Постанова

Іменем України

05 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 725/3265/18

провадження № 61-11251св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.

суддів: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - комунальна медична установа «Міська стоматологічна поліклініка»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 лютого 2019 року в складі судді Скуляк І. А. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 травня 2019 року в складі колегії суддів: Перепелюк І. Б., Кулянди М. І., Половінкіної Н. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до комунальної медичної установи «Міська стоматологічна поліклініка» (далі - КМУ «Міська стоматологічна поліклініка») про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Позов мотивований тим, що він працював у КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення з 30 травня 2016 року по день звільнення - 17 травня 2018 року.

Наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 24 квітня 2018 року №76-вп йому надано відпустку за ненормований робочий день на три календарні дні з 15 по 17 травня 2018 року, проте наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 17 травня 2018 року його звільнено з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Позивач вважає, що скорочення штату КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» не відбулося, оскільки зміни в штатний розпис не були внесені ані до його звільнення з посади 17 травня 2018 pоку, ані після звільнення, а тому звільнення відбулося незаконно в останній день відпустки з ініціативи власника.

Враховуючи вищевикладене, уточнивши в ході судового розгляду позовні вимоги, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» про звільнення від 17 травня 2018 року №07-зв.; поновити його на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка»; стягнути на його користь з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку 237,744 грн за один робочий день, а також стягнути на його користь з відповідача компенсацію моральної шкоди у зв`язку з незаконним звільненням та незаконним накладенням дисциплінарних стягнень у розмірі 30 000 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 лютого 2019 року, з урахуванням додаткового рішення цього ж суду від 18 лютого 2019 року, позов задоволено частково. Змінено дату звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення з 17 травня 2018 року на 18 травня 2018 року. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що у відповідача дійсно відбулись зміни у зв`язку з скороченням штату, і він виконав вимоги статті 49-2 КЗпП України, запропонувавши позивачу іншу посаду, а саме посаду техніка зубного, яка була єдиною вакантною посадою, що існувала в Установі з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, однак ОСОБА_1 відмовився від запропонованої посади. Проте враховуючи що звільнення позивача із займаної посади з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, проведено в останній день його відпустки 17 травня 2018 року, суд першої інстанції дійшов висновку про зміну дати звільнення ОСОБА_1 на його перший робочий день після закінчення відпустки - 18 травня 2018 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 07 травня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 14 лютого 2019 року залишено без змін. Додаткове рішення Першотравневого районного суду м. Чернівців від 18 лютого 2019 року змінено. Компенсовано судові витрати в розмірі 1762 грн за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову щодо незаконності та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, оскільки звільнення позивача з займаної посади за пунктом 1 статті 40 КЗпП України відбулося з дотриманням трудового законодавства.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У червні 2019 року до суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій заявник, посилаючись на недотримання судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не враховано, що імперативна норма щодо заборони звільнення працівника з ініціативи роботодавця за частиною третьою статті 40 КЗпП України поширюється як на період тимчасової непрацездатності працівника, так і на час перебування його у відпустці, що підтримується правовим висновком, викладеним у постанові Верховного суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, від якого Велика Палата Верховного Суду не відступала. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 та статті 240 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення позивача відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. Також суди не навели жодних мотивів відмови у задоволенні позовної вимоги про компенсацію моральної шкоди у зв`язку із систематичним порушенням його трудових прав накладенням незаконних дисциплінарних стягнень.

У вересні 2019 року позивач подав до касаційного суду клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи.

Відзив до суду касаційної інстанції не надходив

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2019 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 725/3265/18 з Першотравневого районного суду м. Чернівців.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У липні 2019 року вказана справа передана до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 19 грудня 2019 року справу № 725/3265/18 призначено до розгляду.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що позивач ОСОБА_1 працював у КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» на посаді завідувача виробництва ортопедичного відділення у період з 30 травня 2016 року по 17 травня 2018 року.

Наказом № 156-к від 06 грудня 2017 року «Про зміну штатного розпису» внесено зміни в штатний розпис установи а саме: скорочено з 12 лютого 2018 року посаду завідувача виробництва - 1,0 штатну посаду.

Наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» № 15-к від 12 лютого 2018 року скорочено та виведено з штатного розпису ортопедичного відділення 1,0 штатної посади завідувача виробництва. Повідомлено ОСОБА_1 про наступне звільнення з посади.

Наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 24 квітня 2018 року №76-вп йому надано відпустку за ненормований робочий день на три календарні дні з 15 по 17 травня 2018 року.

Отже, 17 травня 2018року позивач перебував у додатковій відпустці.

Разом з тим, наказом КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» від 17 травня 2018 року ОСОБА_1 звільнено з посади завідувача виробництва ортопедичного відділення КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» у зв`язку із скороченням посади завідувача виробництва, відповідно до пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Процедура звільнення працівника у разі скорочення має відбуватися на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП, відповідно до якого скорочення чисельності або штату працівників - одна з підстав для розірвання трудового договору.

Розірвання трудового договору за зазначеною підставою відбувається в разі реорганізації підприємства (через злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення), зміни його власника, ухвалення власником або уповноваженим ним органом рішення про скорочення чисельності або штату у зв`язку з перепрофілюванням, а також з інших причин, які супроводжуються змінами у складі працівників за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професією.

При виникненні спору між працівником і роботодавцем суд не вирішує питання про доцільність скорочення чисельності або штату працівників, а перевіряє наявність підстав для звільнення (чи відбувалося скорочення штату або чисельності працівників) та дотримання відповідної процедури.

Судами установлено, що відповідно до пункту 4.6.1 Статуту КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» - для досягнення своєї мети та у відповідності до предмету своєї діяльності Установа має право самостійно планувати свою роботу, розробляти організаційну структуру та структуру управління, формувати штатний розклад, встановлювати посадові оклади працівникам відповідно до вимог чинного законодавства України. Пунктом 6.1 Статуту визначено, що керівництво Установою здійснює головний лікар відповідно до вимог чинного законодавства України і положень цього Статуту на основі поєднання прав Засновника щодо господарського використання майна та принципів самоврядування трудового колективу. Згідно п.6.8.2 Статуту - головний лікар Установи самостійно вирішує всі питання діяльності Установи, за винятком питань, віднесених цим Статутом до компетенції Засновника, Представника Засновника та Управління

Також судами установлено, що скорочення посади обумовлено необхідністю зменшення невиробничих витрат, оскільки посада завідувача виробництва не пов`язана з отриманням доходу установою і є не рентабельною.

Статтею 49-2 КЗпП України передбачено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.

У справі встановлено, що позивач був попереджений про звільнення 07 грудня 2017 року, отже роботодавець дотримався вимог частини першої статті49-2 КЗпП України щодо персонального попередження працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці.

Позивачу була запропонована інша єдина вакантна посада, що існувала в установі з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору - зубного техніка, проте ОСОБА_1 відмовився від запропонованої йому посади.

У штатному розписі працівників КМУ «Міська стоматологічна поліклініка» станом на 17 травня 2018 року посада завідувача виробництва ортопедичного відділення не передбачена.

Отже, суди попередніх інстанцій вмотивовано відхилили доводи позивача про те, що скорочення штату не відбулось.

Разом з тим, судами установлено, що звільнення позивача проведено в останній день його відпустки 17 травня 2018 року, у зв`язку із чим суди дійшли висновку про зміну дати звільнення ОСОБА_1 на його перший робочий день після закінчення відпустки.

Відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Положення частини третьої статті 40 визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), згідно з Рішенням Конституційного Суду № 6-р(II)/2019 від 04 вересня 2019 року.

У пункті 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» судам роз`яснено, що правила про недопустимість звільнення працівника в період тимчасової непрацездатності, а також у період перебування у відпустці (частина третя статті 40 КЗпП) стосуються як передбачених статей 40, 41 КЗпП, так й інших випадків, коли розірвання трудового договору відповідно до чинного законодавства провадиться з ініціативи власника або уповноваженого ним органу.

Таким чином, трудове законодавство не тільки зазначає перелік підстав розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця, але й встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки.

Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Ухваливши рішення про зміну дати звільнення, суди неправильно застосували положення частини першої статті 235 КЗпП України, відповідно до якої у разі встановлення факту звільнення без законної підстави або з порушенням передбаченого законом порядку суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі, а відтак закон у таких випадках не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, у тому числі шляхом зміни дати звільнення працівника.

Зміна дати звільнення під час судового розгляду справи не може вважатися поновленням порушеного права.

Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 21 травня 2014 року у справі № 6-33цс14, постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 815/1813/15 та від 22 січня 2019 року у справі №569/370/17.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції та відхиляючи доводи апеляційної скарги про порушення норм трудового законодавства, виходив з того, що аналіз норм у контексті колізії загальної (частини третьої статті 40 КЗпП України) та спеціальної (частини першої статті 3 Закону України «Про відпустки») норм дає підстави для висновку про те, що в разі звільнення працівника (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) та надання йому за його бажанням невикористаної відпустки (з наступним звільненням) датою звільнення є останній день відпустки, та погодився з висновком суду першої інстанції про зміну дати звільнення ОСОБА_1 на його перший робочий день після закінчення відпустки.

Колегія суддів суду касаційної інстанції не погоджується з таким висновком апеляційного суду та вважає його таким, що суперечить викладеним вище нормам матеріального права та правовій позиції Верховного Суду.

Разом з тим судом касаційної інстанції враховано, що при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Оскільки до повноважень Верховного Суду не належить установлення фактичних обставин, надання оцінки чи переоцінки зібраних у справі доказів, а суд апеляційної інстанції не використав вказані повноваження, оскільки відмовив у задоволенні позову про поновлення на роботі та не встановив розмір середньоденної заробітної плати як розрахункової величини для нарахування виплат працівнику, що позбавляє Верховний Суд ухвалити власне рішення.

Крім того, судом апеляційної інстанції не надано будь-якої оцінки позовним вимогам про стягнення компенсації моральної шкоди у розмірі 30 000 грн за систематичне порушення відповідачем трудових прав позивача через незаконність застосування заходів дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани 12 грудня 2016 року та 01 червня 2017 року, що встановлено судовими рішеннями, які набрали законної сили.

Суд касаційної інстанції зазначає, що позовна вимога про компенсацію моральної шкоди за систематичне порушення трудових прав позивача повинна була б бути розглянута судом незалежно від результатів вирішення вимоги про поновлення на роботі, а мотиви відхилення цієї позовної вимоги повинні бути зазначені у судовому рішенні.

З огляду на вказане ухвалене у справі судове рішення апеляційної інстанції підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час розгляду якої суду належить урахувати вищевикладене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

За приписами частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

За змістом статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

З метою забезпечення завдання цивільного судочинства, а саме щодо забезпечення справедливого розгляду справи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвалене у справі судове рішення суду апеляційної інстанції скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 409, 411, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Чернівецького апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов

Судді:В. С. Жданова

В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

М. Ю. Тітов