Справа №2а-180/09

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 лютого 2009 року  Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючої -  судді Федусик В.В.,

при секретарі - Нікітіній О.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління МВС України в Одеській області (далі - Управління МВС), яким просить визнати незаконним наказ №249 о/с від 27.06.2006 року, за яким його звільнили з посади дільничного інспектора міліції Чорноморського відділення міліції Київського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області за власним бажанням. Позивач зазначив, що з наказом про звільнення його не ознайомили, трудову книжку та військовий квиток не видали, розрахунки про заробітній платі не провели, й крім того, під час його звільнення, він перебував на лікарняному. Позивач вважає, що він підлягає поновленню на посаді з виплатою йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У судовому засіданні позивач позов підтримав та уточнив його з посиланням на Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ УРСР (далі - Положення), затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 року (з подальшими змінами та доповненнями). Позивач просить задовольнити його позов, обґрунтовуючи позовні вимоги тим, що підставою для звільнення із займаної посади був його рапорт від 15.02.2006 року про звільнення за власним бажанням, проте після написання цього рапорту він перебував на лікарняному, по виходу з якого написав рапорт від 22.06.2006 року і 27.06.2006 року був звільнений за наказом №249 о/с за пунктом 64 «Ж» (за власним бажанням) Положення. При цьому його атестація, як передбачено Положенням, не проводилася, а так як про звільнення зі служби за власним бажанням необхідно попереджати за три місяця, його звільнення є незаконним. Крім того, згоду на своє звільнення, що зазначена на Атестаційному листі від 22 червня 2006 року, він не давав і підпис на цьому листі не його.

Представник відповідача позов ОСОБА_1 не визнав і просить у позові відмовити, посилаючись на те, що позивач був звільнений законно з дотриманням встановленого порядку та процедури на підставі рапорту 15.02.2006 року, який він підтвердив рапортом від 22.06.2006 року, та на підставі атестації, яка проводилася 22.06.2006 року і з висновками якої позивач погодився.

Проаналізувавши матеріали справи, пояснення сторін, вимоги чинного законодавства, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню.

У відповідності зі ст.3 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У відповідності зі ст.1 Закону України «Про міліцію» міліція в Україні це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Згідно ст. 7 цього Закону України «Про міліцію» права і обов'язки, організація роботи та структура підрозділів міліції визначаються положеннями, які затверджуються Міністром внутрішніх справ України відповідно до цього Закону. У відповідності з приписами ст.18 Закону України «Про міліцію» порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, який затверджується Верховною Радою України.

Таким чином, УМВС України в Одеській області, як суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, і згідно з положеннями пункту 2 статті 17 КАС України, що встановлює категорії спорів, на які поширюється компетенція адміністративних судів, є відповідачем щодо спору з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

За таких вищенаведених підстав на даний спір норми трудового законодавства, зокрема положення Кодексу законів про працю України, як зазначив у позові ОСОБА_1, не поширюються.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 в органах МВС України працював з 26.09.2002 року, з 25.05.2005 року займав посаду дільничного інспектора міліції Чорноморського відділення міліції Київського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області.

27.06.2006 року Управлінням МВС України в Одеській області прийнято наказ №249 о/к, яким ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом внутрішніх справ УРСР, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР №114 від 29.07.1991 р. (з подальшими змінами та доповненнями) з 26.06.2006 року.

Згідно пункту 64 «ж» Положення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків. При цьому відповідно до п.68 Положення особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Як пояснив позивач у судовому засіданні, чого й не заперечує відповідач, ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення за власним бажанням 15.02.2006 року. Після цього на протязі трьох місяців будь-яких дій з боку відповідача щодо дотримання процедури звільнення ОСОБА_1 не проводилося.

22.06.2006 року позивачем повторно було надано рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ з посиланням на раніше поданий ним рапорт, проте без визначення його дати та причин свого звільнення. В той же день, 22.06.2006 року, була проведена атестація, за результатами якої позивач відповідає займаній посаді, може бути звільнений з органів внутрішніх справ за пунктом 64 «ж» (за власним бажанням) Положення.

Як встановлено Висновком №11456/02 судово-почеркознавчої експертизи, складеним 25.22.2008 року Одеським НДІ судових експертиз, запис на Атестаційному листі від 22.06.2006 року «Згоден» та підпис від імені ОСОБА_1 виконаний не позивачем. При цьому оригінали рапорту ОСОБА_1 про звільнення від 15.02.2006 року та 22.06.2006 року у відповідача  відсутні.

За таких обставин та виходячи з пункту 64 «ж» Положення, згідно якого звільнення за власним бажанням проводиться при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача законних підстав для звільнення ОСОБА_1 та прийняття наказу №249 о/к від 27.06.2006 року.

У відповідності зі ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій, чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не надано суду доказів, що існували поважні причини, які перешкоджали виконанню службових обов'язків позивачем ОСОБА_1, надання ним рапорту за три місяці до його звільнення та реальних намірів звільнитися з органів з МВС України.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що наказ №249 о/к від 27.06.2006 року є незаконним, позивач підлягає поновленню на посаді дільничного інспектора міліції Чорноморського відділення міліції Київського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області з 27.06.2006 року.

У відповідності з п.24 Положення у разі незаконного звільнення або переведення на іншу роботу особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній роботі (посаді). У разі поновлення на роботі (посаді) орган, який розглядає трудовий спір, одночасно вирішує питання про виплату особі рядового і начальницького складу середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Як вбачається з довідки № 31/19 Вх 5932 від 07.08.2007 року розмір середньомісячного грошового утримання склав 652, 50 гривень, у звязку з цим підлягає стягненню з Головного Управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 червня 2006 року по 27 червня 2007 року у розмірі 7830,00 (сім тисяч вісімсот тридцять) гривень.

Керуючись п.п.24, п.64 «ж»,68 Положення про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затвердженим Кабінетом Міністрів України №114 від 29.07.1991 року, ст.ст.3,17,71 94,162,163,167,256 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління МВС України в Одеській області про визнання незаконним наказу про звільнення, про поновлення на роботі і стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Наказ Головного Управління МВС України в Одеській області №249 о/к від 27.06.2006 року щодо звільнення ОСОБА_1   визнати незаконним.

Поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного інспектора міліції Чорноморського відділення міліції Київського РВ ОМУ УМВС України в Одеській області з 27 червня 2006 року.

Стягнути з Головного Управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 27 червня 2006 року по 27 червня 2007 року у розмірі 7830,00 (сім тисяч вісімсот тридцять) гривень.

Постанова в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення суми середнього заробітку за один місяць підлягає негайному виконанню.

Стягнути з Головного Управління МВС України в Одеській області на користь ОСОБА_1 суму судових витрат за проведення експертизи у розмірі 1062.20 гривень, на користь держави суму держмита в розмірі 8 гривень 50 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.