У  Х  В  А  Л  А

ІМЕНЕМ     УКРАЇНИ

02 березня 2010 року                                                                                                    м. Ужгород

    Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області

                                                          в складі : головуючого – судді Мацунича М.В.

                                                             суддів : Дроботі В.В., Ігнатюка Б.Ю.

                                                при  секретарі : Олійник А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Міжгірського районного суду від 17 грудня 2009 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення порядку користування жилим приміщенням та усунення перешкод в цьому і вселення у жиле приміщення  та  за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням ,-

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_1 не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу в якій клопоче перед апеляційною інстанцією стосовно його скасування та ухвалення нового рішення про задоволення його позовних вимог та відмови у частині задоволених позовних вимог ОСОБА_2. Мотивує її тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним, оскільки ухвалено з порушенням вимог норм процесуального та матеріального права.

Рішенням Міжгірського районного суду від 17 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенні частково, а в позовних вимогах ОСОБА_1, відмовлено.

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 заперечили вимоги апеляційної скарги та просили відмовити в її задоволенні.

Апелянт в судове засідання апеляційної інстанції не з’явився, проте повідомлений належним чином про час і місце судового розгляду та заяви про відкладення розгляду справи ним не подано.

Протягом судового розгляду судом першої інстанції встановлено, що внаслідок постійних сварок, які інколи призводили до спричинення побоїв, ОСОБА_2 не в змозі такі виносити на початку травня 2009 року стала проживати спочатку в знайомих, а потім у батьків. Обставини, які б свідчили, що позивачка без поважних причин не проживала за місцем свого постійного проживання не встановлено.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі та дослідивши матеріали справи і перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області визнала за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступних мотивів.

Виходячи з вимог ст. 3 ЦПК України – кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів .

А відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України – кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.2009 судовим рішенням розірвано шлюб між сторонами і на підставі даного рішення суду сторони отримали 11.02.2009 року свідоцтво про розірвання шлюбу.

До розірвання шлюбу, ОСОБА_2 як член сім’ї апелянта проживала з сім’єю разом.

Відповідно до ч.1 ст.405 ЦК України члени сім’ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону.

Зазначена вимога також наведена і в ч.4 ст.156 ЖК України, оскільки припинення сімейних відносин з власником будинку не позбавляє членів сім’ї права користування займаним приміщенням.

Виходячи з паспорту громадянина України, ОСОБА_2 значиться прописаною в будинку АДРЕСА_1 й там проживає /а.с.66, 65/.

    Поза як апелянт не бажає, щоб ОСОБА_2 проживала у будинку, а тому остання й звернулась до суду за захистом свого права на користування цим житлом відповідно до закону.

    Про наявність з боку апелянта неприязних відносин до ОСОБА_2 свідчить постанова від 09.02.2009 року, якою ОСОБА_1 оголошено усне зауваження /а.с.11/. Також й рішенням суду від 28.01.2009 року встановлено, що між сторонами виникають сварки і перебувають в поганих стосунках.

    Посилання апелянта на те, що ОСОБА_2 без поважних причин була відсутня у місці свого постійного проживання понад строки передбачені ст.71 ЖК України не знайшло свого підтвердження.

    По справі позивачкою доведено, що останніми днями проживання у будинку апелянта був період релігійного свята Пасхи, а звернулась до суду на початку жовтня 2009 року. Та навіть, коли б позивачка й пропустила 6-ти місячний строк то такий би був пропущеним з поважних причин, оскільки через постійні сварки, які інколи закінчувались нанесенням побоїв, ОСОБА_2 тимчасово й припинила проживати в будинку апелянта.

Проаналізувавши зазначені обставини справи, колегія суддів констатує, що позивачка має право на користування житлом в якому постійно проживає у вигляді окремої кімнати, яка їй судом й виділена та користуватись нежилими приміщеннями. А вимоги апелянта є безпідставними, оскільки з поважних причин позивачка тимчасово не проживала у жилому приміщенні.  

    Таким чином, колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у відповідності до вимог передбачених ст. ст. 213, 308 ЦПК України дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін .

Враховуючи з наведеного та керуючись вимогами статей 307, 308, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів :

у  х  в  а  л  и  л  а :  

апеляційну скаргу ОСОБА_1 – відхилити.  

Рішення Міжгірського районного суду від 17 грудня 2009 року – залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання нею законної сили .

Головуючий  : ______________________                 Судді :  ______________________                                                                             ______________________