Справа № 22ц-2349/2009

Категорія -37

Головуючий у 1 -й інстанції - Слюсар Л.П.

Доповідач - Петренко І.О.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2009 року

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Болтунової Л.М., Козлова С.П.,

при секретарі - Шило С.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2009 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської міської ради, третя особа Шоста Дніпропетровська нотаріальна контора про виконання права власності в порядку спадкування за заповітом, -

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2008 року позивач звернувся до суду з позовною заявою та просив постановити рішення, яким визнати за померлим ОСОБА_2 право власності на незавершений будівництвом житловий будинок, загальною площею 329,5 кв.м., готовністю 75%, розташований за адресою АДРЕСА_1; встановити факт прийняття ОСОБА_1 спадкового майна у вигляді незавершеного будівництвом зазначено житлового будинку, встановити факт прийняття позивачем спадкового майна у вигляді незавершеного будівництвом житлового будинку та визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на будинок.

В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що у 1994 році його відчим - ОСОБА_2, за власний рахунок і своїми силами розпочав будівництво житлового будинку АДРЕСА_1. Згідно технічного паспорту від 01 лютого 2008 року, виготовлений КП ДМБТІ, загальна площа будинку складає 329,5 кв.м., інвентаризаційна вартість будинку складає 701 717 грн., готовність будинку складає 75%. Земельну ділянку для індивідуального будівництва було відведено ОСОБА_2 згідно рішення виконавчого комітету Індустріальної районної ради народних депутатів №368.2 від 09 серпня 1991 року . Актом від 21 лютого 1990 року було затверджено встановлення меж та червоних літер в натурі. Між ОСОБА_2 та виконкомом Індустріальної районної ради народних депутатів було укладено договір від 19 серпня 1991 року про надання у безстрокове користування земельної ділянки загальною площею 600 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку на правах приватної власності.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер так і не закінчивши будівництво будинку. Ще 24 червня 2005 року ОСОБА_2 було складено заповіт, за яким він заповідав все своє рухоме та нерухоме майно позивачу. Заповіт посвідчено державним нотаріусом Шостої Дніпропетровської державної нотаріальної контори, реєстраційний № 2-714. На момент смерті ОСОБА_2, позивач проживав разом із ним у квартирі по вул. . Косіора, 23/25 у м. Дніпропетровську, поховав його за власний кошт та розпорядився його речами, що були у квартирі.

18 червня 2008 року позивач звернувся до Дніпропетровської міської ради з проханням зареєструвати право власності на незавершене будівництвом домоволодіння і отримав відповідь, у якій було зазначено, що розгляд питання про проведення державної реєстрації права власності на зазначений об'єкт можливе у разі надання рішення суду про визнання права власності на об'єкт незавершеного будівництва з зазначенням відсотку готовності об'єкту.

1 грудня 2008 року позивач змінив свої позовні вимоги і просив постановити рішення, яким визнати за ним право власності в порядку спадкування за заповітом на будівельні матеріали, конструктивні елементи та обладнання, які були використані в процесі будівництва житлового будинку по АДРЕСА_1.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 03 березня 2009 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду та просить ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Розглянувши матеріали справи, законність і обгрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, скасувавши рішення суду та повернути справу на новий розгляд до того ж суду в іншому складі за наступних підстав.

Згідно до положень ст. 213 ЦПК України суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства постановляє рішення на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, суд постановляючи оскаржуване рішення виходив із роз’яснень п. п.7 та 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року „ Про судову практику у справах про спадкування". Так, зокрема суд дійшов до висновку, що у разі коли незавершене будівництво здійснювалось спадкодавцем згідно із законом, то у разі смерті забудовника до завершення будівництва його права та обов’язки, як забудовника входять до складу спадщини і відмовив в задоволенні позовних вимог . Однак, з такими висновками погодитись не можна.

Як вбачається з матеріалів справи спадкодавець позивача по справі розпочав будівництво житлового будинку на земельній ділянці площею 600 кв. м, що була відведена йому згідно до рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у м. Дніпропетровську ради народних депутатів № 368.2 від 9 серпня 1991 року . Актом від 21 лютого 1990 року було затверджено меді та червоні лінії в натурі та між виконкомом тієї ж ради та ОСОБА_2 підписано договір від 19 серпня 1991 року про надання в безстрокове користування даною ділянкою АДРЕСА_1 для будівництва індивідуального житлового будинку. Однак, вважати здійснення спадкодавцем позивача вищевказаного будівництва законним не можна, оскільки у відповідності до положень ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Як пояснював в судовому засіданні позивач по справі проектна документація на здійснюване будівництво ОСОБА_2 не розроблялась і не отримувалась.

У відповідності з роз'ясненнями, що містяться в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України „ Про судову практику у справах спадкування" від 30 травня 2008 року, якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі будівництва, про що просив позивач у зміненій позовній заяві від 1 грудня 2008 року .

Однак, у відповідності до положень ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Як же вбачається з матеріалів справи позивач посилався на характеристику спірного будинку, що міститься у технічному паспорті на незакінчений будинок по АДРЕСА_1, однак не відповідає вимогам Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва та житлової політики України № 127 від 24 травня 2001 року . Окрім цього, дана характеристика при вирішенні питання про визнання права власності на будівельні матеріали використані при самочинному будівництві не може вважатись належним і допустимим доказом в сенсі положень ст. ст. 58,59, ч. 3 ст. 60 ЦПК України, які передбачають можливість доказування шляхом проведення відповідної судової експертизи.

Окрім цього, ст. 376 ЦК України передбачає негативні наслідки для тих, здійснює чи здійснив будівництво без належного дозволу та затвердженого проекту. Однак, розглядаючи позовні вимоги суд не встановив які правовідносини і з ким виникли у позивача, в порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України не сприяв всебічному і повному з’ясуванню обставин справи, не роз’яснив особам, що беруть участь у справі їх права та обов'язки, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій та не залучив до участі в справі осіб, які повинні були приймати участь у справі, а саме виконавчий орган місцевої ради, яка надавала дозвіл на

будівництво, інспекцію державного архітектурно-будівельного контролю у відповідності до положень закону України „Про планування і забудову території" та закону України „Про місцеве самоврядування в Україні".

Виходячи із вищевикладених обставин, а також у відповідності до положень п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов’язки осіб, які не брали участь у справі, а тому колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції у іншому складі.

Керуючись ст. .ст. 303,307, п. 4 ст. 311,313,314,315,317,319 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 3 березня 2009 року скасувати, а справу направити до того ж суду для розгляду в іншому складі.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до Верховного Суду України .