, станом на час укладення договору позики, тобто, станом на 15.06.2010 р. ОСОБА_3 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , що в судовому засіданні встановлено, що договір позики від 15.06.2010 року укладено в інтересах сім`ї, що відповідачка ОСОБА_1 була обізнана про укладення такого договору, а тому, в силу ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України, укладений 15.06.2010 року договір позики створює обов`язки щодо повернення позики і для ОСОБА_1 , внаслідок чого обов`язок за договором позики щодо повернення позики для відповідачів є солідарним.

В судовому засіданні апеляційної інстанції відповідачка ОСОБА_1 заперечувала,що їй було відомо про отриманння її чоловіком ОСОБА_3 від ОСОБА_2 у борг вкзаних коштів.

На вказану обставину вона посилалася також обгрунтовуючи апеляцію. Тому просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

Будь-яких доказів цього суду не надано.

Обгрунтовуючи позов позивач, посилаючись на вимоги ч.4 ст.65 СК України, зазначав, що відповідачі повинні відповідати за вказаним зобов"язанням як солідарні боржники, оскільки вони є подружжям і перебувають у зареєстрованому шлюбі з 1986 р., що цей договір (позика) був укладений в інтересах сім"ї, а тому створює обов"язки і для другого із подружжя.

Також зазначав, що доводи відповідачки ОСОБА_1 про те, що ці кошти не були використані в інтересах сім"ї нічим не спростовуються, що відповідачка знала про позику, оскільки позичені кошти були використані для погашення вже існуючих боргів обох відповідачів, що кошти також були отримані для розвитку сімейного бізнесу.

Згідно ч.4 ст.65 Сімейного кодексу України договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Виходячи із змісту вказаної норми, той з подружжя, хто не брав участі в укладанні договору, стає зобов"язаною стороною (боржником), якщо отримане майно за договором використане в інтересах сім"ї, навіть якщо другий з подружжя не знав про укладнання договору, він вважається зобов"язаною особою.

Жодних доказів на спростування обставини щодо використання отриманих коштів в інтересах сім"ї відповідачами не надано.

Тому, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що відповідачі мають відповідати як солідарні боржники.

Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж вартості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути надана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу (ч. 1 ст. 1050 ЦК України).

Згідно ч.2 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 2.07.2014 року у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст.ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дати її отримання.

У вказаній постанові Верховний Суд України також зазначав, що договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, і може не співпадати з датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складанню розписки має передувати факт передачі коштів у борг.

За таких обставин будь-яка обіцянка позикодавця надати позику в майбутньому не має юридичного значення, оскільки саме факт передання коштів повинен бути підтверджений розпискою позичальника або іншим документом, який посвідчує передання позикодавцем визначеної грошової суми (частина друга статті 1047 ЦК України).

Отже, у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

За змістом положень статті 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути сторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялись сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною ( сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після його укладення всі обов`язки за договором позики, у тому числі і повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Така позиція викладена у постанові Верховного Суду України по справі № 6-63цс13 від 8.09.2013 року.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів законодавства.

Так, судом встановлено, що ні у термін, передбачений договором, тобто до 30.05.2016 р., ні в подальшому відповідачі отримані 15.06.2010 року у позику грошові кошти позивачу не повернули.

Згідно ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 533 ЦК України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях, яка є грошовою одиницею України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України).

Згідно ч.1 ст.533 ЦК України сторони можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов`язанням, визначається в гривні за офіційним курсом Національного банку України на день платежу.

Згідно правової позиції викладеної у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 4.07.2018 р. у справі №761/12665/14-ц, провадження №14-134цс18, правовий режим іноземної валюти на території України хоча і пов`язується з певними обмеженнями у використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валті на території України. У разі ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валіть має бути перерахована саме іноземна валюта, визначена судовим рішенням, а не її еквівалент у гривні.

Тому, враховуючи викладене, суд першої інстанції обгрунтовано вважав, що солідарному стягненню з відповідачів на користь позивача підлягає заборгованість за договором позики від 15.06.2010 року з урахуванням 3% річних у розмірі 74 400 доларів США, де сума основного боргу становить - 60 тис.дол.США, 3% річних -14 тис.дол.США, що станом на 10.04.2018 року згідно офіційного курсу НБУ в гривневому еквіваленті становить 1 936 632 грн.

За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо задоволення позову.

Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом повно з`ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.

Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Підстав для скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -

П о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Заочне

рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 19 липня 2018 року - залишити без змін.

Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено 13.02.2020 р.

Головуючий :

Судді :

Показати/Приховати судові провадження

Судове провадження 2/752/4119/18

Номер: 2/752/4119/18
Опис: про стягнення боргу
Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
Номер справи: 752/7501/18
Суд: Голосіївський районний суд міста Києва
Суддя: Мараєва Наталія Євгенівна
Результати справи:
Етап діла: Направлено до суду касаційної інстанції
Департамент справи:
Дата реєстрації: 11.04.2018
Дата етапу: 18.05.2020

Судове провадження 2-п/752/106/19

Номер: 2-п/752/106/19
Опис:
Тип справи: на заяву про перегляд заочного рішення
Номер справи: 752/7501/18
Суд: Голосіївський районний суд міста Києва
Суддя: Мараєва Наталія Євгенівна
Результати справи:
Етап діла: Розглянуто
Департамент справи:
Дата реєстрації: 22.07.2019
Дата етапу: 08.08.2019

Судове провадження 4-с/752/185/20

Номер: 4-с/752/185/20
Опис:
Тип справи: на скаргу на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи ДВС
Номер справи: 752/7501/18
Суд: Голосіївський районний суд міста Києва
Суддя: Мараєва Наталія Євгенівна
Результати справи:
Етап діла: Призначено склад суду
Департамент справи:
Дата реєстрації: 12.05.2020
Дата етапу: 12.05.2020