Справа № 308/7824/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 січня 2020 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Малюк В.М.,

при секретарі судового засідання - Матіко Я.Ю.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представників відповідача - Пеняк І.В., Янковської Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в м. Ужгороді, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» правонаступник Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» правонаступник Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що протягом з 15.01.2007 р. по 07.04.2016 р. він працював у ПАТ «Закарпаттяобленерго» на посаді начальника Великоберезнянського РЕМ. Загальний стаж його роботи в ПАТ «Закарпаттяобленерго» складає 37 роки.

Наказом № 301 від 12.11.2015 р., ПАТ «Закарпаттяобленерго» ліквідовано підрозділи Перечинського РЕМ та Великоберезнянського РЕМ, та прийнято скоротити посади та штатні одиниці Перечинського РЕМ в кількості 76 чоловік, Великоберезнянськоого РЕМ в кількості 74 чоловік. Згідно, наказу №206-К від 07.04.2016 р. його звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників, п.1 ст. 40 КЗпП України.

Зазначає, що відповідно до ст. 116 КЗпП при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день його звільнення. Ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст. 116 КЗпП. Однак, відповідачем виплати всіх сум по заробітній платі при його звільнені здійснено не було. Остаточний розрахунок з ним проведено лише 07.06.2016 р., тобто через два місяці після його звільнення. Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженим органу належних звільненому працівникові сум у строки передбачені ст. 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Розрахунок середнього заробітку, в тому числі за період вимушеного прогулу, проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою №100 від 08.02.1995 року. Період за яким обчислюються середня заробітна плата, при вимушеному прогулі відповідно до абз.3 п.2 Порядку 100 становить останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто в день його незаконного звільнення. Останні 2 (два) календарні місяці роботи, які передували його незаконному звільненні є частково (7 днів) квітня та березень 2016р. Як вбачається з розрахункових листків, якими відповідач його повідомив про розмір заробітної плати перед її виплатою за ці два місяці, він працював 1 день - 07.04.2016 р., оскільки решту днів перебував на лікарняному.

Отже, розрахунок середнього заробітку проводитиметься виходячи з виплат за 1 робочий день останніх 2 (два) календарних місяців його роботи перед звільнення. Згідно розрахункового листка за квітень 2016 року, з розрахунку за 1 день роботи проведено наступні виплати: 477,38 грн. - по тарифним ставкам; 119,35 грн. - надбавка за стаж роботи; 667,49 грн. - премія за результати виробничої діяльності; 1 754,38 грн. - премія за результати виробничої діяльності; 2 148,22 грн. - премія за результати виробничої діяльності; тобто, за останні 2 календарні місяці його роботи, які передували його звільненню - частково квітень та березень 2016 р. йому виплачено 5 166,82 грн. Щоб визначити середньоденну заробітну плату необхідно вищевказану суму поділити на число відпрацьованих робочих днів, яке у даному випадку становить 1 день., після чого маємо незмінну суму 5166,82 грн., яку необхідно помножити на число робочих днів, що мають бути оплачені за середнім заробітком (з 08.04.2016р. по 07.06.2016 р. - день його остаточного розрахунку), кількість яких за мінусом вихідних і святкових днів становить 41 робочий день. Помноживши середньоденну заробітну плату в сумі 5 166,82 грн. на 41 робочий день маємо суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу (з 08.04.2016 р. по 07.06.2016 р. день остаточного розрахунку) в розмірі 211 839,62 грн.

За таких обставин, позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача Приватного акціонерного товариства «Закарпатяобленерго» правонаступник Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» на його користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 211 839,62 грн.

Представником Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» - адвокатом Пеняк І. в порядку ЦПК України до суду надано відзив на позовну заяву, в якому не погоджується з позовними вимогами позивача, вважає їх безпідставними, необгрунтованими та такими що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Зазначає, що механізм розрахунку середнього заробітку визначений Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100. Так, відповідно до абзацу 3 розділу II пункту 1 Порядку, передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю. Так, в своєму розрахунку, позивач ОСОБА_1 зазначає, що: «Останні 2 календарні місяці роботи, які передували незаконному звільненню є частково квітень (7днів) та березень 2016 р.». Однак, Відповідач вважає, що позивачем у даному розрахунку невірно встановлено двомісячний: період для розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивач з 15.03.2016 року по 06.04.2016 року знаходився на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серія АГЦ №310096 від 06.04.2016 р., також позивач знаходився на лікарняному і з 29.02.2016 по 15.03.2016 р., що підтверджується копією листка непрацездатності серія АГХ № 065834 від 29.02.2016р. Тому, оскільки позивач у період з 29.02.2016 по 06.04.2016 р. знаходився на лікарняному, то цей період не може враховуватися позивачем для розрахунку середнього заробітку. Також, в розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач вказує, що розрахунок середнього заробітку ним проводиться виходячи з виплат за 1 робочий день останніх 2-х календарних місяців його роботи перед звільненням. Таке твердження позивача, відповідачем заперечується, оскільки абз. 3 р. II пункту 2 Порядку, передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. За основу розрахунку середнього заробітку позивач взяв розрахунковий листок за квітень 2016 року та вказує, що за 1 день роботи йому проведено виплати зазначені у вказаному розрахунку, але відповідач вважає, що таке твердження позивача є неправильним, оскільки суми в розрахунковому листку за квітень 2016 року, стосуються як квітня так і лікарняних за березень, лютий, так і премій за січень, лютий, березень 2016 року та інших виплат. Отже, розрахунок середнього заробітку, наданий позивачем у справі №308/7824/17 є неправильним та таким що не відповідає нормам чинного законодавства України, а саме, не відповідає нормам Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100, а отже сума визначена у такому розрахунку є такою, що не підлягає задоволенню до стягнення з відповідача. Вірною є сума, як зазначена в наданій ними довідці №116-25/7765 від 25.11.2019 року та становить, за період з 07.04.2016 року по 07.06.2016 року, в розмірі 28 487,20 грн., а тому якщо суд прийде до переконання, що право позивача підлягає захисту, то підлягає до стягнення саме ця сума грошових коштів.

Крім цього, відповідно до норм ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права та інтересу. Відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У відповідності до ч.2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Але, відповідач вважає, що у даному випадку, ч.2 ст. 233 КЗпПУ не може бути застосована позивачем, оскільки у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці» і ст. 117 КЗпП України середній заробіток за своє суттю не є заробітною платою, при цьому, не відноситься і до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов`язання, а є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку. До такого висновку дійшов і Верховний Суд України у своїй постанові від 07.11.2012 року у справі №6-135цс12.

Тобто, як стверджує в своєму позові сам позивач, він дізнався про порушення свого права щодо строків розрахунку при звільненні ще 09.03.2017 року, отже, передбачений ч.1 ст. 233 КЗпП України тримісячний строк для звернення з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права закінчився 09.06.2017 року, а позов було подано позивачем до суду 11.08.2017 року, тобто з пропуском трьохмісячного строку.

За таких обставин, представник Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» - адвокат Пеняк І. просить в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В судовому засіданні ОСОБА_1 позов підтримав повністю з викладеними в ньому мотивами та просив такий задоволити. Крім цього, просив стягнути з відповідача спричинену йому моральну шкоду, яку він оцінює в розмірі 10 000 грн.

Представник Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» - адвокат Пеняк І. в судовому засіданні просила відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає їх безпідставними, необґрунтованими. Стверджує, що розрахунок середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 211 839,62 грн. є таким, що не відповідає Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N 100. Крім цього, просила застосувати строки позовної давності, оскільки про порушення прав, позивач дізнався 09.03.2017 року, тоді як, в порушення вимог ст. 233 КЗпПУ, позов подано до суду лише 11.08.2017 року, а тому просила відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Представник Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» - адвокат Янковська Д.В. підтримала думку адвоката Пеняк І. Просила також стягнути з позивача ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 20 000 грн.

Заслухавши позивача ОСОБА_1 , представників відповідача - Пеняк І.В. , Янковської Д. В . , дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд дійшов до наступного висновку.

Як слідує зі ст.55 Конституції України та ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, у тому числі трудових. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України та КЗпП України.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 232 КЗпП України, безпосередньому розгляду в районних судах підлягають трудові спори за заявами працівників, зокрема, про зміну дати і формулювання причини звільнення, оплату за час вимушеного прогулу, стягнення середнього заробітку тощо, за винятком спорів працівників, вказаних у частині третій статті 221і статті 222 цього Кодексу.

Як встановлено судом, позивач ОСОБА_1 , у період з 15.01.2007 р. по 07.04.2016 р. знаходився у трудових відносинах з Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» на посаді начальника Великоберезнянського РЕМ.

Наказом №301 від 12.11.2015 р., ПАТ «Закарпаттяобленерго» ліквідовано підрозділи Перечинського РЕМ та Великоберезнянського РЕМ, та прийнято скоротити посади та штатні одиниці Перечинського РЕМ в кількості 76 чоловік, Великоберезнянськоого РЕМ в кількості 74 чоловік.

В подальшому, 07.04.2016 року, ОСОБА_1 було звільнено з роботи у зв`язку зі скороченням штату працівників згідно наказу №206-К від 07.04.2016 р. за п.1 ст. 40 КЗпП України.(с.3)

13.02.2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Управління держпраці у Закарпатській області щодо несвоєчасного розрахунку при звільненні із ПАТ «Закарпаттяобленерго» .

З листа №07-04/816 від 09.03.2017 року виданого Управлінням праці в Закарпатській області слідує, що ОСОБА_1 було надано відповідь на його звернення,з якого вбачається що йому повний розрахунок в день звільнення проведений не був, чим порушено вимоги ст. 116 КЗпП України. Крім того, за порушення строків розрахунку при звільненні йому не проведено нарахування і виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, чим порушено вимоги ст. 117 КЗпП України.(с.8).

З акту перевірки ПАТ «Закарпаттяобленерго» вбачається, що при повторній перевірці, яка проводилась на виконання припису №07-16-022/105-58 від 27.02.2017 р. було виявлено, що директором з економіки та фінансів ПАТ «Закарпаттяобленерго» ОСОБА_5 станом на 13.03.2017 р. не виконано вимоги п.2 припису №07-16-022/105-58 від 27.02.2017 р., а саме: звільненому працівнику ОСОБА_1 не проведено нарахування і виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, що є порушенням вимог ч.1 ст.117 КЗпП України та ст. 188-6 КЗпП.(с.9-10).

Листом начальника Управління Держпраці у Закарпатській області від 14.04.2017 року №07-02/1348 позивачу за захистом свого права рекомендовано звернутись до суду. (с.12).

Згідно з вимогами ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі статтею 1 Конвенції Міжнародної організації праці "Про захист заробітної плати" № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін "заробітна плата" означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у частині першій статті 94 Кодексу і частині першій статті 1 Закону, як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків (п. 2.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 р.).

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітною платою є винагорода у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.

До структури заробітної плати, визначеної у статті 2 цього Закону, входять: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата та інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

До інших заохочувальних та компенсаційних виплат належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (частина третя статті 2 Закону України «Про оплату праці»).

Рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 положенням ст. 233 КЗпП надане додаткове офіційне тлумачення, відповідно до якого у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України, можна зробити висновок про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, працівник має право без обмежень будь-яким строком звернутись до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи здійснив роботодавець нарахування таких виплат.

За таких обставин, суд вражає, що доводи представника відповідача про пропущення позивачем встановленого статтею 233 КЗпП України трьохмісячного строку для звернення до суду є безпідставними, оскільки у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні без обмеження будь-яким строком, такий правовий висновок узгоджується з позицією висловленою Рішенням Конституційного суду України № 8-рп/2013 від 15.10.2013 р.).

Що стосується вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку в розмірі 211 839,62 грн., слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13від 24грудня 1999року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Верховного Суду України від 29.01.2014 року у справі № 6-144ц13, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

Згідно з п.5 Порядку нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (п.8 Порядку).

Відповідно до абзацу 3 розділу II пункту 1 Порядку, передбачено, що Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. При обчисленні середньої заробітної плати за останні два місяці, крім перелічених вище виплат, також не враховуються виплати за час, протягом якого зберігається середній заробіток працівника (за час виконання державних і громадських обов`язків, щорічної і додаткової відпусток, відрядження тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

Слід зазначити, що для обчислення середньоденної заробітної плати для оплати затримки розрахунку, в даному випадку беруться фактично відпрацьовані ОСОБА_1 дні у розрахунковому періоді, при цьому не враховується час тимчасової непрацездатності позивача, оскільки позивач з 15.03.2016 року по 06.04.2016 року знаходився на лікарняному, що підтверджується копією листка непрацездатності серія АГЦ №310096 від 06.04.2016 р., також позивач знаходився на лікарняному і з 29.02.2016 по 15.03.2016 р., що підтверджується копією листка непрацездатності серія АГХ №065834 від 29.02.2016р.

Отже, в даному випадку при обчисленні середньоденної заробітної плати для оплати затримки розрахунку буде враховано заробітна плата отримана за січень-лютий 2016 року, оскільки в березні-квітні 2016 року позивач ОСОБА_1 хворів і немає жодного відпрацьованого дня.

В даному випадку днем звільнення ОСОБА_1 є 07.04.2016 року.

Суд встановив, що 07.06.2017 року на картковий рахунок позивача відповідачем було здійснено виплату певної суми заробітної плати (премії), про що свідчить додана до матеріалів справи копія виписки по надходженням по картці/рахунку ОСОБА_1 . Отже, розрахунок по виплаті заборгованості по заробітній платі відповідачем проведено 07.06.2017 року (с.6).

Так, позивачу ОСОБА_1 нараховано заробітну плату за січень 2016 р. в сумі - 13 353,74 грн. за 19 робочих днів ( в т.ч. по тарифним ставкам - 10 025,00 грн.; надбавка за стаж роботи - 2506,25 грн.; премія - 667,49 грн.; доплата за інтенсивність плати - 155,00 грн.)

Нараховано заробітну плату за лютий 2016 р. в сумі - 10 860,28 грн. за 15 робочих днів (в т. ч. по тарифним ставкам - 7 160,72 грн.; надбавка за стаж роботи - 1790,18 грн.; премія - 1754,38 грн.; доплата за інтенсивність плати - 155,00 грн.)

Тобто, загальна сума нарахована за два місяці січень- лютий 2016 р. в яких ОСОБА_1 працював та отримував заробітну плату складає 24 214,02 грн. за 34 робочі дні, де середньоденне становить 712,18 грн. за один робочий день (24 214,02 : 34 = 712,18).

Кількість робочих днів затримки з дня звільнення 07.04.2016 року по день виплати заборгованості по заробітній платі 07.06.2016 року - 40 днів.

Отже, середньоденне в сумі 712,18 грн. помножити на кількість робочих днів за період з 07.04.2016 по 07.06.2016 р. (40 робочих днів), тоді сума середнього заробітку за вказаний період складає 712,18 X 40 робочих днів = 28 487,20 грн.

На думку суду, вказаний розрахунок є вірним та саме сума в розмірі 28 487,20 грн. підлягає до стягнення з відповідача.

Що стосується заявленої позивачем ОСОБА_1 вимоги, у судових дебатах, про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» на його користь моральної шкоди в розмірі 10 000 грн., то суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Висловлена позивачем, у судових дебатах, вимога про стягнення моральної шкоди з відповідача не мотивована належними чином, оскільки позивачем ОСОБА_1 не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження перенесених ним душевних страждань, погіршення стану здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків та стосунків з оточуючими, а також не зазначено з яких саме міркувань він виходив при визначенні розміру моральної шкоди у сумі 10 000 гривень.

Враховуючи те, що позивачем не надано об`єктивних та переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння йому моральної шкоди у причинному зв`язку з діями відповідача, суд дійшов висновку про необґрунтованість та безпідставність позовних вимог позивача в частині стягнення заявленої ним суми моральної шкоди з відповідача.

Аналізуючи докази за власним внутрішнім переконанням, виходячи з верховенства закону, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, а тому з відповідача слід стягнути середній заробіток за період з 07.04.2016 по 07.06.2016 рр. затримки розрахунку при звільненні в сумі - 28 487,20 грн., а в решті позовних вимог відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

У відповідності до вимог ч.1ст.141 ЦПК України з відповідача належить стягнути понесені позивачем та документально підтверджені судові витрати у розмірі 2118,40 грн. сплаченого судового збору.

На підставі вищенаведеного, керуючись Законом України "Про оплату праці", ст. ст. 21,116,117 КЗпП України, ст.ст.4,5,12,13,76,89,141,258,263-265,273,279,354,355 ЦПК України, ст. 233, 234 КЗпП України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 - задоволити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» (код. ЄДРПОУ 00131529, адреса: Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Головна, 57) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 ) середній заробіток за період з 07.04.2016 по 07.06.2016 рр. затримки розрахунку при звільненні в сумі - 28 487,20 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Закарпаттяобленерго» (код. ЄДРПОУ 00131529, адреса: Ужгородський район, с. Оноківці, вул. Головна, 57) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , мешканця АДРЕСА_1 ) сплачений останнім судовий збір у розмірі 2118,40 грн.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до п.п.15.5 п.15 розділу 13 Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються до або через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Повний текст рішення суду складено 07.02.2020 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суд В.М.Малюк