Справа 22ц-20990/2009
Категорія 5 (IV)
Головуючий в і інстанції Бондарева О.І.
Доповідач Неклеса В.І.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
2009 року червня „24" колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:
головуючого: судді Неклеси В.І.
суддів: Михайлів Л.В., Барильської А.П.
при секретарі: Іванюк О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі апеляційну скаргу позивача ОСОБА_1 на рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об'єктом права спільної сумісної власності та стягнення матеріальної компенсації, -
Особи, які беруть участь у розгляді справи: Представник позивача - ОСОБА_4 Відповідач - ОСОБА_2; Представник третьої особи - ОСОБА_5
ВСТАНОВИЛА:
В листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 і просила визнати за нею право власності на 1/2 частину комплексу будівель та споруд, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, та транспортні засоби.
В квітні 2008 року позивачка подала до суду уточнену позовну заяву і просила встановити факт її проживання з відповідачем як жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2000 року по вересень 2006 року і визнати їх спільною сумісною власністю на підставі ст. 74 СК України майно, а саме: комплекс будівель та споруд за адресою м. Кривий Ріг вул. Купріна, 129, корпус «А»; автомобіль „Мерседес - Бенц", 1999 року випуску, державний номер НОМЕР_1, (фургон - рефрижератор), автомобіль „Рено - Магнум", 1997 року випуску, державний номер НОМЕР_2 (сідловий тягач), бортовий причеп ПМ 2700,1994 року випуску, державний номер НОМЕР_3, бортовий причеп „Тралер", 1995 року випуску державний номер НОМЕР_4.
Відповідно до положення ст. . 17 ЗУ „Про власність" і ст. . 112 ЦК України (редакція 1963 рік) позивачка просила визнати право спільної сумісної власності з відповідачем на вантажний автомобіль УАЗ - 452,1983 року випуску, державний номер НОМЕР_5, на автобус КАВЗ - 685,1980 року випуску, державний номер НОМЕР_6, вантажний автомобіль ГАЗ - 53 Б, 1983 року випуску, державний номер НОМЕР_7, вантажний автомобіль КАМАЗ 3511,1987 року випуску, державний номер НОМЕР_8.
Спірне майно просила розподілити, визнати її частку та частку відповідача у спільній сумісній власності рівними, залишити у власності відповідача комплекс будівель та споруд, транспортні засоби, стягнувши з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 496 000 грн.
В обґрунтування позову позивачка зазначала, що з грудня 2000 року по вересень 2006 року проживала з відповідачем однією сім'єю, мала з ним спільний сімейний бюджет, у них народилося двоє дітей та за спільні кошти придбали комплекс будівель і транспортні засоби.
Посилаючись на зазначені обставини і на те, що відповідач не визнає її права на спільне майно, просила задовольнити позов.
Рішенням суду позовні вимоги задоволені частково. Встановлено факт, що відповідач ОСОБА_2 і позивачка ОСОБА_1 проживали однією сім'єю без шлюбу у період часу з грудня 2000 року по вересень 2006 року.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 просить скасувати все рішення суду і ухвалити нове рішення про задоволення її позовних вимог. Суд не вірно дав оцінку доказам по справі і його висновок про те, що суд не знайшов переконливих доказів, які б підтвердили факт вкладання сумісної праці сторін у придбання майна, не відповідає обставинам та матеріалам справи. Суд не взяв до уваги, що вона була приватним підприємцем і її виручка від реалізації товарів за період 2004 - 2006 року складала біля 800 000 грн., що відповідач за її дорученням отримував з її банківського рахунку гроші і використав їх для придбання комплексу будівель. Крім того, суд не звернув уваги на той факт, що купівля комплексу будівель та споруд була вчинена за 538 782 грн. 57 коп. 3 поточного рахунку відповідача за платіжним дорученням №1 на суму 377 147 грн. 80 коп. і платіжним дорученням №2 на суму 161 634 грн. 77 коп., а не кредитного рахунку.
В запереченнях на апеляційну скаргу, відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги в частині встановлення факту про те, що позивачка і відповідач проживали з грудня 2000 року по вересень 2006 року однією сім'єю без шлюбу, суд зазначив, що цей факт підтверджується показаннями свідків, висновками судової будівельно - технічної експертизи №313 від 13.07.2007 року, постановою про припинення кримінальної справи від 12.И.2007 року та записом акту №136 про розірвання шлюбу між подружжям ОСОБА_2 і ОСОБА_3, який розірвано 14.05.2003 року на підставі рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 24.02.2000 року.
Згідно ч. 1 ст. 259 ЦПК України, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт.
Факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу, що передбачено п. 5 ч. 1 ст. 256 ЦПК України, встановлюється у випадку, коли потрібно вирішити питання про розподіл спільного набутого майна та при вирішенні питання про спадкування за законом у четвертій черзі.
Із матеріалів справи вбачається, що відповідач знаходився в шлюбі з Рильщіковою І.Б. (після реєстрації шлюбу Акулович) з 02.11.1985 року по 14.05.2003 року (а.с. 1,43, том 2), а позивачка знаходилась у шлюбі з Торошиним М.Е. з 13.03.1991 року по 13 червня 2002 року (том 2 а.с. 256,257).
Рішенням Жовтневого районного суду м. Луганська від 21.12.2007 року та додатковим рішенням цього суду від 24.12.2007 року, які набрали законної сили, визнано розірвання шлюбу між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, зареєстроване
14.05.2003 року відділом РАГС Центрально-Міського районного управління юстиції м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, фіктивним і анульовано актовий запис №136 від 14.05.2003 року про розірвання шлюбу між ними.
Наведені обставини свідчать про те, що в період з грудня 2000 року по вересень 2006 року позивачка знаходилась у шлюбі до 13.06.2002 року, відповідач знаходився у шлюбі до 14.05.2003 року, що виключає можливість позивачки і відповідача проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу.
Цих обставин суд не взяв до уваги і помилково дійшов висновку, що відповідач і позивачка проживали однією сім'єю без шлюбу з грудня 2000 року по вересень 2006 року.
Встановивши такий факт, суд не зазначив в рішенні для якої мети встановлено цей юридичний факт.
Позивачка в позові просила встановити такий юридичний факт з метою визнання майна відповідача спільною сумісною власністю, встановлення її права на 1/2 частину цього майна та отримання грошової компенсації за цю частину майна, але суд ці позовні вимоги не задовольнив, зазначивши, що позивачка не надала доказів про вкладання сумісної праці сторін у придбання спірного майна.
Виходячи з наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд в порушення ч. 1 ст. 259 ЦПК України встановив юридичний факт без зазначення в рішенні мети його встановлення, а тому, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про визнання майна відповідача спільною сумісною власністю, визнання часток у майні рівними та про розподіл майна відповідача шляхом залишення майна у власності відповідача і стягнення з нього на користь позивачки грошової компенсації, суд вірно виходив з того, що позивачка не надала доказів про придбання разом з відповідачем спірного майна.
Такий висновок суду підтверджується встановленими обставинами та матеріалами справи.
Доводи позивачки в апеляційній скарзі про те, що суд не дав належної оцінки фактам отримання відповідачем з її рахунку в банку грошей і використанню їх відповідачем для придбання комплексу будівель та споруд, спростовуються висновками суду та матеріалами справи, а саме платіжним дорученням №і від 14.09.2004 року, платіжним дорученням №2 від 14.09.2004 року, кредитним договором про відкриття кредитної лінії №103/2 від 14.09.2004 року, договором купівлі-продажу нерухомого майна від 14.09.2004 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_2
Укладення и.12.2004 року і 11.11.2005 року договорів оренди частини не житлового приміщення площею 150 кв.м. між відповідачем (орендодатель) та позивачкою (орендар), свідчить про те, що власником будівель та споруд за адресою АДРЕСА_1 був відповідач і ці будівлі та споруди у спільній сумісній власності позивачки і відповідача не знаходились.
Видача позивачкою доручення відповідачу на одержання з її рахунку в банку грошей та отримання відповідачем грошей не свідчить про те, що відповідач за ці гроші придбав на своє ім'я в період з грудня 2000 року по вересень 2006 року спірні комплекс будівель та споруд і транспортні засоби.
Отримані відповідачем гроші в сумі 161 634 грн. 77 коп. з рахунку позивачки 14.09.2004 року були витрачені відповідачем на оплату ядохімікатів, оплату ядохімобробки та оплату за комбікорм свинячий (т. 3 а.с. 18).
Факт отримання позивачкою, як підприємцем виручки від реалізації товарів за 2004 рік в сумі 490 000 грн., за 2005 рік в сумі 292 467 грн. і за 2006 рік в сумі 99 257 грн. не підтверджує використання цих грошей або їх частини на придбання спірного майна.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що підстав для скасування рішення суду в частині відмови у задоволенні позову про визнання майна відповідача спільною сумісною власністю та про розподіл цього майна шляхом залишення його у власності відповідача і стягнення з нього грошової компенсації, немає.
Керуючись ст. ст. 303,307, п. 3 ч. 1 ст. 309,313,316 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу від 05 березня 2009 року в частині встановлення факту, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали однією сім'єю без шлюбу у період часу з грудня 2000 року по вересень 20006 року, скасувати і ухвалити в цій частині позовних вимог нове рішення.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про встановлення факту проживання з відповідачем як жінки та чоловіка однією сім'єю без реєстрації шлюбу з грудня 2000 року по вересень 2006 року відмовити.
В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено до Верховного Суду України протягом двох місяців з дні набрання ним законної сили.